21.

Кількох воїнів одразу ж затягнуло в туман. Крики ще довго лунали у Федота в вухах. Їхнє кільце знову зімкнулось.

- До домівки старости! — горлав Всеслав.

Невідомо, коли паніка взяла гору, але стіна щитів розпалась і воїни перейшли на біг. Федот біг разом з усіма. Туман ж поширювався за їхніми спинами. Хтось з воїнів упав...

Верески лунали не довго.

Федот останнім добігав до хати. Всеслав стояв біля дверей, готовий закрити її щомиті. Федот пропустив воїна перед собою. Він був останнім...
Всеслав загородив йому прохід в двері.

- Там зі мною заговорила Мара. Богиня смерті... — його кулак з хрускотом врізався Федоту під дих, зігнувши священика вдвоє. — Вона дала мені вибір: ти, або мої люди. Нічого особистого.

Федот впав на землю, лицем вниз, склавшись калачиком, марно намагаючись вдихнути. На очі виступили сльози. Все розмилось навколо, стаючи сірим. Всеслав, щось прокричав, і закрив двері зсередини. Федот залишився на вулиці сам. Туман поволі охоплював його. Постаті в тумані крутились навколо нього. Федот скрутився калачиком, підтянувши до себе коліна, розуміючи, що врятуватись не вдасться...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.