6.
Обласний центр оглушив Валерія своєю гучністю. Швидкий рух автівок в різних напрямках, які підкорялися миготінню світлофорів, що були на кожному перехресті. Бібіканнями клаксонів нетерплячі водії підганяли повільних перехожих. Гамір людського натовпу, потривоженим мурашником рухався хаотично в усі боки і нервував своєю метушнею. Проживаючи раніше здебільшого в передмістях, Валерій звик до тиші та спокою. А тут і вночі — рейвах, до якого ніяк не звикнути.
Батько очолив обласний муніципалітет і мітив в нардепи. Він переїхав сюди раніше, щоб облаштувати квартиру до приїзду молодят, які проводили свій «медовий місяць» у Греції. Чому там, а не деінде? Бо батько так захотів! Його ніколи не цікавили чиїсь думки, окрім власних.
Синові теж не залишав права голосу. З дитинства стосунки з батьком були напруженими, а в юності перетворилися на тотальний контроль. Батько контролював все! Слова, вчинки і, здавалося, що й думки не оминають його контролю.
З Валерієвих намагань протесту, окрім пшику нічого не вийшло. З часом змирився. Навіть коли батько приголомшив його звісткою про його — Валерія — одруження, він спромігся тільки на: «Гаразд». Його не запитували — його ставили перед фактом.
Валерій вперше побачив наречену лише в день весілля. Вродлива білявка з великими блакитними очима, в яких не було ані краплі тепла. Струнка, мов тростина, і — висока. Набагато вища за свого нареченого, якого цей факт аж ніяк не порадував.
Спину тримала рівно, граційно рухаючись в атласній сукні-футлярі, з гордо піднятою головою. Одним словом — вона знала собі ціну. Це також Валерія не втішало, бо такій на життя не пожалієшся.
Про весілля домовлялися батьки, щоб скріпити, так би мовити, партнерські відносини. Від тих «партнерств» Валерій шарахався, як чорт від ладану. Тож через це і в подробиці угоди не був посвячений.
Щоб розпитати батька — одного бажання замало. Потрібна мужність. Та й не цікавило це його зовсім. Давно збайдужів до всього. І до самого себе, і до власного життя.
Можливо, через ту байдужість і не тенькнуло серце при вигляді такої красуні, яка презирливо позирала в його бік.
Весілля промайнуло, немов у тумані, бо він до цього ще ніколи стільки не пив. Замість шлюбного ліжка опинився на лікарняному. Немов відстрочку отримав на подружнє життя. З лікарні — в аеропорт. Ні подорож літаком, ні опісля — таксі, в пам'яті не залишили жодних спогадів. Йому було байдуже до всього, хотілося тільки випити. Всі ті дні «медового місяця» — провал у пам'яті. Готельний номер, алкоголь, порожнеча всередині…
Та тепер з випивкою доведеться зав'язувати, бо батько такого не потерпить. Хоча б заради легенди про «щасливу дружню родину» для майбутнього електорату.
Ще з дитинства Алла мала щільний і напружений графік, в якому все було чітко розплановано: їжа, сон, спорт, музика, танці, навчання. Часу на розваги не було, як і на роздуми: «Чому батьків ніколи немає поруч?»
Поруч була нянька, схожа на окраєць черствого хліба — і зовнішньо, і по характеру. Коли підросла, няньку замінила «секретарка», яка теж сердобольністю не відзначалася. В її обов'язки входило слідкувати за графіком і його виконанням. Також вона домовлялася з репетиторами, салонами краси і бутіками. І про все докладала особисто батькові.
Можливо, таке виховання виплекало в дівчини сильний і вольовий характер, яким батьки натішитися не могли. Хвасталися єдиною донькою, красунею і розумницею, перед друзями та колегами. Тож коли батько завів розмову про її заміжжя, це мало вигляд комерційної угоди.
— Потерпиш трохи, бо Ігор мені потрібний. Все одно для тебе стараюся. А там — як забажаєш. У Ігоря плани далекоглядні і амбіцій хоч відбавляй. Та не кажи «гоп», допоки ті плани з моїми не перетнулися! А вони таки мусять перетнутися, то й побачимо, хто чого вартий.
Підсумував розмову Сергій Олександрович Задорожній, начальник обласного управління УМВС.
Це був огрядний чоловік поважного віку. Майже сиве волосся «їжачком» помітно поріділо. Лице покривалося краплями поту, і генерал-майор майже постійно протирав його носовими хустинами. Широкий масний ніс здавався ще більшим під маленькими, глибоко посадженими поросячими очима. Товсті губи балів до його зовнішності теж не додавали. Красунчиком його і в молоді літа складно було назвати. Тож дивно, як він міг допомогти з'явитися на світ своїй красуні-донечці.
Участі в приготуванні власного весілля Алла не брала, поклавшись в усьому на батьків. Та й часу на такі дрібниці в неї не було, бо не сприймала його всерйоз. Переглянула тільки каталоги весільних суконь. Сукню доставили прямо додому, «підігнали» по фігурі з побажаннями щасливого подружнього життя.
Побачивши нареченого, Алла була шокована. Ніби поліпшена батькова версія. Тільки занадто худий та малий.
«То тепер ОЦЕ — мій чоловік?!»
Слава Богу, ВОНО так упилося, що загриміло в лікарню, куди новоспечена дружина не тільки не навідалася, навіть не подзвонила. Певно, роздумувала, як буде жити з ним під одним дахом, коли їй на нього дивитися було бридко.
«Медовий місяць» Аллі сподобався вже тим, що за нею не стежили батьківські очі. Вона відпочила в своє задоволення і навіть закрутила роман з американцем, у якого був бізнес із нерухомості. Її цілком задовольняло, що ВОНО окрім пляшки нічого не хотіло й не бачило. Повернулася молода дружина спочатку до батьків, мотивуючи тим, що скучила і морально ще не готова до іншого життя.
Тож Валерій з батьком більше місяця жили вдвох у великій квартирі. Валерій думав, що батько буде незадоволений таким ходом подій, але батько мовчав. І по приїзді, побачивши сина без невістки, лише плечима здвинув, мовляв: «Твоя дружина — ти і розбирайся!»
Коли Алла переїхала в їхню квартиру, в житті Валерія мало що змінилося. Молодята не шукали компанії одне одного, а навпаки — намагалися її уникнути. З дому він почав виходити раніше і пізніше повертатись. Оце й усі зміни. Алла жила в окремій кімнаті.
Валерієві хотілося випити. Не чарчину опорожнити «для апетиту», а напитися до безпам'яті. Його уява почала навіть малювати сцени самогубства. Але навіть для спроби не вистачало духу. Його ніхто не турбував, не втручався в його справи. Валерій плив собі за течією в надії, що нічого не зміниться якомога довше. Тільки часто у долі на людські життя зовсім інші плани.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!