ДЕО І АКА

Тут було царство дивовижних актиній – безхребетних істот, за формою надто схожих на квіти. Проте яскравими щупальцями вони вправно полювали на здобич. А довкола мирно плавали зграйки риб і неквапливо пересувалися краби. По піску шурхотіли черевцями креветки, оминаючи яскраві актинії, які нетерпляче ворушили щупальцями, щоб ухопити когось за нагоди.

– Ось це місце, куди вам дуже кортіло потрапити, – промовила черепаха, позіхаючи. – А я нарешті відпочину, тут неподалік моя печера.

– Ти залишиш нас самих? – озвався занепокоєно Део.

– А що з нами може трапитися? Сам бачиш, як тут затишно, – відповів на те Ака.

– У цього старого корабля є господарі, тож будьте обачними і не турбуйте їх. – Нука застережливо підняла лапу догори.

– Це, певно, скати, але їх тут не видно, – Део несміло озирнувся довкола.

– Не завжди треба довіряти лише зору. Бувайте, шукачі пригод! Сподіваюся, що згодом ви безпечно потрапите додому, – і черепаха неквапливо вирушила в бік підводних печер.

– Бувай, Нуко! Бережи себе! Може, ще колись зустрінемося, – попрощався з нею Део.

Цієї миті Ака вже обстежував щоглу, яка добряче похилилася. Сам корабель нагадував нині старий якір, який довічно мав слугувати прихистком рибам і безхребетним мешканцям долини.

Коли Ака підплив до трюму, то з глибини на нього глипнули десятки очей – це були електричні скати. Акуленя від несподіванки позадкувало... Воно згадало, як тітка Кула розповідала про те, що скати є близькими родичами акул. Проте знайомитися з ними не варто. Ака знав, що вони можуть атакувати, захищаючи свою територію. Аж тут почувся відчайдушний крик Део:

– Друже, рятуй! Мене хочуть з’їсти ці ненажери!

Дельфінчик намагався вирватися з оточення актиній, аж раптом побачив фонтан бульбашок. Цей теплий потік приємно огортав тіло. Він озирнувся і помітив, що бульбашки утворювалися повсюди. Вони потужно виривалися з глибини і заповнювали простір навколо.

У цей час Ака уздрів, що не лише актиніям до вподоби таке джакузі, бо до місцини пливли електричні скати. А з трюму корабля випливали скати набагато більші за тих, які пливли зусібіч. Від цього видовища друзям стало лячно, бо акуленя і дельфінчик вважали, що саме вони є причиною згуртування скатів.