Те, що приховує всесвіт

— Добрий вечір, це я так розумію, інші мешканці цього гарного будинку? — приємним та поблажливим тоном сказала дівчина, простягаючи руку для рукостискання до двох чоловіків, які стояли разом в обіймах.

Чоловік у рожевому трохи завагався та нічого не сказав, тож першим заговорив та потиснув руку дівчині його чоловік, тому чоловік у рожевому опинився другим у черзі для рукостискання.

— Так, це наш літній будиночок, ми живемо тут із чоловіком і нашим сином улітку.

— А ви розумієтесь на літньому відпочинку, — натякаючи сказала дівчина, ковзнувши поглядом на хлопця.

Хлопець на це лише з грайливою посмішкою швидко підморгнув.

Усі інші присутні, побачивши ці дії, трохи напружилися, але зробили вигляд, що цього не було.

Повільно оминувши натовп і прямуючи до пляшки джину, дівчина, не дивлячись на них, лінивим тоном сказала:

— Щож, пропоную нам сісти й поговорити. Напевно, у вас є купа питань до мене. Постараюся розповісти все, що зможу.

Опинившись біля пляшки, дівчина взяла чистий стакан, який стояв на столі, та налила собі більше ніж половину. Потім повністю випила так, ніби це була вода, а вона дуже хотіла пити. Поставила стакан на стіл, усміхнулася і знову заговорила.

Новоприбулі, дивлячись на те, як домінантно поводилася дівчина, ніби вони були не у власному домі, а на прийомі у якоїсь вшанованої людини, не могли не потрапити під вплив атмосфери, яку вона так уміло створювала. Тому вони просто стояли й чекали, що буде далі.

— Але перш ніж ми почнемо, мені треба дещо зробити. Ви поки влаштовуйтеся позручніше.

Дівчина вийшла з кухні, прямуючи до дітей.

Поки дівчина йшла до дітей, новоприбулі не могли відірвати від неї шокованих поглядів і тихо почали щось запитувати в Альберта.

Опинившись біля дітей, дівчина звернулася до них:

— Дівчатка, бачу, у вас тут хтось новенький?

— Так, його звати Бен, він син власників будинку, — сказала одна з дівчат.

— Слухайте, я не хочу вам цього казати, але, думаю, вам пора підійматися на другий поверх.

Бен одразу зреагував на це трохи істерично:

— Ні! Це мій будинок! Ти не мої батьки, щоб казати, що нам робити. Тут є гріфіни, і ми залишаємося!

— О... Бене, ти абсолютно правий. Я не твої батьки, щоб вказувати тобі, коли йти з вітальні. Ти, напевно, подумав, що я хочу, щоб ви пішли спати? — доброзичливо спитала дівчина.

— Так! Ми ще не хочемо спати. Ми не малі діти, щоб лягати в такій годині.

— Боже! Бене, ти знову правий! — з награною здивованістю сказала дівчина. — Але справа в тому, що ти не так мене зрозумів. Скажи, Бен, тобі, окрім гріфінів, подобається ще щось дивитися?

— Так, я любив дивитися «Саус Парк», поки батьки не дізналися про нього. Зараз вони не дозволяють його дивитися.

— О, це так, я теж люблю «Саус Парк». Мої улюблені персонажі в ньому — Містер Гарісон, Кенні, Рушничок, батько Стена і, звичайно, найулюбленіший персонаж — Ерік Картман...

— Ого...! Круто, я теж люблю Кенні і Картмана! — перебив дівчину Бен.

— Щож, я думаю, сьогодні той день, коли ти можеш подивитися «Саус Парк» на другому поверсі без батьківського нагляду і не один, а разом із дівчатами. Тобі ж сподобалися дівчата, Бене? — із конспіративним виразом обличчя запропонувала дівчина.

Не вірячи в це, хлопчик із сумом сказав:

— Батьки не дозволять.

— Ми вирішимо це питання, тому ти можеш взяти дівчат, пляшку коли й піти на другий поверх дивитися «Саус Парк» прямо зараз, Бене! — наголосила дівчина.

Хлопчик радісно закричав, підстрибнувши з дивану:

— Ура...! Ви це чули? — весело сказав він, звертаючись до дівчат.

Дівчата на це лише розсміялися.

— Але ти можеш піти зі мною, поки я буду брати колу, і сказати моїм батькам, що ми будемо дивитися «Саус Парк». Поки батьки цього самі не скажуть, я не повірю. Бо може статися так, що я піду дивитися, а мені потім влетить від них, бо насправді вони мені не дозволили, — стурбовано сказав хлопчик.

— Гаразд, Бене, ходімо.

Направившись до кухні, Бен, спостерігаючи за мною та батьками, невпевненим кроком пішов до столу, де стояла майже повна пляшка коли.

Дівчина підійшла до чотирьох чоловіків, тим самим відволікши їх від тихої бесіди, і звернулася до батьків Бена.

— Я запропонувала Бену взяти пляшку коли та піти на другий поверх дивитися «Саус Парк» разом із дівчатами. Я думаю, сьогодні їм можна трохи розважитися самостійно. Один такий вечір для дітей не буде чимось поганим. А поки діти будуть розважатися, ми будемо займатися своїми нудними справами. Я думаю, вам треба погодитися на це, щоб нічого не ускладнювати і не гаяти час, який так швидко лине, чи не так? — з усміхненим і наполегливим виразом обличчя сказала дівчина.

Батьки разом тяжко видихнули, бо це дійсно було простим рішенням для того, щоб діти були зайняті весь час, поки дорослі розмовляють про речі, які дітям зовсім не потрібно слухати. Тож вони лише втомлено погодилися з дівчиною і відпустили дітей на другий поверх.

Хлопчик, не вірячи в щастя, яке йому щойно перепало, з радісним обличчям швидко схопив пляшку коли і, поки батьки не передумали, побіг до дівчат, викрикуючи подяку батькам.

Коли діти зникли з вітальні, чоловіки розсипалися біля кухонного столу: хтось сів, а хтось залишився стояти. Влаштувавшись на своїх місцях, чоловіки стали чекати, що дівчина робитиме далі.

Дівчина взяла свій келих, який вона залишила на столі трохи раніше, кинула пару кубиків льоду, налила майже повний келих джину, підчепила вільною рукою стілець і поставила його в кінець прямокутного столу зі сторони вітальні.

З лінивою котячою грацією вона вмостилася на стільці та піднесла напій до губ, роблячи кілька повільних великих ковтків. У цей самий момент її гострий погляд із-під келиха почав, не приховуючи цього, оцінювати та вивчати їх.

Закінчивши пити, дівчина поставила свою склянку з напоєм на стіл. Усі присутні, прикувавши до неї очі, чекали, поки хтось заговорить, і вже не вперше дівчина почала розмову першою: