Бути собою

Цей коридор на кораблі Орест запримітив ще у перший день посадки. Дивно, що протягом їх перельоту туди ніхто не заходив і звідтіля ніхто не виходив. Тож він вирішив скористатися наявністю вільного часу щоб зрозуміти що там таке. За протоколом він підійшов до дверей і відсканував свій айді, але двері не відчинилися. Ще одна спроба завершилась теж нічим. За третьою спробою він почув у спікерфоні голос.

- Айді Орест 1715 доступ до даного сектору для вас заборонений.

- А чому? – перепитав він

- Доступ до даного сектору для вашого рангу закритий - чемно повторив голос зі спікерфона

- А з ким розмовляю?

- Диспетчер айді Макс-456

- Ага, вас Макс звати. Підкажіть мені Макс, а що це може означати «доступ для мого рангу закритий?»

- Ви очевидно новачок – Макс змінив тон з офіційного на розмовний – Нічого в цьому особливого немає. Просто є сектора куди будь-кому ходити недозволено в цілях безпеки. Тим паче зараз на кораблі залишилась вахта і новачки, тому за протоколом максимум секцій є перекритими.

- То що я не зможу ніде погуляти?

- Ну вибачайте – ваш простір це житловий модуль та ресторан. І зрештою скільки уже залишилось.

Орест розчаровано повернувся у житловий модуль розуміючи, що задумана розвідка не вийде. В фойє житлового модуля біля Ресепшин він наткнувся на Юхана який намагався позалицятися до Лізи. Ліза очевидно не перший рік у цій ролі тому дуже вправно зіскакувала з пропозицій посла.

- А я то думаю чого ви мене так футболите пане Юхан – очевидно ця репліка застала Юхана зненацька. Він відскочив від реєстраційної стійки зі здивованим виразом обличчя.

- А я то думав ви висадились з першою групою. У вас тут же ж якісь привілеї чи персональні знайомства. – зіронізував посол

- Ну ваш сарказм недоречний. Теж відбуваю перетримку і не знаю як час вбити.

- О до речі, у мене така ж проблема, але я тут пошушукався і дізнався що насправді на Чугайстер ми виходити навіть не будемо. Виявляється тут на першому рівні є цілий космопорт болідів. Тож ними одразу і на Novel.

Ця інформація відверто додала Оресту бадьорості, оскільки усі ці зміни і протоколи уже порядком набридли і душа бажала нарешті стати на тверду землю, отримати постійне місце дислокації і нарешті добряче виспатися.

Справді за бесідою з Юханом та Лізою час минув дуже швидко що вони мало не проґавили сигнал висадки. Орест Стрімголов кинувся до каюти, де прихопив спаковані речі. Ще раз перевіривши скафандр на коректність одягання він подався у фойє де зібралася уся група новачків. За ними зайшов уже добре знайомий полковник Майєрс. Цього разу він одягнутий у звичайний військовий мундир без будь-яких маскарадів.

- Ну що мої голуби, прилетіли без втрат? Зараз ми спускаємося на перший рівень транспортної палуби де кожен займе свої місця в болідах. Зараз хочу лишень вас розподілити по апаратах.

Полковник почав голосно зачитувати айдішки і номери болідів та місця. Оресту випав щасливий 7 номер і місце 10. Ні з Юханом їм разом не летіти.

- Пане полковнику – почулося з натовпу – а куди ми летимо?

- Ваше остаточне місце приземлення центральна база Н-1, а далі уже хто куди. Когось перевезуть на Н-2. Когось на Н-4. Ну це везунчики, от так з корабля і на пляж.

- А на Н-3? – перепитав той же голос

- Ну а на Н-3 – можуть попасти лишень спостерігачі, і то при умові якщо вони пройдуть інструктаж, здадуть екзамени і їх бува хто не з’їсть на планеті - полковник голосно засміявся.

Спуск на транспортну палубу тривав коло 1- хвилин. Коли двері ліфта відчинилися, перед командою новачків відкрився велетенський ангар у якому у два ряди були розміщенні уже добре знайомі боліди, які першого разу ще на круїзному кораблі сильно здивували Ореста. Полковник почав усіх підганяти щоб швидше займали свої місця в болідах. Ну усі уже були освідченні що і як там робити тому посадка завершилася за 15 хвилин і прозвучала команд на зліт.

Спочатку коли задраїлись люки болідів наступила тиша і Орест почув дивний гул. Пілот повідомив щоб не лякалися оскільки з ангару викачувалося повітря. Далі бічна стіна почала розсуватися і у приміщення прорвалося світло яке йшло від велетенської планети. В той момент кожен з болідів почав припідніматися і рухатися на виліт з корпусу корабля. За мить через ілюмінатори салон боліда заливало світло від Novel. Планета вражала різноманіттям кольорів. Вона нагадувала і землю і мала деякі відтінки які в земних умовах майже нереально було побачити. Зокрема було багато зон з помаранчевим відтінком, які органічно вписувалися у синю блакить вод та зелених фрагментів. Так тут була і полярна шапка, але вона була лише одна і як Орест правильно припустив, вона була саме на півночі.

Боліди декілька разів облетіли планету поки не вийшли на орбіту приземлення. Як інструктував пілот, гальмування боліди здійснювали ще на орбіті перед заходом в атмосферу щоб уникнути перевантаження для новачків.

- Зазвичай ми входимо на швидкості 15 км за секунду і то в нічному небі. Ох ми тоді світимось плазмою. Аборигени сприймають нас як падаючі зірки. – розповідав пілот.

Справді коли болід почав занурюватися в атмосферу усе відбувалося на комфортній швидкості звичного авіалайнера, тож до бази Н-1 довелося летіти майже 2 години. Нарешті пілот заявив:

- Ось дивіться зліва у першому кратері база Н-1, а в другому поряд база Н-2

Справді картина відкрилася просто неймовірна: це була гориста місцевість з досить стрімкими і чудернацькими скельними вершина. Зелень була лишень біля підніжжя. Очевидно місце де розташовувалась база Н-1 було кратером погаслого вулкана, який добряче зазнав ерозії. Знизу були ще похилі схили порослі лісом, але далі гора переходила майже у стрімкий стоп висотою у4-5 км і завершувалась кратером на дні якого власне розташовувалась сама база Н-1. Зверху було видно що вона поділена на три зони. Одна зона – велика площадка для прийому різних літальних апаратів, ще одна зона з багатьма промисловими приміщеннями. Там виднілися склади цехи і ще багато звичного для землян накопичення бетону. І третя частина змахувала на звичне село з маленькими хатками вулицями і навіть стадіоном. При приближенні стало очевидно що там будівлі висотою максимум 3 поверхи. Лишень біля аеродрому була одна багатоповерхова будівля.

- Це центр управління і диспетчерський пункт біля космопорту – розповідав пілот, а далі як ми називаємо царське село, бо там живе виключно адміністрація.

- А ми де будемо жити – запитав хтось з пасажирів.

- А ми зараз якраз по кругу будемо пролітати коло бази Н-2 -це якраз університетсько-житловий квартал.

Справді за мить для огляду відкрився і вид на другий кратер. Він був по висоті і по розміру відчутно вищий і більший по площі. Але майже повністю усіяний хмарочосами. Орест приблизно припустив що в середньому тут будівлі були від 20-50 поверхів. Проте тут були ще дві цікаві локації: невелике озеро і паркова зона.

Нарешті болід почав заходити на посадку і за мить торкнувся поверхні. Тут Орест зрозумів що кратер достатньо глибокий. Його внутрішні схили були висотою понад 700 мертвів, що добре ізолювало базу від сторонніх очей ззовні. Лише на горизонті здіймався стовп гори на якій розміщена була база Н-2, але її будівлі теж не виступали за рівень схилів.

Після того як люк боліда було відчинено, усіх попросили вийти і приєднатися до групи інших новачків, які зібралися у групу. Насправді площа космодрому була набагато більшою, ніж здавалося зверху. Тут було багато цікавих літальних апаратів різних конфігурацій і розмірів. Якраз коло одного чималенького проходила група Ореста. І тут він не повірив своїм очам: з нутрощів очевидно вантажного боліда група чоловіків викатувала старий вагон метро, який курсував в країнах колишнього Радянського Союзу. Орест від здивування аж зупинився. Чоловік що супроводжував їх, побачивши сум’яття нашого героя пояснив:

- Це для нашої планетарної транспортної системи. У нас таких уже багато. Наш земний підрозділ уже 10 років як скуповує списані такі агрегати. Тут ми їх ремонтуємо відновлюємо і вони ще бігають добряче. Навіть швидкість розвивають до 200 км за годину. Якщо ви спостерігач то самі побачите.

- А якщо не спостерігач? – скептично перепитав Орест.

- Ну тоді доведеться їздити на чомусь сучаснішому тут між базами. А я ось люблю цю старовину. Вона в тих древніх тунелях виглядає по особливому.

Половини з почутого Орест точно не зрозумів, але його це уже давно не дивувало, оскільки кожен день він дізнавався і відкривав для себе щось нове. Проте його тішив вже той факт що нарешті під ногами тверда планетарна земля і скоро він зможе нарешті відпочити.

Коли групу зібрали і вишикували в дві шеренги перед ними з’явився дивний лисуватий маленький чолов’яга з пишними як у Артура вусами.

- Сановні новацки – зашепелявив він – вітаю вас на планеті Novel. Зараз вас буде розподіллено по спеціалізації і козен з вас поїде до себе додому. Ну до нового дому. Я думаю сцо усі з васої групи будуть прозивати на базі Н-2 – заявив він перебираючи список прибулих – Е ні бацу у вас є два спостерігаца. Спостерігаці залисаються на базі Н-1. Ресту на вокзал і на поїзд. Я вас проведу, а Юхан та Орест залисаються тут. За вами прийдуть.

Ось так Орест з Юханом проводжаючи поглядом веселу групу своїх колег зрештою залишилися самі. Гамір довкола них потроху вщух. Метровагон теж кудись зник.

- І що будемо робити? – спитав Юхан

- Не знаю, очікувати напевно – відказав Орест. Ще би ми були на землі, я б подався в розвідку. А тут сказали ждати, значить ждем.

Та очікувати довго не довелося, як на горизонті замаячив звичайний земний мікроавтобус Мерседес. Він швидко наближався до наших мандрівників. За мить він пригальмував і з нього вийшов ще один пан у звичайному літньому вбранні: шортах та футболці.

- Шановні вибачте що довелося довго очікувати. Була складна нарада. Я Роберт Сміт – керівник департаменту спостерігачів. Мені аж перший радник дав наганяй чого я вас не забрав. Отож ласкаво просимо в автомобіль.

Хлопці зайняли свої місця і з цікавістю стали його розглядувати.

- А вас автомобіль збив зпантилику – засміявся Роберт – Думали що тут усі на літаючих тарілках літають. Та ні концепція баз максимально зберегти земний побут. Майте на увазі тут і земні правила дорожнього руху діють.

- Роберте а чого ми не з усіма на Н-2? – спитав Орест?

- Ну взагалі житловий район саме на Н-2, просто Департамент спостерігачів є особливим. Він як би то вам по простіше сказати – об’єднуючий департамент, оскільки ми робимо багато замість інших або для інших. Тому спостерігачів не так багато і живуть вони тут в приватному мікрорайончику. Якщо на Н-2 там багатоповерхові будинки і квартири, то тут особнячки. Якраз для вас двох підготовлено один з котеджів. Думаю не покусаєтесь.

Тим часом авто заїхало на вулицю, яка нагадувала звичайнісіньку приміську забудову. Багато котеджів з невеликими подвір’ями. Моментами траплялися і більші вілли з садками. Єдине що видавало неприродність ландшафту – скелясті схили кратера на горизонті.

- Бачите оті побільші будівлі – це уже тут начальство живе і радники. – продовжував розповідь Роберт. – Ну а наш квартал трохи далі і там же розміщена школа спостерігачів.

- А де тоді база Н-3 і чого вона така загадкова – не втримав Юхан.

- Вона насправді не загадкова. Вона там в середині життя планети і інтегрована в одне з великих міст аборигенів. Тобто туди можуть потрапити лише науковці з доступом, служба безпеки і ми спостерігачі. Але щоб туди потрапити треба бути аборигеном – Роберт засміявся. – Ну а Н-4, випереджаю вас з відповіддю – це острів курорт куди ми їздимо відпочивати і покупатися в морі.

Нарешті машина зупинилася біля ошатного двоповерхового котеджу з акуратним подвір’ям на якому росло декілька дерев, був гамак, мангал і невеличкий фонтан.

- Приймайте хороми – оголосив Роберт. Тут є дві спальні, вітальня, бібліотека, два санвузла, комірка і велика кухня. Думаю для початку саме те, а далі покращимо житлові умови. Наразі ось ключі і зустрінемось уже завтра.

Хлопці нашвидкуруч попрощалися з Робертом і стрімголов кинулись до будівлі. Очевидно в обох бажання було одне і теж. Не довго думаючи вони покидали свої речі у вітальні і піднялися на другий поверх. Не довго і не обираючи кожен смикнув за двері які були поряд і попадали на ліжка. Орест лишень встиг зняти скафандр, роззутися і одразу поринув у незвичайний і дуже міцний сон.