Бути собою

Лахар накручував круги у центрі садиби, а наші друзі сиділи в глибокій задумі. Раптом голос подав Юхан:

- І так, що ми маємо: ми маємо спецзавдання і маємо аномальні події, які тут відбуваються. І щось з цим треба робити. Я пропоную наступне: іти вночі трохи небезпечно, тому перебудемо і подрімаємо до ранку тут. Будемо по черзі стояти на варті, а на ранок спробуємо оглянути територію і зрештою вирушити за нашим завданням.

- А чому це ви пане Юхан тут розкомандувались. Ви вперше спустилися на планету і не знаєте що тут відбувається і які небезпеки можуть чатувати. Це незвідана земля – нервово обізвався сер Лі.

- Друзі, давайте не піддаватися паніці. Взагалі я є керівником експедиції і по протоколу останнє слово за мною – втрутився у перепалку Артур – Усе таки ми поступимо як пропонує Юхан. Враховуючи дані радару і взагалі усього що тут відбулося у лісі ми безпечнішого місця не знайдемо. Тут у Лахара є й чим підкріпитися і тут ми ще в зоні дії нашої навігації. Отож усі на відпочинок, а ми з Орестом йдемо караулити. Містер Лі ви з нами для інструкцій. І молодять не відпускаємо, бо невідомо що тут і як.

За декілька хвилин Троє спостерігачів обходили обійстя Лахара. Містер Лі уважно роздивився огорожу і все що було за нею. Звичайно при світлі факелів роздивитися бодай щось було важко. Тим паче що село занурилось в мороці.

- Активуйте режим радару – порадив Лі – При перших ознаках руху на крайніх відстанях підіймайте тривогу. Ну наразі ніби все чисто, тож я спати, бо чує моє серце що завтра будуть ще ті пригоди.

Орест та Артур залишились самі. Артур час від часу позирав на свій комунікатор де на дисплеї виводилися показники радару.

- Оресте, ви свій активували? – перепитав друга

- Ні, я ще з цією штукенцією на Ви. Сподіваюся на вашу пильність – Орест недовірливо покосився на пристрій закріплений у себе на руці.

- Вибачте друже – продовжив Артур - Це у нас мала бути прогулянкова експедиція. Так щоб ввести вас в курс, познайомити з місцевою флорою і фауною і відчути колорит місцевих. Де ж я думав що одразу влипнемо у якусь пригоду.

- Ну і як гадаєте з чим маємо справу? – запитав Орест

- Якщо інтуїція не підводить наш артефакт має дати усі відповіді на питання. Все таки чомусь переконуюсь що туретти тут по тій же причині що і ми. Просто цікаво навіщо дикунам носій інформації.

- Ну тут може бути два варіанти: логічний і фантастичний. Логічний – це якась реліквія чи ритуальний скарб, а фантастичний – дикуни вже й не такі дикуну.

Артур голосно засміявся, але раптом замовк оскільки повз його вухо щось просвистіло.

- Оресте падайте на землю. – шепотом але настирливо скомандував Артур. Боже я проґавив дані радару за розмовою. Б’ю тривогу.

Тільки но Артур натиснув на відповідний символ на комунікаторі як з-за огорожі з темноти почувся громовитий голос який скомандував новельською:

- Здавайтеся і відпустіть полонених. Живими ви звідтіля не підете

- А це хто? – з землі закричав Артур.

- Я управитель і за розгром села ми вас повісимо.

- Це не ми - обізвався Орест – Самі розбираємося що сталося.

- Оресте, не переконуйте – обізвався Артур – тут труба подумати як діяти.

В той момент з хижі вибігло двоє з вогняними палками в руках і кинулось до наших героїв.

- Ви як в нормі – спитав Лі- бачу їх два десятки. Якщо скористаєтесь вогнепалкою, 5-7 осіб беру на себе.

- Стоп Лі. Клич Лахара.

Але Лахар уже був на подвір’ї.

- Правителю тут немає полонених, тут лише ми і ваша донька.

- Не вірю – почувся голос з пітьми

- Дорогенька, ходи но сюди – ласкаво покликав Лахар – Тепер бачите і я її відпускаю.

Проте Таяна не спішила йти в невідомість, доки звідтіля не почувся знову голос.

- О дитя моє, з тобою все гаразд? Чому ти не вдома? Я ж спеціально гінця прислав з попередженням.

- Так батьку все гаразд. Це друзі, і дай їм можливість пояснити що тут відбулося.

Наступила гнітюча тиша. Проте очікувати довго не довелося і по той бік огорожі почали з’являтися вогні факелів. У їх світлі наші герої побачили там чималенький загін озброєних людей у металевих латах з мечами та луками. Найвищим серед них був статний чолов’яга з довгою білою бородою і волоссям. Він підійшов до огорожі і не опускаючи мече оглянув наших мандрівників з ніг до голови.

- Це усі – перепитав він Лахара.

В той момент Орест хотів відкрити рота щоб сказати що є ще Рамуель, але Лахар копнув його легенько ногою щоб той мовчав.

- Як бачиш управителю це усі. Дозволь познайомити з магістрами ордену спостерігачів.

Лахар кожного представив і запросив у садибу. Рамуель за цей час десь зник. Після довгої наради управитель констатував:

- Дивно, село перевернуте верх днома ви нічого не чули. Мені важко в це повірити, але я теж не повірю що це ваших рук робота бо тут діяв чималенький загін. Ми знайшли парочку слідів босих ніг, але вони великі. Це якась чортівня. Ну судячи по усьому це туретти. Тепер питання що робити і де шукати людей. Нас тут лише два десятки.

- Правителю, а що в городищі кажуть – втрутився в розмову Орест

- Так от ситуація тривожна. Уже декілька сіл постраждало. У кожному правда по різному. Десь худоба зникла, а десь люди. І все перевернуто верх дном. таке враження що туретти щось шукають. Ну одне тішить що вони ніколи не повертаються назад, Тому зараз усі відпочивати, а зранку спробуємо знайти якесь рішення.

Орест довго не міг заснути. Поряд храпів Лі та Юхан, лише Артура теж мучило безсоння.

- Оресте не спите? - прошепотів Артур через спину Юхана.

- Та ні. Стільки адреналіну за одну ніч – яке спання.

- Та я от думаю, якщо туретти не знайшли наш артефакт, нам треба терміново дістатися до нього. Попередня експедиція його добре замаскувала, тому є шанс. Отож зранку вирушаємо.

- Лі точно буде проти – заперечив Орест.

- Вламаємо, бо враховуючи що туретти вже тут більше шансу у нас не буде. Ви зі мною?

- А куди я дінуся. Я поняття не маю як звідси повернутися назад.

- От і прекрасно що ви з нами – іронічно підмітив Артур

- Друзі та годі вже вам, дайте поспати, - огризнувся Юхан, якого розбудили голоси – Вам мало лицарських боїв і магії. Чує моя дупа що нас ще багато очікує сюрпризів. Не знаю хто це все придумав але за сценарій респект і я спати.

Юхан захропів ще голосніше.