Епілог.

Сотник поволі чекав, доки його воїни обнишпорять всі домівки. Він з кількома воїнами сиділи на конях в центрі селища. Що ж тут трапилось? — гадав він. Ніби буря пройшла. Але останні сім днів погода стояла сонячна...

До нього підійшов один з дружинників.

- Ми нікого не знайшли, — сказав той. — Лише одяг, зброю та харчі. І...

Він відійшов убік, показавши маленьку дівчинку з голубими очима, котра весь час ховалась за ним.

- Що тут сталось? — спитав у неї сотник.
- Вона німа. Не говорить зовсім. Що будемо робити з нею?
- Заберемо її з собою в Київ, там візантійські священники дадуть раду.

Він пильно вдивився в дитяче, замурзае лице. Вся вона була в багнюці. Волосся стирчало клубами. На мить йому здалось, що її очі стали суцільно чорними, а на губах заграла хижа посмішка. Але сотник лише повертів головою. Занадто довго вони були без хорошого сну.

- Селище спалити, щоб не прийшли мародери! Все необхідне забрати! Дитину беремо з собою в Київ. Час повертатись додому, хлопці!

Кінець.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.