Те, що приховує всесвіт

— Щож, для початку нам треба познайомитися. З містером Альбертом ми вже всі знайомі, а що ж до решти? — перевівши очі на сімейну пару, сказала дівчина, даючи зрозуміти, що хоче дізнатися їхні імена.

Чоловік у рожевому, вже трохи звикнувши до домінантної поведінки дівчини, почав представляти себе і свого чоловіка:

— Мене звуть Андре, мені 39 років. А це мій чоловік Адам, йому 45 років. Ми подружня пара, у нас є невеличкий бізнес в іншому місті, цим ми й заробляємо на життя, — закінчив Андре.

— Подружня пара із секретами, — з хитрою посмішкою сказала дівчина і перевела погляд на хлопця, який стояв за іншим кінцем столу. Зробивши очікувальний вираз обличчя, вона дала йому зрозуміти, що настала його черга розповідати про себе.

— Мене звуть Лука, красуне, — посміхнувся хлопець дівчині й продовжив: — Я брат Адама. В основному я живу у Sun City, іноді приїжджаю сюди подихати свіжим повітрям. — На цьому хлопець із посмішкою закінчив розповідати.

Дівчина трохи розсміялася собі в келих, коли робила ковток свого напою, а потім весело сказала:

— Що це все? Від тебе я очікувала трошки більше інформації, враховуючи те, як ми з тобою познайомилися. — Тон дівчини з кожною секундою ставав серйознішим, коли вона це говорила, а обличчя — дедалі вимогливішим.

— Мені хотілося б дізнатися про єбучий труп, який ти намагався закопати у єбучому лісі. — Голос дівчини ставав гучнішим і твердішим з кожним останнім словом, а вираз її обличчя й погляд стали холодними та кам’яними, ніби вона багато років працювала королівським палачем, і відрубування голів для неї було так само буденно, як випити кави зранку.

Чоловіки, окрім Луки, дуже напружилися й почали переводити погляди то на дівчину, то на хлопця, вичікуючи, що буде далі. А Лука, у свою чергу, як завжди звабливо посміхнувся, але відповів дівчині:

— Ти ще не сказала мені своє ім’я, красуне. Батьки мене вчили не розповідати незнайомцям важливу інформацію, пов’язану зі мною, — дістаючи чистий стакан із шафи й наливши туди півсклянки чистого віскі, Лука продовжив: — Я розповім про труп, коли ти розповіси мені ще щось цікавеньке про себе, — насміхаючись, у жартівливій формі сказав Лука.

Дівчина з байдужістю відреагувала на те, як Лука розважається, і, будучи втомленою від цього дня, вирішила не сперечатися та якомога швидше закінчити розмову, сказавши: «Добре!»

Дівчина зробила ковток свого напою:

— Мене звуть Барбело, але ви можете називати мене Барб. Узимку мені буде 21 рік.

Після того як дівчина назвала своє ім’я, троє присутніх миттю здивувалися та заціпеніли з блідими обличчями. Лише їхні очі напружено переміщалися між ними, кілька разів кидаючи погляд на Луку.

Луку ніяк не здивувало її ім’я, тому він просто стояв і посміхався, потягуючи віскі.

Дівчина одразу помітила реакцію чоловіків на її ім’я та трохи примружилася, зберігаючи на обличчі байдужий вираз.

Раптово містер Альберт, який до цього просто стояв і мовчав, вирішив заговорити:

— Незвичайне в тебе ім’я. Чому твої батьки вирішили назвати тебе саме цим ім’ям? — приховуючи свою знервованість, спитав містер Альберт.

— Щож, гадаю, я можу розповісти про це, раз вас це так турбує, — ліниво, з втомою сказала Барб і зразу ж почала розповідь. — За пару місяців до того, як мої батьки зачали мене, вони познайомилися з людьми, з якими зовсім не варто мати нічого спільного. Тож ці люди всілякими маніпуляціями затягли батьків до якоїсь секти, де поклонялися якійсь Барбело.

Після того як моя мати завагітніла, перебуваючи з моїм батьком у цьому культі, ті, хто були там головними, сказали їм, що їхня дитина, скоріше за все, народиться дівчинкою. І це означає, що, якщо дійсно народиться дівчинка, її треба буде назвати Барбело, бо це не просто так. Тому мої батьки, як слухняні вівці, назвали мене цим ім’ям.

Після того як моя мати народила мене в цьому культі, через пів року нагрянула поліція і заарештувала лідерів культу за те, що вони доводили людей до самогубства у своїх ритуалах. Після культу батьки потрапили на реабілітацію, і після майже року реабілітації вони начебто стали жити нормальним життям.

Але коли мені виповнилося 3 роки, батьки почали вживати наркотики. Тому все моє життя, яке я їх знала, вони постійно були під кайфом. А потім якось вони вирішили ненавмисно передозуватися і здохнути в один той самий день, коли я була лише підлітком.

Я гадаю, це згодиться за щось цікавеньке про мене? — ледь не закотуючи очі, закінчила Барб.

— О так, це згодиться, красуне. Було дуже цікаво, — задоволено сказав Лука.

— Ну раз тобі сподобалося, тепер саме час тобі розповісти мені про того жмура, з яким ти був у лісі, — зі злим виразом обличчя, дивлячись на Луку, сказала дівчина, стукнувши долонею по столу.

Лука розсміявся і, заспокоюючи її, сказав:

— Добре, добре, я розповім. Не варто так злитися.

— О... Любий, краще тобі не зіткнутися зі мною, коли я дійсно зла, — поблажливо сказала Барб.

Лука з посмішкою підняв долоні вгору, показуючи, що здається. Трохи відхильнувши з келиха, він почав розповідати:

— Цього чоловіка звали Метью Робінсон. Коли йому було 30 років, він з особливою жорстокістю вирізав цілу сім’ю з 5 людей: матір та батька, Алана, 37 років, і Лінду, 34 роки, доньку-підлітка Елізу, 14 років, та двох маленьких близнюків — хлопчика й дівчинку Ділана й Анабель, по 5 років.

Після того як він це зробив, він зник на 8 років. Хоча його й не змогла знайти поліція, його знайшов я. За ці 8 років він убив ще купу людей, але зробив так, щоб ці вбивства не були до нього причетні.

Саджати це створіння у тюрму не має сенсу, тому я його вбив і вирішив закопати у тому лісі. Якщо у тебе є зв’язки з поліцією і тебе це зацікавило, ти можеш запросто перевірити цю справу, красуне, — серйозно сказав Лука.

— Я так розумію, це не перший такий раз у тебе? — без осуду та майже без цікавості запитала Барб.

Лука, погоджуючись з нею, кивнув у відповідь.

— Щож, з цим розібралися, тепер перейдемо до іншої справи. Почну я з того, що склалося так, що про вашу сім’ю може дізнатися чорний ринок, а конкретніше — ті, хто торгує дитячими органами.

Ви можете думати, що це трапилося через те, що Лука вирішив допомогти мені й дітям, але це не зовсім так. Бачите, якби ми навіть не зустрілися з ним у цей день, він би все одно потрапив під приціл, бо він виграв у лотерею «закопай труп у лісі, який належить чорному ринку».

Чорний ринок вистежив би його машину, і зараз тут було б повно різних поганців, які намагалися б дістати з вас інформацію про мене. І навіть якби я не завітала до їхнього лісу, вони все одно завітали б до вашої гарненької хатинки.

Тобто допомогти мені — це було його вірним рішенням. Ті, з ким я працюю, вже займаються тим, щоб ринок про вас нічого не дізнався.

Поки ми були на 2 поверсі з містером Альбертом, він залюбки позичив свій телефон, щоб я змогла викликати людей, які завтра ввечері встановлять декілька камер у лісі та навколо будинку — на всякий випадок.

Також я викликала декого, хто розбере та вивезе ту машину, в якій ми їхали, і, звісно ж, натомість ми залишимо вам іншу машину.

Під час того, як Барб розповідала їм про камери, дехто не зміг стримати своїх емоцій, тому на обличчі з’явилося невдоволення.

— Бачу, вам не сподобалася ідея з камерами? — втомлено спитала Барб.

— Так, мені не подобається те, що хтось незнайомий буде спостерігати за мною та моєю сім’єю, коли ми будемо відпочивати на своєму подвір’ї. Ми тебе зовсім не знаємо, тому, якщо хочеш ставити десь камери, достатньо буде лісу і дороги, яка пересікається з під’їздом до нашого будинку, — з невеликою роздратованістю сказав Андре.

Барб обдарувала його поблажливо-презирливим поглядом і втомлено сказала:

— Гаразд, можемо обійтися і цим.

Андре трохи розслабився від своєї маленької перемоги.

— Завтра зранку приїде супровід для дітей. Після того, як їх заберуть, ми з містером Альбертом теж поїдемо. Він декілька днів буде недоступний, тож, якщо у вас є якісь справи з ним, вирішуйте їх до того, як ми поїдемо, — відсторонено сказала Барб, дивлячись на цигарки та запальничку, які лежали на столі.