Бути собою

Рамуель ніжно обійняв Таяну. Вони часто тікали сюди з села щоб втримати у таємниці їхні стосунки, проти яких були категорично їхні батьки. Місце тут було ідеальне, адже це за селом де завершувалися не лише їхні поля, а й країна загалом, і далі розпочиналися дикі краї куди було строго настрого заборонено будь-кому ходити. І це під страхом смерті. За однією з легенд там живуть страшні потвори які поїдають людей, а також вогнедихаючі дракони, які одним поглядом можуть знищити замок. Звісно Рамуель не вірив у ці казки, але й ходити туди не наважувався бо ліси там справді були дикі і ніхто не знає що там за ними. Їх старший жрець Лахар розповідав що там далеко-далеко є дивна гора де живуть духи і в ночі можна бачити як у формі спалахів світла вони то злітають до неба то повертаються в гору, але місце зачароване і підійти близько нікому не дано. Ті хто хотіли це зробити або гинули, або зникали безвісті.

Саме загадковість і легендарність тих заборонених земель давали Рамуелю впевненості що тут з Таяною їх ніхто не знайде.

- Як я скучив за тобою. Я ледве витримав той тиждень поки твій батько поїде знову на збори до городища – Рамуель шепотів на вухо Таяні, ніжно її обнімаючи.

- А як я скучила що ти собі просто не можеш уявити. Знову придумала легенду що йду до Ревіси за медом і погомоніти про наше дівчаче.

- А ти не боїшся що мама візьме та й перевірить правдивість твоїх слів.

- Я ні про що не думаю, коли думаю про тебе. Як буде так буде – Таяна палко поцілувала Рамуеля - Ось це важливо зараз, а про все решту буду думати коли повернуся додому. Не хвилюйся, я ж викручусь.

- От власне і хвилююся. Я ще не забув як попереднього разу ми попалися твоєму батькові. Те що я в льоху просидів три дні це дрібниці, але те що я не знав що з тобою твориться о це був жах.

- Ну я ж казала, ну посиділа закритою в кімнаті теж декілька днів. Але не забувай що в надскладній ситуації у мене там є понад 5 способів як втекти, про які ніхто не знає. Правда ще не користувалася жодного разу, бо розумію що після цього у мене вороття до дому немає.

- Слухай, а може у цьому і вихід. Давай зберемося і чкурнемо на край світу. Лахар розказував що світ дуже цікавий і у ньому стільки є ще на що подивитися.

- Ти далі з Лахаром дружиш? – недовірливо перепитала Таяна – Його ж люди остерігаються, він якийсь не такий, дивний, говорить дивні речі, спілкується з дивними людьми і чужинцями.

- Дивні наші люди: як людина трохи світліша ніж вони – одразу «дивний», а як стається біда, то одразу біжать до нього «Лахар допоможи». Повір, був би він твоїм батьком, він би ніколи тебе не закривав в кімнаті і забороняв кохати, любити.

- Ти хочеш сказати що Лахар кращий за мого батька? – образилась Таяна.

- Та ні, ні в якому разі, просто Лахар не дивний, і не гірший. Він інший і часто поступає продуманіше.

- А ти розумієш що на моєму батькові відповідальність за усе село. Зрозумій мене, я його не осуджую, що він нам забороняє зустрічатися. Він береже традиції і я не можу відповідно до них стати твоєю дружиною, бо я маю належати комусь з управителів як мінімум з городища.

- І ти з цим згідна? – серйозно перепитав Рамуель.

- І так і ні. Якщо традиції – їх треба берегти, але їх і варто змінювати…

Таяна не встигла договорити останню фразу, як раптом їхню розмову перервав тріск гілок з лісу і голоси на незрозумілій їм мові. Рамуель різко закрив рота Таяні і потягнув за кущ, а сам став стежити що там діється. Тим часом з лісу вийшло четверо чоловіків в однакових мантіях і вони йшли прямо на нашу пару.

- Це жреці з ордену Спостерігачів – прошепотів Рамуель – давно їх тут не було.

- Я їх боюся - прошепотіла Таяна – Кажуть, як вони з’являються – це недобрий знак.

- Ти знову віриш в забобони? Не бійся, одного я упізнав. Це магістр Артур. Він приходив до Лахара. А ось трьох інших бачу вперше. Давай будемо тихо, і вони пройдуть повз нас.

Раптом вони почули різкий голос: «Ану виходьте. Ми знаємо що ви тут. І без дурниць, бо пошкодуєте, і руки перед собою щоб ми їх бачили». Таяна і Рамуель зрозуміли що їх засікли і з шоком та острахом стали на рівні ноги і випрямили руки вперед. Перед ними стояли четверо цікавих і акуратно одягнених чоловіків у світло-сірих мантіях. І далі між ними відбувся дивний діалог.

- Магістр Лі, і як ви їх зафіксували

- Магістр Орест, а чого новельською мовою питаєте?

- Та хочу повправлятися нею. То як ви їх виявили?

- Я магістр безпеки тому дякувати всесильному радару, який зі мною завжди

Той кремезний магістр Лі голосно засміявся, і наші герої впізнали що саме цей голос наказував їм вийти зі сховку.

- О бачу знайомі обличчя – обізвався магістр Артур – Якщо не помиляюся – Рамуель? А що за миле створіння звами? Магістр Лі – відбій тривоги це місцеві.

- Це, це моя дівчина Таяна – запинаючись відповів Рамуель. В той час Таяна ліктем вдарила коханого щоб той багато не базікав.

- А це ж донька управителя Мірела – продовжував магістр Артур - Мої шанування. Не міг навіть уявити що у вас тут такі красуні проживають. І що вас так занесло далеко від села? Ви ж знаєте що це уже межа забороненого лісу?

Наша пара мовчала заскочена зненацька.

- Можете не відповідати. Знаю, то справа молодих. Ну ми далі в дорогу.

- Магістре Артур – перебив Рамуель – Прохання до вас. Щоб в селі ніхто не знав що ми тут. Дуже прошу як друга Лахара.

- Ну ми ніби в село і не збиралися, але раз уже зайшла мова, можливо варто і заглянути до старого. До речі і ви нам можете стати в нагоді. Ну в обмін на мовчанку звісно. Чи чули про щось незвичне у ваших краях?

- Та такого ніби нічого – з полегшенням відповів Рамуель – Єдине кажуть що за третім селом з’явилися туретти – дикі люди. Почали наші пропадати, тварини зникати. Сьогодні управитель поїхав в городище на збори через ці події. Хоча я дуже сумніваюся у цьому. Як каже Лахар -вони давно вимерли і жили вони далеко на південь.

- Ех мій юний друже, нажаль не вимерли. Але хто вони і звідки це наразі для нас теж загадка. Ну що годі теревенити. Вирішено йдемо до Лахара, а там будемо приймати рішення.

Товариство дружньою командою вирушили у село.

- Хто такі туретти – уже українською перепитав Орест у Артура

- Ось це мене і бентежить. Туретти по місцевому - наші неандертальці. Але чому вони тут. Їх ареал виявлення за тисячі миль звідси. Маю ще одне припущення чи не шукають вони те що й ми. Адже бачили їх саме коло третього села куди і ми направляємось. Отож наші плани радикально змінюються. Таки треба поспішати, але перед тим навідаємось до Лахара, єдиної світлої голови у цьому районі. Друзі прохання не вступати ні з ким у суперечки. Взагалі усі контакти звести до мінімуму, якщо вдасться, бо часу обмаль.

-

Усі пришвидшили ходу. Уже вечоріло у наші герої побачили у далині блиск вогників. Село Рамуеля Ель (так його називали місцеві) було вже поруч.

Старий Лахар якраз порався біля печі. Як двері в його хижу різко розчинилися і на порозі з’явився магістр Артур.

- Які люди. Давно тебе друже у нас не було.

Та Артур не спішив вітатися а лишень швиденько когось підганяв щоб швидше заходили в хижу. Уже за мить перед Лахаром стояла чудернацька компашка в якій він одразу упізнав свого учня та його кохану. Але було ще троє невідомих.

- Так – почав задумливо Лахар - І кого ж то мені різкою бити за непослух. Напевно почнемо ось з того вашого друга велетня.

Лахар примружив око своїм ціпком показав на містера Лі. Той напружився, вхопився за рукоять плазмовго ціпка що висів на поясі і голосно крикнув на новельському:

- А мене то за що?

- А за те що тим молодим людям дозволяєш підставляти їхні життя небезпеці – строго відповів Лахар.

- Та я їх перший раз бачу – спробував виправдовуватися містер Лі

- Лахар, послухайте нас! – встряв у бесіду Рамуель – Вони тут ні до чого. Це моя вина…

- Тихо будь – обірвав його Лахар – До тебе черга дійде. Я зараз хочу зрозуміти хто ці три диваки, і якого милого ви з магістром Артуром їх приволокли сюди. Ти ж знаєш що у нас тривога і треба сидіти по домівках. О боги, як управитель дізнається що ще й Таяна звами він рознесе лабораторію до усіх нечистих духів.

Лахар продовжував лаятись, аж поки його не спинив Артур:

- Друже вгомонись. У нас справді незвичайна ситуація, і тих двох ми справді випадково застукали на межі забороненого лісу…

- О Боги!!! Заборонений ліс? Рамуелю! Ти ж розумний хлопець що ж ти чудиш і ще в тривогу? – продовжував Лахар.

- У яку тривогу? – здивовано перепитав Рамуель.

- А то ти там від ранку вже сидиш? Ти не в курсі? Наш управитель прислав гінця з попередженням щоб усі не виходили з домівок. Лишень чоловіки патрулювали периметр села. Уже пропала худоба в сусідньому селі. Може то отой здоровань їх з’їв?

Лахар знову підозріло глянув на містера Лі.

- Так друзі, зберігаємо спокій – скомандував Артур – А то ще тут поб’ємося. Ну ситуація приблизно зрозуміла. Тож нам тут довго залишатися не варто. Але Лахар зверни увагу ми в село зайшли спокійно і ніякого патруля не було.

- Як не було – здивовано перепитав Лахар

- А от так. Тому треба і вам приймати рішення що робити.

Раптом з вулиці почувся якийсь шум, чоловічі викрики і раптом все стихло.

- Що це було? – перепитав містер Лі. У мене радар сказився. Таке враження що тут була ціла армія. Але вона раптово зникла. В радіусі кілометра пустка.

- Сьогодні це вже вдруге такий шум – підтвердив Лахар.

- Це треба перевірити безпекову ситуацію – взяв ініціативу в свої руки містер Лі. Орест і Артур залишаєтесь тут, а ми з магістром Юханом перевіримо периметр.

Очікувати їх довго не довелося, хоча гнітюча мовчанка запанувала в хижі. Коли Лі та Юхан повернулися, в обох було стурбоване обличчя.

- Не знаю що тут за чортівня діється – вилаявся Юхан – але усі зникли.

- Як зникли перепитали усі хором?

- Пустка. Видно що хтось опирався бо є купа перевернутих речей, але жодної живої душі немає.

- Я ж казав завжди що не варто легковажити безпекою – накинувся Лахар на молодять. І що тепер будемо робити?

- Це цікаве питання – нарешті озвався Артур – У нас є два варіанти: або повертаємося і оголошуємо рівень небезпеки, або залишаємось до ранку і пробуємо розібратися що тут сталося. Які ваші думки друзі?

- Повертаємося бо безпека за вами на мені – різко відповів містер Лі.

- А я вважаю що рано робити поспішні висновки – нарешті подав голос Орест – Стільки ми сюди добиралися щоб з нічим повертатися. Артуре, скільки у нас там рівнів безпеки, Юхане не вже тобі не цікаво подивитися що тут і як? Одним словом я за те щоб таки спробувати розібратися тут на місці. Давайте голосуємо.

Три підняті руки залишили в програші містера Лі, який незадоволено бурчав:

- Ну я вас попередив, я в звіті викладу як було діло і що я був проти.

Отож в Ореста розпочалася перша справжня ніч на цій планеті.