Бути собою

Розділ 37

Ні це уже не була печера, це було його рідне ліжко, хай і не на рідній планеті. «Нарешті дома» - думав Орест і дякував усім творцям що не доведеться знову спати в сирості на кам’яній підлозі. Але скоро думки про блаженство почали витісняти питання що сьогодні має відбутися, адже у цієї історії ще кінця не видно. Ну і зрештою як йому поступати з Армонієм, якому було дане слово. Проте найбільше у голові засів образ Адели. Він був з ним вночі, він був з ним зранку і таке враження що не залишить його протягом останнього часу. «Ну ні це якась маячня, це якийсь наркотик – заспокоював себе Орест, і намагався не думати більше про неї – Ну якась аборигенка, наші дівчата куди гарніші. Але її голос – неземний. Точно не земний, а новельський», Орест захихотів від такої думки і почав спішно одягатися, бо рішення якесь та має знайтися у цій ситуації.

Спустившись в хол він побачив що у них гості: Юхан готує чай Артуру, який розкинувся на дивані.

- О виспались, мій друже, - перепитав той.

- Ну чесно, ще б дві годинки подрімав

- Не на часі, ой не на часі. Я був у своїх. Уже отримав наганяй за те що не активували протокол безпеки. Десь і сера Лі взули, і це питання винесли на раду радників. Тож сьогодні будемо пополудні віддуватися поповній. Тому нам потрібно узгодити нашу поведінку і я б Вас Оресте просив перед «стратою» зайти до нас.

- Якою стратою? – Орест мало не випустив горнятко кави з рук

- То я жартую. Такі «розборки» у нас називають «стратою». Бо буде довго і серйозно.

- І на що очікувати

- Швидше за все будуть накладені обмеження на певний період на доступ ну і звісно на експедиції. Тим паче що я уже мав проблеми з неандертальцями.

- І на довго?

- В середньому від одного до трьох місяців

Орест здається почав розуміти що його може очікувати і воно явно розходилося з тими баченнями які він собі підсвідомо малював. Справді Орест почав визнавати що одна частина його єства таки переконує через три, точніше уже два дні виконати свою обіцянку перед Армонієм і потрапити туди де ще не були ніхто з землян. Але заради чого? Справді бо там вона Адела, яка знову заполонила його думки. Він розчаровано сів на диван і задумався: невже він її більше не побачить.

- Ау! Оресте, ви знами – Юхан кинув подушку в друга.

- Так так так! Я тут.

- І що вас так розчарувало? – перепитав Артур

- А чи можна якось вплинути на перебіг подій що уникнути санкцій?

- Усе буде залежати від нашої доповіді, власне чого я до вас і зайшов. Хоча з практики санкцій не уникнути – «порядок і безпека понад усе». Отож ми маємо звами придумати чи узгодити важливість нашої поведінки і чого ми власне так поступили.

- Та зрозуміло чого – усе заради науки – випалив Юхан.

- То ви розумієте, я розумію, але не ті хто входять в раду радників. Там бізнесмени, менеджери і абстрактними переконаннями їх не переконати. Але відверто мене це зараз мало бентежить, оскільки перебудемо санкції і знову в дорогу. Мене більше зараз турбує в інтересах науки щоб ми першочергово усю історію передали науковцям, а вже потім буде що буде. Тому поки є ще час Оресте прошу збирайтеся і до нас в департамент.

Через певний час Орест з Артуром уже йшли знайомими коридорами департаменту археології. Незабаром Артур звернув в якісь невідомі двері і воно з Орестом опинилися в конференц-залі з довгим столом, за яким сиділо декілька осіб серед яких Орест впізнав Павла Тарнавського з якими познайомилися напередодні походу. Павло привітався, запросив Ореста та Артура присісти і розпочав засідання.

- Вибачте мене друзі, але я трошки ввів у курс справ колег, і тепер нам цікаво почути деталі тої історії куди ви влипли. Ну Артур в загальному нам розповів що там і як, але тепер цікавить саме думка пана Ореста. Отож Оресте що ви знайшли і що ти бачив?

- Раз Артур вже коротко розповів, тож мені мало що є додати окрім того що у нас з’явилася можливість спілкуватися з тим істотами, і скажу вони мене вразили бо насправді не все відповідає дійсності те що ми тут отримали про неандертальців. Ну у мене досі питання до себе чому я їх чую і можу розмовляти і чому у мене ці дивні галюцинації при виді тих давніх текстів.

Далі Орест детально переповів усе про що говорив з Армонієм, про свою обіцянку і про допомогу у пошуку тої незрозумілої штуки як Скелопіль. Після його виступу слово знову взяв Павло Тарнавський.

- Так от друзі після почутого, можу сказати що ми на порозі нових наукових відкриттів не лише в археології та історії, а можливо і техніці. Моя теорія про прамову з якої колеги мали необережність не лише не сприймати всерйоз, але й підсмішковуватися сьогодні отримала нові докази у її життєздатності Я раніше вже з хлопцями нею мав можливість поділитися.

- Павле, що ти маєш на увазі? – обізвався хтось з присутніх.

- А маю те що для мене пазли починають потроху складатися. Судіть самі, якщо брати за правдивість слів цього так званого Армонія, колись в історії мали необережність паруватися з простими людьми. Тобто десь часточка генетичного коду цієї раси гуляє серед людей. А відтак і їх властивості проявляються в певних особинах. От вам логічне пояснення чому Орест їх чує, може з ними телепатично спілкуватися. Отож друже вітаю, ваш рід значно древніший ніж можна припускати.

Оресту стало не по собі. Виходить він має походження від неандертальців. Добре що про це не знають в редакції на роботі. Невипадково пані Євгенія їх іноді обзивала що ВОНИ є неандертальцями в роботі а не журналістами. А з іншого боку це і класно бо тепер не буде за що ображатися.

А тим часом Павло продовжував.

- А тепер про те яким чино пра-мова має стосунок до нашого героя. Тут закрита ще одна цікава таємниця щодо комунікації, яка починає мені бути потроху зрозумілою. Те що ми її не можемо розшифрувати, може означати тільки одне: це не звична для нас мова з символів та знаків що означають або звуки або зміст якогось слова. Це щось абсолютно інакше. І маю теж припущення, яке наразі ще не підтвердилось, але й не спростувалося.

В залі запала тиша, яку порушив Орест, бо не міг мовчки перенести усе що сьогодні дізнався про себе:

- І що це на вашу думку може бути?

- Я думаю що це оптичний код. Звісно це якась інформація яка передається символами і сприймається візуально як закодований зміст. Ну як би вам простіше пояснити - щось накшталт QR-кодів, які широко застосовують сьогодні на землі. Тобто камера бачить певний графічний малюнок, а далі комп’ютер перетворює його в слова, букви чи посилання.

- Тобто ви хочете сказати що я - сканер тої пра-мови?

- Не тільки сканер а й інтерпретатор. Тобто ваш мозок якимось чином може розшифровувати той набір символів у візуальні чи мовні образи. Ваші видіння чи галюцинації є не що інше, як інформація закодована на тих плитах. Тут логічно вже й пояснити чому ви втрачаєте свідомість. Очевидно ваша нейромережа не налаштована або ще не звикла до такої кількості інформації, тож і потроху адаптовується.

- Павле, вибачте що ще раз перепитую – невгамовувася Орест – Тобто ви хочете сказати що я ключ до цієї глиби.

- Ну виходить що так. Правда я б ще перевірив, але факти вказують на те.

В залі знову запанувала глибока тиша. Кожен сидів і переварював в голові щойно почуте, адже така інформація створила ефект бомби що розірвалася. Нарешті голос подав старший чоловік, який сидів на проти Ореста і Артура.

- Отож тепер маємо вирішити що з цим усім робити. Перепрошую гостей що не представився, я директор департаменту археології Віктор Браун. І до сьогодні скептик Павла, бо відверто не вірив і досі ще сумніваюся у цій теорії. Але точно бачу що ми втрапили в певну незручну інформаційну ситуацію. З одного боку такі шокуючі факти про неандертальців чи як ви їх називаєте туреттів, з іншого боку ваші так би мовити здібності. Просто якщо ми повідомимо верх що у нас такі так би мовити відкриття – Оресте вас очікують наукові експерименти у департаменті космічних наук. І ми не зможемо завершити наш науковий проект з неандертальцями. Тому я пропоную наразі цю інформацію засекретити і працювати надалі над проектом. Тим паче Орест і його друзі уже в контексті, тож ми прив’яжемо їх як польових працівників-спостерігачів до нашого департаменту. Як вам така пропозиція колеги?

- Дозвольте мені висунути свою версію пропозиції? – знову подав голос Орест. Він тепер розумів що становить певну цінність і уже зможе диктувати певні свої вимоги – А я б запропонував інший варіант. Тепер розумію, що мені таки за два дні вартує повернутися до туреттів оскільки вони очікують і це непогана нагода втрапити туди де з нас ще ніхто не бував. Ви уявляєте яке це джерело нових знань.

Орест мав сподівання таким чином запалити наукову цікавість вченого колективу і отримати підтримку, проте усе вийшло з точністю до навпаки:

- В ніякому разі Оресте. Це може бути дуже небезпечно – озвався Павло – По-перше ми точно не знаємо що шукають туретти. Якщо саме ці камені, то вони для них є дуже цінні. Я припускаю що той так званий Скелопіль це і є ці брили. Тому нам треба неодмінно дізнатися що там і з чим маємо справує Ну і ми не знаємо чи туретти уміють розшифровувати пра-мову тому це подвійна небезпека втратити вас Оресте.

- Я з колегою цілком згідний – одізвався директор департаменту. Це занадто великий ризик, тому готуйтеся на зміну ролей на Н-1.

Раптом загальну наукову атмосферу розрядив молодий хлопчина, який забіг до зали.

- Олівере, я ж попереджав нікого не пускати і не заважати – огризнувся директор.

- Я перепрошую пане Віктор, але справа нагальна. Тут прибув деякий пан Юхан і просив передати що очікує пана Ореста і пана Артура щоб вирушити на комісію радників.

- Ще хтось щось має додати – звернувся директор до аудиторії.

- Пане директоре – заговорив Артур, який до цього моменту усе уважно слухав – А ви не втрутитесь в ситуацію щоб якось позбутися санкцій?

- Артуре, ви ж розумієте, раз усе засекречено і залишається тут між нами, то і ситуації ніякої не існує щоб давала підстави втрутитися. Тому вибачайте, але викручуйтеся самостійно, і пам’ятайте про секретність. Це моє велике персональне прохання.

Наші друзі виходили з зали дещо пригнічені адже, усі теорії, плани і бачення летіли під три чорти. Намагання Ореста повернутися до туреттів і ще раз побачити ту дивовижну незнайомку накривалися також мідним тазом.

- Артуре що будемо робити – перепитав Орест, коли усі троє вийшли на вулицю до мікроавтобуса, який мав відвести їх на комісію.

- Зараз головне витримати комісію і зрозуміти яку кару нам придумали, і не наробити дурниць, а про це поговоримо трошки згодом. Наразі маю прохання до вас більше слухати, менше говорити. Ми з сером Лі беремо удар на себе.

Дорога до приміщення де засідала комісія пройшла у цілковитій тиші.