Бути собою

Всю ніч Орест не міг заснути у передчутті чогось великого і значущого. Та ще би: попереду міжгалактичний переліт. Це вам не прогулянка з Землі до Місяця. Цю значущість майбутньої мандрівки Орест прекрасно розумів, тому він декілька разів прокидався, йшов у ванну, потім пив холодну воду, але нічого не допомагало заснути. І ось уже коли над ранок він почав провалюватися в сон раптово різко задзвонив телефон.

- Так на зв’язку – доповів Орест

- Пів години на одягання і збір в низу у фойє. – відрапортував голос адміністратора.

«Так і знав що не вийде по спати – бідкався Орест – головне нічого не забути». Він зібрав свої речі в полотняну сумку, яку встиг прихопити з корабля і почав туди складати усе своє нехитре майно, нажите на місяці. Це сам комунікатор, це персональний планшет це декілька блокнотів та ручок, які тут було просто нереально роздобути. Після пакування він приступив одягати костюм-скафандр для міжгалактичних перельотів. Він відрізнявся від того що він прибув на місяць кращою якістю виконання, грубішим матеріалом і шоломом, який був вмонтований в костюм і натягувався на голосу як жалюзі. Як пояснював вчора їм інструктор з перед польотної підготовки, мета даного типу скафандру забезпечити кращу безпеку та мобільність в складних екстремальних умовах.

Справді якщо придивитися до цього костюма, він мав низку відмінностей від місячних. По-перше він був чорного кольору і був зроблений з декількох шарів з вугле волоконної тканини. На костюмі ззовні було багато кріплень для допоміжних приладів. В середині костюм мав газові подушки для амортизації падіння, тож в такому прикиді Орест виглядав дещо товстішим ніж в житті. З-заді в плечах були вмонтовані дві пластини життєзабезпечення. Як вони працювали для Ореста досі було невтямки. І зрештою шолом це була вершина інженерної думки. Усе забрало зсередини представляло собою великий панорамний екран, який міг працювати у багатьох режимах: як прилад нічного бачення, як тепловізор і навіть як рентген апарат. Орест одразу оцінив його крутизну та переваги.

Ну що ж настав момент прощатися з кімнатою, яка на ці дні стала для нього домом. Він по старій звичці перевірив чи все вимкнено, хоча тут все вимикалося автоматично, підхопив сумку і пішов на вихід. В фойє зібралася їх група – усі як один в чорних костюмах. Відчувалася піднесене атмосфера. Особливо хлопцям подобалось як адміністраторки та дівчата з їх групи поправляла хлопцям костюми. Такої уваги не обділили й Ореста, який в той момент повторював усі передпосадкові та посадкові інструкції.

- Друже розслабся трохи. Зараз декілька днів будеш мати над чим голову ламати – підбадьорювали друзі, але його було важко вивести з того перемандрівкового стану.

Нарешті двері технічного ліфта відкрилися і на них з’явився суб’єкт у дуже дивній формі. Якби Орест не вчив історію можливо б його цей костюм не сильно збив з пантелику. Ця форма до болю нагадувала однострій лицарів з відроподібним забралом. Цей пан зайшов в середину фойє і голосно скомандував: «Група новачків за мною! В шеренгу по двоє!».

- Тобі не здається це дивним – Орест за спиною почув здивований голос Пітера Ковальські, одного з одногрупників – Таке враження, що летимо не на Novel а через машину часу.

Дивний чоловік почув їх розмову і на весь ліфт затрубив:

- Я давно казав що тут погані викладачі та інструктора. Чого вони вас тут вчать якщо ви нулячі. Невже вам не казали що туди куди їдете – панує середньовіччя. Невже вам не говорили що історія землі тісно пов’язана з позаземними цивілізаціями і багато технологій можна зустріти на декількох планетах одночасно.

- Прошу пана в а хто ви – чемно спитав Пітер

- Без дозволу рот не відкривати. Ваша дисципліна це ваша безпека. Я полковник департаменту безпеки Майєр і головний інструктор з натуралізації на Novel. Я відповідаю за вашу і свою безпеку, я відповідаю за те, що ви в такій же кількості повернулися додому. Тому тільки дисципліна є запорукою успіху.

Тим часом ліфт доїхав до верхнього рівня і уся команда дружно висипалась в коридор. Хтось за звичкою рвонув до болідів, але їх одразу зупинив в навушниках громоголосий голос полковника Майєра.

- Куди мої любі? До домцю до мамці захотіли. Туди уже не скоро. Команда за мною - і полковник замарширував довгим пустельним коридором.

Усі дружно ринулись за ним. Хтось навіть пробував маршувати в такт, але з того нічого путнього не виходило. За хвилин 10 товариство новачків зупинилося перед велетенськими воротами.

- Усі привести скафандри в герметичний режим – скомандував полковник Майєр.

На щастя це зробити було просто натисканням однієї кнопки на скафандрів. Далі полковник перевірив візуально кожного чи не порушено герметичність.

- Далі ми виходимо на дно кратера. Це посадковий майданчик №3. Тому у вас є 5-7 хв на виявлення проблем і порятунку. На борту Мольфара вже є повітря і навіть гравітація буде коли вийдемо в космос – повідомим полковник.

Двері зі скрипом почали розсуватися і Орест очікував побачити сонячне світло. Проте нічого подібного не було. Кратер був великий. Ну з дном і його стінками було все зрозуміло, а от з небом повний дисбаланс: неба просто не було, а його перекривала велетенська тверда кришка у центі якої виднілося декілька освітлених квадратних люків.

- Дивись під ноги бо зашпортаєшся – почув Орест пораду Полковника за спиною коли вони спускалися сходами на дно кратера, і полковник додав – То лише частина дна Мольфара. Геніальна машина.

Тепер усе стало більш менш на свої місця. Мольфар – це очевидно космічний апарат просто велетенських розмірів, раз він навіть не поміщався в кратер. «Цікаво як він виглядає і що в середині» - мучили думки Ореста. А тим часом вони вже йшли дном кратера до відкритих люків. На щастя люки виявилися дуже широкі тож вони командою зайшли в шеренгу у 7 осіб по відкидному пандусу і ще було місце для якоїсь широкої техніки. За люком виднівся велетенський ангар де було уже наскладано багато контейнерів і завантаження видно ще тривало. Команду завели у великий вантажний ліфт якому полковник голосом скомандував їхати на 22 рівень. Ліфт почав підйом.

Коли двері відкрилися усі були приємно здивовані. Вони опинилися в приміщенні, яке нагадувало фойє житлового модуля на базі М1. Єдина відмінність: вздовж стін було вмонтовано багато сидінь з пятиточковими пасками безпеки. Їх в фойє було просто незчисленна кількість. Усі вони були спинками прикріплені до стіни, а усе решту акуратно складалося. І тут Орест нагадав як на одному з інструктажів вони проходили цей гаджет під назвою «Крісло злету і посадки». Як їм тоді пояснювали що перші 20 хвилин зльоту чи посадки Мольфара усі мають бути в таких кріслах, які убезпечать і від перевантаження і від зайвих незакріплених предметів. Ну ще тут були дивні прилади, призначення яких Оресту було невтямки.

Тим часом черга новачків вишикувалась в чергу на ресепшин де дві адміністратори швиденько реєстрували пасажирів і вносили номери кают в яких доведеться провести час. За пів години через гучномовці пролунала команда передвзльотної готовності.

- І так мої юні побратими – звернувся полковник Майєр до товариства новачків – Вам про це мали розповідати, але ще раз нагадаю. Зараз ми усі займаємо крісла тут у фойє, щоб я вас усіх бачив. Такі правила. Старт маю провести з вами. А вже потім у кожного в номері буде своє крісло, тому сюди виходити не обов’язково. Таку процедуру проводимо лише два рази: при зльоті і при посадці. А тепер по місцях.

Народ наче збожеволів. Усі покидали сумки і кинулись розкладати крісла.

- Люблю я цей момент. Як діти – насолоджувався полковник бігаючи між панікуючим натовпом. – Не спішіть усі встигните.

Але останній його крик здавалося б нікого і не зачепив. Та зрештою усім вдалося розкласти крісла і прийняти передзльотну позицію. Полковник з адміністраторами підходив і поправляв неправильно пристебнуті паски безпеки. Ще одна перевірка і полковник звернувся до партнерш: «Звітуй».

- Мольфар 1, Мольфар 1 – звітує Мольфар 22 житловий модуль. Ми готові.

За мить уся конструкція почала вібрувати, захиталися стіни і усі відчули як відбулось відривання від поверхні місяця і корабель плавно йшов на прискорення. За мить швидкість вже була шаленою, але відчуття руху пропало моментально. Орест побачив як їх сумки почали здійматися до стелі фойє. Ще за якусь мить з гучномовця почувся голос «Вмикаємо гравітацію та системи життєзабезпечення». В той момент Орест відчув як його тіло почало ставати все важчим і важчим і зрештою взагалі вдавило в крісло.

- Все, першокласники, вітаю – зліт відбувся успішно. Можете відстьогуватись і знімати скафандри. – оголосив полковник

Орест відчіпив паски безпеки відкрив забрало скафандру і йому в обличчя війнуло свіжим прохолодним повітрям. Проте коли він спробував встати, з першого разу у нього цього не вийшло. Аж за другим разом він зміг стати на рівні ноги, але м’язи в усьому тілі шалено боліли і було важко йти.

- Що за чортівня – спробував зробити Орест перший крок і мало не впав.

- Без паніки солдат. То робота гравітації. Просто задовго ви були місячній гравітації, а тут земна, яка відповідає тій що на Novel – почувся з заді голос полковника.

- Пане полковнику, не знаю як там далі піде, але це буде мій най неприємніший момент. – відрізав Орест, та полковник змінив тон.

- То тільки перший раз так, наступні рази буде набагато простіше. Ну ви сьогодні заробили і має право добу відпочити. Тому пропоную усім по каютах.