У Позачассі

Я – Ярина, і мені за тридцять. Я ніколи не була заміжньою, бо вірила в ідеальність почуттів. Моє мені не траплялося, і у свому відчаї я вирішила, що не хочу нікого.

Але доля ще та жартівниця.

Моя віра у любов була дуже високою і сильною, і мене вирішили випробувати.

І ось я стою нині тут, на краю висотки, таких у місті сотні будівель, і дивлюся згори донизу. Я стою, красива, з келихом вина у руці, але не п'яна. Алкоголізм - не порятунок.

Я пробувала, звісно, я напивалася, щоб забути, я лежала непритомною у ванні, і моя подруга витягувала мене, поливаючи крижаною водою. Я не казала їй, чому я випила понад міру, вона не запитувала, здогадувалася, а насправді мені боліло.

Я зустріла те кохання, у яке вірила, і воно мене окрилило, а потім розчавило. Я любила Його. Я довгий час думала, що такого не буває, щоб зустріти людину, і з ним хороше, весело, і не так, як у тих дурнуватих романчиках.

Я ненавиділа ті романчики Даніели Стіл, яка штампувала їх пачками, розповідаючи про любов, штучнізітхання і пристрасті. Я просто знала, що доля у визначений час нас зведе.

Я ніколи не фантазувала про весільну сукню і про ляльку на капоті авто. Весільний балаган чи ресторан із зарозумілими аристократичними гостями. Ні! Я просто вірила, що мій чоловік обов'язково трапиться.

І зустріла зрештою чоловіка, яким я дихала, і не знала напевно, чи то взаємно. Я просто любила, і те почуття мені осявало мої ночі і дні. Я гнала похмурі думки, я чекала зустрічі, я вірила, що це той, кого я ніколи не забуду. Я його не забула!

Я падала з ніг, коли він цілував мене, бо світ йшов обертом. Я сміялася і раділа, коли він був собою - смішним, жартівливим. Він відпускав себе зі мною, хоча на роботі ніколи не міг того собі дозволити. Він вчився, він був при виконанні, носив сорочки, любив джинси і ненавидів краватки. Він мене попереджав, що у нього нарада, що у нього відрядження, і щиро ділився, що він переживає, бо відповідає за людей, і не знає напевно, чи буде їм там так добре, як то пишуть у рекламі.

Він дуже сильно любив подорожі, життя, спілкування, дивитися на зорі і бути собою.

- Я тебе не боюся, - сказала я йому, коли дізналася всю правду.

-Я не хочу нікого іншого, - сказав він, коли я була на мілині. У мене просто не було грошей, я перебивалася тимчасовими заробітками, щоб дотягнути до нашої спільної відпустки, працюючи на кількох роботах, і вірячи, що доживу до нашого побачення.

Мені не потрібні були його гроші, я звикла мати свої, і любила щиро, коли він мене просто балував.

-Я не поїду, - промовила я йому, коли він сказав, що чекає на зустріч, - у мене нема грошей на квитки, я нині маю лише статки, яких вистачає на винайм кімнати, і на проїзд. Моя робота перша, на якій я маю змогу харчуватися, і друга робота, яка вимагає купу енергії і зусиль, щоб я купувала філе курки, яйця і молочку, відновлювати м'язи, зізнаюся, на це у мене нині не вистачає коштів. Я стомлена, я не та, яку ти знав, я не маю нині того лоску, щоб почуватися впевнено, балувати тебе.

-А мені не треба твоїх коштів зовсім, позичай гроші на квиток, потім віддаси, буде з чого, гарантую, і приїзди, і, прошу, не хвилюйся ні про що.

-Та ну тебе, - кажу я йому, не треба. Я люблю мати свої гроші, я люблю бути незалежною.

-Мені твоя незалежність уже поперек горла, чуєш, я хочу, щоб ми разом були тут, і розділили час і простір. Досить переживати, пора відпочивати!

Він був правий, коли витягнув мене з мого життя, де я давала собі таки раду. Я і не йшла на іншу стабільну роботу, щоб таки мати змогу нашої скорої зустрічі, бо навряд чи б змогла поїхати на три тижні у відпустку, влаштувавшись на новому місці.

- Я люблю тебе, - пульсувало у мені щомиті.

-Дурненька, чого ти з тим коханням все?

-Бо це правда! Я так відчуваю!

-Ой, здалося воно тобі, і, потім, я тебе не вартий.

-Ти не вартий? Вибач, але, вирішувати мені.

-Ти варта кращого!

-О, оце вже не треба! Так кажуть чоловіки, які не хочуть брати відповідальності за стосунки і жінку.

-Я тобі це кажу, бо я бачу тебе і знаю себе.

Я стояла і позирала згори на те все внизу, я не знала тоді, що я закохаюся згодом у гори і буде час, коли в мені знову прокинуться ці почуття, але вже без нього, і я знову повірю у те, що можу любити. Я не знала нічого.

Його не стало…

Його не стало якость раптово для мене, і я не знала, чи то правда. Це такий жарт? Це так може бути?

А, може, він просто злякався і не хотів більше продовження?

Звісно, він не хотів продовження, раз після трьох тижнів у Криму сказав, що не хоче бути поруч зі мною.

Він обманював, це була неповна правда.

Я не знала, як сприймати це, моя гординя нашіптувала мені – нічого волочитися за тим, хто каже – прощавай, а мені все подавай кохання.

"Ти найщасливіща людина на планеті, як ти не второпаєш того? Усі тільки і чекають таких почуттів, а ти маєш", - промовила колись колега, коли я сказала на роботі, що якщо не підпишуть відпустку на ті дні, коли він прилітає, звільнюся.

Керівник дуже добре знав, що Ярина дуже надійна, як тил, і тому не було йому куди подітися, підписав, на додачу кидаючи: "Хоч би пожаліла мене, як чоловіка! Ти раниш моє самолюбство, то тобі я подобаюся, то ти кидаєш усе заради якогось іншого чоловіка!"

-Я кидаю все! - промовила тепер Ярина, стоячи на краю будинку, - Я кидаю все, бо лише так я можу зустріти тебе знову!

До рішучого кроку лишалося небагато. Вино майже скінчилося у бокалі, але Ярина, як ніколи, була тверезою.

-Я не знаю, як мені втамувати свій біль – знай це! – говорила вона наостанок. - Я не можу прийняти твоєї загибелі, я не згодна бути отак одна примарою і часу минуло забагато, але не гоїться. Коли я тебе відпущу? Скільки років мені потрібно для цього? Я вже не знаю, ми ж з тобою типу порвали кілька років тому, а точно - сім. А я все сповідую твій культ. А я все вдивляюся у очі інших чоловіків і шукаю тебе. І мене має уже інший чоловік, який ніколи не стояв поряд тебе. Він, може, і якимось чином хороший, але то не ти! І я почуваюся спустошеною, і я починаю відчувати відразу до того, кого вабить моє тіло і кому наплювати на душу, а з тобою було якось навпаки. Ти мене відчував. Ти мене відчував!

"Може, це буде найкращий час у твому житті", - долинало спогадами, так казала колега, у якої було давно сімейне життя, і яка була у шлюбі, проте завжди з іронією говорила про свого чоловіка. Схоже, вона була права.