Алхімік

70 день

1 епізод (план)

Коли воєвода обирав де оселитися, то перш за все думав про безпеку. Ця долина цікавила більше, ніж інші землі. Її захищали скелі, а коридор добре проглядався з навислих виступів. Назовні, через гори, простягнулося безліч звивистих доріг, якими можна швидко втекти, але якими важко наступати. І вздовж тих шляхів були розкидані печери, в яких зручно ховатися. Частину доріг воєвода спеціально зруйнував і проклав через прірви мости, щоб потім мати можливість зупинити переслідувачів. А вхід з коридору наказав закрити кам’яним муром.

Але за довгі шість років у долину приїздили лише горти та люди Флавія. Тому мур зруйнували. Про мости забули.

…прокляття…

Воєвода стояв на виступі. Облізлий кожушок не зігрівав. Дубіли руки та ноги.

Над головою сиріло ранкове небо. Бліде око Каї ледь було помітно далеко на півдні, північне сонце сховалося за важкими хмарами. І сильний вітер зривався зверху до низу, здираючи зі скель білий сніг.

І вітер наказував: Геть, чоловіче!

І втік би. Але…

— Воєводо! — крикнув Дарій.

Дізій випрямився, озирнувся. І криво посміхнувся до хлопця.

— Все готово! Ми змастили підступи смолою! Стіну ще будуємо. Запаси вивозимо! Гор стежить за цим і за мостами теж. — голосно відізвався Дарій, не наважуючись приступати ближче до краю виступу, де стояв воєвода. — Ви гадаєте, що вони подолають перешкоди й увійдуть у долину?!

Дізій ступив ближче до помічника. Уважно поглянув на хлопця — очі гарячково виблискують, плечі опущені, тремтить усім тілом (хоча, може, це просто холод), підборіддя нервово смикається. І воєвода важко зітхнув. Тихо заговорив:

— Мародери — дикуни. А в янголів — досконалі арбалети, вибухівка, броня! Як тоді мародери впоралися з янголами?

Дарій обережно запитав:

— А якщо їм хтось допоміг?

Дізій лише невдоволено хмикнув у відповідь.

— Може, час поговорити з хлопчиком? — вже впевнено запропонував помічник.

— Більше за мародерів я боюся того, що може знати цей волоцюжка. — похмуро видавив з себе воєвода та спішно відвернувся.

Дарій стурбовано промовив:

— Я вас не розумію.

— Якщо алхімік існує, якщо він вміє розплавляти обладунки “Синіх хрестів”, якщо він зміг домовитись з мародерами, то… — воєвода тяжко зітхнув, опустив голову, потер лоба, — Це біда для всього світу. А ми — лише комаха, що…

І знову налетів вітер. Дарія ледь не знесло поривом, і він безпорадно переступив з ноги на ногу, відвертаючись убік, втягуючи голову в плечі й піднімаючи комір тонкої куртки. Крикнув:

— Чому б нам одразу не піти у верхні печери разом із жінками і не пересидіти там?!

Відступаючи ближче до кам'яної стіни, де сила вітру не так відчувалася, Дізій прокричав у відповідь:

— Бо ми мусимо побачити це на власні очі!

Раптово вітер зтих. Воєвода продовжив:

— Це небезпечно. Але я МУШУ це бачити, щоб розуміти, чи є в нас можливість врятуватися. Волоцюжка можливо щось знає. Але не забувай, Дарію, це лише дитина. Очі дитини спотворюють дійсність, або навпаки — прикрашають. Все що розповість хлопчик — лише інтерпретація його хворого, переляканого розуму. ТОМУ важливо все побачити особисто. Розумієш?

Помічник задумливо опустив голову. Дізій через силу посміхнувся та додав:

— Я запевняю, що ми встигнемо втекти. План втечі розроблявся протягом всіх цих років, що ми тут.

Дарій глянув на воєводу з під лоба:

— Я можу обвалити цей виступ.

Хвилина. Дізій розгублено кліпнув. Хлопець нагадав:

— Скелі пронизані пористою породою. Пам’ятаєте? Про смолу? Цей виступ з тієї ж породи. Скелі мають єдину структуру.

Воєвода опустив голову. Задумливо прикусив вуса. Дарій захоплено промовив:

— Я візьму робітників. Виділіть мені час — я підготую пастку нашому алхіміку.

— Це ж може викликати лавину? — видавив з себе Дізій.

— Може. — спокійно кивнув помічник.

— Це поховає всю долину. — похмуро додав воєвода.

— Але ми зупинимо ворога! — посміхнувся Дарій.

Дізій озирнувся навкруги. Знову потер лоба. Тяжко зітхнув.

— Ні! Візьми людей. Наколіть каміння. Підготуйте смолу. Як почнеться наступ, то ви звідси будете атакувати їх. Про руйнування виступу навіть не думай.

2 епізод (Гор)

Гор скинув ще один мішок на сани. Кінь невдоволено заіржав.

— Достатньо! — крикнули із темряви хтось іншим чоловікам, що витягали з комори ще кілька мішків.

— Завантажуйте ще! — сердито зажадав Гор, обтрушуючи від пилу руки.

— Та коням і так важко! — до нього вийшов чоловік-перевізник.

— Хуртовина збирається. А вам ще міст розібрати тре. — пояснив Гор. — Більше вивеземо, швидше візьмемося за мости.

— А як кінь загнеться?

— Виконувати! — гаркнув Гор.

Чоловік зніяковіло кивнув, відбіг убік.

— Гор, а паливо все забрали? — запитав ще хтось.

— Та начебто... ну частину відправили нагору, іншу — на виступи.

— А то все холодніше і холодніше. У мене вдома вже немає чим грітися на сьогодні.

Озирнувся — сивий чоловічок у драному каптані.

— Воєводу запитай! — похмуро знизав плечима Гор.

Чоловічок наїжився, зітхнув, відступив. Хтось зло хихикнув у темряві. Хтось додав напівголосно:

— Мабуть, знову хтось мишкує...

— Без розмов! — рявкнув Гор.

Двоє виволокли з комори ще один мішок.

— Швидше, хлопці. — похмуро наказав Гор і розвернувся убік: — Я скоро повернуся!

Спішно покрокував доріжкою вздовж хатин. З кожним кроком його спина згиналася все сильніше.

Ось і будинок Дарія...

Гор невпевнено піднявся на ґанок, простягнув руку до дверей.

Обидва серця завмерли. Перехопило подих.

І двері відчинилися — на Гора вирвалося яскраве тепле світло.

Він здригнувся, навіть відступив. Перед ним виросла Сонна. І спантеличено застигла на порозі, тримаючи під пахвою якийсь згорток.

— Де той розумник? — вороже запитав Гор.

— На будівництві... — боязко відгукнулася дівчина.

Він помітив — поверх ще святкової сукні вона намотала стару хустку.

А буде мороз...

— Замерзнеш.— похмуро кивнув він на її одяг.

Сонна підняла голову вище, розправила плечі й заперечила:

— Це не твоя турбота.

— Моя... — сумно та ледь чутно відгукнувся Гор. — Забери дублянку.

— Я — дружина Дарія. І з твоїх рук більше нічого не прийму. — і поспішила геть.

— Стій! — рявкнув їй услід він.

Але вона тільки прискорила крок. Гор, понуро опустивши голову, пішов у бік своєї хатини. Ось і поріг, двері. Відчинив їх — крижана темрява.

Увійшов. З пам'яті знав, де знаходяться стіл, лава, піч. Ніша, ліжко. На ньому — згорток.

Дублянка Сонни. Він завалився на ліжко, притиснув згорток до грудей. Важко зітхнув.

Ось і все...

3 епізод ( дружина воєводи)

Лана задумливо подивилася на металеву скриню з ліками.

Брати її? Чи перекласти звідти найнеобхідніше? Можна взагалі не брати... нехай буде тут. У печерах безпечно.

А якщо будуть поранені, то вона спуститься та й лікуватиме всіх вже після перемоги.

Озирнулася до Карія. Хлопчик дрімав.

Як же він? Немає взуття... Буду нести…

І раптово двері відчинилися — вбігла Сонна.

— Ось, я пошила — і дівчина поклала згорток на стіл.

— Як ти встигла? — здивувалася Лана.

— Та я звична... — сором’язливо посміхнулася Сонна та почала розгортати маленьку сіру курточку: — Ось, дивіться, я утеплила соломою і пухом, знайшла ґудзики.

Лана підійшла до столу, прискіпливо оглянула маленьку куртку зі щільного коричневого матеріалу.

Сонна додала:

— Ось ще швидко зробила рукавиці. Вони не дуже зручні, але на перший час... Головне, добре на зап'ястях затягнути ремінці.

Ну можна б й акуратніше стібки робити…

І Лана відчула на собі пильний погляд Сонни. Глянула на дівчину. Натягнуто посміхнулася:

— Дякую.

— Не дякуйте! Я зобов'язана вам. І... — щиро запевнила дівчина та покосилася у бік хлопчика. — Як я могла залишити його в біді?

Лана теж озирнулася — Карій мирно спав. З-під старої вовняної ковдри було видно лише його лису потилицю.

— Може ще щось? — запитала Сонна.

Лана кивнула:

— В мене немає дитячого взуття.

— Я знаю де взяти! Я принесу! — радісно відгукнулася дівчита та й кинулася до дверей: — Я принесу!

— Це довго? Бо я втомилася, треба хоч трохи поспати.

— Добре! Відпочивайте! Я принесу, як нас будуть вивозити! Там зараз сані вивозять хліб. Потім будуть збирати жінок! Я тоді зайду за вами!

І Сонна покинула дім безшумно причинивши за собою двері.

Лана знову повернулася до металевої скрині.

Можна половину залишити. Взяти тільки необхідне.