Хранитель Печі

Ми обрали ділянку на краю поля, на самому розі, де з двох боків до неї прилягали старі дуби й клени. Мені одразу сподобалася ця думка: сусіди будуть лише з двох боків, а майже все довкола — дерева. Я зможу дивитися на них, дихати ними, бути серед них.

За вдачею це мені дуже пасувало. Я хоч і публічна людина, але після будь-якого виходу до людей мені обов'язково треба піти в тишу, побути на самоті, щоб відновитися. Я, мабуть, все ж таки відлюдник за натурою.

Сума за півгектара була зовсім невеликою, але на той момент у мене і цих грошей не було. З роботою теж усе складалося якось хитко, і я навіть не уявляв, де їх узяти.

І тут знову втрутилося провидіння.

У мене взагалі є такий дар — відкривати людей. На моєму каналі не раз уперше з'являлися люди, які потім стали просто «знаменитими» в слов'янському світі. Так у той день мені подзвонив один досить відомий чоловік, якого я не раз знімав, і притому без жодного заробітку на цьому. Він, звісно, нічого не знав — ні про те, що ми зібралися купувати ділянку, ні про те, що мені терміново потрібні гроші. Просто подзвонив і сказав:

«Знаєш, ти зробив для мене багато хороших речей. Я вважаю, що маю тебе віддячити. Давай зустрінемося».

Ми зустрілися. І він несподівано вручив мені майже всю суму, яка була потрібна. Ось вам і «збіг».

Кінець квітня 2013 року. Ми сидимо в нотаріуса і оформлюємо землю. Так ми стали — як тоді наївно себе називали — поміщиками.

Попереду були травневі свята. Ми, звісно, збиралися вперше приїхати на свою землю. Коли, як ви думаєте, це сталося? 2 травня. У день Живи. І ця слов'янська богиня стала нашою захисницею й хранителькою на тому полі на довгі роки.

Із таких самих невеликих, але промовистих збігів можу додати ще один: цього дня народився і батько моєї дружини, рід якого, як я вже казав, був звідти.

* * *

Тоді разом із нами землю купили ще кілька людей. Кілька родин уже були там — ми познайомилися з ними вже на місці. І я хотів би попередити тих, хто збирається зробити цей крок, про відповідальність, яку ви на себе берете.

Зрозумійте: володіти чимось і цим не користуватися — легковажність і дурість. Я розумію поширену думку, що купити землю — це свого роду як накопичити капітал. Ну, нехай собі стоїть, мовляв, найкращі вкладення — в нерухомість. Прикупив ділянку, і нехай стоїть у бур'янах на чорний день.

Так чинити не можна.

Земля — вона жива. Ви не можете її по-справжньому «купити», це умовність, суспільна угода. Але щойно ви застовпили за собою ділянку і взяли на себе відповідальність — доглядати за нею, будувати на ній, народжувати дітей, — це місце починає вас підживлювати. Воно відповідає взаємністю.

А якщо вас там не буде, якщо ви її занедбаєте — не нарікайте потім на себе, що в місті нічого не виходить, що немає грошей, немає сил. Ви самі накличете на себе відтік енергії туди, де вона була заявлена.

Розумієте? Не можна володіти непотрібним вам і водночас бути успішним. Пуп розв'яжеться.

Краще мати мало — але утримувати це в порядку, в любові, в турботі. Ніж володіти величезними активами, які тільки відтягують силу, енергію і не приносять ні удачі, ні користі. Подумайте про це, якщо раптом зберетеся купувати землю.

Ще подумайте, скільки вам насправді потрібно землі. Раніше були ділянки по шість соток у дачних кооперативах, а в межах села родині зазвичай давали двадцять п'ять соток. І повірте мені — якщо на землі працювати по-справжньому, цього зовсім не мало.

Звісно, є теоретики, які кажуть: мінімум два гектари на одну людину, і так на кожного члена родини. Хлопці, у якому столітті ви живете?

Так, якщо годувати родину повним циклом — своє зерно, свої корми для тварин, усе своє, — то справді, два гектари на людину можуть, мабуть, покрити ці потреби. А якщо родина, скажімо, п'ять осіб, і у вас десять гектарів — тоді так, можна вийти на самозабезпечення всім необхідним.

Але повірте: це дуже важка праця. І в цю працю треба вливатися з дитинства, щоб знати всі нюанси, всі тонкощі. Якщо ви вирішите отак у це влитися вже дорослою людиною — подумайте спокійно: чи потягнете ви?

Здоров'я в попередніх поколінь, за моїми спостереженнями, було зовсім інше. Земля любить здорових, міцних людей. А коли ми приходимо з міста, де все життя провели в офісі чи за комп'ютером… Я прийшов на землю в 37 років — ще був достатньо міцний, зумів збудувати дім, облаштувати все. Тому подумайте тридцять три рази, перш ніж купувати великий наділ. Скільки ви реально зможете потягнути, щоб земля не стояла в бур'янах?

Я купив тоді п'ятдесят соток. Орієнтувався на те, що буде велика родина, з'являться ще діти, планував вести заміський туризм, купу інших планів на цю землю було. Врешті, коли я лишився сам, п'ятдесят соток для мене — це забагато. Хіба що бджолам добре — є різнотрав'я.

Тож не жадібничайте.