ДЕО І АКА

Део мчав щодуху, аби якомога швидше відпливти від хижаків, які грізно вовтузилися в густих нетрях підводного лісу. Не відставав від нього й Ака. І ось попереду завиднівся панцир гігантської шкірястої черепахи.

– Гей, пані, вітаю! Мене звати Ака, а це мій друг Део, – чемно привіталося акуленя, щойно наздогнало черепаху.

– Вітаю, мої рятівники. Мене звати Нука. І я прещиро дякую вам та довіку памʼятатиму вашу турботу, – приязно відповіла мешканка панцира, боязко озираючись.

– А чому ви самотньо блукаєте? – озвався до неї дельфінчик.

– Мені вже несила з родиною мігрувати на інший бік океану, тож я шукаю прихистку деінде, – зітхнула Нука і поцікавилася: – а ви, дивна парочко, чого тут вештаєтеся? Де ваші зграї?

Ака згадав, як шкірясті черепахи допомогли йому знайти Део і супроводили їх до підводної печери, де мешкала восьминіжка Солі. Саме тоді зграя черепах прямувала на інший бік океану. А найстарша з них непокоїлася за свою сестру Нуку, яка зникла.

– Ми вирушили на пошуки старого корабля, що затонув десь тут, – замріяно відповів Ака, згадуючи Солі та її дитинчат.

Приголомшена Нука зупинилася на мить, а потім закружляла навколо друзів.

– Уперше бачу таких допитливих і відчайдушних непосидьків, – промовила вона. – Я добре знаю місцину, де ті залишки корабля.

Део радісно затріпотів плавниками, почувши втішну новину.

– Неподалік є підводні печери, а я нині мешкаю в одній із них, – вела далі черепаха. – Але передусім проведу вас до корабля, щоб не вскочили в якусь халепу.

Ака щиро засміявся, почувши пропозицію Нуки:

– А ми врятуємо вас від хижаків, раптом що.