Тенета

Розділ шостий:

Яна:

Повівся Дашчин козел... Домовилися, що піде стежкою вглиб лісу. Даша молодець, такий план розробила, все немов по нотах пішло. Купила квиток наперед поруч із ним. Пограла перед ним цицьками, очима покліпала, мов дурепа, і клюнув... Головне, щоб нас ніхто не побачив разом тут у лісі. Клофелін непомітно в стаканчик — і справу зроблено... Не був би дурнем, цінував би Дашку — жив би і горя не знав. Дашка ж уже повірила в своє щастя і більшого не прагнула. Могли б жити довго і щасливо. А раз із мізками не товаришуєш, то і отримаєш, що заслужив, козел. Дашку ображати не можна — це ще в інтернаті всі зрозуміли. Вона така...

О, здається, йде, обертається, чи не бачить ніхто... Молодець, свідків нам не потрібно...

— Мадам, як ви ставитеся до того, щоб спочатку перекусити? Чи, можливо спочатку віддамося плотським утіхам? Адже ви говорили, що постилися на цій ниві довгий час?

— Спочатку пообідаємо і вип’ємо. Я, знаєте, не звична отак відразу... Та і заодно обговоримо з паном меценатом, яку суму він згоден виділити на фінансову допомогу бідній жіночці.

Він із посмішкою полапав мої груди.

— То пані прибідняється, — він гладив мене, і я стала відчувати, як твердіють соски, — не така-то ви і бідна, он у вас яке багатство є.

Я з посмішкою відштовхнула його руки.

— Давайте пройдемо трохи далі, не хочеться, знаєте, щоб хтось знайомий побачив, чим ми тут займаємося.

Ми пройшли ще метрів сто і вийшли на невеличку галявину, де росли кущі ліщини і шипшини.

— Ось тут непогане місце, навіть якщо хтось буде йти, можна заховатися за кущами, — сказала, а про себе додала: — і заховати твій труп, щоб не відразу знайшли...

Костя:

Купив собі коньяк, а для неї «Мартіні» — гуляти так гуляти... Закуска була скромна, в місцевому продмазі вибір був невеликий: кілька видів ковбаси, консерви, майонез... Купив паличку краківської, банку шпротів, хек у томаті, хліб і майонез. Джентльменський набір: одноразові стаканчики і пачку презервативів. Вже коли доходив до лісу, чомусь стиснулося в грудях: а чи не ведуть мене, як покійного Кіндрата... Озирався — нікого... Вона чекала...

— Мадам, як ви ставитеся до того, щоб спочатку перекусити? Чи, може, спочатку віддамося плотським утіхам? Адже ви говорили, що постилися на цій ниві довгий час? — я дотримувався того стилю розмови, що ми обрали ще в автобусі.

— Спочатку пообідаємо і вип’ємо. Я, знаєте, не звична отак відразу... Та і заодно обговоримо з паном меценатом, яку суму він згоден виділити на фінансову допомогу бідній жіночці.

Губа не дура, спочатку про гроші заговорила... Ох і класні у неї цицьки! Я гладив її груди і вже відчував, як її соски стають твердими.

— То пані прибідняється, не така-то ви і бідна, он у вас яке багатство є.

Вона грайливо відіпхнула мої руки.

— Давайте пройдемо трохи далі, не хочеться, знаєте, щоб хтось знайомий побачив, чим ми тут займаємося.

Ми пройшли ще метрів сто і вийшли на невеличку галявину, де росли кущі ліщини і шипшини. Трава вже піднялася чималенька, цвіте кульбаба. Потрібно бути обережним, щоб не вимастити одяг травою. Бо ця зелень погано відмивається, а Даша останнім часом така ревнива стала... Люблю її...

— Ось тут непогане місце, навіть якщо хтось буде йти, можна заховатися за кущами, — сказала вона і почала діставати з пакунка наїдки.

— До речі, мадам, а ми з вами ще й досі не познайомилися? То як до вас звертатися?

Вона грайливо на мене поглянула, посміхнулася...

— А хіба це обов'язково у нашому випадку?

— Ну, мадам, а якщо панові меценату сподобаються наші відносини? Я часто буваю у справах у Миргороді, то, можливо, зміг би колись виділити годинку-другу, щоб надати невеличку фінансову допомогу для красивої пані...

— До речі, про фінансову допомогу: ми так і не обговорили, якою вона буде?

Я витягнув п'ятдесят гривень. Вона скривила свої красиві губки... Додав ще двадцять — вона посміхнулася...

— Мене звуть Лариса, для вас можна просто Лора.

— А телефон у тебе є?

— Так, є.

— Запиши мій номер, а я запишу твій. Яке хороше ім'я — Лора, — а про себе подумав: запишу її як «Лор» — Даша нізащо не здогадається, що це не лікар.

Я налив у стаканчики по повній, немає коли тут засиджуватися, не на цілий день прийшли.

— Мене звуть Михайло. За знайомство, Лоро!

Яна:

Після третьої він поліз цілуватися. Непогано, до речі, цілується. Так, досить тягнути гуму.

— Михайле, ти б пішов свого товариша помив, бо, знаєш, за день, може, впрів, а раптом мені закортить з ним погратися, то з немитим воно якось...

— Бля, а чим його? Води ж не взяв...

— Он «Мартіні» візьми, воно не таке міцне...

Він зареготав.

— Ніколи ще не мив його в «Мартіні»...

— Ти спочатку мені налий, бо ще виллєш усе на свій прибор. А я ще хочу з тобою випити.

Він, сміючись, налив мені повний стаканчик «Мартіні», а собі — коньяку. Гигочучи, відійшов на кроків десять і став мити своє господарство. Все, клофелін щедрою рукою потрапив у коньяк. Тепер тобі недовго залишилося. Бідна Даша, через кілька хвилин ти станеш вдовою, подруго...

Костя:

А ця дівка ще та штучка! Бач, що придумала — мити себе «Мартіні»... Щось мене на голодний живіт торкнуло... Ще одну чарку — і досить, головне не забути презерватив.

Я повернувся і пішов до неї. Вона тримала в руках свій і мій стаканчик. Скільки блядства в цих сірих очах! Видно, що давно без чоловіка... Нічого, пташко, потерпи, зараз ще по одній і почнемо.

— За нас, красуне, щоб, дай Боже, не востаннє...

Вона посміхнулася і перехилила свій стаканчик. Я випив одним ковтком і потягнувся за ковбасою.

Що за чортівня, мене ще більше повело.

— Ласкаво просимо до пекла, Костю, — почув я.

Костя? Звідки вона знає моє ім'я? Я подивився на неї і зустрівся з нею поглядом... На мене дивилися крижані сірі очі, очі змії, що дивиться на свою жертву... Бля, мене пасли... Горло здавило...Як Кіндрата... Той же почерк... Приріжуть у лісі... Я відчував, як тіло слабне, захотілося спати. Потягнувся до грошей.

— Не вбивайте, я все віддам... — язик чомусь став заплітатися, і я став хилитися до землі... Я засинав і бачив перед собою обличчя Даші. Вона дивилася на мене з докором, ніби говорячи до мене: «Костю, Костю, і здалася тобі ця курва? Хіба тобі мене було мало?» Останнє, що я прошепотів уголос, а може, то було лише в моєму мозку: «Пробач, Даринко».

Яна:

Пульсу немає. Все, подруго, вітаю.... Так, тепер прибрати всі сліди п'янки і головне кеш. Ми домовилися — все що при ньому моє. О, а не погану суму я підняла кілька тисяч зелені тут точно є , потім порахую . Потрібно затягти цього кабана за кущі. Важкий, падло. Фух, так і грижу можна заробити, розкормила його Дашка. Так, ще раз обдивитися місце... Здається чисто... По-хорошому, то горлянку б йому перерізати, але любий патологоанатом відразу скаже, що різали вже мертвого.... А так занадто жіночий слід. Так, здається все. Лишилося змінити перуку і перевдягтися. От тепер дійсно все, ніхто мене не бачив з ним. В автобусі з ним їхала блондинка з довгим волоссям. А в такому вигляді мене ніхто не бачив....