ДЕО І АКА

Одного дня тітка Кула покликала Аку:

– Слухай, малий, маю до тебе завдання.

– Яке? Знову утримуватися від пригод? – насторожилося акуленя.

– А от і ні, – засміялася тітка, – пропоную тобі провідати дядька Кана.

– Того, який живе по інший бік рифу й обожнює медуз? – здивувався Ака.

– Саме його. Нещодавно наші родичі переказували, що він нездужає, тож треба навідатися та поцікавитися, чи все гаразд.

– І Ви оце так спокійно пропонуєте вирушити туди? – Ака підозріло зиркнув на тітку.

– Гадаю, ти волів би прихопити із собою друга. А оскільки ви вдвох запливали вже надто далеко, то ця прогулянка буде вам завиграшки.

Акуленя збентежилося, бо зазвичай дорослі категорично забороняли віддалятися від зграї. А нині тітка просить кудись пливти… Проте йому не хотілося втрачати шанс гайнути з дому. Тож Ака вирушив до кущика ламінарії, де на нього вже чекав Део.

– Привіт, у що сьогодні гратимемося?

– Цим малим лишень би гратися, – присоромило акуленя друга.

– От тобі й маєш! А ти вже надто подорослішав? – обурився Део.

– Слухай, нема часу для сварок. Я тобі зараз та-а-ке розповім, – Ака нетерпляче заметушився біля ламінарії.

Цієї миті дві акули зі зграї акуленяти пропливали повз них.

– Що, бешкетники, ледарюєте? – усміхнулася одна.

– Та ні! Вони, мабуть, міркують над планом нової втечі, – засміялася інша.

Коли друзі зосталися вдвох, акуленя таємниче прошепотіло, озираючись:

– У нас є завдання від тітки Кули.

– Яке? Побавитися знову з твоїми меншими братиками? – неохоче озвався Део.

– А от і ні! Ми вирушаємо на інший бік рифу, – переможно проголосив Ака.

– Нашого величезного рифу? – не повірив дельфінчик.

– Так! Треба навідатися до мого дядька Кана, бо він нездужає.

– Того дивака, якого уникає вся ваша родина? – приголомшено уточнив Део.

– Слухай, якщо не хочеш пливти, то залишайся вдома. А я когось іншого гукну, – Ака відвернувся від друга і нетерпляче махнув хвостом.

Део міркував, як вчинити правильно, адже знайомитися з навіженим дядьком він не хотів. Але так кортіло знову кудись гайнути.

– Я згоден! Коли вирушаємо? – зважився на прогулянку дельфінчик.

– Як і зазвичай – на світанку, коли наші зграї сплять міцним, солоденьким сном, – прошепотіло акуленя. – А поки пограємо в квача. Нумо! Дожени мене! – і щодуху попливло вздовж рифу.

– І це той дорослий Ака, який сьогодні нехтував іграми, – Део роздратовано закотив очі догори і майнув за другом.