Алхімік

1 епізод (Флавій)

Флавій сидів на теплому камені, склавши ноги метеликом, розставивши в сторони кістляві старечі руки. Ловив останнє тепло Південного сонця, що зникало за обрієм.

Почувши кроки, він розплющив тьмяні сині очі. Перед ним зупинилася висока худорлява чорноока дівчина в чоловічому одязі — штанях та підперезаній грубою мотузкою сорочці.

Флавій знехотя витягнув довгі ноги. Заскрипіли його кістки. Він зігнувся навпіл і знову випростався, охаючи й крекчучи. Пригладив кошлате сиве волосся, що стирчало на всі боки. Запитав скрипучим голосом:

— Що таке, Дейно?

— Ваш сусід в'їхав у гори Гортії вчора ввечері з боку пустища в компанії Ґреґа. — повідомила дівчина низьким приємним голосом.

— Що?! — старий енергійно схопився з каменю. — Той виродок з глузду з'їхав світити своєю пикою на пустищі?!

Дівчина байдуже знизала плечима.

— Куди він поїхав далі? — сердито поцікавився старий.

— Судячи з напрямку, у своє поселення. Якщо хочете, відправлю людей переконатися в цьому.

Старий задумливо почухав потилицю, промовив:

— Мабуть, провідаю я сусіда особисто... Сто років його не бачив...

— Я зберу вам охорону.

Флавій відмахнувся:

— Не потрібно, Дейна. Ці дикуни не зачеплять старого.

Дівчина недовірливо примружила чорні очі. Флавій привітно усміхнувся. Усі його зуби були цілі й виблискували штучною білизною на сонці.

— Воєводівські обісранці не посміють закидати мене камінням. Найбільше, що вони можуть зробити — плюнути мені в обличчя. А це мене не лякає. Знаєш, скільки разів мені плювали в обличчя? О!