Бути собою

Сьогодні був особливий день. Після 2 тижнів інструктажів з правил техніки безпеки, інструктажів технічного гатунку нарешті сьогодні кожен з новачків має отримати свій ID для фіксування у системі Альянсу. Мало того, казали що для цієї процедури має прибути персонально перший радник. Орест особливо хвилювався, адже колись мав зустріч з дядьком Олександра. Він ще у нього брав інтерв’ю, потім пили пиво, а потім він вже нічого не пам’ятає. Але то давно було і зараз дядько Мирон радше сприймався як давній спогад зі шкільного життя. Якщо «одногрупники» Ореста хвилювалися як то вони постануть перед найголовнішим у всій цій історії, то Ореста турбували інші передчуття: чи пам’ятає пан Мирон його і чи не натворив він бува тоді давно чого що зараз може йому нашкодити. Адже це була одна з тих зустрічей «по душам». Коли фінал залишився поза ефіром пам’яті. Головне усі тести здано і хвилюватися уже немає сенсу.

Коли в номері почувся телефонний дзвінок, Орест зрозумів що пора у лекторій. За цей час вони новачки дізналися дуже багато цікавого. З ними було проведено підготовчу роботу з безпеки перельотів на далекі космічні відстані, пройдені курси космічної навігації, відпрацьовано навики роботи з комунікаторами. І як зазначив Артур це лише основа і початок. Базові знання і навички уже кожен буде отримувати на місці в залежності від департаменту.

Щодо комунікатора – це й прилад для Ореста виявився дуже дивним, адже вперше йому довелося мати справу з такою технологіє. З зовні він виглядав як браслет з орнаментом, який одягався на ліву руку. Проте у цей браслет було вмонтовано багато цікавих гаджетів. Насамперед це голограмний відео комунікатор. Тут також був вмонтований потужний проектор, тут був вмонтований трекер, потужний лазер ну і ще декілька девайсів, значення яких Орест так і не зрозумів. Проте кожен з комунікаторів був іменним і видавався персоніфіковано як засіб безпеки. І саме сьогодні в урочистих умовах їх група новачків мала б отримати свої комунікатори.

Аж тепер ідучи до лекторія Орест звернув увагу на свою групу. Зазвичай як він любив самотність, тому на чужій території він взагалі старався уникати сторонніх комунікацій. Невипадково його одногрупники назвали космововк. А й справді група була цікава: тут були і хлопці і дівчата, були й старші чоловіки, але причетність останніх до будівельного департаменту давала їм певні преференції щодо відвідин інструктажів особливо наукового характеру. Попросту вони їх уникали і зависали, або в барі або в ресторані. Орест їм дуже заздрив, адже у них була можливість додатково розсмакувати місячне пиво, яке тут справді було не таким як на землі. Мабуть таки різниця в поколіннях на думку Ореста і не сприяла комунікації.

Ось уже двері лекторію з якого доносилися знайомі голоси його одногрупників. Вони теж були піднесені, адже це уже фінал і далі на них очікує нова мандрівка. Орест повільно почав підніматися до свого місця як з-за спини почув доволі знайомий голос:

- О преса, чого не вітаємся?

Орест розвернувся і побачив усміхнений знайомий вираз обличчя пана Мирона, який разом з Олександром та Артрутом і ще якимись людьми розставляли на столі дивні браслети. Дядька Мирона було не впізнати. Він у білому костюмчику у білій краватці при параді очевидно прибув робити щось урочисте. Його довга шевелюра сивого волосся була акуратно заплетена в косичку.

- Я не вірив що ти тут? – продовжував дядько Мирон – Коли Олександр доповів твою історію, ти знаєш я навіть зрадів. Нам тут бракує таких універсалів як ти.

- Та годі -заклепувався Орест – я просто писака як ви казали і не більше.

- Я не забуду як ти втер мені носа по вищій математиці, коли я був у тебе в гостях.

З того моменту Орест по справжньому почав хвилюватися: «Невже тоді до такого дійшло. Ні треба кидати пити».

- От власне нам потрібні такі люди, які мають і творчий підхід і математики в душі. Таке поєднання – рідкість. У нас тут найчастіше, або інженери, або будівельники, або охоронці, а от для просування бракує мозгів – продовжував пан Мирон підійшовши до Ореста і обнявши його за плечі.

- 15 років минуло і випадково ви мене згадали. А чого ж раніше не навідувались? – не втримався Орест, знаючи схильність пана Мирона розсипати компліменти

- Ти не розумієш глобальності процесу – ми лише починаємо і 15 років це в контексті твоєї редакції можливо день новин. Тому ти тут був би через 20 років-25, але таки ми б тебе висмикнули сюди. Не раз Олександру за тебе згадував.

Тим часом хтось підійшов до пана Мирона і відвів його вбік для уточнення якоїсь інформації, а Орест подався на своє місце дещо розчарованим адже не так він уявляв собі їхню зустріч. Раптом в гучномовцях почувся голос ведучого, який сповістив про початок церемонії діджіталізації.

- Шановні нові учасники Альянсу, сьогодні вам і нам випала така честь поповнити ряди нашої команди свіжими думками, свіжими ідеями, свіжими можливостями. – тараторив ведучий – Ви пройшли дуже важкий шлях відбору щоб отримати просто неймовірну можливість побачити наскільки наш всесвіт є велетенським і грандіозним. Вам випаде нагода стати піонерами і відкривачами нових світів, суспільств, просторів і наукових можливостей. Тому для проведення процесу діджіталізації запрошую Першого радника, який прибув для цього спеціально з Novel .

На трибуні зявився дядько Мирон з широкою усмішкою. Він умів і любив говорити багато і ні про що, але при цьому усі залишалися задоволені результатом. Він розсипав компліменти для тих хто в залі, для тих хто були перед ними і для тих хто будуть після них. Він розповідав про казкові можливості і про фантастичні світи, які відкриються присутнім. І нарешті через 20-30 хв. Він згадав що пора розпочати процедур діжиталізації. Він почав по списку викликати кожного з присутніх у залі і урочисто вітати з цим важливим моментом у їхньому житті.

Сам ритуал діджиталізації передбачав присвоєння кожному з учасників альянсу персоніфікованого номера та вручення персонального комунікатора. Кожен з учасників почувши своє прізвище виходив на перед де його вітав перший радник. Другий радник вручав і надягав на ліву руку комунікатор, а потім на спеціальному пристрої зчитувалися біонічні дані про новачка.

У Ореста до цього процесу були вкрай негативні ставлення, адже він ще добре пам’ятав інформаційну кампанію про чіпування населення. Оскільки він був прихильником свобод тому такі міри ідентифікації та реєстру здавалися для нього надмірним контролем. Навіть якось під час чергової зустрічі з Олександром він поділився своїми негативними думками стосовно комунікаторів та діджіталізації. Проте його питання абсолютно не здивувало Олександра. Він лишень встав з дивану, підійшов до книжкової полиці у своєму номері , дістав звідтіля велетенську книгу, прогорнув її і тицьнув пальцем в якийсь абзац. Там писало «Усі операції з реєстрації учасників «нового альянсу» здійснюються на підставі взаємної згоди, виключно у цілях безпеки учасників альянсу та добровільною можливістю у будь-який момент залишати «реєстр безпеки». Ореста звісно зацікавило, що за така книга на яку посилався Олександр. Лишень краєм ока він побачив назву «Кодекс Хабла». Справді в процесі вивчення функцій комунікатора Орест переконався що меню «Хабл ЕНд» присутній в інтерфейсі цього гаджета і як згодом пояснив інструктор це так звана «операція Свободи», яка власне і переконала Ореста стати учасником цієї кампанії чи так би мовити цього проекту, який тут називають «Альянс»

І тут Орест почув, як з гучномовців пролунало його ім’я та прізвище. Він стрімголов кинувся до кафедри, де на нього очікував усміхнений пан Мирон.

- Ну що тепер вітаю офіційно і ще раз кажу що дуже радий що ти у нашій команді ну і команді спостерігачів. Ти щось про це знаєш?

- Чув, але поки нам тут про це не розповідали?

- Уже на місці в департаменті пройдеш навчання. Ну якби не був радником мабуть обрав би саме цей департамент. Тому тобі успіху. Тримай комунікатор і вперед до відкриттів.

Дядько Мирон щиро потиснув Оресту руку. Видно було що він теж хвилюється і цього разу він прекрасно розумів що робить, що Ореста вкотре насторожило, адже він зрозумів що йдеться про серйозні речі.

Після церемонії у ресторані відбувся великий випускний банкет з усілякими смаколиками, пійлом та танцями. Під час перерви Орест вийшов у фойє передихнути і побачив Артура Лімскі, який здавалося б скучав і перегортав всілякі паперові бюлетені, яких було повно на столі. Орест не довго думаючи з кухолем пива приземлився біля нього.

- Не лякайтесь то я то не НЛО – пожартував Орест

- Вам усе до жартів. За два дні вилітаємо і не знати чи там зустрінемось.

- Овва, що там такі масштаби великі?

- Великі раз, ну і невідомо куди вас розподіллять.

- Мене? Від початку казали що в якісь «Спостерігачі». Артуре а що це. То треба десь на скелях сидіти в засаді і стежити за аборигенами?

- Спостерігачі – це круто. Ну принаймні цікаво. Вам доведеться жити з аборигенами вникати в їх стосунки, конфлікти. Ну бути учасниками їх життя.

- Ну раз так, то справді цікаво, бо чесно, я думав що посадять десь на якісь базі і спостерігай за приладами. Ну це теж цікаво, але чи я витримаю так довго.

- Бачите, Оресте, я коли перший раз летів на зміну усі ці розповіді мені здавалися досить такими примітивними, але одразу вас налаштую що усе куди складніше і реальніше ніж ви собі уявляли. От для прикладу я наразі в департаменті Космічної археології, але маю тепер проекти і на Novel і на Місяці і на Землі. Це просто фантастично.

- Я зрозумів. Хоча зрозумію як побачу напевно – засміявся Орест -І ще одне питання, яке давно хотів задати: Що це за Кодекс Хабла?

- Ви не знаєте що це за кодекс? Ну коротко коли почали вимальовуватися контури цього проекту, стало зрозуміло що його б якось увігнати в рамки якихось правових угод. Спочатку радники не дуже й то хотіли йти на такий крок, але практика показала що він був вірний. І ось тут під руки потрапив фантастичний роман одного відомого астронома Хабла у якій він передбачив приблизний розвиток подій і описав правові норми Альянсу, які ну майже на 90% ідеально підійшли як основа для цього підприємства. Зрештою його трохи було дороблено з урахуванням реалій і сьогодні це головний документ по якому живе Альянс. Це і опис правил і захист ваших з нами прав.

- Ого навіть до таких дрібниць продумано? – зіронізував Орест

- Життя заставило. Самі бачите скільки усього відкривається, і рахуйте ми стоїмо на старті.

- Ну шкода що нас так порозкидає, і не зможемо побачитись – раптом Орест вирішив змінити тему.

- Ну це я трохи перебільшив. Звісно у нас там буде свобода пересування та вибору. Зрештою і вихідні є і побут зорганізовано там досить неочікувано. Зрештою самі усе побачите. Просто що експедиції не завжди будуть давати можливість перетинатися. Та й увійдете в ритм і уже не буде цікаво спілкуватися з Артуром.

- Та ні мені буде бракувати бесід про НЛО – щиросердечно заявив Орест.

- Не хвилюйтесь, домовимося і знайдемо якийсь графік для бесід. Головне щоб ваша адаптація там відбувалась якомога швидше і комфортніше.