Хранитель Печі

Перш ніж будувати свій дім, я, як уже згадував, частенько їздив до Трахтемирова і бував там у старовинних покинутих хатах. Придивлявся до того, як зводили житло раніше, і особливу увагу приділяв улаштуванню пічного опалення. У голові я давно виношував мрію: у моєму домі має бути не просто піч, а піч із лежанкою — та не з простою, а з повноцінною двоспальною!

Прототипом для неї стали якраз ті самі лежанки, що я бачив у Трахтемирові. Їх складали з місцевого пісковика, нарубаного плоскими пластинами. Цю конструкцію я і взяв за основу.

Єдина конструкція, під яку я все ж залив фундамент (нехай і неглибокий, без якогось зайвого армування), — це саме пічний комплекс. Ставити цегляну кладку напряму на землю, нехай навіть вирівняну, я все-таки не наважився. Адже самі розумієте: тріщина в печі, навіть непомітна, може підтруювати чадним газом, а це не жарти — це питання життя і смерті.

Сама конструкція вийшла доволі простою. Спершу йде варильна плита з топковою камерою, яка потім переходить у невеличкий ковпачок. У нього я вбудував духовку, яка взимку дуже виручає — чи то запарювання каш, чи випікання хліба, чи будь-яких інших смаколиків. До того ж, коли починаєш топити, достатньо просто відчинити дверцята духовки, і з неї одразу йде потужний потік сухого тепла.

Далі все це переходить у лежанку, зроблену із шанцями. Шанці — це такі канали в самому низу, завдяки яким виникає конвекція. Холодне повітря з підлоги потрапляє в простір печі, швидко нагрівається і виходить з-під дерев'яного настилу, на якому сплять. Адже на самі цеглини не ляжеш — зверху роблять настил із дерева, з-під якого виривається прогріте повітря, створюючи навколо лежанки особливу теплову завісу.

Після лежанки дим потрапляє у велику трубу, а далі проходить крізь стельове перекриття. На горищі димооборот переходить у невеликий горизонтальний борів — лежачок, на якому вже стоїть головна труба, що виходить на дах.

Щоб грамотно скласти цю піч, я свого часу знайшов майстра в Чернігові, Олексія Витальовича Резуненка, і пройшов у нього повноцінні курси. Цей майстер сам був хранителем пічної майстерності в найпрямішому родовому сенсі: у його родині з покоління в покоління передавали переказ, що комусь із його далеких предків-пічників сам государ-імператор особисто пожалував нагороду — за складену для нього піч. Заняття якраз проходили взимку, під час так званих сезонних канікул у пічників. А далі ця історія закрутилася настільки серйозно, що пічна справа на найближчі майже десять років перетворилася на мій основний вид діяльності.

Треба сказати, що я щиро і глибоко полюбив печі. Це справді наш особливий культурний код, що об'єднує людей цієї землі протягом тисячоліть — від трипільців, які колись господарювали в цих краях, і до мого власного дому.

Я ріс серед «кам'яних джунглів» сучасного міста, але з розповідей мого батька про його дитячі роки, що припали на перші післявоєнні роки, я вперше почув про пічників. У його житті був сусід — здоровенний, міцний дід із дивовижним ім'ям Калинович. Він був такий старий, що колись служив у гренадерському полку. Десь воював і був контужений, через що іноді міг знепритомніти. Тому його дружина, щоб не хвилюватися, просила мого батька, тоді ще зовсім малого, йти з дідом і приглядати за ним. Дід будував печі. Так вони й ходили по селах — старий і малий.

Маленькому хлопчику важку роботу, звісно, не доручали, але щось принести чи подати він бігав. Пам'ятаю, з яким захватом батько розповідав, як поважали люди Калиновича. Як добрим словом згадували його печі! А які історії він розповідав!

За роки праці пічником я зібрав про печі величезну кількість переказів, легенд, традицій і забобонів. Наприклад, кажуть, що найпершим пічником був Сам Бог. Спершу Він склав піч, а потім розпалив у ній вогонь — і так у світі з'явилися Світло і Тінь. Саме тому з тих самих пір усіх пічників звуть Божими братами.

У народній свідомості пічник завжди був постаттю особливою, що стоїть на межі світів. Він не просто ремісник, що складає цеглини, а людина, яка працює зі стихіями — землею, водою, повітрям і вогнем. Приборкати вогонь, дати йому правильний хід, укласти його в безпечний об'єм — у цьому справді є щось від первозданної творчої магії. Це настільки глибокий і багатий пласт, що про це варто було б написати окрему книжку — і, можливо, одного дня я так і зроблю.

Але найпершою і по-справжньому серйозною моєю роботою залишається саме домашня піч. Та сама, на якій я сплю і зараз, і яка лікує мене, годує і зігріває у найлютіші морози.