Le Roi Soleil

завантаження...

завантаження...

завантаження...

ВАС ВІТАЄ СИСТЕМА ГРИ LE ROI SOLEIL

Новітня гра, що дозволить побудувати романтичні відносини з історичними постатями. Ви готові?

[ ТАК ]

Я отямилася посеред брудної, вогкої вуличці, і перше, що вдарило в ніс — це аж ніяк не романтичні парфуми чи свіже повітря, а потужний, багатошаровий коктейль із тухлої риби, кінського гною, вилитих просто на бруківку нечистот і сирого осіннього туману.

Під ногами хлюпала темна жижа, змушуючи мої грубі, стоптані шкіряні черевики неприємно ковзати. На мені була проста, груба сукня з дешевої сірої тканини, від якої тхнуло чимось кислим і чужим, а на плечах висіла вовняна накидка. Це явно був одяг бідної селянки чи міської служниці, а не мої звичні речі.

Навколо мене нависали похмурі, криві будинки з темного дерева та каменю, верхні поверхи яких настільки зсувалися назустріч один одному, що вузька смужка сірого неба здавалася брудною стрічкою. Десь угорі з вікна дзвінко вигукнули незнайомою французькою: «Gare l'eau!» — і за секунду просто в калюжу за кілька сантиметрів від мого подолу плюхнувся вміст нічного горщика.

Я машинально зробила крок назад, закпякши від жаху, і випустила єдине, яке ідеально описувало ситуацію:

— Чудово. Просто блін чудово. Добре хоч не на голову. Де я, к бісу, знаходжуся?

Перед очима просто в повітрі бризнув яскраво-синій голографічний екран, від якого затишно й моторошно затріщало в рогівці ока:

Локація: Париж

Рік: 1665

Ім'я: Анна ***

Вік: 18 років

Прийняти перший квест?

[ ТАК ]

— Та я й не сумнівалася, — пробурмотіла я, дивлячись на піксельний рядок. — Чудовий день. Прокинулася в якійсь середньовічній стоці, без телефону, без грошей, зате у віртуальному квесті. Прекрасно.

Екран миттєво змінився новим текстом:

Перший квест: Знайомство з локацією

Ознайомитися з локацією, знайти кошти і нічліг.

Я заплющила очі, глибоко вдихнула цей незабутній букет із кінського гною та тухлої риби, а потім випустила повітря крізь зуби:

— Знайти кошти й нічліг у Парижі XVII століття без мапи та знання місцевих реалій? Ну просто чудовий план. Надійний, як швейцарський годинник. Залишилося тільки знайти тут банкомат або хоча б кав'ярню з вайфаєм.

Я обережно ступила з калюжі на вузький виступ біля стіни, намагаючись не посковзнутися в рідкому бруді. Якщо це справді симулятор чи якась божевільна гра, деталізація тут лякала своєю реалістичністю — особливо запахами.

Я почала вивчати локацію крок за кроком, озираючись довкола. Париж 1665 року виявився зовсім не схожим на романтичні листівки з туристами. Вулиця Сен-Дені зустріла мене похмурим середньовічним хаосом: брудні стіни будинків тіснилися так близько, що ледь пропускали денне світло, а посеред бруківки пролягав широкий стічний жолоб, куди стікало все сміття з міських лавок і вікон.

Повз мене прошкульгав рознощик води з двома важкими відрами на коромислі, бурмотуючи щось собі під ніс, а трохи далі бродячий жебрак просив милостиню біля зачинених дверей ремісничої майстерні. Повітря гуділо від суміші французької мови з різними провінційними діалектами, криків рознощиків риби та скрипу дерев'яних возів, що ледь розминалися на вузькому проході. Жодного асфальту, жодних ліхтарів — лише факели біля деяких дверей і неймовірна кількість бруду, у якому в'язли ноги перехожих.

Я притулилася спиною до стіни якогось заїжджого двору, склавши руки на грудях, і окинула цей історичний пейзаж поглядом досвідченого QA-тестера, який шукає баги в релізі.

— Отже, що ми маємо? — пробурмотіла я сама до себе, намагаючись стримати нервовий смішок. — Каналізації немає, санітарії нуль, пахне так, ніби тут помер мамонт, а люди навколо дивляться на мій сірий балахон так, ніби я звалилася з місяця. Чудовий відкритий світ. Цікаво, де тут адміністрація, щоб оформити повернення коштів за цей квиток в один кінець?

Раптом у мене перед очима все різко запливло білим, сині рядки інтерфейсу затріщали, розсипаючись на пікселі й чорні плями:

Оновлення системи...

оновлення системи...

ПОМИЛКА...

ПОМИЛКА...

ПОМИЛКА...

Повернути кошти неможливо...

оновлення системи...

помилка...

помил...

Інтерфейс зловісно моргнув кілька разів, заіскрився кириличними глітчами й нарешті зафіксувався стабільним, холодним світлом:

Систему оновлено.

Доступно:

Статус: простолюдинка

Соціальний ранг: 0

Рівень: 1

Здоров'я: 100%

Голод: 32%

Гроші: 0 ліврів

Я моргнула, відганяючи настирливі примари мерехтливих цифр, і важко видихнула. Голод у животі недвозначно нагадав про себе — тридцять два відсотки здавалися жартами, поки мій шлунок не видав голодний і абсолютно неаристократичний звук.

— Тобто повернути гроші не можна, зате мій голод тепер відображається з точністю до відсотка? — прошепотіла я, дивлячись на порожню долоню, де щойно світився нуль ліврів. — Чудовий сервіс. Просто п'ять зірок із мінусом. Ну добре, «простолюдинка Соціальний ранг нуль», здається, настав час перевірити, чи працюють тут хоч якісь чити на їжу, чи доведеться збирати пляшки з-під вина XVII століття.