Le Roi Soleil

Мозок на секунду вимкнувся, залишаючи місце лише гарячому, несамовитому пульсуванню крові в скронях.

П’ять зірочок складності. Штраф — нульова локація, темна каналізація, щури, бруд, холодний осінній Париж і повний, безповоротний геймовер. А перед очима — його обличчя, його гаряче дихання, його губи, які вимагали відповіді, розбиваючи вщент мої останні залишки байдужості.

В апатії більше не було місця. Система прийшла за мною, витягуючи за волосся з того липкого болота, куди я забилася.

Пальці, що ще хвилину тому безпорадно ковзали по ковдрі, судомно вчепилися в чорний камзол д’Артаньяна.

Я не просто відповіла на поцілунок — я вхопилася за нього, як потопельник за єдину соломинку в буремному океані. У цьому поцілунку більше не було млявої покірності чи страху. У ньому вибухнула вся накопичена за ці дні лють: на систему, на власну втрачену пам’ять, на цей клятий середньовічний світ, на власну безпорадність і на цього самовпевненого капітана, який вирішив, що має право ось так просто ввірватися в моє життя й перевернути все догори дригом.

Д’Артаньян на секунду відсахнувся від несподіваної, майже хижої відсічі, але вже за мить його рука міцніше стиснула мою талію, притискаючи так близько, що між нами, здавалося, не залишилося жодного міліметра повітря. Його подих змішався з моїм, а в темних очах, коли він на мить розплющив їх, спалахнув той самий небезпечний, п’янкий вогонь справжньої пристрасті.

І в цей же момент усе повітря навколо нас яскраво заіскрилося.

Синій екран, що висів перед очима, різко затріщав, покриваючись золотистими глітчами, а потім розсипався на тисячі дрібних піксельних іскор, які зникли в темряві кімнати.

КВЕСТ УСПІШНО ВИКОНАНО: «Коханка капітана»

Нагорода активована:

Довіра до гравця: 20/100

Симпатія капітана: 46/100

Розблоковано нову гілку здібностей: «Справжні емоції» (Імунітет до примусового паралічу системи в гілці «Меч і честь»).

Екран згас остаточно, залишаючи по собі лише м’яке світло свічки, що відкидало довгі тіні на стіни мансарди.

Д’Артаньян трохи відсторонив мене, утримуючи за плечі, і важко дихав. Його розпатлане волосся й дещо здивований, але глибоко задоволений погляд суттєво відрізнялися від звичного образу неприступного королівського офіцера.

Він провів пальцем по моїй щоці, стираючи залишки сліз, і тихо, з ледь помітною, але абсолютно щирою усмішкою промовив:

— Ну от... Тепер я бачу, що ви живі, мадмуазель Анна. А то я вже почав думати, що втратив вас назавжди.

Я лежала під ним, задихаючись. Серце шалено калатало в грудях, але вперше за весь цей довгий час я відчувала не жах чи порожнечу, а гарячий, живий пульс власного єства.

Система тимчасово замовкла. Але я знала: це лише перемир’я.

Капітан де Бац де Кастельмор дещо змістився, збираючись піднятися з ліжка, спираючись рукою на ковдру біля мого плеча, але мої пальці рефлекторно вчепилися в його темний камзол, утримуючи на місці.

Він зупинився, здивовано звівши брови, і запитально подивився на мене.

— Чому? — мій голос усе ще тремтів після недавньої бурі, але в ньому вже не було колишньої мертвої порожнечі. — Навіщо ви це зробили, Шарлю?

Він не відвів погляду. На обличчі капітана не було ані брехливого сорому, ані награної панської зверхності — лише відвертість прагматичного чоловіка тієї епохи, для якого поняття честі, пристрасті та побутового розрахунку йшли рука об руку.

— Тому що ви мені подобаєтеся, Анно, — спокійно й прямо відповів він, знову торкнувшись долонею моєї щоки. — Ви молоді, вродливі, маєте гострий розум і куди більше мужності, ніж деякі мої товариші по службі. А я служу королю, маю становище й достатні статки та вже точно не збираюся ховати свої почуття за фальшивою цнотливістю.

Він зробив коротку паузу, зважуючи кожне слово, щоб донести до мене реальність свого становища без зайвих романтичних ілюзій.

— Моя законна дружина вже давно живе окремо. Її маєтності й справи далеко від Парижа, мої — при королі. Наш шлюб існує перед законом і Церквою, але спільного дому ми давно не маємо, — продовжив д’Артаньян прагматичним тоном. — Моє перебування тут теж не вічне. Становище між Англією та Голландією погіршується, а Франція навряд чи залишиться осторонь. Якщо король накаже виступати, я вирушу разом зі своїми людьми.

Він на мить замовк.

— Тож я пропоную вам просту й чесну річ. Поки я в Парижі, ви будете повноцінною господинею в моєму домі, захищеною від будь-яких життєвих бур. А якщо ви волієте більше незалежності — я можу винайняти для вас пристойне помешкання на тихій вулиці, забезпечити прислугою й регулярно надсилати кошти на утримання. Ви не будете нужденною служницею, Анно. Ви будете жінкою капітана.

Я лежала під його поглядом, слухаючи цю жорстоку, але по-своєму благородну пропозицію чоловіка XVII століття, який пропонував мені роль забезпеченої коханки перед обличчям неминучої війни. Це було максимально практично, чесно й геть не схоже на сучасні романтичні мелодрами.

І в цей момент по тілу пробіг дивний, холодний спазм.

Я машинально опустила погляд у повітря, намагаючись знайти звичний блакитний інтерфейс, але перед очима була лише темрява мансарди та світло свічки.

Жодних варіантів відповіді. Жодних підказок від розробників. Жодних кнопок «А», «Б» чи «В».

Уперше за весь цей довгий і жахливий час я зловила себе на дикій, абсурдній думці: я чомусь шалено шкодувала, що чортова система зникла. Бо тепер мені доведеться відповідати на це рішення самостійно — без підказок, без рівнів довіри та без автоматичного сценарію.

Свобода вибору виявилася набагато страшнішою за будь-який параліч.