ДЕО І АКА

Део й Ака надумали повертатися додому, коли вщухла битва між восьминогами й електричними скатами. Тож друзі вирушили до печери, де відпочивала Нука, щоб попрощатися.

– А що тепер буде з кораблем і його скарбом? – запитав Ака черепаху.

– Хтозна… Гадаю, що невгамовні скати ненадовго покинули його. А може, восьминогам вдасться відбити свій трофей. Проте мине час, і щось знову станеться – так відбувається з давніх-давен.

Нука поважно обпливла навколо них три довгих кола з дивним звуком: «Хум, хум, хум…»

Друзі з подивом спостерігали за чудернацьким танком гігантської шкірястої черепахи.

– Це давній ритуал, який виконують на удачу, так мене колись навчила мама. А вона натомість дізналася про нього поблизу нашої домівки – далекого півострова.

– Ти народилася не в океані? – здивувався Део.

– Звісно, ні! Колись давно на далекому узбережжі того самого півострова моя мама вирила нірку, в яку сховала яйця.

– Он як! То ти вилупилася із яйця! – здогадався Ака.

– Так, майже два місяці я була всередині яйця. І завдяки теплому піску народилася саме дівчинкою.

– Як цікаво! А якби пісок був прохолоднішим, то ти б народилася хлопчиком? – Део було важко усвідомити, що стать черепахи залежить від температури піску.

– Саме так, – усміхнулася Нука. – А потім мені, моїм братам і сестрам довелося докласти чималих зусиль, щоб дістатися океану.

– То, певно, складно – повзти по піску, коли ти малий, – Ака допитливо оглянув масивні лапи Нуки. – А як ви знали, куди саме прямувати?

– Нас приваблював відблиск океану. А повзти було лячно, бо хижі птахи полювали на нас, – голос Нуки став стишеним.

– Тож і за межами океану теж небезпечно, – зітхнув Део.

– Так-так, хоча я теж залишала своїх майбутніх дитинчат на тому узбережжі, – відповіла черепаха, дослухаючись, – сюди хтось пливе, тож раджу поквапитися.