Бути собою

Коли Юхан розплющив очі, він зрозумів що зв’язаний з ганчіркою у роті і сидить поруч з своїми друзями довкола дерева. Скільки він був без пам’яті пригадати не може, але очевидно довго, бо на вулиці сходило сонце. Перед ними півкругом стояв з десяток тих створінь, яких він вчора побачив у двобої з сером Лі. До речі сер Лі був у їхньому товаристві. «Тож яка у них сила, раз вони нашого охоронця так легко нейтралізували» - задумався Юхан і обвів поглядом товаришів. Очевидно для них нічка теж була не простою і хтось її пережив на його подобі.

Через певний час Юхану прийшло розуміння що вони мають справу з тими міфічними туреттами, які дуже нагадували зображення первісних людей та неандертальців зі шкільних підручників. Проте у них щось було ну дуже не логічне. Наразі Юхан не міг зрозуміти, що саме, але ця думка йому не давала спокою.

Туретти продовжували стояти нерухомо і уважно вдивлятися в їх обличчя. Минула година дві, але нічого не змінювалось, у наших друзів почали затікати ноги і німіти руки, але жоден з них не міг поворухнутися. Раптом в якийсь момент очевидно головний дикун дав знак і туретти підняли наших друзів і повели незримою стежкою в ліс. Йшли довго. По дорозі під час зупинки дикуни вирішили повитягувати ганчір’я з ротів. І як тільки це зробили, усі почули голос Ореста:

- Друзі не піднімаємо паніку, і не кричимо. – Так ми полонені, але поки що нам нічого не загрожує.

- Вмієте заспокоїти – огризнувся Юхан.

- Продовжуйте Орест. Ви вступили в контакт – перепитав Артур

- Ні, але їх чую, бачу… Не знаю як це назвати, але розумію. Тобто підслуховую.

- І куди нас?

- У якісь печери до решти.

- І коли нас з’їдять? – знову увімкнув іронію Юхан – напевно сер Лі на вечерю. Він буде відбивною.

- Юхане друже можете трошки помовчати, а то їм дуже не подобається наша активність – перебив роздуми Орест.

Далі усі йшли тихо, лишень головний дикун став уважніше придивлятися та оглядати кожного з полонених.

За чотири години вони зупинилися біля скелі. Один з туреттів підійшов до неї і натиснув якісь символи видовбані на прямо в скелі і раптом усі почули скрегіт та побачили як скеля почала розсуватися відкриваючи отвір входу у печеру. Нашу компанію звели в середину і скеля так само зі скреготом зачинилася. Як тільки стало темно по периметру коридора запалилися факели які спускалися кудись у даль. Поступово печера стала переходити у коридор квадратного розрізу з полірованими стінами у яких відбивалися і світло факелів і наші герої.

Так спускалися ще приблизно дві години, і нарешті дісталися великої зали по периметру якої виднілося багато отворів з гратами з невідомого матеріалу. І в частині тих отворів сиділи люди. Нашу команду підвели до одного з таких отворів. Грати піднялися вверх і нашу компанію заштовхали у середину.

Приміщення було досить просторе з такими ж полірованими стінами, проте без факелів. Його освітлювало легеньке голубувате світло яке випромінювала стеля. По периметру були видовбані лежаки, а по центру стояв кам’яний стіл. Друзі розійшлися групами по лежаках. Лахар приліг, очевидно стрес для його віку був дуже виснажливим.

- Ну що скажете Оресте – спитав Артур

- Що сказати. Повний дисонанс. Не знаю чи то тільки в мене так.

- Та отож бо. Щось тут з теорією дикунів не все гладко.

- Отож бо, ніби прикиди дикунські, але якісь вони усі чистесенькі. А ці механізми, а ці коридори.

- Про ці коридори я ще на М-1 чув легенди. Розказували коли будували першу базу і прокладали перші тут тунелі, якось одна бригада під час прокладки проламала стіну і втрапила у такий дивний коридор. Але що далі було ніхто не знає. Майже вся бригада пропала, хіба під завалами знайшли одного живого оператора – поділився історією Артур.

- І що ніхто більше не ремонтував цей тунель? – поцікавився Орест.

- Та ні, бо там був сильний завал і взагалі це місце обходять 10-ми дорогами. Офіційно там стався завал. Про коридор заборонили розповідати.

- А я вам більше скажу Артуре – зазначив Орест – У нас на землі теж такі є. І я чомусь переконаний що саме такі.

- Щось нічого такого офіційно не чув?

- Офіційно ні, а от альтернативники мають багато подібних історій. Остання пригадую була з Чілі де два місцевих фермери знайшли вхід у печеру, яка вивела їх до так званої «залізної бібліотеки». Ну потім ані входу у ці коридори, ані бібліотеки повторно не знайшли. Кажуть на землі існує ціла система таких квадратних коридорів і що вони проходять навіть під океаном.

- Цікава теорія. Хоча як науковець, дуже скептично ставлюся до цієї аномальщини.

Тут Орест не втримався і голосно зареготав:

- Кумедно чути від вас Артуре. От лежимо невідомо на якій планеті в полоні в невідомих істот у квадратних коридорах, але як в це можна вірити. Ні точно це галюцинації. А ну друже Юхан вщипніть мене.

Юхан виконав прохання друга.

- Та не так сильно, я ж тільки для експерименту. Ні точно не сплю і таки це зараз той момент коли я перестаю вірити в традиційну науку.

- Жарти жартами, але усьому має бути якесь наукове пояснення та підтвердження – парирував Артур

- Ви хочете мене переконати, що все що тут є - це неправда, бо немає папірця з печаткою?

- І папірця немає і логіки немає. Має бути логіка і десь вона проявляється.

- Ну і що вам ваша логіка нашептла? – знову зіронізував Юхан, оскільки він дуже був злий на тих істот через весіння вниз головою, яка досі у нього йшла обертом.

- А от даремно кепкуєте. Я можу спрогнозувати що пана Ореста розкусили вони раніше ніж ми зрозуміли з чим маємо справу.

- І по чому ви судите? – перепитав Орест.

- Пам’ятаєте як нас вели. Спочатку ми їх абсолютно не цікавили, але потім після того як ви попросили нас замовкнути, їх головний почав до нас детальніше придивлятися. Таки спалили. Ну принаймні зрозуміли що хтось їх тут розуміє. Очевидно вперше з такими тут зустрічаються.

- І як гадаєте Артуре, що далі буде?

- Якщо у них є хоч капелька розуму Оресте, ваш випадок їх має неодмінно зацікавити. А те що у них розум є це беззаперечно.

- А чому ви так впевнені!

- Ну по-перше ніхто досі не заперечив що і в класичних неандертальців не було розуму. Ну і тепер ми також точно знаємо що туретти чи неандертальці і прамова тісно взаємопов’язані. Тому і ваша розповідь про коридори на землі починає набувати певної логіки. Тому нам випаде наступне завдання зрозуміти як це усе взаємопов’язано.

Раптом з кінця залу почувся голос сера Лі

- Розбирайтеся в ситуації, але прошу без мене і після наступної експедиції. Я вже давно мав бути дома, паритися в сауні і відраховувати ще два місяці до повернення на землю.

Тим часом світло на стелі почало згасати, очевидно таким чином даючи зрозуміти що наступила ніч. Особлива ніч. Перша ніч Ореста та друзів в полоні невідомих істот на чужій планеті.