Те, що приховує всесвіт

Я швидко схопилася вже обома руками за руків’я кинджала, щоб спробувати висмикнути лезо з його долоні, і коли я намагалася це зробити, низький, суворий та водночас спокійний голос сказав:

— Досить! Зупинись, я не збираюся тебе вбивати й завдавати тобі шкоди.

Закашлявшись та розсміявшись одночасно, я сказала:

— Кхм-кхм… Оце так, невже ти вмієш розмовляти?

Скиглячи з останніх сил та з мертвою хваткою, намагаючись видерти з його руки свій кинджал, я продовжила:

— Ха! Так я тобі і повірила! До цього ти мене так не заспокоював.

Другою рукою він допоміг собі повністю вихопити кинджал з моїх рук, не даючи мені й далі чіплятися за нього. Забравши його у мене, він трохи відійшов та сказав:

— До цього я просто думав, що мені робити у такій ситуації.

— Пффф… Ха-ха-ха… — розсміялася я одразу, як почула це. — А де твій жирний друг дівся? Ти що, не з ним? — з блідим та кам’яним обличчям швидко прогарчала: — Я тобі не скажу, де вони! І як мені довіряти тобі у такій дивній ситуації, коли трохи раніше я побачила, як ти закопував у целофані ну точно не скарби піратів, чия форма нагадувала тіло людини? Це вказує на те, що ти або з ними, або ти вбивця, який якимось чином, за звичайною випадковістю, закопував чиєсь тіло, де орудують ці виродки. Ааа… Почекай, почекай… Чи, може, ти серійний вбивця? М? — підморгнула я йому лівим оком. — Ха! Почекай, є ще краще: ти божевільний серійний вбивця!?

— Стоп, — з легкою усмішкою зупинив він мене. — Забагато питань та здогадок за один раз. Я не з тим напівоголеним хлопцем, і ти була права: я вбив його своєю лопатою, коли він намагався зробити те ж саме зі мною, — зі звабливою посмішкою лагідно відповів він мені. — І так, я вбивця. Я вбив того, кого збирався закопати, але я не з тих вбивць, які вбивають просто для того, щоб вбивати. Той, хто повинен був зараз бути в ямі, вбив купу ні в чому не винних людей, тому мені довелося його вбити.

Я скептично дивилася на нього, поки він відповідав:

— Уяви, як це було з моєї сторони: я спокійно стояв, слухав музику в навушниках, нікого не чіпаючи, копав яму для свого мерця, коли зненацька вилітає дівчина, вся в крові, падає біля мене, а потім швиденько тікає на четвереньках без пояснень. Вилізши з ями, я обдумував, що щойно трапилося і як мені тепер треба діяти. У цей момент з кущів вивалюється якийсь напівголий бридкий мужик, який теж увесь у крові. Вже не зволікаючи, вирішивши зупинити його та допитати, я встав перед ним і сказав: «Друже, може, розповіси мені, що ти робиш у лісі, вимазаний у крові, переслідуючи юну дівчину?» Але він із криком: «Я вб’ю тебе і її!» — кинувся на мене.

Його відчайдушні рухи дійсно вказували на те, що він збирався вбити тебе і мене, тому я схопив лопату та вбив його. Взагалі, я так не роблю. Це перший раз, коли я вбив когось, не розібравшись у ситуації. Зазвичай я просто відключив би його, а потім, знерухомивши, дізнався б те, що мені потрібно, але в мене з’явилася нестерпна потреба вбити його своєю лопатою. Після того як я з ним закінчив, я вирушив за тобою.

Коли ти від мене тікала, ти виглядала так, ніби через декілька хвилин впадеш без сил, тому я не поспішав і в мене був час подумати про це. Ти не виглядаєш як типова жертва, і ти сама це знаєш, тому сама розумієш — моя поведінка цілком виправдана. Тож, коли я наближався до тебе, я обдумував, що мені потрібно тобі сказати, щоб спокійно вийти з тобою на контакт. Розумієш, до цієї ситуації зі мною подібних несподіванок не траплялося, і коли врешті-решт я зупинився та був готовий почати діалог, ти мене дуже здивувала своєю витівкою.

Що ж, я думаю, я досить чесно відповів на твої запитання, тож у тебе залишається лише два варіанти: попросити мене про допомогу або попросити мене піти. Я буду великодушним і виконаю один із цих варіантів.

— Це маніпулювання! — розлючено сказала я. — Раз ти не такий поганець, як ти про себе кажеш, чому ти змушуєш мене просити про допомогу, а не просто ввічливо запропонуєш мені її?

— Хеее… — втомлено видихнув він. — Я вже допоміг тобі один раз.

Вказав він очима на лопату.

— У мене і свої справи є, тепер уже у вигляді двох трупів. І це тобі потрібна допомога, а не мені, тож ввічливо просити повинна ти, бо, як я бачу, ти ще й поранена в живіт. Якщо я буду допомагати тобі, мені доведеться залишити тут сліди разом із двома трупами, швидко везти тебе, незнайомку, до мого знайомого лікаря, тим самим видати свої позиції і наразити себе й тих, хто тобі допоможе, на небезпеку. А я не дуже радий створювати собі зайві клопоти. Тож вирішуй!

Хоч він і був високомірним, але в цілому був правий. Скоро сюди прибуде підмога покидьків із чорного ринку, і треба поспішати звалювати звідси. Плюс, я сказала дітям, щоб вони йшли до машини, якщо я не повернуся через 30 хвилин, тож час спливає, і краще вже випробувати свою удачу з цим кріповим хлопцем, бо самостійно з цього лайна я легко не вийду.

— Який же ти гівнюк! Добре! Будь ласка, допоможи мені. Я вляпалася в лайно, на якому підслизнулася, і тепер мені потрібна твоя допомога, — із серйозним обличчям, дивлячись прямо йому в очі, сказала я.

— Ну, не знаю… — насміхаючись, протягнув він.

— Бляха, твою ж наліво! Якого біса, як я повинна ще просити в тебе допомоги?! — зі злістю рявкнула я.

— Ладно, не злись, а то ще помреш від злості. Хм! — коротко й весело хмикнув він. — Я допоможу тобі.

Він простягнув мені руку, щоб допомогти підвестися. Я не стала робити вигляд, що допомога мені не потрібна, і схопилася за неї. З хрустом кісток та скиглячи, як старий дід, я підвелася на ноги.

— Ти зможеш йти самостійно? — спитав він.

— Так, і я хочу свій кинджал назад, — втомлено відповіла я.

— О… Ні, після твоїх самовбивчих витівок я поки тобі його не дам. Поверну, коли будемо у більш спокійній обстановці, — весело відповів він.

Закотивши очі, з шумом видихнувши та цокнувши язиком, я кволо кивнула головою, погоджуючись з його умовами, без бажання сперечатися, бо була надто втомлена сьогоднішніми подіями.

Коли я трохи розслабилася та спокійно поглянула на нього, я помітила, що він був не просто близько двох метрів на зріст, а ще й до біса звабливим.

У нього було гарно доглянуте чорне волосся з гарною стрижкою. Волога, яка зібралася краплями спереду на кінчиках його пасм, що трохи лізли йому в очі, ледь закручувала їх, а колір робила блискучим, як обсидіан.

Ще у нього були гарні, чорні, прямі брови: внутрішні кінчики яких були трохи опущені вниз до очей, а інша довжина брів підіймалася трохи вгору. А глибокі, темні, як прірва, очі, розріз яких давав ефект злодійського, гострого, як у хижака, погляду, в’їдалися в пам’ять так, що потім мозок, ніби залежний, хотів знову й знову шукати ці очі, а якщо не знаходив — згадувати їх.

Щоки — впалі, з чітко вираженими гострими вилицями. Щелепа теж була гарна, з рівномірними чіткими лініями, на які була натягнута його гарна шкіра.

«О боже».

А під його пухкими губами, коли він розмовляв зі мною, я помітила гарні, рівні, білі зуби з верхніми та нижніми іклами — це будоражило мою кров.

«Уф. Це обличчя диявольського спокусника», — подумала я.

Пройшовшись поглядом по інших частинах його тіла, від моїх очей не вислизнуло, що, хоч він і був у мішкуватій толстовці та не в обтягуючих чорних штанях, у нього стовідсотково було гарно накачене тіло з широкими плечима, довгими руками та великими долонями.

Коли він повернувся до мене спиною, відійшов та нагнувся, щоб підняти лопату, яка впала. Його штани охопили соковиті округлі сідниці.

Стоячи за його спиною з лівого боку, я нахилила голову вправо, щоб отримати кращий кут огляду на його сідниці. Піднімаючи лопату, він це помітив та низьким, рівним голосом, без будь-якого здивування, сказав:

— Ти що, роздивляєшся мою дупу?

Коли він випрямився та повернувся до мене обличчям, я кинула на нього оцінюючий, хтивий погляд та з усмішкою для залицянь сказала:

— Так, твоя дупа міцна, як горіх, дуже гарна.

Він вскинув брови вгору та розширив очі від подиву через мою відвертість. Потім, трохи розсміявшись, весело відповів:

— Хм. Ну, дякую тобі за комплімент. Гадаю, я теж повинен зробити комплімент у відповідь. У тебе гарні сірі очі, — з доброзичливою усмішкою сказав він мені.

— Дякую, я знаю, — відповіла я.

Знову хіхікнувши своїм оксамитовим низьким голосом на мою відповідь, він сказав: