Бути собою

Орест прокинувся через різкий стук у вхідні двері дому. Він натягнув домашні тапочки і почимчикував донизу подивитися хто так зранку хоче ввірватися у їх помешкання. По дорозі повернулися у пам'ять події попереднього дня, про сера Лі про, виключення з курсів спостерігачів, тож ранковий бадьорий настрій ураз змінився смутком.

Орест акуратно відчинив два замки вхідних дверей, за звичкою відкрив їх навстіж і оторопів: на порозі стояв сер Лі з якимось пакунком. Орест рефлекторно зачинив двері і почав обмацувати себе чи бува він не спить.

- Хто там друже, почувся сонний голос Юхана.

- Не знаю. Мені здається що після вчорашнього у мене галюцинації. Ми ж ніби нічого вчора не пили. А ну будь-ласка глянь хто там бо вже не вірю своїм очам.

Юхан спустився донизу, підійшов до дверей і як не дивно у нього ж сталася та ж реакція що й в Ореста: він відкрив вхідні двері і швидко їх закрив. Його питальний погляд на Ореста справив підбадьорююче враження.

- Отож друже Юхан, що нам вчора підкинули до їжі?

- То тобі в департаменті археології стало погано.

Останні слова Юхана повернули Оресту спогад про дивне реалістичне видіння, яке він відчув біля тої каменюки з прадавньою мовою. Та раптом його спогади перервав улесливо жалісливий голос сера Лі з-за дверей.

- Хлопці, та досить, я ж прийшов миритися. Відкривайте, маю гарне місячне пиво.

Наші герої перезирнулися:

- Ну що впустимо – запитав Юхан.

- Трясця, зараз така ситуація що справді напитися є велике бажання. Відкривай і заодно послухаємо виправдання.

Сер Лі неквапливо зайшов у помешкання, чемно зняв взуття і у вітальні на стіл поставив велику коробку з якої визирали горловини пивних пляшок. Юхан і Орест сіли на диван і запросили сера Лі присісти навпроти.

- Ну, сер Лі, ми вас уважно слухаємо – з іронією звернувся Юхан до гостя. Та той не поспішав відповідати. Він уважно оглянув інтер’єр і аж тоді почав бесіду.

- Гарно тут у вас. Ми маємо скромніші помешкання, але годі жалітися.

- То ви прийшли оцінити наші житлові умови, чи вибачитися що нам доведеться по червоному протоколу пендзлювати на землю – не витримав Орест

- О, ні і не по першому і не по другому. Ви що ще не в курсі що сталося, коли вас забрали з лекторія?

- Вибачайте друже-самурай, але ми не ясновидці – зіронізував Юхан.

- О то мені випала честь першим розповісти – сер Лі задоволено зручніше вмостився в диван, який здавалось ось-ось лусне під ним, і продовжив. – Коли вас забрали з ради прийшло повідомлення раднику Марксу, щоб той припиняв займатися бюрократією і вирушав терміново на нараду. Ну Маркус дуже дотошний хлопець і він настирливо вимагав результатів по вашій групі. Так от його попередили, що ваша група є особливою і вона має навчання дійти до завершення.

- Цікаво чим ми такі особливі? – поцікавився Орест.

- Ну тут я можу лише припустити, але напевно питання курував сам перший радник, оскільки було сказано «Допоки Орест є в складі цієї групи – ця група має преміум статус». Не знаю чим ви так запали в душу радникам, але за мою практику це лише другий подібний випадок, а так завжди було по протоколу.

- Добре, через Ореста нас залишають – втрутився в бесіду Юхан – тоді не розумію яка сьогодні тут ваша місія?

- Ну мені донесли що ви на самооборону через мене не ходили, тож керівництво наїхало на мене щоб я вирішував ситуацію, тому пропоную по пивасику. – Сер Лі хвацько дістав три пляшки місячного пива і вручив їх хлопцям.

Після другої і третьої пляшки розмова пішла в інше русло.

- Ну не дуйтеся на мене, то така методика. Не відчуєш загрози, ти не почнеш адекватно сприймати потребу у цій науці – уже більш розслаблено продовжував сер Лі.

- Воно то так, але з точки зору педагогіки така тактика примінима до солдатів, охоронців, але не до науковців. А ну чи я не вгадав що раніше ви тренували саме їх? – з запалом перепитав Юхан.

- То ви вже про мене щось дізналися?

- Ні , звичайнісінька логіка.

- Ніколи її не розумій, але вона творить дива. Справді донедавна я був агентом планетарної безпеки, але через одне ЧП з спостерігачами у поселенні «Ліро», мене тимчасово понизили до викладача школи спостерігачів.

- Ну це трохи цікавіше – ожив Орест після пива – А що то була за історія?

- Неприємна історія. Визнаю я десь втратив пильність і у цьому моя вина. Нажаль розповідати ще не можу, бо з цієї експедиції ще не знято грифу таємності.

- Ну а нас запевняли що експедиції усі безпечні – вирішив взяти на понт Юхан.

- Хто вам таке казав? – іронічно поцікавився сер Лі – Лише якийсь дурень з першачків. На незвіданих землях де стільки таємниць – небезпеки на кожному кроці. Ось чому так важливо володіти базовими прийомами самооборони. Ну і раз ми знову повертаємося до цієї теми у мене виникла ідея позайматися звами індивідуально. Ну розумієте з групою я вже не можу міняти методику, а звами спробуємо трохи інтелектуальніше розібратися в тонкощах цієї справи. Ну насправді вона вам рідко де знадобиться бо попереду у вас ще уроки безпеки.

- А нам про це ніхто не казав – здивовано перепитав Юхан.

- Про це кажуть лише тим хто пройде третє коло навчання. Люблю цей предмет, хоча я там не викладаю. Там будете вивчати технічні пристрої безпеки, способи евакуації, там же будуть уроки польотів на болідах. Просто в захваті від цієї дисципліни. Ну але щоб туди потрапити, треба пройти самооборону. Ну то що мир? – Сер Лі протягнув хлопцям свою мужню руку, яку вони не довго думаючи потисли. – О і найголовніше забув додати. Сьогодні легенька перерва, а завтра усі на навчання.

- Легко сказати, на нас уся група дується. Чесно, я б перевівся кудись в інший департамент – поскаржився Юхан.

- Ти мене хочеш залишити на пів дороги – перепитав Орест. Сер Лі, завтра постараємося бути в повному складі.

Коли сер Лі залишив помешкання. Друзі сіли допивати пиво. Справді воно як завжди було добре. «Божевільний день» - думав Орест, але він не знав що той ще не завершився. Не минуло й півгодини, як в двері знову хтось постукав. Цього разу до них зайшов Артур.

- Як ти друже? – звернувся він до Ореста – А, бачу що все гаразд. Стільки випити, видно серйозно тебе ковбасило.

- Заходь. То не я сам, то у нас був сер Лі. Ну і Юхан присів на Місячне – почав було виправдовуватися Орест.

- А я тут розумієш хвилююся за друга, може зі здоров’ям щось не так. До речі у департамент привезли ще одну брилу з подібними написами. Маю чуйку, що це продовження того що на попередній, але знову кружляємо довкола а ключа так і не знаходимо. Ти не думав над цією темою?

- Артуре, вчора був дуже дурацький день. Все на купу. Давай завтра уже гляну ще раз.

- Ок, зранку жду в департаменті.

- Стоп, стоп, стоп, зранку ніяк, бо пообіцяли з’явитися на навчання, після обіду я твій.

- Гаразд – Артур важко видихнув – Ну після обіду так після обіду.