Те, що приховує всесвіт

Другий чоловік підійшов до кухонних шаф, дістав з однієї з них посудину для льоду, а потім підійшов до дверцят холодильника. На одних із них були вбудовані льодогенератор та система для наливання напоїв. Він набрав льоду в посудину й поставив її на стіл. Потім знову підійшов до кухонних шаф, дістав кілька прозорих склянок для міцного алкоголю, нахилився до нижніх шаф, дістав віскі та пляшку коли й поставив їх на стіл.

Чоловік у рожевому, побачивши, що на столі стояли лише віскі та кола, невдоволено сказав:

— Любий, я буду джин зі спрайтом.

Другий чоловік, почувши його бажання, одразу дістав те, що той попросив, поставив на стіл і сказав:

— Вибач, кохання моє, я просто не подумав, що ти теж хочеш випити.

Чоловік у рожевому задоволено взяв келих, кинув туди льоду, відкрив пляшку джину та налив собі майже пів склянки. Потім узяв спрайт і заповнив ним іншу половину майже до країв. Зробивши ковток, він нетерпляче звернувся до хлопця:

— Ну і де та дівчина, яка втягнула нас у це все?

— Вона зараз на другому поверсі з Альбертом.

— Ох! Точно, ти писав, що в неї кульове. З нею все гаразд?

— Поки я був із нею, вона виглядала непогано, але була дуже втомленою та блідою. Хоч вона й бігала лісом із пораненням, із її рани не лилася кров. Якби куля зачепила щось важливе, кровотеча була б значно сильнішою. Максимум — легке зневоднення.

Коли він це сказав, то усвідомив, що за весь цей час вона не зробила й ковтка води.

— Лайно, я не запропонував їй води! — зі злістю на себе майже крикнув він уголос і стукнув кулаком по столу так, що все, що на ньому стояло, на декілька міліметрів підлетіло вгору й ледь не перекинулося.

Хлопець у рожевому від несподіваної дії перелякано підскочив і трохи скрикнув:

— Господи! Не лякай так! Усе з нею буде гаразд, Альберт подбає про неї. Мене більше цікавить, як ми будемо виплутуватися з цієї ситуації. Я розумію, що нам треба допомогти дітям але це не наш профіль, — трохи роздратовано сказав чоловік у рожевому.

— Я гадаю, що в красуні все під контролем, і вона самостійно вирішить цю проблему, — із задоволеною посмішкою відповів він.

Чоловік у рожевому разом зі своїм чоловіком після його слів були шоковані. Вони завмерли на декілька секунд, а потім із лукавими посмішками хором сказали одне й те саме:

— Вона що, тобі сподобалась?!

Але хлопець їм не відповів, а лише грайливо усміхався у відповідь на їхнє запитання.

Хлопця в рожевому не задовольнила його посмішка, тому він продовжив із натиском та азартом намагатися дізнатися більше.

— Оце так... Нашому холодному вовку-одиночці сподобалась дівчина! Я думав, цього ніколи не трапиться.

— Я і сам не думав, що так трапиться, — напружено відповів хлопець.

— Ти вже давав їй зрозуміти, що вона тобі сподобалась?

— З цією дівчиною не можна поспішати. У неї дуже непростий характер. Я думаю, якщо я буду надмірним у цій справі, вона просто не дасть нам і шансу, бо я помітив, що її не цікавлять стосунки з тим, чим вона займається.

— Ого...! Оце так! Я і не знав, що ти в нас у цьому добре розбираєшся. У тебе за ці роки було лише пара стосунків, які закінчилися, не протримавшись і року. Я вже думав, дівчата — це не твоє, — насмішливо сказав хлопець у рожевому.

— Ті стосунки були нудними та виснажливими, мені постійно чогось не вистачало. Але коли я вперше її побачив, у мене щось перемкнулося. Я не одразу зрозумів, що зі мною, але після недовгого перебування з нею я все ж таки зрозумів, чого мені не вистачало.

Хлопець у рожевому, не вірячи почутим словам, радісно завізжав, підстрибуючи та плескаючи в долоні.

— Любий, ти це чув? Це бревно нарешті закохалося за всі свої 29 років! Так, це приємна несподіванка. Тобі давно потрібно було когось знайти. Хоч ми зараз і опинилися в дупі, але ти нарешті виглядаєш щасливим за всі ці роки. Я вперше бачу тебе таким, — з радістю на обличчі продовжив. — І так, як же звуть цю дівчину? — нетерпляче спитав чоловік у рожевому.

— Я ще цього не дізнався, — посміюючись, відповів хлопець.

Хлопець у рожевому разом зі своїм чоловіком були шоковані його відповіддю.

— Як це так? Ви стільки часу були разом і ти не спитав, як її звуть?

— Так, ми не питали імен один одного, але я збираюся дізнатися, коли вони з Альбертом закінчать.

Хлопець у рожевому закотив очі та зробив непривітне обличчя, показуючи, що він не задоволений поведінкою хлопця.

Поки чоловіки у вітальні балакали про різне, на другому поверсі Альберт уже майже закінчив свою роботу, а дівчина тим часом теж закінчила й повністю отримала те, чого хотіла.

— Містере Альберте, я дуже рада, що ви повністю погодилися на мою пропозицію. Зроблю все, щоб вам було максимально комфортно зі мною працювати.

— Ха-ха-ха, — задоволено розсміявся чоловік. — Як тут не погодитися? Ви не гаяли часу, а ваші навички в переманюванні на найвищому рівні.

— Хууу... Альберте, ображаєте. Ви самі мені розповіли, що допомагаєте цій сім'ї задарма, тому що вони майже ваша сім'я. А я натомість пропоную вам хоч і незаконну та ризиковану, але дуже хорошу роботу, де ви будете лікувати людей, які роблять добру справу. І найприємніше — те, що ви будете отримувати за це гарні кошти та дбати про себе, бо, окрім вас самого, про вас ніхто не подбає. На це треба частіше звертати увагу.

Працюючи зі мною, у вас не буде майже ніяких обмежень. Ви вправі й надалі допомагати своїм друзям, якщо вони хороші люди. Ви вже й так робите дуже ризиковану для вас роботу, майже не захищаючи себе від правоохоронців та всіляких покидьків. Але зі мною ви отримаєте не тільки ризик для свого життя, а ще й захист, бо ми дуже піклуємося про своїх лікарів. У нашій справі дуже цінуються такі люди, як ви. Тому плата, яку ви отримуватимете, працюючи з нами, з часом не буде для вас чимось, що потягне вас униз. Це дуже гарні умови, Альберте, — приємним голосом, з посмішкою закінчила я.

Він знову задоволено розсміявся і сказав:

— Так, ви повністю праві. Я думаю, працювати не тільки з сім'єю Ліхтвуд буде корисно для мене.

— Ви правильно робите, що погоджуєтеся зі мною, — схвальним тоном сказала я.

— Ну що ж, я закінчив із вашим пораненням. Ми можемо спускатися вниз.

— Дуже дякую вам, Альберте. Таких хороших людей, як ви, дуже мало. Ви не пошкодуєте, що вирішили зв'язатися зі мною.

Через деякий час із другого поверху у вітальні та на кухні почулися кроки й веселі голоси. Усі, хто був на першому поверсі, перевели увагу на сходи та стали чекати, коли люди з другого поверху спустяться до них.

— Зараз ми познайомимося з тією, хто зацікавила нашого камінчика, — з нетерпінням сказав хлопець у рожевому.

Коли дві фігури опинилися на першому поверсі, новоприбулі з цікавістю почали розглядати їх. Щойно вони змогли добре роздивитися обличчя дівчини, перед ними постала невисока дівчина, близько 155–160 сантиметрів на зріст.

У неї було довге кучеряве, майже червоне волосся, яке спускалося нижче пояса гарними, великими та блискучими локонами. Її великі холодні сірі очі мали якийсь загробний відблиск, через який здавалося, ніби вони належали самому женцю смерті. Коли вона щось говорила Альберту, у її погляді можна було помітити майже непомітний хитрий прищур, а трохи бліді червоні губи кривилися в диявольській усмішці, ніби вони щойно скуштували темної крові.

У неї також був акуратний маленький ніс і біла, холодна шкіра на маленькому обличчі без косметики.

Вона виглядала зовсім не як звичайна дівчина — радше як та, що чудово вписалася б у роль володаря пекла. І хоча її невисокий зріст міг здаватися недоліком, жорстока аура повністю перекреслювала його.

Дві фігури повільно наближалися до хлопця та новоприбулих, продовжуючи розмовляти. З боку це виглядало так, ніби двоє багатіїв прогулювалися якимось гольф-клубом і спокійно обговорювали свої бізнес-справи.

— Ха-ха-ха... — сухо та тихо посміялася дівчина.

— Містере Альберте, я чекатиму на плідну працю від вас. Ви саме той, кого нам давно не вистачало, — посміхнувшись, сказала дівчина.

— Ха-ха-ха... — задоволено засміявся Альберт. — Постараюся виправдати ваші надії на мене, — посміхнувшись у відповідь, сказав чоловік.

— Ого! Це щось цікаве. Вона виглядає як ті, з якими ми зазвичай маємо справу. Я б легко сплутав її з одним із них. І на що там Альберт міг погодитися? — тихо сказав чоловік у рожевому, відпивши свій напій.

— Я думаю, він погодився працювати на неї, — прошепотів хлопець у відповідь.

Почувши це саме в той момент, коли чоловік у рожевому робив ковток свого напою, той від шоку трохи вдавився та почав відкашлюватися. Відкашлюючись, він сказав:

— Кхеее... Як це? Альберт постійно відмахувався від пропозицій працювати на когось, — не вірячи словам хлопця, сказав чоловік у рожевому.

— Коли поспілкуєшся з нею, ти все зрозумієш, — хитро сказав хлопець.

Після слів хлопця дві фігури вже повністю наблизилися до трьох чоловіків, які стояли разом біля краю столу кухні з боку зали, і першою, хто почала діалог між ними, була дівчина.

Вираз її обличчя змінився, створюючи атмосферу так, ніби ти потрапив до дитячого психіатра на прийом.