Бути собою

Уже минув місяць, як наші друзі навчалися по зміненій програмі. Це суттєво вплинуло на їх графік, адже на відпочинок залишалося зовсім мало часу. Якось у вечері коли хлопці повернулися з навчання з наміром просто виспатись, на них у домі очікував Артур.

- Може невчасно, вибачайте, але форс мажорні обставини.

- Артур, я вже не витримую – пожалівся Орест. Дурацька ситуація: і кинути не можна бо цікава кожна лекція, і витримати теж не можу. Треба кидати. Такий шалений темп.

- Ну а яка казав організаторам щоб не переборщували. Але я власне по цьому ж питанні. Від завтра ваша група йде на канікули на декілька днів і то завдяки вам.

- Урааа!!! Напюся!!! – втішився Юхан.

- Е ні! То вас нажаль не стосується. Я не сказав «що у вас», я сказав що «завдяки вам» – уточнив Артур.

- Артур, що за підстава? – одноголосно обурилися хлопці.

- Стоп стоп стоп. Думаю теж не пошкодуєте. Так от настала офіційна мить: йдемо звами в польову експедицію незабаром. Де фанфари?

Юхан і Орест перезирнулися, не повіривши словам. Потім на радощах почали кидатись подушками.

- Те що у вас канікул не має, це не біда. Експедиції набагато цікавіші і темп роботи ми самі задаємо. Отож я лишень заїхав попередити. Завтра зустрічаємся у департаменті спостерігачів для наради та підготовки – продовжував Артур.

- А ти що з нами? – перепитав Юхан.

- Як не дивно так. Дана експедиція відбувається на замовлення Департаменту Археології тому хтось має бути від наших. От я і напросився. Припускаю нас буде четверо бо ще хтось має бути з безпеки поки ви ще не освоїлись. Тому до завтра і вже деталі там дізнаєтесь.

Завтра наступило дуже швидко. Не встигли хлопці прокинутися як вони уже були на нараді в департаменті спостерігачів. Там у конференц-залі на них очікував Артур і ще багато якихось чолов’яга.

- Ну що розпочинаємо. І так уже тривалий час нам не дає покою ось це геологічне утворення, яке наші геологи назвали Підковою Сержа. Воно неподалік села під кодовим номером А3424. На місцевому воно звучить як Неопак. Це невелике село орієнтовно 300-400 гомосапієнс.

- Пане Артур, я так розумію це питання до астробіологів – перебив його старший сивочолий чоловік акуратною зачіскою і вусами.

- Напевно так пане, Ріхард, але є підозра що воно більше стосується нашого департаменту. Ну розробляли геологи, але згодом передали нам, оскільки у нас виникли підозри що це таки рукотворний об’єкт. Спочатку він нас мало цікавив, але тепер він став двічі цікавішим, оскільки нещодавно в його околицях наші інформатори з місцевих почали знаходити уламки плит з текстами на прамові.

- Пане Артур, ну ви її і так не розшифрували, який сенс тратити ресурси корпорації на малоперспективну тему. – перебив Ріхард

- Не розшифрували це так, але ми маємо великі поступки в цьому питанні. – Артур намить зробив паузу, глянув на Ореста – і продовжив. – Уже би міг багато розповісти, але наразі тема засекречена це по перше і по друге дана експедиція підтримана другим радником і буде відбуватися під його контролем. Тому просто немає часу вас переконувати. Констатую – експедиція відбудеться і ми потребуємо ваших двох новачків-спостерігачів які є тут присутні. Тому прохання підготувати їх до виходу. Вирушаємо завтра. О. і мало не забув: мабуть потрібен протокол безпеки бо хлопці йдуть вперше на поверхню.

- Я так зрозумів що нас ніхто нічого не питає – обурливо озвався Ріхард – Але раз наказ зверху мабуть до експедиції додамо професора Лі. Він тим паче викладав хлопцям питання безпеки. На тому не бачу сенсу продовжувати.

Ріхард встав з місця і залишив конференц-зал. До здивованих хлопців підійшов Артур:

- Ну що, все ніби вирішено. Сьогодні маєте отримати одяг, екіпірування, а завтра зустрічаємося на станції і їдемо до Вокзалу переходу. Пригода розпочинається.

Було видно, що Артуру не менш набридло сидіти в офісних приміщеннях і лабораторіях, тож прогулянка для нього теж була неабияким подарунком. Він попрощався з хлопцями і поїхав по справах.

Незабаром до зали зайшла тітонька, яка відрекомендувалася стилістом.

- Ходіть мої золоті, зараз будемо підбирати для вас прикид – озвалася вона. Ви я так розумію вперше? Ну не хвилюйтеся, після 3-4 експедиції будете мати уже свій фасон і смак.

З нею хлопці зайшли у велике приміщення де висіло багато незрозумілого і стародавнього одягу. Їхній гід, оглянула їх і підібрала кожному по довгій мантії та накидці з капюшоном.

- Гарно. Вам личить. Ось цей капюшон виділяє нас серед місцевих. Вони вже по ньому орієнтуються що ви це спостерігачі і не становите їм ніякої небезпеки. А тепер в службу технічного супроводу.

В Службі технічного супроводу, хлопцям видали комунікатори і одразу одягнули їх кожному на руку.

- Активувати їх на Вокзалі переходу. А ви новачки, вони самі активуються автоматично там. Просто щоб ви знали і не робили ніяких експериментів. Як не як це зв'язок і інструментарій – зазначив інструктор цієї служби.

Також хлопцям було видано реєстрові листи і ще всіляку паперову макулатуру. Тож надвечір хлопці потрапили до дому.

- І що з тим робити? – перепитав Юхан оглядаючи одяг – в ньому йти чи передягтися десь?

Та Орест був думками уже далеко. Він собі уявляв як він опиниться в чужих краях, як він буде знайомитися з місцевими. Поступово його мрії і марево перейшли у стадію міцного сну.