ДЕО І АКА

– Гей-гей, люба! Не сьогодні! Не чіпай цих малюків! – вигукнув дядько Кан, щойно побачивши, що до нього завітали гості.

– Вітаю, дядьку! – привіталося акуленя. – Мене звати Ака, і я – Ваш небіж. Мене відправила до Вас тітка Кула, щоб дізнатися, як почуваєтеся.

– О, та хитра сестричка не має змоги сама мене провідати? – улесливо запитав дядько.

– Ми дуже хотіли з Вами познайомитися, – виправдовувався Део, не знаючи, як реагувати на слова Кана.

Поки ці троє спілкувалися, медуза Іруканджі вже була позаду Део й Аки. Вона повільно тягнулася до них отруйними щупальцями.

– До мене! Хутчіш до мене! – заверещав дядько Кан і закрив своїм тулубом друзів.

Жала впʼялися в Кана – і він зарепетував ще гучніше.

– Навіщо Вам таке захоплення, якщо потерпаєте від медуз, – спитав Ака, коли дядько отямився від сильного болю.

– Мені подобаються ці крихітки – і нічого не можу вдіяти. Вони, наче напівпрозорі квітки, прикрашають моє життя.

– Та цей «квітник» з отрутою. Тепер зрозуміло, чому Ви часто нездужаєте. Дивно, що ці створіння Вас геть не знесилили… – із сумом озвався Део.

– У мене міцний імунітет, тож сподіваюся через кілька днів роздобути ще кілька «квіточок».

Ака і Део з подивом перезирнулися. Але залишати дядька, поки він не одужає, теж не хотілося. Тож друзі доглядали його, навчившись триматися на відстані від медуз. А ті натомість призвичаїлися до нових мешканців. Бо нападали лише тоді, коли захищали свою територію.

Згодом друзі повернулися додому, Ака одразу знайшов тітку Кулу та сердито промовив:

– Як ти могла відправити нас до дядька? Знаючи, що там мешкає багато отруйних медуз?

– Дитинко, якщо ти вижив після зустрічі з білими і тигровими акулами, то когорта якихось медузок навряд чи тобі зашкодила, – приязно відповіла тітка. – Я пишаюся тобою!

– То мені радіти, бо ти єдина у зграї, хто підтримує мене в моїх пригодах? – акуленя все ще не могло пробачити тітці.

– Так, малий! Я завжди на твоєму боці! – підморгнула тітка. – А тепер, може, побавишся з братиками? Бо вони нетерпляче чекають твоєї розповіді про «квітник» дядька Кана.

Ака важко зітхнув, бо не хотів гаяти час із малечею, проте йому таки кортіло побути героєм для них.