Хранитель Печі

Однієї сніжної зими мене занесло так, що неможливо було нікуди вибратися. І я вирішив спекти хліб.

Я взяв борошно, дріжджі, воду, посолив і просто все залишив, щоб піднялося. А потім переклав тісто у форму і посадив у піч. І що ж ви думаєте? У мене вийшло якесь злипле непорозуміння. Хліб на додачу ще й підгорів. З горем пополам я його, звісно, з'їв, але почав шукати, що ж зробив не так — адже сам я ніколи до цього хліб не пік. Бачив, як це робиться, але власними руками — ніколи.

І от у ході моїх пошуків стало ясно: я його зовсім не вимісив.

Мені одразу згадалися пироги, які колись робила у Вовчанську наша сусідка, Антоніна Павлівна, до речі, дружина того самого Калиновича, що будував печі. Вона була пекарем від Бога. Моя мама одного разу спробувала навчитися в неї цьому мистецтву, і Антоніна Павлівна все показувала і докладно розповідала. І от, коли мама дійшла до замісу, вона запитала:

— А скільки ж місити?

А та відповідає:

— Ну, поки по спині не потече!

Але є й інші важливі моменти. Коли пекли хліб, по-перше, обов'язково промовляли молитву, закликаючи силу Всевишнього, щоб справа вдалася. Адже без цього — нікуди. Потім усе поєднати і почати вимішувати. Скільки б я потім не вимішував хлібів, моє глибоке переконання лишилося незмінним: робити це треба щиро і з любов'ю. Згадувати улюблених людей, все найсвітліше і найдобріше, що було в житті, бажати цьому світу блага, щастя і радості.

Тоді, вочевидь, і вода в тісті налаштовується на цю благодать, а дріжджі від тепла і любові починають оживати і піднімати хліб зовсім по-іншому. Згодом, коли тісто відпочине, поставте його випікатися. І тоді хліб виходить пишним, із рум'яною, хрусткою скоринкою і неймовірно м'яким м'якушем усередині.

Мої собаки завжди любили, коли я пік хліб. Гадаю, вони теж відчували цю особливу атмосферу і тепло, що йшло від свіжої буханки, і завжди випрошували в мене скоринку. Ми сідали, ламали хліб і їли, мружачись від задоволення. І одразу відчувалася якась спільність.

Хліб взагалі дуже схожий на людину. Ми часто здаємося твердими зовні, але лишаємося м'якими і вразливими всередині. А ця тверда зовнішня броня — результат гартування життєвими випробуваннями і вогнем обставин. А от немовля — воно як щойно замішаний коровай, який ще не встиг побувати в печі. Бережіть одне одного.

Будь-яка праця, я зрозумів, має бути молитвою. Але молитва хороша вдвічі, коли вона підкріплена замісом і випіканням. Бо немає інших рук у Всевишнього Творця, крім наших.