Бути собою

- Юхан, ну то яка у нас сьогодні дата і в честь чого вечірку закатуємо? – Орест уже традиційно з іронією звернувся до друга виходячи з туалетної кімнати і накидуючи собі ложками кави. Як не як ранок, а вчора був дуже насичений день.

- Дата питаєш? А яке сьогодні число по земному календарю?

- Як я люблю коли ти, Юхан, питаннями на питання відповідаєш. Та все таки сьогодні на землі мало б бути 14 травня.

І тут Орест призадумався. Вперше після стількох подій він згадав рідну роботу, місто, якому віддав не один рік життя. Там якраз весна, цвітуть сади і квіти. Уже не загорами День Міста, якраз початок активного літнього туристичного сезону, а відтак цікавих для преси подій. Вперше Орест зрозумів що він починає скучати за цим життям, яке було спокійним, передбачуваним. Та враз його роздуми перебив голос Юхана.

- Ну і де відповідь що за дата 14 травня? – Юхан запитливо дивися на друга.

- А я маю знати?

- Ну якщо ти журналіст то десь точно ця дата тобі відома.

- Та ладно, Юхан, не тягни резину. Ділися що задумав.

- Добре не буду затягувати інтригу бо вже в школу пора. Сьогодні день народження моєї країни. Тобто День Незалежності Ізраїлю. Сам бачиш аргумент беззаперечний щоб провести вечірку.

Цей хід думок Оресту сподобався та все ж виникли і застереження.

- Добре, Юхан, привід напитися маємо, але тягнути археологічні артефакти з якої нагоди?

Юхан теж замислився, а потім видав.

- Знаєш це вже й не так важливо. Нап’ємося, а там вже щось придумаємо до вечора. Головне маємо причини запросити клас і Артура до нас.

Орест уже не слухав друга бо час було вирушати у школу провідників і по дорозі його лишень доймали думки де дістати пиво і м'ясо на барбекю. Ну але тут підстрахував Юхан. Не першій перерві він поділився своїм планом. Отож вони б мали після двох останніх уроків втекти з навчання і вирішити усі організаційні проблеми. Тому на вечірку Юхан як організатор запросив весь клас.

Після останнього уроку Орест стрімголов помчав додому, щоб розпочати підготовку. Та коли він туди прибув, був приємно здивований: на поляні перед будинком стояв мангал з дровами, а у вітальні декілька ящиків місячного пива і ящик з продуктами. Юхан у фартусі щось ворожив на кухні.

- О Оресте, подай мені ось ту капусту. Готую салат моєї бабусі. – попросив Юхан.

- Я й не бачив, як ти залишив школу.

- Вирішив швидше все організувати. Уже маю тут деякі зв’язки.

- Ну і звідки це все?

- Не питай. Я ж не просто в дипломатії стільки років. Почну розповідати – перестанеш мене поважати – засміявся Юхан.

Уже вечоріло як гості почали з’являтися на порозі. Кожен з учнів групи приходив з цікавими маленькими подарунками. Хтось приніс метеорит, а хтось власноруч приготований салат чи пиріг. Андре француз прийшов з гітарою. Тож паті почало набувати звичної земної атмосфери. Незабаром під будинком зупинився бус департаменту археології звідки вийшов Артур і попросив хлопців допомогти з багажника винести важкий предмет, накритий простирадлом.

- Куди це краще занести – перепитав Артур.

- Несіть його на другий поверх у мою спальню – скомандував Юхан. Там по ходу розберемося що і куди.

Отож перший тост прозвучав від винуватця вечірки. Юхан запропонував випити за незалежність його країни, а також за незалежність кожного учня школи. Далі були інші тості і розпочалося приготування стейків на вогні. Тут управління в свої руки взяла Ангеліна – скромна румунка, яка була серед відмінників у класі. Усі були задоволені і щасливі, окрім старости.

- Ти чого такий надутий друже – запитав Орест.

- Не можу пазли до купи зліпити.

- А й не треба сьогодні. Завтра в школі собі забивай голову питаннями, а сьогодні відриваємося.

- Та ні, вибач. У мене багато острахів що ось ці різкі зміни, можуть розвернутися так само раптово в протилежну сторону і нас таки випруть.

- Тобі тут сподобалось? Ти що додому на землю не хочеш.

- Я? – перепитав староста. Може й так а може й ні. Насправді мене там нічого не очікує, і мені все ж таки важливіше залишитися тут і чогось досягнути.

Та тут Ореста раптово покликав Юхан.

- А ось бачу де ти. Ходи мені допоможеш дістати ще пива зверху – і він потягнув Ореста на другий поверх.

Там у спальні Юхана уже сидів Артур і вивчав кусок каменю з дивними письменами. Побачивши Юхана і Ореста він запитав.

- Ну і що це за конспірація.

- Артуре, маємо до тебе цілком наукове питання, але наразі краще хай воно буде між нами, бо ще не знаємо чим воно може для кожного обернутися – відповів Юхан.

- Що за такі таємні справи.

- Оресте, розкажи, бо можу щось наплутати.

- Ок – почав Орест. Розумієш у мене з тими письменами відбуваються якісь дивні речі. От не можу зрозуміти чи це галюцинації, чи це вже питання психіатрії.

- Так так і що саме – зацікавлено перепитав Артур.

- Коли я починаю їх розглядати у мене починаються видіння. Це як вмикання якогось потужного пристрою. Такий спалах світла і далі дуже чітка картинка. Що цікаво коло кожного окремого тексту вона своя. Я вже пересвідчився, двічі будучи у вас в лабораторії. Тому ми ще раз захотіли пересвідчитись чи то правда і власне просили щоб ти привіз щось з третього каменю.

- Цікаво – констатував Артур – Але ж я привіз лише уламок.

- Відкривай – урочисто оголосив Юхан.

Артур стягнув покривало з уламку брили і Орест почав уважного його розглядати. Уже незабаром знову з’явився спалах світла, проте ніякої чіткої картинки Орест не отримав, лишень спалахи і фрагменти обірваних картинок, які важко було розгледіти.

- Ну що там – запитав Артур.

- Якийсь каламбур – протяжно відповів Орест.

Запала тиша і за мить Артур констатував.

- Ну що хлопці вітаю, психлікарня мала б хорошого пацієнта.

Юхан з Орестом з острахом перезирнулися.

- Добре. Я пожартував – поспішив заспокоїти Артур. Насправді не до жартів. Але маю до вас прохання покликати сюди ще одного мого колегу, бо сам собі ради не дам.

- Менше знають, усім спокійніше – заявив Юхан.

- Воно то так, але ви не розумієте з чим маєте справу.

- І що воно таке – не втримався Орест.

- Зараз зв’яжуся з Павлом Тарнавським, думаю він надійна людина і вже будемо приймати рішення.

Артур завзявся по комунікатору з кимось і безапеляційно заявив: «Знаю, що відпочиваєш, але це форс мажорна справа. Зараз скидаю координати. Я тут».

- Ну і що це за фігня зі мною відбувається? - наполягав Орест.

- Насамперед заспокійся - намагався Артур виглядати якомога стриманим – Це несмертельно. Скажу лише у Павла Тарнавського є багато гарних відкритів і ще цікавіших теорій. Як науковець, він тут один з небагатьох, якому довіряю і знаю що відповідь можемо отримати лише у нього. Більше просто ні в кого.

За 15 хвилин до товариства на горі в спальні приєднався чолов’яга з сивуватою шевелюрою, З такою зачіскою він трохи змахував на Ейнштейна. Після отриманої інформації він сів у крісло в задумі і довго мовчав. Нарешті він порушив свою мовчанку.

- Ну ствердно сказати що це я не можу. Одне можу сказати це точно не психіатрія і неврологія.

- Павле ну але ми з таким вперше стикаємося – запитав Артур.

- Ти вперше, я не вперше. Просто треба частіше вирушати в польові експедиції цією планетою.

- Ти вважаєш що це щось з цього світу?

- Хочу тебе Артуре заінтригувати, але переконаний що і нашого земного.

- Ну то чому я, і чи з тим можна жити? – не втримався Орест.

Павло ще раз подумав і продовжив.

- Це наразі нічим неперевірена теорія. Швидше навіть припущення, але йдеться про стародавню прамову, яка існувала колись у всесвіті. Вона була можливо універсальна, а можливо притаманна лише якомусь сектору всесвіту, але вона була і на Землі і на Novel. Артефакти ми знаходили як дома так і тут її дуже багато. Уже декілька десятиліть б’ємося щоб її розшифрувати, але дарма. Я працюю над нею вже 15 років і скажу що у мене виникла цікава теорія, як пояснює ташу тупикову ситуацію. Річ у тім що усі ці символи не є буквами чи якимись знаками для зчитування інформації, а це є графічний код, який інопланетяни чи мешканці інших світів сприймали візуально а мозок уже розшифровував чи то на текст чи то на картинку.

- Швидше навіть на відео - впевнено сказав Орест.

- Можливо і на відео, не берусь стверджувати.

- Добре, раз воно так, то чому гіпотетично, я це бачу? – не вгавав Орест.

- Тут знову ж лише теорії, але припускаю, що для цього необхідно мати або спеціальний ген, або з допомогою розвитку мозку ця опція активується у кожного розумного гомосапієнс.

- Це повний триндець. Оресте, виходить ти інопланетянин, або якимись практиками по ночах займаєшся – іронічно підколов Юхан – А може то пиво так спрацьовує.

- Юхане - звернув увагу Артур – Повір, жарти зараз не доречні. Тепер питання що з усім цим робити.

- О ні якщо в лабораторію – я пас – заявив Орест – Витріть мені пам'ять і одразу додому.

- Ну за протоколом ми маємо доповісти керівництву – констатував Павло -Але поки самі не пересвідчимось, я б не спішив ламати дрова. У мене наступна пропозиція: пропоную Артуре під надуманим приводом взяти Ореста в польову експедицію на планету. Проведемо його по трьох чотирьох артефактах. Дізнаємося, що там, поспостерігаємо, а відтак порадимося усі що з цим робити.

Коли наші друзі спустилися до гостей, ті уже добряче хильнули і не потребували вожатих. Проте і їх вистачило не надовго, тож за декілька годин усі розійшлися. Прибираючи вітальню Орест бурмотів собі під ніс:

- Блін то що, я тепер як сканер цін в супермаркеті?

- Оресте, а подивись на ситуація під іншим кутом зору. Твоя аномалія (назвемо її так) відкриває тобі нові можливості. Ти швидше підеш в експедиції. Хіба ж ти як журналіст не цього хотів. А може твої здібності стануть критично спасительними для всесвіту. Прикидаєш у нас там герої якоїсь країни, а я живу з героєм всесвіту.

Жарти жартами, але Юхан десь був правий, тож цю гру варто було дограти до якогось логічного результату і зрозуміти що усе таки ховає його мозок.