Бути собою

Юхан з задоволеним обличчя ходив по дому, голився і наспівував якусь мелодію. Орест зміг лишень розібрати слова «Сьогодні сьогодні нарешті погуляєм. Сьогодні сьогодні нарешті політаєм». У звичний ранок Орест залюбки поцілив би в сусіда подушкою, щоб той дав ще трошки поспати, але не сьогодні. Сьогодні перші вихідні після навчання і вони нарешті йдуть в гості до Артура. Та не сам похід у гості так радували обох, а сам факт мандрівки, адже до тепер окрім вулиць від дому до школи вони нічого не бачили. Просто не було часу. Сьогодні мандрівка на базу Н-2 обіцяла багато цікавого.

Уже за мить двоє новобранці чимчикували вуличками житлового кварталу до залізничної станції «Зона спокою». Вперше вони самостійно без супроводу йдуть по базі Н-1. Таке запам’ятовується надовго. Цей ранок був особливим. Це повітря було надзвичайно свіжим. Так вони уже знали що тут на планеті на 20% більше кисню ніж на землі, тому дихалося надзвичайно легко. Час від часу їх обганяли звичні автомобілі та мікроавтобуси, але здавалося що до них немає нікому діла. Хлопці мовчали і насолоджувалися нарешті відносною свободою.

Ось перед ними подовгаста одноповерхова будівля станції. Якась вона своя, звична земна. Незабаром почувся звичний гудок і перед ними з’явився гарний сучасний швидкісний німецький поїзд типу Веларо. Він під’їхав тихо, двері відчинилися і хлопці опинилися в середині. Салон звичний для такого типу поїздів. Та Юхан і тут не втримався щоб не зіронізувати.

- В космос літають, а тут такий древній раритет. Не могли зробити тут хоча б Маглев на магнітній подушці.

- Юхан друже, ви знову незадоволені – підсмішкувато відповів Орест – Якщо на таких будемо в експедиції їздити то я тільки за. Комфорт, кондиціонер.

На наступній зупинці «Космопорт» вагон наповнився людьми, а за мить в’їхав в тунель і стало відчутно що він по спіралі починає спускатися вниз. Машиніст оголосив що наступна зупинка «Вокзал переходу». «Дивна назва» – подумав Оресте і з великою зацікавленістю вдивлявся у вікно, хоча там було видно майже нічого, лише темні стіни тунелі які пробігали на шаленій швидкості. Очевидно його цікавість привернула увагу пана, що сидів біля протилежної стіни вагону.

- Бачу новачки? – перепитав він ввічливо.

- Що помітно - пожартував Орест.

- Сам таким був і перший раз навіть в тамбур вибігав. Дозвольте вам стати гідом. Мав би я тоді такого, швидше б соціалізувався. Мене звати Ігор – третій рівень допуску космомеханік – відрекомендувався незнайомець. Коли хлопці розповіли про себе він продовжив. – зараз ми звами спускаємся нижче рівня гори. Там є вокзал переходу. До речі паралельно з залізничним вокзалом тут є й автомобільний тунель, ну але на авто довше.

Допоки хлопці розмовляли, поїзд заїхав на добре освітлену станцію, яка нагадувала станцію метро. Виявилось що стінка перону була скляно. І за нею Орест побачив декілька тупикових залізничних шляхів на яких стояли добре відомі метро вагони типу «Е» і один з них він побачив під час приземлення. В один з них сідали люди в дивних одежах, явно не сучасного покрою.

- Пане Ігор а це що за метро – не втримався спитати Орест.

- А це наша вища каста Спостерігачі. Звідтіля вони вирушають в експедиції. Кажуть що звідси по усій планеті прокладені тунелі де їздять якраз ці старі вагони. Їх не шкода добивати тому їх якраз і застосовують на важких ділянках. Ну не знаю як воно там далі, бо я допуску туди не маю. То треба мати мінімум другий рівень.

- А що це за турнікет і рамки при переході на ту платформу? – не вгамовувався Орест.

- Друзі ми ж все таки на іншій планеті і звідтіля якраз розпочинається вихід на неї. Там не все так просто. Це карантинна зона. Туди щоб попасти ви маєте пройти контроль, переодягнутися. А назад ще строгіше – вас просто не випустять. Там доведеться відбути кількагодинну дезінфекцію та карантин перевірки. Але кажуть, що там непогано. Там є бар душові кабіни, тому скучати не доведеться.

Поки хлопці розмовляли, поїзд плавно рушив далі в тунель. Деякий час вони їхали рівним підземеллям і за мить знову почався спіральний підйом.

- Підйом буде довшим, адже Н-2 майже на 400 метрів вища. А ви до якої станції?

- Артур казав до Гранд Парк – відповів Юхан, який також уважно слухав пана Ігоря.

- О то вам до кінця. Там на відміну від Н-1 аж 8 станцій.

Через якийсь час поїзд виїхав на денне світло і перед хлопцями відкрилася абсолютно відмінна картина. Вони їхали містом з багатьма хмарочосами, хайвеями і навіть трамваєм. Оресту намить здалося що він у Нью Йорку. Єдина відмінність на вулиці дуже багато зелені.

- Ну ласкаво просимо в Н-2 – засміявся пан Ігор – моє найкраще місце у цій галактиці. Люблю тут гуляти. Я наразі виходжу, а вам через 4 зупинки.

Справді це була дивна мандрівка, яка на усіх 100% оправдала очікування хлопців. За мит кінцева де на пероні на них уже очікував Артур.

- До мене чи одразу в парк? – перепитав він.

- Та нам би трохи екскурсії? – пожартував Юхан.

- Я теж про це подумав. Тоді в парк – скомандував Артур – і вирушив попереду. – Хочете нарешті глянути на Novel з висоти пташиного польоту? У нас тут є непоганий оглядовий майданчик. Тільки прохання зняти усі годинники та інші блискучі предмети. То вимоги безпеки.

Хлопці дружнім товариством з піднесеним настроєм чимчикували алеєю просто велетенського парку. Здавалося що дерева тут росли сотні років. Між деревами проглядалися гарно покошені поляни на яких відпочивали люди і готували барбекю. Межі лісу просто не було видно. Згодом Артур звернув ліворуч на невелику алею. Через хвилин 20 Юхан та Орест побачили як дерева рідшають і перед ними відкрилася велетенська гора. Здавалося що її висота перевищує декількасот метрів.

- Це стінка кальдери древнього вулкану. Зараз на неї піднімемось технічним ліфтом – задоволено констатував Артур, побачивши здивований погляд гостей.

- Ех, велетенська – дивувався Юхана – Тож яким мав бути вулкан, що утворив цю кальдеру?

- Здоровенним, очевидно здоровенним – констатував Артур.

Тим часом товариство підійшло впритул до схилу, який був достатньо крутим. Обабіч в сам схил було вбудоване якесь двоповерхове приміщення.

- Нам туди – скомандував Артур

В середині гостям відкрився звично не звичний вид на ряд дверей ліфтів. Звичайних офісних ліфтів, які можна побачити скрізь у містах. Одним з них вони піднялися догори. Їхали довгувато і нарешті вийшли теж у приміщенні, проте воно було повністю скляним. Очевидно було що вони уже на оглядовому майданчику. Вони там були не самі і через скло було видно як по вершині стінки кальдери прогулювався народ. Товщиною вона була десяток метрів тож там розмістилися прогулянкові алейки лавки і туристичні біноклі.

Наше товариство вийшло на свіже повітря. Ні тут було значно прохолодніше навіть ніж в парку. Орест одразу вирвався вперед, адже його так цікавило що там за межею Н-2. І він одразу розгледів грандіозність цього природнього утворення «древній потухлий вулкан». Очевидно тут вирували справжні пекельні сейсмічні процеси. Стінка кальдери ззовні обривалася стрімкою прірвою де дна фактично було не видно, бо його закривали хмари. З іншого внутрішнього боку вона була більш пологою, хоча і не менш стрімкою.

Але найголовніше це краєвид. До горизонту виднілися одні вершини гір. Орест був трохи розчарований. А де місцева цивілізація, а де стародавні міста і подібні артефакти, які Орест промалював в своїй уяві. З таким запитанням він звернувся до Артура.

- Оресте ви мене дивуєте. Звичайно ви звідтіля такого нічого не побачите, адже навіть оглядовий майданчик спроектовано у цілях безпеки з незаселеної сторони.

- Ну а біноклі навіщо. – невгамована Орест.

- Для романтиків. Через них якщо повезе і димка пропаде, можна побачити океан. Але щодо безпеки зверніть увагу знизу на зовнішній стороні стінки кальдери є спеціальні пристрої вмонтовані в схил. Бачите вони повторюються з певним інтервалом. Там на рівень нижче є тунель з якого вихід до цих пристроїв. Це автоматична система безпеки, відома під назвою «Пояс безпеки». Ці прилади автоматично виявляють незваних гостей і ліквідовують їх з допомогою зброї. Це кажу наперед щоб ви не думали тут займатися альпінізмом чи ще не приведи господи повертатися з експедиції через гору.

- А що бувають ту незвані гості – встряв в розмову Юхан.

- За час мого перебування не було жодного, але коли будувалася база були спроби в основному неандертальців сюди залізти. Витривалі істоти. Піднятися на таку висоту по майже вертикальному схилу це які ж треба мати мускули. Тай переповідають що тиждень його не могли тут зловити. Знайшли його аж в тунелі, який будувався для з’єднання двох баз. Ну в наш час інколи система спрацьовує. Це чути по пострілах, але в основному птахи.. Ладно, щось я розговорився. Пора вас запрошувати на чай та барбекю. Тут недалеко на поляні в парку. Трохи перепочинимо ну і маю до вас поки що ділову неформальну бесіду.

Вони усі дружно вирушили до ліфта щоб спуститися в парк, адже справді Орест став відчувати як його шлунок почав подавати сигнали про те що він голодний.