ДЕО І АКА

Удосвіта Део й Ака вирушили до дядька Кана. Мешканці рифу спали, тож друзям нічого не завадило. Проте сусід дядька в цей час не спав – це був старий краб Віл, задерикуватий і неприязний.

– Ви чого тут вештаєтеся? – запитав він, випливаючи зі своєї нори назустріч друзям.

– Вітаю, ми до дядька навідатися, – доброзичливо відповів Ака.

– До самотнього Кана? Невже його рідня ще не зріклася? – підозріло спитав краб, клацнувши клешнями. – Ану кажіть правду! Чого сюди приблудилися?

– Мусимо завітати до мого дядька за дорученням тітки Кули. Тож не займайте нас! – наполегливо промовив Ака й, оминувши краба, рушив до оселі Кана.

– Перепрошую, ми б іще з вами побалакали, проте маємо справи, – Део також не забарився.

– Ох! Це молоде покоління таке невдячне! Таке невгавуще! – краб неохоче позадкував до своєї нори.

А друзі, наблизившись до оселі дядька Кана, побачили дивне дивовисько. Той метушився біля багаторівневого притулку медуз, який, власне, сам і змайстрував.

– То це правда! Дядечко захоплюється розведенням цих напівпрозорих істот! – вигукнув Ака.

– Я ще не бачив такої кількості, а які вони різні! – Део у захваті розглядав медуз.

І справді тут було чим помилуватися. Желеподібні тіла медуз нагадували парасольки або дзвоники, проте в них були щупальці, якими вони за нагоди жалили.

Деякі з медуз мали сильну отруту, як, наприклад, Морська оса. Її щупальці нагадували довге русалчине волосся, проте дотик до щупалець був надто небезпечним. Частина медуз вислизала зі свого притулку і повільно дрейфувала поруч, але потім поверталася на своє місце. А інші, зокрема Аурелія вухата, нагадували сидячий поліп без будь-яких ознак життя.

Аж ось медуза Іруканджі, що також мала на щупальцях отруйні жала, зацікавилася гостями і повільно підкрадалася до них...