Те, що приховує всесвіт

⚠️ УВАГА! ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВІД АВТОРА

Перед початком читання хочу попередити: у цій главі присутня нецензурна лексика, грубі висловлювання та емоційна лайка. Деякі персонажі висловлюються досить різко, тому протягом глави подібна лексика може зустрічатися неодноразово.

Якщо ви чутливі до такого виду висловлювань, будь ласка, врахуйте це перед читанням і поставтеся до глави з обережністю.

А всім, кого це не бентежить, — приємного читання та будьте готові до того, що цього разу персонажі не надто добирають слова! 😅

— Щож... Перше, що мене цікавить, — це якого хуя відбувалося у тій секті, а точніше, як ми з тобою пов’язані? І давай без води й умовчувань, бо я все одно запитаю все, що мені буде цікаво. Не варто забувати: час стрімко минає, — усміхаючись, закінчила говорити Барб.

Після того як Барб поставила своє перше питання, Барбело ніби навмисно нерухомо зависла у просторі з пустим виразом обличчя, спрямувавши свої пусті діри прямо в очі Барб. Мабуть, для того щоб створити напругу й подивитися на поведінку Барб, бо була деяка надія на те, що дівчина блефує і почне панікувати, таким чином даючи Барбело змогу скористатися цією помилкою. Люди зазвичай емоційні, вразливі та боязкі створіння, і не так часто траплялися ті, хто наглухо відбиті й кого не лякає щось невідоме, що несе в собі темряву та біль, які можуть тривати дуже й дуже довго, а можуть і зовсім бути нескінченними. Барб багато часу не знадобилося, щоб зрозуміти, які наміри у Барбело.

— Хочеш пограти на життя? Тоді давай пограємо.

У голові пролунали слова, які Барб не сказала вголос, а лише хитро звузила очі, даючи зрозуміти, про що вона щойно подумала. Пройшла перша хвилина мовчання між ними. Вираз обличчя Барб був спокійним та розслабленим, Барбело теж не виглядала стурбованою та лише трохи змінювала пози у просторі: то трохи ворушила головою, підіймаючи обличчя вгору й з шумом зітхаючи, то рази два підіймала свою ліву руку, щоб подивитися на свої пальці, так, ніби вона роздивлялася свій гарний манікюр.

А тим часом за межами простору, де Барб грала з демоном на своє життя і життя демониці у повному мовчанні, хлопці досі в паніці бігали, так, ніби вони малі діти, які наробили шкоди й тепер вирішують, як зробити так, щоб батьки не дізналися про це. І все це — перед килимом, на якому мовчки стояло стікаюче кров’ю тіло Барб із ножем, встромленим у ногу.

Андре кинув стурбований погляд на тіло Барб та з нервовим смішком випалив — Такими темпами нам і не доведеться її вбивати, бо вона й сама з цим добре справляється, — чим відволік хлопців від суперечок і нервового буботіння.

— Ти зараз посмів пожартувати?! — гаркнув Лука зі страшним виразом обличчя і, стиснувши кулаки та відштовхнувши містера Альберта плечем, попрямував до Андре.

— Заспокойся, це нервове, — холодно сказав Адам, ставши між Андре і своїм братом та схопивши Луку за плечі.

Відштовхуючи руки брата від себе, Лука кричить на нього:

— Та мені похуй, нервове це в нього чи ще щось, у нас немає часу на все це лайно! —

Відвернувшись від брата й дивлячись на калюжу крові, попереджувально про гарчав останнє речення Лука.

— Нехай слідкує за своєю поведінкою, бо якщо ми щось не зробимо, мені зірве дах, і тоді я не знаю, що буде потім!

— Лука, будь реалістом, ми нічого не можемо зробити. Вона помре, і ти повинен бути готовим до цього. Вона сама це зробила, тому що зрозуміла, з чим зіткнулася, і іншого виходу більше немає. Вона, як ти й казав, дуже розумна, сильна і смілива, тому ти повинен поважати її вибір і дати їй розібратися...

— ЗАВАЛИ СВОЮ МЕРЗЕННУ ПИКУ, АДАМ! — крикнув Лука, не даючи братові закінчити. Він врізав йому кулаком в обличчя, майже зваливши з ніг, і відразу ж приготувався замахнутися ще раз, але містер Альберт та Андре вмить кинулися зупиняти Луку.

Лука, намагаючись вирватися, кричить:

— Відійдіть, негайно! Якщо не хочете отримати по пиці, як Адам.

— Зупинись, благаю! Ми вже нічого не можемо зробити, як ти не зрозумієш? — жалісно хниче Андре, вчепившись у руку Луки та намагаючись стримати його від побиття Адама.

— Сука! Та ми, блядь, і не намагалися щось зробити! Єдине, що ви зробили за цей час, — це поставили хрест на її житті й хочете змусити зробити те саме і мене, бо ви її й дня не знаєте! Бо це найпростіший шлях для вас! Це так бридко... — знесилено похитуючись від стресу майже ридаючи вимовив останні слова, Лука.

— Ви, сука, бридкі! — Але він усе ще намагався вирватися з хватки містера Альберта й Андре, які вчепилися в його руки з обох боків.

На обличчях хлопців з’явилася провина, і Адам, провівши долонею по волоссю та зітхнувши, сказав:

— Ходімо надвір, там поговоримо, щоб нас не чули.

Андре кинув стурбований погляд на тіло Барб. Помітивши це, Адам сказав:

— Ходімо, з нею нічого не трапиться, вона явно нікуди не піде, — з іронією тихо закінчив Адам, прямуючи до вхідних дверей.

— Пішов ти, Адам, — зло процідив Лука та недобре зиркнув на брата, але вже не впираючись, попрямував разом з іншими до виходу з амбару.

— Та відпустіть мене, блядь! Я вже не буду нікого лупцювати! — через недовгу мить мовчання з обіцянкою додав Лука: — Поки що.

Почувши це, хлопці трохи сповільнилися та почали з недовірою зиркати то на нього, то один на одного, але врешті-решт нерішуче відпустили його.

Вийшовши з амбару, Адам сказав:

— Подзвонимо Банші. Не знаю, чого це нам коштуватиме. Навіть якщо вона знає, як допомогти, це не буде безпечно, але, може, нам вдасться вибратися з цієї купи лайна без трупів.

— А про ритуал, який був нам потрібен, — важко видихнув Адам і невдоволено закінчив: — Думаю, ми можемо забути.

— О боже, я зараз знепритомнію від напруги, — з відчаєм на обличчі сказав Андре.

Діставши цигарку та нетерпляче запаливши її, Лука сказав своєму братові:

— Ну! Швидше, діставай свій телефон, та дзвони вже, у нас немає часу, щоб соплі жувати.

Адам напружено видихнув, дивлячись на брата, дістав телефон та почав дзвонити.