Алхімік

1 епізод (янголи)

Південне сонце хилилося до горизонту. Північне — сяяло над крижаними мерехтливими скелями.

Дізій тужливо зітхнув, наїжився — незатишно. Чим північніше, тим холодніше. Хоча осінь тільки почалася. Попереду — високі Плачучі стрімчаки різко виростають із рівнини, наче вкрита сніговою ковдрою фортеця, перегороджують шлях до суворих володінь янголів. Звідти рветься крижаний вітер. Там — вічна зима навіть у рік синього сонця.

— Блідопикі поспішають. — похмуро кивнув Ґреґ в бік круч.

Дізій примружився. Спочатку він міг бачити тільки сяйво від обладунків кіннотників, які мчали на зустріч.

— Вбралися як! — весело зауважив хтось з гортів позаду.

Супутники грубо засміялися.

— Як на свято. — кивнув Дізій, присоромлено пригладжуючи коротку кошлату бороду.

Янголи зупинилися за десять кроків від гортів. Останні хоч і сміялися хвилиною раніше, тепер шанобливо схилили голови, не наважуючись навіть поглянути на прибулих.

Дізій зніяковіло сховав чорні, мозолисті руки за спиною. Вклонився.

Янголи були схожі на прекрасні мармурові статуї, що зійшли з п'єдесталів. Їхні квадратні кирпаті обличчя не видавали жодних емоцій. Сильні спини залишалися рівними. М'язисті оголені руки й ноги не вкривалися гусячою шкірою на холодному вітрі. Білясті очі з зіницями, ледь окресленими світло-сірою облямівкою, дивилися холодно й байдуже.

Ще дитиною Дізій чув, що янголи могли літати — на їхніх спинах кріпилися крила і, подібно до птахів, вони парували над землею. Щоправда, чи то боги прокляли гордовитих істот, чи то світ став змінюватися надто стрімко, деталей легенди він не пам'ятає, але білоокі втратили цю здібність.

Один з янголів, бородатий, старший за інших, спішився та стрімко покрокував уперед.

Воєвода та Ґреґ поспішили до нього.

— Ми отримали листа від вас... — янгол запнувся, глянув на Дізія, повільно вимовив: — Во-є-во-да...

Той кивнув на знак схвалення. Янгол недовірливо примружив біляві очі.

Але Дізій вище підняв голову, розправив плечі.

— Моє ім'я Нейон. Я представляю інтереси Ар-краю. — нарешті, повідомив янгол, простягаючи всі "а". — Ар-край, у моїй особі, починає офіційне розслідування.

Воєвода напружено кивнув. Янгол знову звернувся до нього:

— У вашому листі ви звинуватили короля в тому, що він підлаштував провокацію задля привіду почати війну за незалежну територію пустища. Готові виступити як офіційний свідок?

Дізій сдавлено повідомив:

— Офіційно горти — свідки. Це до них прибули з претензіями та звинуваченнями.

Янгол глянув на Ґреґа, скривився:

— Ці не можуть виступати в нашому суді.

Воєвода важким голосом промовив:

— Я можу виступити як представник. — і глибоко зітхнув, — Але… в мене є особисті конфлікти з королем і той факт, що я проживаю наразі не на території Чорного королівства, демонструє, що...

— За законами Ар-краю, король не має права вам погрожувати та зазіхати на ваше життя до самого фіналу НАШОГО суду. Інакше, його визнають винним заочно. — перебив янгол.

— Король може заявити, що справжній воєвода вважається загиблим у пожежі, а я — самозванець.

— Це вже не має значення. Звинувачення прийняті. Самозванець чи ні — це нас не стосується. Ви, як представник гортів, влаштовуєте Ар-край.

Воєводу немов потягнуло до землі. Заболіла коротка шия, широкі плечі. Зігнулися коліна. Він став ще нижче.

Янгол холодно продовжив:

— Ми відправили своїх агентів на місце злочину. Розслідування розпочато. До підбиття підсумків за нашим законом усі сторони вважаються невинними й не мають права без нашого відома погрожувати та висувати претензії одна одній. І також вважаю правильним повідомити, воєводо: Ар-край припускає, що на пустищі випробували нову зброю.

Дізій насторожено насупився. Нейон примружив білясті очі й додав:

— Наші агенти вважають, що сліди від пожежі ніяк не можна відтворити підручними засобами. У Чороного королівста, на нашу думку, немає технічних можливостей…

— Але чому тоді жертвами стали саме "хрести"? — перебив воєвода.

Янгол ледь помітно насупився, щільно зчепив губи. Дізій роздратовано зауважив:

— Ви б випробовували нову зброю ось так, посеред незалежної території, та ще й на загоні, що випадково підвернувся?

— Ми ще в процесі розслідування. — обірвав янгол і поспішив до своїх супутників.

Але через мить Нейон озирнувся до воєводи:

— Вчора ми відправили листа королю Леору з вимогами відвести всі війська від кордону на тисячу ліктів. Того ж вимагаємо від гортів. Безпеку територій забезпечать наші найманці.

Дізій недбало кивнув. Янгол раптово усміхнувся та зауважив:

— Мені розповіли про вас. Радий, що довелося побачити легенду.

Воєвода здивовано повів бровою. Янгол доброзичливо кивнув та застрибнув на свого коня. І блідопикі поїхали до Плачущих скель.

Горт тихо пробубнив:

— Я не знав про їхніх агентів на пустищі.

— Я теж. — розгублено відгукнувся воєвода, покусуючи вуса.