Бути собою

На наших друзів зранку у школі провідників очікував неприємний сюрприз: знову зміна графіку навчання. Куратор групи зібрав усіх учасників в лекторії і заявив:

- Звикайте. Оскілки ми йдемо по спецкурсу тож зміни можуть бути кожен день. Наразі поступила рознарядка зверху терміново пройти основи безпеки на планеті та транспортні засоби, тож цей тиждень ми звами не побачимось, бо навчання буде відбуватися на базі департаменту безпеки.

Справді на усіх учасників уже очікував автобус і вже за мить група стояла перед входом у департамент безпеки. Гарне двоповерхове приміщення з декоративним порталом виглядало якось дуже мирно, щоб бути структурою космічної безпеки. Назустріч до майбутніх спостерігачів вийшов стрункий юнак.

- Дозвольте відрекомендуватися. Звати мене Альберт. Я з Німеччини. А чи є тут мої земляки? Але про це згодом. Я буду вашим куратором під час навчання у департаменті. Наразі хочу вам зачитати правила поведінки в департаменті, адже це як не як режимний об’єкт.

Ну самі правила були нудні і містили інформацію про те куди можна ходити, куди ні. Як проходити блокпости і який рівень доступу є у студентів-спостерігачів. А от перша лекція була куди цікавіша. Як виявилось в середині, споруда департаменту була справжнім хмародером, проте поверхи йшли вниз у вулканічну структуру гори. Коли спускалися ліфтом до місця навчання Орест намагався припустити скільки рівнів вони уже минуло. Приблизно він нарахував коло 60.

Нарешті здоровенний ліфт зупинився і усі опинилися у велетенському добре освітленому приміщенні, вирубаному прямо у скелі. Там у цьому ангарі стояло декілька цікавих апаратів. Серед них і уже звичний шатл, яким хлопців транспортували на місяць і з корабля на поверхню планети. Далі в одному з закутків був споруджений з ящиків та полетів імпровізований лекторій, куди і повели нашу групу.

- Ну не готель 5 зірок. Вибачайте. Як не як працюємо у робочому приміщенні – зазначив Альберт – Проте маємо змогу на практиці побачити як у се працює. Зараз покличу Тіля, який сьогодні введе вас у курс справи.

- А у вас тут усі німці? – перепитав хтось з учнів.

- Ні, але німці складають тут основу. Так історично склалося що тут на планеті за доктрину безпеки було прийнято розробки Бундесверу, тому більшість фахівців саме звідтіля.

- Ви хочете сказати що офіційний уряд Німеччини в курсі існування усього цього.

- Шановний, я можу лише ділитися своїми припущеннями. Думаю що ні, але ми багато чого не знаємо і багато чого нам і вам не положено знати. І це не в образу а з міркувань безпеки. Тому прошу таких питань більше не задавати. Шануйте ваш і наш час.

За мить до групи підійшов теж стрункий рудоволосий німець. Очевидно це був Тіль.

- Альберт, ага це вони особливі? А так на перший погляд і не скажеш – пожартував Тіль, чим розрядив офіційну напругу, яка панувала від часу перетину поругу департаменту безпеки. – Ну що домовимося так6 я розповідаю вступну частину, а усі питання після і прошу небагато. У нас звами тиждень, тож встигнемо наговоритись.

Тіль без ліричних відступів приступив до лекції.

- Така спішність проведення цього курсу очевидно полягає в тому, що хтось з вас незабаром має вирушити в першу польову експедицію на планету. І це буде не тест, як ми зазвичай проводимо з новачками. А це має бути одразу все по справжньому. Отож питання безпеки понад усе. Скажу так для усіх спостерігачів існує три протоколи безпеки. І зараз запроваджено ще четвертий, завдяки новітнім технологіям. Перший протокол безпеки це коли ви самотужки даєте собі ради під час небезпеки. Для цього ви проходили рукопашний бій, для цього у вас буде ціла низка допоміжних засобів з якими ви будете захищатися. Другий протокол безпеки передбачає термінову евакуацію з місця події. Тож ми звами пройдемо усі види та способи, навчимося керувати спецзасобами і вивчимо транспортну карту планети. Третій протокол безпеки – коли потрапляєте в ситуацію з якої самотужки вибратися не можете. В такому випадку подається звична команда «SOS» і наш лицарський орден іде на допомогу. Четвертий протокол безпеки – це термінова допомога, коли підтримка потрібна вже і в даний момент. Далі сьогодні на вступі ми розберемо функції безпеки ваших комунікаторів і як ними користуватися. А опісля запитання.

Орест зауважив що усі слова Тіля його одногрупники слухали з відкритим ротом. Та й Орест зловив себе на тому що вникав в усі слова того невідомого донедавна чоловіка. «Невже насправді починаються події, заради яких варто було залишити землю» - подумав він.

Тим часом Тіль зняв свого комунікатора з руки і почав демонструвати його можливості. Виявляється що досі вони користувалися лише найпростішими його функціями, а саме задля ідентифікації. А виявилось що в комунікаторі схована рація далекого зв’язку, тут схований невеликий набір інструментарію: від простих пилок з якогось надміцного матеріалу, до короткого потужного лазера, яким можна пропалити навіть металеві предмети. Тут же схована кнопка тривоги. Тіль детально розповів як , чим і в яких випадках користуватися.

- Бачу, ви були дуже уважні і у вас назбиралося багато питань. – після лекції заявив Тіль – Давайте три питання і розбігаємося бо, маю сьогодні ще встигнути на вечірку.

- Скажіть а що це за «лицарський орден». Це жарт? – хтось викрикнув з групи не діждавшись коли Тіль завершить свій спітч.

- Ні. Не жарт. Це наші експедиції безпеки, які відбуваються в місцях роботи археологів та спостерігачів, або інших науковців. Ну не відправите наших вояк у формі армії Бундесверу чи скажімо армії США. Тому у нас створено орден справжніх лицарів, які у формі місцевих воєнізованих об’єднань прогулюються по цій планеті.

- А що то за новітні технології, які спричинили появу четвертого протоколу безпеки?

- Це питання до науковців, але подейкують – зараз тестують новітню систему телепортації, тому вона тут буде активно використовуватися спочатку для питань безпеки.

Ось так минув день і вже наступний день теж не дав нашим героям розчаруватися у таких різких змінах. Того разу лекції теж відбувалися в департаменті безпеки і втому ж ангарі.

- І так сьогодні поговоримо про те як і яким чином будемо діставатися місць досліджень, а ще важливіше, як ми будемо робити евакуацію. І розпочнемо ось з цього приладу.

Тіль заніс на стелаж перед групою дивний кам’яний куб де на одній стороні була виїмка у формі людської руки.

- Як гадаєте що це?

- Мабуть якийсь археологічний артефакт – почувся голос з аудиторії.

- Насправді цей знак ви маєте запам’ятати і зазубрити напам’ять, адже він то є ваше спасіння. Перед вами сенсорний замок СМТ-18м.

Тіль підійшов до цього знаку і поклав туди свою руку. І усі одразу побачили як по руці пройшовся проміно сканера.

- Ось так ви будете діставатися свого транспортного вузла. Ну а далі трохи про транспортну схему. Якщо ви їздили на в гості на базу Н-2, обов’язково зупинялися внизу на Вокзалі переходу. І напевно звернули увагу що сам вокзал розділений на дві зони з КПП. Так от звідтіля зазвичай розпочинаються і завершуються усі ваші експедиційні мандрівки. Заглиблюся трохи в історію і розкажу, що інженери політехнічного департаменту завдяки Гелію 3 розробили машину по копанню тунелей, яка набагато швидша і ефективніша ніж ті що використовуються на землі. Насправді вона не копає і не бурить тунель. Вона плавить породу утворюючи міцну шкарлупу з кристалізованої матерії, яка витримує колосальні навантаження. Рекорд глибини, яку ми тут досягли – 12 кілометрів. Проте з її допомогою вдалося прокласти тисячі кілометрів підземних тунелем по цьому материку, де ми звами перебуваємо. Ось приблизна схема цієї мережі. – Тіль на моніторі показав карту, яка радше нагадувала лабіринт чи дерево з пишною кроною.

- Ніфіга собі метро – почулося з натовпу.

- Десь ви частково праві, бо на початках тут використовувалась система зі звичного нам метро. Проте вона трохи небезпечна через високовольтну третю рейку, тому зараз усі поїзди з автономними гелієвими генераторами. Так от повертаємося до теми і скажу що де б ви не були найближча зупинка буде в зоні досяжності щонайдальше 20 – 30 км. І це саме перший спосіб евакуації на випадок непередбачених ситуацій. Усі входи на станцію замасковані і переважно вмонтовані в скелясті породи, що буде для вас орієнтиром. Шукаєте скелі, далі ось такий знак і через деякий час ви дома.

- А що буде якщо поїзд не приїде – запитав Юхан.

- Таке трапляється вкрай рідко. Можливо затримається на невизначений період – так, але переважно забирають усіх. Ну і на такий випадок на кожній станції є запас харчів щоб протриматися 3 дні. Це перший варіант. Він як транспорт так і спосіб евакуації. Другий варіант це ось та пташка – Тіль показав в глибину залу на літальний апарат типу шатл, але дещо зменшеного розміру. – По усій території материка є заховані і замасковані такі пташки. Тобто, якщо ви не можете дістатися до «метро» назвемо це так, тоді шукаємо їх. А на них уже є зв'язок з базою Н-1, вони як капсули захистять вас навіть від вогнепальної зброї, а також мають на борту потужну плазмову пушку. Ну але відповідно до Кодексу Хабла ви зможете нею скористатися лише у трьох випадках. Ну і третій варіант це потрапити на Базу Н-3.

- А це де? - уже не витримав Орест. - Ми ж там ще не були.

- Не хвилюйтеся, рано чи пізно кожен з спостерігачів там опинявся. Вона у поселення Терранопіль. Там у центрі міста є замаскована наша база, де можна перепочити, увійти в синхрон з цивілізованим життям і вирушати далі на завдання. Така собі тимчасова база відпочинку. Ну але зараз не це важливо, адже наступне що ми маємо сьогодні зробити, так це розпочати навчання польотів на апараті міні-шатл «Бокораш». Не знаю звідки така назва, але мені вона по настрою подобається.

Отож з цього дня розпочалися льотні уроки. Вони були настільки складні як і цікаві, адже для цього довелося пройти ази навігації на Novel, пройти здобуття певних технічних навиків і власне розпочати польоти. Машина насправді виявилась дуже розумна і проста в управлінні, проте з великою кількістю функцій, які для Ореста та Юхана були незрозумілі.

- Тіль, а до космосу нею можна долетіти? – якось спитав Юхан.

- Долетіти так, але назад уже не повернешся. У неї такий запас енергії що планету обігнути можна декілька разів, але вихід на орбіту забирає дуже багато енергії. Тому краще б я не експериментував. Чув що розробляються універсальні міні-шатли, які уже і в космос і до супутників долетять, але наразі на таких літає лише перший радник.

Отож весь тиждень і наступний хлопці були зайняті навчанням. Воно їх так захопило, що вони забули і про прамову, і про те, що скучають за землею.