Бути собою

Оселя Артура ховалася у зарослях внутрішнього дворика кварталу багатоповерхових будівель. Якось так дивно, але водночас і романтично – такий собі куточок затишку у місцевих джунглях.

- То залишки старої забудови. Колись тут були лише котеджі, але коли вирішили переплановувати базу, декілька котеджів залишилось тут. – розповідав господар дому при наближенні до нього – Коли я його побачив, просто очманів. То моя давня мрія. В Варшаві взагалі у хрущовці жив. Не люблю я оті багатоквартирні дома. Хоча тут чи то там квартири нічого собі.

Артур махнув рукою на сусідній будинок і взявся шукати ключі щоб відкрити хвіртку дворика. Дім був справді одноповерховий і затишний. Біля входу в дім уже стояв приготований мангал, купа дров і невелика лавка-гойдалка.

- Ходіть дім покажу – запропонував Артур.

- Та ні давай тут на подвір’ї – запротестував Орест – ми і так цілі дні в аудиторіях. Погода гарна, хочеться подихати свіжим повітрям.

- Воно тут справді класне, ще не спаскуджене хімічними виробництвами – підтвердив Артур – давайте я сюди тоді принесу місячного пива і починаю запікати ковбаски.

Артур зник в отворі дверей і вже за мить з’явився з трьома пляшками пива і тарілкою з ковбасками. Процес стартував і за мить подвір’я наповнилося пахощами дрів та смаженого м’яса. Орест та Юхан присіли біля мангалу і уважно стежили за тим як Артур вправно справляється за мангалом.

- Так ще не готове. Хвилин 20 і можна буду пробувати.

- Класно у вас тут – зазначив Орест – Навіть не розумію, чого ви повертаєтесь на Землю.

- Воно то так, але дома то є дома. Не можу довго бути на одному місці. А ще зараз нам урізали доступ до експедицій Спостерігачів, тож польоти додому одна розрада.

- А чого відрізали – встряв в розмову Юхан, який досі старався мовчати

- Була парочка неприємних інцидентів з неандертальцями тож в інтересах безпеки вирішили окрім спостерігачів та з допуском не пускати на планету.

- Дивно що неандертальці тут правлять бал – додав Юхан – ми ж їх знаємо як дикунів, ланка між нами і мавпами в еволюції.

- Ого пане Юхан, похвально! – іронічно підмітив Орест – Ви знаєтесь на еволюції. Тільки не кажіть що ви її адепт.

- Оресте, ну твоя іронія тут недоречна. Хто забороняв дипломатам дивитися пізнавальні канали. Теж напевно маю якісь хобі.

- А ви обоє маєте частково рацію – встряв у їхню перепалку Артур – щось тут не чисто в усій цій історії. Візуально тут все в порядку. О до речі вам покажу світлини експедицій.

Артур забіг в дім і за мить повернувся з папкою повною паперових світлин. Оресту дуже не звично було дивитися на ці паперові носії інформації в еру планшетів і голограмних проекторів. Він акуратно відкрив папку і на світлинах побачив до болю звичні постаті зі шкільних підручників. Єдина відмінність – усі вони були не згорблені мавпоподібні істоти а мускулисті і достатньо пропорційні істоти, хоча з мавпоподібним виразом обличь та багато волосяного покрову. На світлинах були різні сюжети їхнього життя. Цікаво було дивитися на ці світлини і усвідомлювати що це усе правда.

- Є дуже багато сумнівів у мене стосовно їх існування – продовжував Артур – от Оресте ви вірите тим картинкам що перед вами?

- Ну – почав затинаючись Орест – як на мене класичне зображення з підручника. Таке враження що на землі знімали.

- Ось я це теж маю на увазі. Ні в правдивість фото я не сумніваюся, бо отримав їх від групи спостерігачів, яких добре знав і співпрацював тривалий час. Зараз вони нажаль уже припинили роботу і повернулися на Землю. Але щось мені не віриться у цю картинку. Справді був би я ще на землі і то мене б доймали сумніви. Але тут в мільйонах кілометрів від сонячної системи і ось це.

- Артуре, може всесвіт справді набагато уніфікованіший ніж ми з вами уявляємо – спробував запропонувати рішення Орест – от для прикладу, а що ви очікували побачити на цій планеті? Зелених чоловічків чи розумних мурах? Ну явно не гуманоїдів, але вони ж тут живуть і мало того подібні на нас.

- Непереконливо друже, непереконливо. Трошки тут потусуєтесь і вірю з вашою головою ви мене зрозумієте. Можливо я й зарано поділився своїми думками, але все ж зверніть увагу на ще один цікавий момент на цих картинках – тут по суті лише представники чоловічої статі. Ну як не як неандертальці не були гермафродитами.

Орест став перебирати світлини і справді на жодній з них не було особин з ознаками жіночої статі. Справді в той момент Орест не розумів що від нього хоче Артур, і через невідомість у нього розпочалася легенька паніка. Він відкоркував пляшку місячного пива і випив звідтіля достатньо великий ковток. Здається пиво почало діяти і він почав потроху заспокоюватися. Та все ж на поверхню виповзло інше відчуття азарту та загадок. Однозначно Артур на шляху до розгадки якоїсь з таємниць, і їх напевно тут чимало.

Тим часом Артур уже досмажив ковбаски і запросив гостей до столу на веранді. Нарешті Юхан та Орест опинилися в середині будиночка і рушили до веранди. Насправді убранство будинку їм дуже сподобалося. Воно було в аристократичному стилі з дерев’яним облицюванням і старовинними предметами, які очевидно були привезені з землі. Артур запримітив цікавий погляд гостей і додав:

- Ну ж має бути якийсь куток землі далеко від дому. Мій дідо сказав щоб я до нього більше не приїздів, бо вивіз половину антикваріату з його заміського маєтку. Нажаль тепер і часу нема до нього їздити.

За мить друзі уже наминали свіжо смажені ковбаски та смакували пивом.

- Ну друзі тост за вас і за те що вперше навідали Артура.

Та раптом мовчанку обірвав Юхан.

- Я знаю що то не за традиціями, але я б таки хотів запропонувати інший тост, до цього друже Артур ми ще повернемося, але поки я ще головою можу користуватися і пива ще не перебрав, пропоную тост за початок пригод і відкритів.

Друзі стукнулися плашками і Артур додав:

- О за це будете пити чи не щодня. Цього тут буде предостатньо. Це я вам гарантую.

- Я не про це мав на увазі. Я все таки про тему, яку ви нам намагаєтесь донести. Хай мене пробачить Орест, але я на дану проблему дивлюся дещо з іншої точки зору. Ви поки спілкувалися я теж переглядав світлини – бутафорія чистої води, але питання навіщо і кому це потрібно.

- О місячне пиво творить дива, зіронізував Орест і в нашому другу прокинувся антрополог та Шерлок Холмс. Ще одна пляшка пива і ми тут на Новел ще й масонів віднайдемо.

- Можеш Оресте кепкувати, але якщо ти не бачиш очевидних речей, мені прикро. Глянь ось на цей знімок: важко працюючі істоти з волоссям яке щойно помите шампунем. Ну припускаю що генетика, що якась особлива структура шерсті, досі нам невідома. Ну але не на усіх особинах. А тут яку світлину не візьмеш – як на фотосесії. До речі друже Артуре, а ви не пробували про це поговорити зі своїм керівництвом?

- Звісно пробував, ну наразі з мене лише кепкують. Кажуть що у них є фото і змучених неандертальців.

- О то ще цікавіше. Якщо вони такі дикі то якого милого вони в певний момент вирішили зробити презентацію для наших вчених. Тобто хтось когось у цій історії має за дурня. Але хто, от Оресте і ваша таємна місія вияснити це питання.

- Ні друзі я пас – обізвався Орест, який щораз важче через надмірну дозу алкоголю почав вимовляти слова – я тут собак боюся, а з тими істотами хіба в зоопарку.

Усі дружно зареготали, далі ще були анекдоти про неандертальців, виявляється на цій планеті народний фольклор теж процвітав. Потім смішні історії з життя, а потім до Ореста прийшов неандерталець, який голосом Артура запропонував пройти в кімнату і прилягти на канапі, а потім якісь божевільні танці і Орест почав голосно хропіти.

На наступний ранок Орест прокинувся у невідомому для себе місці. Поступово пам'ять почала до нього повертатися. Він одягся і вийшов з кімнати. Виявилось він спав в одній з кімнат на другому поверсі. З низу з холу доносилися знайомі голоси Артура та Юхана. Орест спустився на перший поверх і побачив як його товариші п’ють чай і про щось весело розмовляють.

- О і наш найстійкіший спостерігач вийшов з анабіозу. Як спалося – жартівливо підколов Юхан.

- Мені незручно Артуре, я там вчора нічого не наговорив зайвого?

- Ну, якщо не зважати расистських закидів, ніби усе решту було політкоректно – з посмішкою відповів Артур.

- Які расистські закиди – уже налякався було Орест

- Про неандертальців, яких треба загнати в зоопарк – відрізав Юхан

- А, та я ж про тварин говорив, а не про тих істот – в Ореста впав камінь з грудей, адже невідомо які правила та закони тут існують і дивись не встиг прибути, а вже можна й загриміти до каземату.

- Чай будете – перепитав Артур – гарний англійський чай. Вчора прибув з землі.

- Давайте Артур і нам пора додому бо про ночівлю ніхто з нас не планував. Вибачте за зміну планів.

- Та ви що друже, мені приємно нарешті побесідувати з кимось на моїй хвилі, тому мій дім завжди для вас відкритий.

Дорога додому йшла тим же маршрутом. У потязі друзі мовчали, адже перший візит по базах виявився цікавим хоча й породив безліч питань. Орест розумів що те куди вони потрапили так свої таємниці просто не відкриває і що тут на них очікує багато і багато історій, але до них далеко доки не завершать навчання. Тим часом поїзд заїхав в тунель і почав стрімко опускатися до Вокзалу переходу.