Бути собою

«Оресте вас викликають в конференц-зал №3» - уже втретє прозвучало по гучномовцю. Орест виринув з роздумів та спогадів у які тут на космічному кораблі він став щораз частіше занурюватися. Він себе зловив на думці, що йому занадто часто почав снитися його дім, Сергій, редакція і все, що його там оточувало. «Це не добрий знак» - констатував Орест, і він розумів що ще два три дні космічного одноманіття і він впаде в депресію.

Після третього повідомлення по гучномовцю Орест таки заставив себе піднятися з плацкарта і вирушити шукати той конференц-зал №3. Нарешті Орест вперше опинився в коридорах, куди раніше не потрапляв. Ні тут готельного шику і близько не було – мінімалістичні стіни з якогось металу, дивного на дотик, і все довкола чорнувато-сіре освітлювалося яскравими потужними лампами. Пройшовши два коридори, аж в третьому він зустрів людину в військовій уніформі.

- Прошу пана а де тут конференц-зал №3

- Ваш ID будь-ласка – поцікавився той пан і Орест йому слухняно простягнув руку з дивним браслетом. – Так пане Орест ви трохи не туди заблукали. Давайте по навігатору прикинемо короткий шлях. Дивіться, йдете ось цим коридором до залу №16 8 рівня. Там є вантажний ліфт, яким спуститесь на перший рівень і там вас уже скоординують куди йти.

Орест ввічливо подякував незнайомцю і пішов по маршруту. Виявилось корабель був набагато справді більший ніж круїзне судно з якого усе розпочалось. Оресту лишень до залу дорога забрала добрячих 15 хв. По дорозі він потрапляв у різні зали та просто велетенські приміщення. Нарешті коли він віднайшов вантажний ліфт ще 5 хв зайняв спуск. Перший рівень виглядав якось цікавіше і змахував на велетенський офіс. Тут було море людей, які снували туди сюди, щось перемовлялися через комунікатори. Тож не з першого разу Оресту вдалося когось зачепити щоб допомогли з пошуком потрібного конференц-залу. Але коли таки вдалося знайти волонтера він дуже сильно здивувався:

- Точно третій конференц-зал? Помилки не може бути? – перепитав той.

- Та ні точно. Три рази повторили по гучномовцю.

- Ну то ви у нас велика шишка – зіронізував молодий чолов’яга – До речі мене звати Андре, я з Франції уже вдруге, а ви?

- Я Орест з України і вперше.

- Круто і зразу в третій зал

- А що в цьому залі такого особливого – перепитав Орест.

- Ви новачок і ще не в курсі місцевих розкладів. Це у секторі правління. Там збираються лише радники та їх референти. Я там ще ніколи не був. Тай більшість з нас там не мають допуску. Ідем швиденько бо очікувати там не люблять.

- Дивно, я і не радник і не референт?

- Ну очевидно якась дуже важлива справа де без вас ніяк.

І так чимчикуючи за Андре Орест втішав себе думкою що нарешті хоч щось відбувається і голова зайнята якимось процесом. Так вони йшли ще добрих 15 хвилин, аж поки Андре не вказав на масивні скляні двері.

- Тут далі підете самі, бо я туди допуску не маю.

- А там ще далеко, бо чесно я вже замахався ходити. Десь три кілометра уже точно намотав.

- Охорона допоможе, здається що ні, але точно не знаю.

Масивні двері відчинилися і там за адміністраторською стійкою стояв охоронець, який попросив Ореста ідентифікуватися, потім покликав напарника і той відвід його до потрібного конференц-залу.

У залі настрій Ореста піднявся, адже тут були знайомі обличчя: дядько Мирон та Олександр. Але було ще декілька осіб, які на Ореста геть не звертали ніякої уваги.

- О друже добре що ти вже ту. Ну ти і заблукав – підколов його Олександр

- А як тут не заблукати – суцільні лабіринти.

- То наша провина – втрутився в розмову дядько Мирон – завтра дам вказівку щоб з новачками провели інструктаж по навігації на Мольфарі. Але ми тебе запросили сюди по іншому питанні. Ти здається знаєш Есперанто?

- Ну так, наскільки це можливо знати.

- От і чудово, отож не гаймо час і вирушаєте з Олександром у сектор служби безпеки. Потрібне твоє Есперанто і твій аналітичний склад розуму.

Уже за мить Олександр з Орестом та кількома офіцерами безпеки крокували коридором до дверей за якими виявився повздовжній тунель, який очевидно проходив вздовж усього корпусу корабля. По ньому до них під’їхав невеликий вагон розміром як рейковий автобус і усі дружньо зайшли до нього.

- Тут метро своє є, а я кілометри мотав по 8 рівню – огризнувся Орест.

- Я ж знав що ти прогулянки любиш. Пропонував сюди прихопити велосипеда для тебе. Я ще досі пам’ятаю як ти на роботу їздив з сусіднього міста на велосипеді без гальм – з насмішкою підколов Олександр.

- Я думав, що усі про це забули?

- Такі історичні моменти знають навіть у іншій галактиці. Не ображайся, справді тут є транспортна система, але просто не було часу ввести в курс. Завтра вам усе розкажуть, бо літати доведеться часто.

За мить вагон зупинився коло якогось перону і усі дружно вийшли в уже знайомі сіро-чорні кольори, які Орест бачив ще на 8 рівні.

- Що за дивний матеріал? – вголос подумав він

- Це єдиний композит з вуглепластику та титану який витримує міжгалактичні навантаження – відповів Олександр – достатньо дешевий і надійний матеріал, бо титану лише 1 відсоток. З нього зроблено весь корабель. Ти тут бачиш голі стіни без облицювання, бо потреби не було їх усюди робити, тоді б цей корабель злетів на 10 років пізніше мабуть.

- Дешевий? Та ж титан один з найдорожчих металів? – здивуванню Ореста просто не було меж.

- На землі один з найдорожчих, але не забувай, що ти в космосі, а зрештою скоро будемо в іншій галактиці. Сюрпризів буде повно.

- А це що за таке похмуре місце?

- По простому сектор безпеки, а по ще простішому тюрма – відповів Олександр

І тут Оресту якось стало ніяково, оскільки він не любив таких місць і всіляких справ пов’язаних з кримінальним світом. За мить їх команда увійшла в достатньо просторе приміщення з аскетичним обмелюванням. По суті з меблів тут був лише по центру широченний стіл з одним єдиним металевим кріслом. Усі стали по периметру стола. З-заді почулась дивна возня і Орест обернувшись побачив як два офіцера силоміць заводили до кімнати якогось мужчину середнього росту з кайданками на руках і мішком на голові. Його посадили в крісло і кайданки прикували до стола і аж тоді з нього зняли мішок.

Той пан з зовні мав чіткі риси єврейської національності. Він прийняв горду поставу і на все горло закричав на есперанто:

- Я вам нічого не скажу і принципово буду відповідати лише на цій неживій мові. Мені нічого втрачати. Ви знаєте хто я?

- Де ви це взяли – спробував англійською з ним заговорити Олександр вказуючи на дивний глиняний предмет що стояв на столі

- Ви знаєте хто я – не вгамовувався полонений на есперанто – Я офіційна особа. Я посол з дипломатичною недоторканістю, вам доведеться відповідати за цю крадіжку.

- Оресте твій вихід, ми спробували усі гуманні методи – звернувся Олександр до Ореста.

Орест був явно не готовий до такого розвитку подій, але також добре розумів, що якраз його зоряний час і як він усе розрулить буде впливати на подальшу його цінність для альянсу. Отож він глибоко вдихнув і підійшов до столу.

- Вітаю. Мене звати Орест і насправді я хотів вас переконати, що тут ніхто вам не бажає зла – почав він на есперанто – Насамперед як вас звати? Ми тут поважаємо дипломатичні закони і не хочемо наламати дрів.

- Я Юхан Кацман – посол…

- Пане Юхан - перебив його Орест – Насправді знаю хто ви. Стежу за новинами і за подіями у світі археології. І чесно для мене велика честь з вами познайомитися.

Справді в той момент Орест уже знав хто перед ним і яка історія продовжує розвиватися тут на космічному кораблі. Також Орест розумів усю складність ситуації в якій опинилася служба безпеки Альянсу, тож йому доведеться добре поімпровізувати. Тим часом пан Кацман трошки заспокоївся і Орест вирішив продовжити.

- Пане Юхан нам потрібно від вас декілька відповідей на питання з археології і все. А далі (між нами я це не буду перекладати) ви потрапили у дуже цікаву пригоду і думаю вам варто погодитись на співпрацю, бо потім як науковець собі не пробачите.

- А як я вам можу вірити. Мене тримають в ув’язненні, зв’язаним.

Орест в загальному переклав хід їхньої бесіди і попросив офіцерів зняти кайданки.

- Ви вільні. Можете зараз піднятися і піти геть.

- Точно? – пан Кацман припіднявся з місця, невпевнено підійшов до дверей в коридор, озираючись чи ніхто за ним не йде. А далі що раз швидше і бігом кинувся до кінця коридору.

В кімнати стояла мертва тиша і всі як би змовилися в очікуванні розвитку подій. Буквально за мить в кінці коридору почулася лайка англійською: «О чорт. Де я?» і понурі кроки що наближалися до кімнати. Олександр перевернувся з офіцером і додав: «Добіг до ілюмінатора». Тим часом Посол Кацман повернувся до кімнати до кімнати, сів у крісло і обхопив голову руками:

- Де я?

- А як гадаєте? – відповів Олександр

- Що зі мною буде?

- Вибір за вами: амнезія, відхід в історію, чи стати творцем історії

- Я зрозумів – питайте?

І тут розпочалося найцікавіше

- Звідки ви дістали ось це?

- Розкопки в Сахарі

- Навіть не в Ізраїлю?

- Ми за цим полювали уже 5 років. Такий же знайшли і в Ізраїлю. Потім ми зрозуміли звідки воно прийшло, тому наші вчені були дислоковані в міжнародну археологічну експедицію до Єгипту. Їх мета була перехопити це і доставити до Ізраїлю.

- Ви знаєте що це?

- Догадуюсь, але науково не можу обґрунтувати.

- І що далі?

- В Ізраїлі ми з цим не змогли дати раду, тож для запуску домовилися з Австрією. Ну а далі ви вже все знаєте.

- В Єгипті ще такі є?

- Не знаю. Розкопки тривають. Як археолог можу припустити що можуть бути, аде небагато, бо вони нетамтешні. Прийшли вони з Африки. Символи на прамові приблизно вказують на це.

І ось тут не втримався Орест:

- Та ж прамова не розшифрована?

- Пане Оресте офіційно так, а в Ізраїлі є свої таємниці. 2 роки тому було знайдено свинцеві таблички на староарамейській та прамові. Другий розетський камінь. Звичайно усі символи не вдалося розгадати, але частина таки уже відома.

Аж тепер Орест звернув увагу як усі присутні дивляться на нього і на посла з відкритими ротами.

- Пане Юхан я думаю буде справедливо вам запропонувати таки третій варіант, оскільки ваші знання нам будуть безцінні. – взяв ініціативу в свої руки Олександр

- А що мені за це буде. Ну це у нас традиція така поторгуватися…

Команда дружньою юрбою рухалась до вагончика. З заді офіцери вибачалися перед Юханом за умови утримання, а Олександр ділився Оресту своїми міркуваннями:

- Добре що ти був, ми б про прамову так і нічого не довідались

- То не мені дякуйте, а Артуру Лімскі. Якби не він мені всю дорогу мозок не виносив про аномальщину, я б теж уваги не звернув.

- А як тобі взагалі ідея виникла з кайданками. Ти не боявся що він утече?

- Олександре ну я теж дивився ті ж фільми що і ти. По друге якщо б ви були проти ви б просто не зняли кайданки. Але мене інше цікавить: що так швидко змусило Юхана вернутися до кімнати.

- А то у нас уже відкатаний трюк, який ти провернув просто чудово. Там в кінці коридору є великий ілюмінатор через який видно якраз сонце з Юпітером.

Ну день сьогодні був справді цікавий і хоч якесь різноманіття. А також виявилось що Артур Лімскі перебуває на борту. Тож на завтра Орест після навігаційного тренінгу домовився випити місячного пива на трьох з Юханом і Артуром.