6.

Що ж я накоїв?!

Небо спалахнуло від бликавок. Це Перун злиться, — колись шепотіли люди. 
Арей тяжко дихав над тілом старого. Тепер ж ніхто нічого не говорив. Лишень Федот тихо молився склавши руки.

Погляд Арея знову ковзнув на пагорб де стояло вже догоріле дерево. Там знову стояв кабан. Арей міг би заприсягтись, що звір дивиться прямісінько на нього.

Дівчинка на землі подала ознаки життя. Тримаючись за почервонілу щоку, вона поволі підводилась.

- Залишилась лише вона.

Федот з Євангеліє та хрестом в руках направився до неї. Дівчинка подивилась на Арея великими голубими очима. Вона більше не плакала, хоч кутики її губ нервово смикались.

- Дідусь попереджав, що це станеться. — тремтячим від страху голосом прошепотіла вона.

Арей схопив свящника за плече.

- Облиш її! — не відводячи погляд від неї сказав він.
- За наказом князя...

Федот вже збирався надутись від хвилі обурення.

- Це зачекає. Такий МІЙ наказ!

Федот обвів поглядом людей Арея. Ніхто з дружинників не стане на захист істинної віри без наказу того — це Федот раптом доволі чітко зрозумів. Він оглянув все селище. Нові християни поспіхом розходились по домівкам. 

Дощ посилився, ставши повноцінною зливою, перетворюючи багряну землю в криваві ріки. Далеко на пагорбі священик побачив кабана, непорушно стоявшого під деревом. Таку поведінку тварин він бачив вперше.

По небу знову пролетіла бликавка, осліпивши всіх навколо. За нею прогриміло так, що позакладало вуха. Коли Федот протер очі, то побачив, що кабана на пагорбі більше не було.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.