ДЕО І АКА

Сталася в океані дивина: потоваришували дельфінчик на ім’я Део і дитинча китової акули, якого звали Ака. Усі дивувалися: як дітлахи з таких різних океанічних родин можуть бути друзями? Тато і мама застерігали Део, щоб він був обачним і тримався подалі від такого друга. А от матуся Аки, досвідчена китова акула на ім’я Алу, навпаки – заохочувала сина.

– Ці сусіди з-за коралового рифу – то хороша нагода потоваришувати з їхнім оточенням. Адже ми, родина китових акул, є зовсім безпечні, – приязно засміялася мама Аки, – бо харчуємося лише планктоном. Хоча інколи в пащу потрапляє і мілка рибка.

Одного разу Део та Ака зустрілися на своєму улюбленому місці – біля найбільшого кущика водорості ламінарії.

– Слухай, друзяко, мені вже нудно тут плавати, – першим озвався Ака.

– Чому? Ми ж наче в раю! Нумо, гайнемо до коралових рифів та пошукаймо рибок-мандаринок, – запропонував Део.

– Та бачили вже їх! – Ака нетерпляче махнув грудними плавниками.

– Проте вони дивовижні! Минулого разу нарахував аж шість кольорів: синій, блакитний, зелений, червоний, помаранчевий, жовтий… І все це на одній рибі!

– Та годі! От я чув розмову мами Алу і тітки Кули, вони базікали про родину білих акул. Може, то наші родичі?

– То й що? Тобі тут родичів замало? – кепкував з товариша Део.

– Білі акули зовсім інші! Хіба тобі нецікаво вирушити у подорож?

– Звісно, цікаво! Але мусимо попередити наших рідних про те, що попливемо далеко.

– Еге! Ти сам кажеш, що в нас багато родичів, тож ніхто і не помітить, коли ми зникнемо, – завзято пробулькотів Ака, набравши повну пащу води з планктоном.

Тож ці двоє змовилися вирушити на пошуки білих акул.