Рівень 4. Лялька на нитках
Мій мозок кричав, вимагаючи зупинити цей сюрреалістичний кошмар, але тіло не слухалося. Я спробувала зробити звичайний крок назад, щоб розірвати цю нестерпну дистанцію між мною та капітаном мушкетерів, але м'язи наче налилися свинцем. Руки задерев'яніли на дерев'яній таці, пальці втратили чутливість, а язик намертво присох до піднебіння.
Я була паралізована.
Жах накотив із новою силою — холодний, липкий і абсолютно паралізуючий. Це була не просто гра і навіть не середньовічна жорстокість. Це було страшніше: система повністю заблокувала мій контроль над власним тілом, перетворивши мене на безвольну маріонетку у власній плоті. Я більше не належала собі. Будь-який рух, будь-який звук тепер залежав виключно від того, чи спалахне на чорному вікні потрібний рядок.
А таймер у кутку зору безжально відраховував секунди до кінця квесту.
Д'Артаньян усе ще дивився на мене — уважно, майже проникливо, чекаючи на відповідь. А перед моїми очима все ще висіли три світлові варіанти:
Варіант А. Усе добре, мій пане.
Варіант Б. Так, мій пане, просто сьогодні... (заплакати)
Варіант В. Звісно, що ні, у мене все болить.
Усе моє єство бунтувало проти цього. Я б краще провалилася крізь землю, ніж грала роль плаксивої дівчинки перед суворим мушкетером. Але в голові дзвенів зловісний системний сигнал, а параліч міцно тримав за горло. Усвідомлення власної повної безпорадності пробило наскрізь: я ніхто тут. Без системи — я труп під парканом. З системою — я лялька, яка навіть заплакати може лише за затвердженим сценарієм.
Проклинаючи себе за кожну секунду слабкості, я подумки натиснула на проклятий другий рядок.
Тіло миттєво відреагувало без мого дозволу. Губи здригнулися, плечі затремтіли, і з очей бризнули цілком реальні, гарячі сльози, які беззвучно покотилися по блідих щоках. Голос, що пролунав із моїх вуст, був тонким, тремтячим і жалісливим:
— Так, мій пане, просто сьогодні...
Д'Артаньян різко змінився в обличчі. На суворому обличчі капітана вперше промайнуло щире занепокоєння. Він не був сентиментальним юнаком — за роки служби бачив достатньо крові й болю, щоб розпізнати справжнє виснаження, а не дешеву гру.
Д'Артаньян різко забрав із моїх рук тацю й поставив її на стіл.
— Сядьте.
Я не поворухнулася.
Його брови ледь помітно зійшлися.
— Це не прохання, мадмуазель.
Він підсунув найближчий вільний стілець, змушуючи мене сісти, а за секунду поставив переді мною кухоль із водою. Поки я намагалася зробити ковток, його уважний погляд досвідченого солдата ковзнув по моєму виснаженому обличчю, затримався на брудному сірому балахоні й помітив темні плями запеченої крові, що проступали під грубою тканиною.
Капітан замовк на мить, зважуючи побачене, а потім запитав тихо, але владно:
— Хто це зробив?
Повітря навколо знову заіскрилося. Перед очима виринуло нове вікно системи, перекриваючи обличчя капітана, а тіло знову скувало кам'яним заціпенінням. Система вимагала зробити вибір:
Варіант А. Промовчати й опустити очі.
Варіант Б. Чесно розповісти про ситуацію на ринку і покарання біля стовпа.
Варіант В. Сказати, що вдячна за турботу, але це не його справа.
Я знову не могла поворухнути ані пальцем, ані вимовити хоча б звук самостійно. Тіло повністю задерев'яніло, чекаючи на рішення в інтерфейсі.
У цей же момент із темного кутка кухні долинув різкий, пронизливий крик хазяйки трактиру:
— Ей, Анно! Чого розмріялася біля мушкетерів, ледацюго?! Ану взяла ганчірку й бігом мити стіл біля входу, бо вижену на мороз!
Ці слова різко повисли в повітрі зали. Хазяйка навіть не підозрювала, як голосно й чітко її погрозливий вигук пролунав у присутності королівського капітана.
Д'Артаньян повільно повернув голову в бік стійки й кинув на жінку важкий, крижаний погляд. У ньому читалася зовсім не ігрова, а цілком реальна вага влади людини, чиє слово для більшості присутніх важило значно більше, ніж будь-які їхні виправдання.
Мерехтливий рядок системного логу ледь помітно оновився в кутку зору:
Довіра: 0/100 → 1/100
Але я не могла ні осмислити цей бал, ні якось на нього відреагувати. Я сиділа, скута невидимими ланцюгами системи, задихаючись від безсилля.
Свобода вибору. Три кнопки. І жодної можливості сказати власні слова.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!