ДЕО І АКА

Через певний час бульбашки заполонили всю рифтову долину. Ака з Део причаїлися за схилом, на якому чатували на здобич різнобарвні актинії. Звідси друзі спостерігали, як електричні скати оточили рештки старого корабля. Вони ніби когось очікували. А скати, що жили в трюмі, зібралися над верхньою палубою і теж завмерли.

Аж ось із трюму виплив найбільший скат. На ньому красувалося намисто з коралів, і він був вкритий золотим пилком. Замість одного ока скат мав широкий шрам.

– Що це за маячня? – нетерпляче завовтузився Ака.

– Це їхній ватажок, друже. І відбувається тут щось дивне, – озвався до нього Део.

У цей час кудись поділися креветки, не видно було жодного краба, а зграї місцевих риб плавали на досить безпечній відстані від корабля. Натомість усі погляди скатів були спрямовані на ватажка. І, зрештою, він урочисто промовив:

– Шановна громадо! Ми зібралися тут під час бульбашкової наради, щоб винести вирок тим, хто наважився напасти на нас і забрати наш скарб.

На знак згоди всі скати згуртувалися. Вони щільніше оточили корабель завдяки кільком хвилеподібним рухам великих грудних плавців.

– Ти чув? Вони мають якийсь скарб, – захоплено прошепотів Део.

– Звісно, чув. Невже це справжнісінький піратський корабель, на якому були коштовності? – очі Аки спалахнули допитливим вогником.

– Корабель тих самих піратів, про яких розповідала тобі тітка Кула? – Део надто розхвилювався.

– Гадаю, саме так. Ти бачиш той золотий пилок на ватажкові? Мабуть, він живе у скрині із золотими монетами та іншими коштовностями.

– Диваки вони: цей скарб геть неїстівний, тож зовсім не цінний, – усміхнувся Део.

Проте ватажок електричних скатів далі правив своє:

– Багато років ми охороняємо цей скарб і передаємо від покоління до покоління. Він є нашим надбанням, надто унікальним серед підводного царства.

– Так, так! Це наш спадок! – загомоніла решта скатів.

– Тож час вирішити, як ми покараємо тих, хто посягнув на нього, – виголосив ватажок. – Ось вони – наші полонені!

Із трюму вибралися два восьминоги, яких одразу оточили скати. Део й Ака помітили, що восьминоги були надто виснаженими.

– Схоже на те, що ці полонені давно не їли, – співчутливо промовив Део.

– Мені теж їх шкода... Тож спробуємо втрутитися і завадити кривавій розправі. І якщо пощастить, то скати відпустять восьминогів, – запропонував Ака.

Дельфінчику така пропозиція не сподобалася.

– А якщо не пощастить, то живими нам звідси не вибратися, – понуро відповів він.

Проте Ака вже не слухав його, бо до корабля хтось плив численною ватагою. За мить стало видно восьминогів, серед яких була черепаха Нука.

– Нука повернулася! – зрадів Део. – А чому ці восьминоги припливли сюди?

– Це ж очевидно! Вони визволятимуть своїх братів, тож нам не доведеться втручатися, – повчально промовило акуленя.

– І добре, що це вже не наш клопіт, бо я не дуже люблю битися, – полегшено зітхнув дельфінчик.

– Однак я б дуже хотів побачити той скарб, – не вгамовувався Ака і поплив назустріч черепасі.