25.

Село залишилось далеко позаду. Двоє подорожніх повільно віддалялись від нього. Один старий, тримався за посох. Інший тягнув за собою торбу.

Тупіт копит вони почули раніше, ніж побачили вершників. До них наближався цілий загін. Два десятки вершників у повному бойовому спорядженні пронеслись попри них. Арею з Федотом довелось відійти геть. Вони виглядали як два селюка, тож не дивно, що воїни їх не впізнали.
Федот всю дорогу дивився на хрест в себе на грудях. Арей дивився вдалечінь. Ніхто не говорив до самого вечора.

На ніч довелось зійти з дороги. Вони розвели вогнище, щоб не замерзнути вночі.

- Ти потрапиш в Київ і скажеш, як було, — говорив Арей. — Скажеш, що ми померли. І я теж.
- Але ти живий. Ти врятував мене.
- І пожертвував своїми людьми. Мені тепер закрита дорога додому. Так буде краще.
- Але твоя сім'я...
- Пам'ятатиме, мене як героя та сміливця. Краще, ніж жити зрадником.
- Зрадником?

Арей замовк. Там, в тумані він зробив вибір. Федот чи його воїни.

- Ким була та дівчинка?
- Мара. Богиня смерті. Вона перша відгукнулась на прокляття старого волхва. Весь цей час вона жила серед нас в тілі онучки волхва, готуючи свою помсту. Я був сліпим. Яким ж я був сліпим!

Федот мовчки перехрестився.

- В Києві, — в Арея затремтіли вуста. Він глянув кудись в далечінь. — Залишилась моя сім'я. Їх звинуватять в єресі, коли з тобою щось станеться. Тож, коли Мара затягнула мене в туман, в мене був вибір: ти, чи мої люди.
- Ти не мене вибрав, — нагадав Федот. — Ти врятував свою сім'ю. Але чому вона відпустила нас з тобою?

Замість відповіді Арей злякано показав пальцем кудись вдаль. На галявині в двох сотнях кроків від них блискавка влучила в дерево. Стовбур загорівся, ставши факелом в нічній пітьмі. Але не це налякало Арея. Від дерева на них поволі насувався здоровенний кабан.

- Це знову вона? — Федот підхопився на ноги.
- Це Перун, — Арей потягнувся до свого меча. — Вона дала нам піти. А він — ні. 

Звір був усе ближче. Арей встав на ноги. Витягнув з вогнища гілку.

- Тобі здалось би тікати, Федоте. Я поки затримаю його на скільки зможу. І не обертайся, щоб ти не почув.

Федот ще раз перехрестився і тоді побіг по дорозі. Його уста беззвучно смикались у молитві. Арей залишився наодинці з кабаном. Звір був усе ближче...

Федот не обертався. Ні, коли чув грізні крики Арея, ні, коли почув, звуки битви і рикання здорового вепра. Він затулив вуха, коли крики Арея доповнились криком болю. І відкрив, коли наступила тиша. Озирнувся лише, коли настав світанок. Нікого позаду не було, проте страх гнав його далі.
Постаріле тіло несло його налякану душу геть, відтягуючи зустріч з Господом, у якого Федот так вірив...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.