ДЕО І АКА

– Гаразд, розповім тобі, що чула від дядька Кана, – акула замовкла та подивилася на реакцію акуленяти.

Проте Ака не відреагував на згадку про дядька, тож тітка Кула продовжила:

– Колись цей кит втратив своїх самку і дитинча…

– Вони загинули? – не втримався Ака.

– Та ні! Вони загубилися в океанічних водах. Бо коли самка кита народжує дитинча, то вона з ним пливе до островів, де є тепла течія і де малюкові буде добре.

– Оце дивина, – промовив здивовано Ака.

– А супроводжує самку зазвичай компанія китів, які хочуть з нею створити сімʼю. Тож киту-батькові довелося боронити китиху з дитинчам і битися з іншими ссавцями.

– Який відважний цей кит, – захоплено прошепотіло акуленя.

– А оскільки в кита було багато суперників, то, згаявши час на бійки, він загубив свою самку і дитинча. І з того часу самотньо блукає океаном.

– Як мені його шкода, – відповів сумно Ака.

– Слухай, малий, то не твій клопіт, чув мене? – тітка занепокоєно глипнула на малого. – А тепер я обідатиму, а ти плавай собі біля домівки та не думай про зайве. Он тебе, до речі, мама кличе.

І тітка Кула хутчіш попрямувала геть, бо їй було соромно перед батьками акуленяти за історію з медузами.

Цієї миті з боку рифу вкотре почулося:

– Ако, Ако! Де ти?

– Тут я, мамо! – озвалося до матері акуленя.

– От і добре, що не вештаєшся бозна-де. Краби переповідали, що бачили тебе з Део нещодавно на краю рифу, – роздратовано нагадала мати.

– Ото вже розбазікали всім ті краби, наче сталося щось неймовірне, – стиха промовив Ака, а матері голосно відповів: – Я зараз тут, тож не переймайся, – і поплив до малечі.

Того дня Ака не раз згадував слова тітки Кули і про щось розмірковував. Молодші акуленята гукали його погратися у квача, проте Ака відмовився і згодом усамітнився біля куща ламінарії. Там його і знайшов Део:

– От було б добре, якби ти під час гри у піжмурки тут ховався. Тоді я б не шукав тебе так довго! – зрадів другові дельфінчик.

– А ще було б добре, якби наші родини довіряли нам і ми мали змогу вільно плавати океаном, – обурено промовив Ака.

– Для цього треба ще підрости, – зітхнув Део.

– Отож! А справа негайна!

– Яка справа?

– Про самотнього кита! – вигукнуло акуленя.

Неподалік саме повзло кілька крабів, які зацікавлено слухали розмову друзів.

– От ніде на цьому рифі нема спокою! – Ака мотнув головою і показав другові вбік, – нумо, трохи відпливемо.

Тож ці двоє довго шепотілися неподалік куща ламінарії, а на світанку знову зникли.

КІНЕЦЬ