3. Таємні вантажі

9 лютого

Після вечері у Морана, прізвище Бонда нарешті з'явилося у списку чергувань, що висів на дверях кабінету і магічним чином оновлювався, як тільки його узгоджували. Зазвичай, чергування тривало вісім годин і фактично весь цей час в кабінеті мали бути присутніми два аврори, які у випадку надзвичайних ситуацій мали являтися на місце подій. Однак, через те, що людей було недостатньо, нерідко черговим залишався хтось один, особливо на ніч, і у випадку пригод викликав напарника прямо з дому.

― Користуйся патронусом, я сплю не надто міцно, ― сказав Моран, пояснюючи принцип роботи розкладу. ― Не маєш же проблем з ним?

― Не маю, ― підтвердив Бонд. ― Хоч і давненько не користувався цим заклинанням.

― Потренуйся, знадобиться.

Два планові чергування Бонда припадали на вечірню зміну, два на ранкову, два дні залишалися вільними, та дуже швидко виявилося, що розклад може змінюватися, бо Лестрейду, наприклад, терміново треба в Мунґо до зубного цілителя, до Джека приїхали онуки, а Фред просто вже відпрацював три зміни підряд і заснув на столі, тож його треба підмінити.

― Чого ви просто не наберете більше людей? ― втомлено пробурмотів Бонд, наприкінці першого тижня чергувань. Він не міг сказати, що роботи було багато, але і просто сидіти в кабінеті по дванадцять годин на добу було нудно. Звісно у нього були поточні справи, але не стільки, щоб зайняти весь час чергування. Джек обіцяв, що навесні буде щось веселеньке, але поки Бонду траплялися виклики, які лише на перший погляд, були небезпечними і цікавими справами, але потім з'ясовувалося, що цим вже займається інший відділ міністерства і пастку диявола в садочку маґла треба передати іншим чиновникам, а проклятий настінний годинник, що бив нового хазяїна по голові маятником, і зовсім можна просто спопелити та забути. Зараз же Бонд, підпираючи долонею щоку, заповнював звіт для Дабліна. Заповнював від руки, бо сидіти і слідкувати за самописним пером було неймовірно нудно, а так хоч якесь заняття. Моран не взяв його в цю справу зі звірами, відмахнувся, сказав там всього нічого залишилося і краще хай Бонд адаптується до розкладу поки, однак скинути на нього папірці не забув. В цілому він мав слушність, бо попри відсутність роботи за останню добу Бонд був вдома лише щоб поспати, та й то, недостатньо. Вчорашня вечірня зміна якось надто швидко перейшла в нову, ранкову, бо Ґреґсон, чия це зміна взагалі-то була за розкладом, опинився в Мунґо під дією якогось проносного прокляття. Воно ніяк не знімалося і сильно заважало йому працювати. Бонд вже почав підозрювати, що його колеги просто скористалися присутністю новенького, аби взяти по відгулу та насолодитися відпочинком за його рахунок.

― Ті троє хлопців, що склали іспит цього року, втекли по іншім секторам, де робота чистіша та спокійніша, день нормований, ― пробурмотів Джек зі свого крісла. Він, здається, намагався просто трохи поспати сидячи. ― Ну і де немає Морана з його принциповістю у папірцях. Це ж тільки ти в нас геній, що з першого разу все вхоплює. Хлопчина, що тут був за рік до тебе, за місяць вже волосся на голові рвав, бо Моран повертав йому переписувати всі звіти по кілька разів.

― Якщо так піде і далі, я теж рватиму волосся на голові, ― пробурмотів Бонд невдоволено. ― Це ж якесь знущання! Сюди навіть їжі не замовиш, а я, між іншим, від учора не їв.

― У мене є шоколадна жабка, будеш? ― запропонував Джек, та перш ніж Бонд встиг щось відповісти, в кімнаті спалахнуло світло. Бонд схопився за паличку, вже збираючись захищатися, однак за мить зрозумів, що паличка йому знадобиться для чогось іншого: посеред кімнати стояв патронус. Великий, білосніжний чи то пес, чи то вовк, з доволі довгою настовбурченою шерстю.

― Бристоль, сент Джордж роуд, третій склад, ― мовив патронус голосом Морана. ― Маю погане передчуття.

Закінчивши коротку фразу, патронус розвіявся, як і не було. Після нього в кабінеті наче стало темніше. Бонд поглянув на Джека. Той сидів насупившись і нервово смикав свою борідку. Сонним він вже зовсім не виглядав.

― Що це було?

― Патронус Морана. Бонде, тобі доведеться явитися за тією адресою, орієнтуйся на Морана, він скоріш за все вже там. Мабуть, зі звірами проблема… Я знайду когось посидіти у нас і теж підтягнуся. Поспіши.

― Тільки тому, що у нього погане передчуття? ― уточнив Бонд, однак із-за стола вже підскочив і підманивши пальто чарами, вже готовий був вирушати.

― Передчуття Морана вже не раз рятувало мені дупу, тож поспіши, ― серйозно сказав Джек. ― Щось буде.

Бристоль зустрів Бонда солоним морським повітрям і пронизливим холодним вітром, від якого пальто зовсім не рятувало. Бонд явився точно за два кроки від Морана, який стояв при цій погоді, як завжди, зустрічаючи холодний вітер грудьми в самій сорочці і навіть не думаючи застібнути своє синє пальто. Він задумливо курив цигарку.

― Хто залишився в кабінеті? ― запитав він не вітаючись.

― Джек. Зараз знайде когось на заміну і теж прийде, ― відказав Бонд, озираючись. Вони стояли під одним зі складських приміщень біля доків. Склад був височенний, у віддалені стояла фірмова вантажівка, однак маґлів в околицях видно не було, лише купка галасливих молодих магів з Дабліном. Всім його підлеглим, здавалося, не було і двадцяти.

― Добре, ― кивнув Моран. ― Зараз ударна група закінчить з зачисткою приміщення і будуть заходити ці, ― він кивнув в сторону Дабліна і його людей, ― розбиратися з тваринами.

― Тобто вже майже все закінчилося? ― уточнив Бонд. ― Навіщо я тоді тут?

― Просто будь на сторожі і все, ― похмуро пробурмотів Моран і знову затягнувся димом цигарки. Бонд зі здивуванням помітив, що той тримає паличку в руці і нервово постукує черевиком по асфальту. ― Щось тут не так. Все надто гладко іде. Якщо я помиляюсь, за пів години вже зможеш повернутися в кабінет.

― Але…

― Жодних питань, ― відрізав Моран. ― Просто… довірся мені. І будь уважним.

Бонд припнув язика. Моран був як завжди похмурим, однак зараз вся ця похмурість була якоюсь інакшою. Якоюсь… напруженою. Бонд бачив його таким вперше, але підозрював, що далеко не востаннє.

Хвилину вони простояли в повній тиші. Моран курив, Бонд чекав, Даблін з молоддю про щось шепотівся. Потім перед Мораном явився аврор: Бонд бачив його в коридорах, однак не знав імені, хлопець не належав до їх підрозділу.

― Все. Було п'ятеро охоронців, ми їх швидко знешкодили, у всіх п'ятьох є мітка. Ми їх обережно паралізували й заберемо на допит, ви можете проходити.

― За можливості не починайте допит без мене, ― мовив Моран і відкинув недопалок в калюжу. ― Хочу бути присутнім.

― Як скажете.

― То можемо починати? ― до них поспіхом рухався Даблін. Його грузна постать у костюмі виглядала максимально недоречно. ― Як швидко! Пане Моране, я певен, що ваша присутність не є обов'язковою, все ж іде просто чудово! Мої люди зараз перевірять звірів та підготують їх до транспортування в міністерські загони, а далі лише папірці розбирати!

― Не думаю, що моя присутність вам сильно завадить, якщо все ітиме добре, ― холодно відказав Моран і рушив до входу в склад. Бонд поспішив слідом. Тепер і йому не подобалося те, що відбувається: у порівнянні з Мораном, всі оточуючі були аж надто легковажні. З іншого боку, чи мав Моран дійсно вагомі причини бути аж таким пильним?..

Складське приміщення зсередини здавалося ще більшим, аніж зовні. Попід стелею проходив транспортний кран, що мав би пересувати здоровенні контейнери, якими був заставлений простір. Трохи у віддаленні від входу, ще двоє аврорів стояли над купкою тіл місцевих працівників. Слідом за Мораном в склад по одному зайшли і працівники Дабліна.

― Ми можемо починати, пане? ― обережно запитав перший з них у Морана. Голос його трохи дрижав, однак очі палали захопленням. Нічого дивного, його ж відправили на справу разом з найвпізнаванішим аврором зі штабу.

― Так, ― кивнув Моран. ― Звірі мають бути в контейнерах, але не у всіх. Перевіряєте спочатку на наявність магії всередині, а потім відкриваєте. І будьте обережні, ми не знаємо в якому стані ті звірі.

― Якби вони були налякані, або ж сердиті, ви б їх вже почули, ― мовив хлопчина і всміхнувся. Однак наштовхнувшись на суворий погляд Морана, одразу ж прибрав посмішку з обличчя. ― Зрозумів вас. Ми будемо обачні.

Вони рушили купками по троє людей до контейнерів, тримаючи палички на готові. В деяких хлопців при собі були доволі великі сумки й Бонд сподівався, що там вони притягли щось корисне, а не смаколики.

― Ви їх лякаєте, пане Моране, ― дружньо зауважив пан Даблін, що зайшов до складу останнім. ― Молодь вперше працює з кимось таким серйозним, будьте з ними м'якішими.

― Власне, а де ваші старші працівники? ― Моран похмуро позирнув на Дабліна. ― Досвідченіші.

― Супроводжують важливий вантаж наших закордонних гостей, ― зітхнув Даблін. ― Їх позичив Дюрндейл. Однак я певен, що ми гарно впораємося і зі стажистами.

Поруч з ними з'явився Джек. Бонд відмітив, що паличку той тримає в руці, а не за поясом, як зазвичай.

― Що у вас тут?

― Поки нічого, ― тихо відказав Моран, ― але підстрахуй, будь ласка, он ту групу, ― він кивнув на трійцю, що вже чаклувала над замком до першого контейнера. ― Якщо вилізе щось агресивне з четвертої-п'ятої категорії, бий на ураження, у нас є дозвіл.

― Зрозумів, ― кивнув Джек і рвучко закрокував до вказаної групи.

― Бонде, на тобі ті, що пішли далі, ― спокійно продовжив Моран. ― Те саме, просто підстрахувати.

― Як скажеш, ― Бонд кивнув і рушив у вказаному напрямку. Чи то напруженість Морана передалась йому, чи то це вже було власне передчуття, однак суперечити напарнику не хотілося зовсім. Напівшляху Бонд пройшов аврорів, що саме закінчили пакувати місцеву охорону і роз'явилися зі складу.

― Пане Даблін, не могли б ви підійти, будь ласка? ― гукнув вже знайомий голос звідкись зліва. Бонд зацікавлено кинув туди погляд. Кроків за двадцять від нього, в коридорі утвореному контейнерами, стояв той самий хлопець, що говорив до Морана, зі своєю групою. Контейнер перед ними був відчинений.

― Що там? Невже сам не здатний розібратися, Керлі? ― почувся роздратований голос Дабліна. Схоже милий він був лише з Мораном.

― Ем… Ну.. ― хлопак, якого назвали Керлі, зам'явся, явно не наважуючись наполягти на допомозі. Кепсько, недовіра до начальства, тим паче в такій ситуації, справа небезпечна. Бонд вже розгорнувся на п'ятах, аби пройти до Керлі самостійно, вирішивши, що йому допомога точно не завадить, та за мить ситуація кардинально змінилася.

З контейнера, прямо на Керлі, в мить, тихо, як тінь, вискочила мантикора. Здоровенна, розміром хіба що трохи менша за вантажівку, що стояла при вході. Очі Бонда розширилися і в той момент він зрозумів, що Керлі не врятувати: кігті звіра мали б розірвати тіло нещасного хлопця і ніяке роз'явлення його вже не врятує. А от його колег треба витягати.

В момент коли Бонд явився поміж двома хлопцями, що ошелешено заклякли буквально за крок від мантикори, скрикнув хтось з іншої частини складу. Схопити хлопців за лікті, роз'явитися біля входу в склад, спиною до стіни. Поруч почувся ще один звук явлення. Моран. З його плеча звисали залишки пальта. Поруч з ним стояв Керлі, блідий як смерть, наляканий. Щоправда, Моран по кольору обличчя недалеко від нього пішов, та і взагалі якось підозріло завалився на Керлі.

― Рятуй інших, ― тихо, але твердо мовив він і Бонд неочікувано чітко усвідомив, що це наказ. Він роз'явився знову, явився біля групи, що вже задкувала від акромантула з підозрілим червоним хрестом на тілі.

― Всі, чари світла! ― скомандував Бонд. ― І заганяйте його назад у контейнер. Зараз!

Двоє зреагували. Спалахнули палички, павук запищав і позадкував від них. Добре, тут якось розберуться, акромантул один, до того ж ще не надто великий, гарна буде практика для стажистів.

Бонд знову роз'явився, явився там де була мантикора.

― Та щоб тебе! ― Бонд ледь ухилився від здоровенного хвоста, що спробував його вжалити. За мить поруч з'явився Джек і вистрілив у потвору заклинанням. Воно відскочило від шерсті звіра, як від стінки. ― Вони не вразливі до магії, ― видихнув Бонд, уважно слідкуючи за хвостом потвори.

― Вже бачу, ― пробурмотів Джек. ― Скільки було всього груп малих з міністерства?

― П'ять. Одну ми з Мораном вивели, одна вправиться самостійно, з однією був ти.

― Там окамі в клітці, не проблема.

Вони синхронно роз'явилися, коли мантикора спробувала стрибнути на них і явилися вже на контейнерах, по різні сторони проходу від звіра.

― Не чіпайте контейнери! ― гаркнув Джек так, що від його голосу покотилась луна складом. Змахнув паличкою. Йому в руки влетіла одна з сумок стажстів. ― Слідкуй за кицькою, прикриєш мене, ― кинув він Бонду, смикнувши блискавку на сумці.

― Легко тобі сказати, ― буркнув Бонд, роз'явився, виник під носом у мантикори, що вже примірялася як би втекти звідси, і, не довго думаючи, смикнув тварюку за вуса. ― Поганий котик!

Мантикора заревіла і спробувала прихлопнути його кігтистою лапою. Бонд явивився збоку від неї, дивом ухилився від скорпіонового хвоста. Повторити цей танок довелося разів зо п'ять, перш ніж Джек нарешті подав голос.

― Давай нагору, зараз її пов'яжемо!

― Ну нарешті! ― Бонд одразу ж перемістився на контейнер. Варто йому було піти з зони досяжності мантикори, Джек кинув на неї велику сріблясту сітку і поки та летіла, змахнув паличкою. Сітка з важками по краях розправилася, витягнулася над мантикорою, а за мить, впала, придавлюючи звіра до підлоги. Той не встояв на лапах, по складу прокотився його наляканий рев.

― Я перевірю інших стажистів, ― попередив Бонд, перш ніж знову роз'явитися. На його і власне щастя, інша молодь була хоч і налякана, але ціла. Одна група спокійно пересиділа бійку поряд з кліткою окамі, інша, що знайшла капп, додумалася підтримати чари, що робили з контейнера акваріум, а каппи навіть не намагалися з нього вибратися, хоч і час від часу стріляли в наглядачів якимись закляттями. Від них працівників захищав простенький щит. Ще одним попався гіпогриф, з яким двоє дівчат та хлопець, дивом потоваришували і тепер заспокоювали його, обережно погладжуючи по пір'ю, а ті які поралися з акромантулом, загнали його в контейнер і здогадалися паралізувати, а тепер запаковували в таку ж сітку, якою скористався Джек. Запевнившись, що з усіма все гаразд, Бонд нарешті дозволив собі явитися біля входу і кинутися до Морана.

― Йому потрібен цілитель! ― вигукнув Керлі, щойно побачив Бонда. Моран сидів на підлозі біля нього, спершись на своє коліно і виглядав дуже блідим та змученим. Краї його обірваного пальта були темні і вологі від крові.

― Я в порядку, ― хрипло заявив Моран. ― А ти, бовдуре, мав би допомагати своїм людям, а не піклуватися про мене. Доповідай, Бонде.

― Всі цілі, а ти ― йолоп! ― вигукнув роздратовано Бонд, обходячи його, присідаючи на коліно і оглядаючи рану. Чотири глибокі подряпини від кігтів мантикори прикрашали спину Морана і досі кровили. Бонд спробував зупинити кров, хоча б тимчасово, та кількість пошкоджених тканин була завелика. ― Тобі треба в Мунґо, Моране.

― Я його перенесу, ― буркнув Джек, з'являючись поруч. ― А ви, молодь, якого біса розсілися?! Мантикору свою забирайте! Бонде, приглянь за ними, я повернусь, як тільки впевнюсь, що наш похмурий начальник не віддасть кінці.

― Я в порядку, ― пробурмотів Моран вперто, поки Джек піднімав його з підлоги, закидуючи його руку собі на шию.

― Ага, а я ― сортувальний капелюх, ― огризнувся Джек і зник разом з Мораном.

Керлі розгублено поглянув на Бонда. До мантикори він чомусь не поспішав. І до речі, на ньому не було ні подряпини, хоча він мав би бути вже мертвий… Невже в ту міть між увагою Бонда до Керлі та стрибком мантикори Моран встиг явитися та роз'явитися вже з Керлі? Як він зрозумів, що все погано? Як підгадав час і… Бонд струснув головою. Потім. Він подумає про це потім.

― Чого стовбичите! Роботу ще не закінчено! ― гримнув на Керлі Даблін. ― Покажіть, що від вас хоч якась користь є!

Хлопець здригнувся і поспіхом побіг назад до контейнерів. Його колеги потягнулися за ним. Бонд подарував Дабліну похмурий погляд і подався за ними слідом. Тут було ще чимало контейнерів і, певно, небезпечних істот.

П'ять годин потому Бонд готовий був на все заради хоча б маленького пиріжка, бо часу на перекус не було взагалі. Розбираючи інші контейнери, вже разом з додатковою групою аврорів, Бонд шкодував, що сам не почав палити, як Моран, бо мав би чудову нагоду все ж відійти на хвилинку і перевести подих. А так його ганяли туди-сюди, та і за власної ініціативи він носився як вжалений: зорієнтувати стажистів та Керлі, ввести новоприбулих аврорів в курс справ, запевнитися, що ніхто не порушує правила безпеки і при цьому майже на колінці почати складати короткий опис того, що відбулося, за наказом Джека.

― Повір мені, Паттерсон очікуватиме хоча б чернетку відразу як ти з'явишся в міністерстві.

За дві години, які звірів транспортували з Брістоля в Лондон, Бонд зрозумів, що вже не такий і радий серйозній аврорській роботі. А за наступні три в міністерстві вже і зовсім почав думати про звільнення.

Паттерсон дійсно з порогу заявив, що чекає на звіт від Бонда в письмовому й усному вигляді. За чверть години, Бонд вже надавав і те, і інше особисто Паттерсону, в присутності Джека, який нервово смикав свою борідку.

― Хто дозволив аврорам забрати охоронців зі складу? ― спокійно спитав Паттерсон. ― Це було за наказом Морана?

― Я не певний, ― обережно мовив Бонд. ― Але скоріш за все ні. Відповідальним за завдання був Даблін, про це не раз говорилося на зборах і він же мав організовувати роботу аврорів на місці. Мені здалося, що присутність Морана там взагалі була сюрпризом для нього.

― Ну що ж, Керлі пощастило, що Моран там був, ― Паттерсон поправив окуляри і повернувся до Джека. ― Як він, до речі? Я хотів би почути і його версію подій, зокрема, причину з якої він викликав вас туди.

― Боюсь сьогодні не вийде, ― похитав головою Джек. ― Він багато крові втратив з цим своїм геройством, виглядав як привид, коли я здав його цілителям. Але знаючи його і вправність наших друзів з Мунґо, вже завтра його можна буде навідати і розпитати.

― Зрозуміло, тоді будемо працювати з тим, що є, ― кивнув Паттерсон. ― Опитайте тих стажистів. Витягніть з них все, що зможете про цю операцію і накази Дабліна. Також з аврорами перетріть… Краще тобі цим зайнятися Джеку, вони тобі довіряють. Бонде, на тобі тоді стажисти. Записуйте кожне слово і беріть з них підпис. Я подам запит на внутрішнє розслідування. Якщо це недбалість Дабліна, то він має отримати своє, а якщо він зробив все це умисно…

Паттерсон окинув холодним, суворим поглядом Бонда та Джека. Вони, не змовляючись, мовчки кивнули. Якщо Даблін зробив це умисно, вони його притиснуть.

Наступні три години Бонд провів у комісії по знешкодженню небезпечних звірів за опитуванням переляканих стажистів. Хоча після розмов з Бондом, вони наче трошки заспокоювалися. Їм не позаздриш, для багатьох з них це була перша операція загалом і вона пішла сильно не по плану. Для них все закінчилося добре, а для Бонда, схоже, історія лише починалась, бо як тільки він зібрав всі дані, Паттерсон велів йому притягнути до шостого кабінету Керлі та вести короткий запис всього, про що вони говоритимуть.

Коли Бонд та аж надто напружений Керлі переступили поріг, на них вже чекали Джек у своєму кріслі, Паттерсон, що сперся на його стіл, Фред, що мав бути сьогодні черговим, та Даблін, який якось нервово переминався з ноги на ногу прямо посеред кабінету і постійно витирав з обличчя піт, що лився з нього аж надто інтенсивно. Втім, у нього були всі причини, аби нервувати.

― Пане Керлі? ― Паттерсон глянув на хлопця і той виструнчився так, наче стояв перед самим міністром. ― Присядьте поки на стільця для відвідувачів. Бонде, ти за секретаря. Думаю, можемо почати.

Його холодний погляд зупинився на Дабліні. Бонд вказав Керлі на стілець, а сам швиденько чкурнув до свого столу, на ходу приманюючи з ящика додатковий аркуш пергаменту та самописне перо.

― Отож, пане Даблін, наскільки я пам'ятаю, ви зробили запит у мій відділ, а саме до аврорів, просили про допомогу у розкритті справи з контрабандою, яку вони ж вам і передали, так? ― холодний погляд Паттерсона повернувся до Дабліна і Бонд подумав, що дуже не хотів би, щоб Паттерсон так дивився на нього. ― Маю звіт від Джека Ренфілда, який це затверджує, підписаний листопадом минулого року.

― Так, все правильно, ― пробурмотів Даблін. ― У мене є копія того звіту, але я не бачу зв'язку з сьогоднішньою ситуацією.

Бонд відкинувся на спинку стільця. Перо вже літало над пергаментом, конспектуючи події. Цікаво, скільки ще годин відділяло Бонда від вечері. Живіт вже неоднозначно натякав, що треба перехопити хоч щось і лише вправна магія не давала шлунку видавати гучні звуки на весь кабінет.

― Зате я бачу, ― Паттерсон блиснув окулярами. ― Після того, як ви надіслали запит, аврори, під керівництвом Морана, приєдналися до розслідування, і з того, що я бачив у звітах, фактично провели його за вас. Все що надали ви ― це інформація про звірів, які були помічені серед перевезених. Власне, цю інформацію ми могли б прочитати в шкільному підручнику.

― Зачекай, Паттерсоне! ― Даблін нервово смикнув свою хустку. ― Ти абсолютно викидуєш з розрахунків нашу роботу з пошуку звідки саме ці тварини потрапили в країну! Ми займалися розшуком каналів поставки зовні, провели купу роботи з закордонними колегами, отримали списки звірів у цій партії і звісно ж розчистили дорогу для твоїх аврорів, щоб бюрократія не заважала їм робити свою роботу!

― Ти мені зуби заговорюєш, Дабліне, ― похмуро відказав Паттерсон. ― На все це від сили пішов би тиждень роботи однієї людини, при цьому більшу частину часу вона б чекала на сову з відповіддю від відповідальних осіб. Розслідування йшло майже три місяці і чим ти весь цей час займався, я не маю жодного уявлення.

― Тому, що ти не маєш жодного уявлення про бюрократію нашого відділу і всі ті форми, які мають бути заповнені, аби твої аврори могли навіть просто підійти до магічного звіра!

Здається Даблін сів на свого коня, бо голос його звучав все впевненіше та впевненіше і навіть його аргументи звучали вагомо. Добре, що записами займалося перо, а не Бонд особисто, бо він, по-перше, дуже швидко втратив суть розмови, а, по-друге, на той момент його в принципі цікавили лише дві речі: коли вже можна поїсти, та як там Моран. Перша вирішилась доволі неочікувано.

Поки Даблін продовжував щось там балакати, до Бонда прилетів пакет. Звичайний паперовий пакетик, малих розмірів, який поволі пролевітував поміж столів, не відволікаючи нікого з присутніх, і приземлився на коліна Бонда. В пакетику виявилася горішки в шоколадній глазурі. Бонд скинув погляд на колег. Джек уважно слухав Дабліна. Фред же перехопив його погляд і слабко всміхнувся, а потім опустив паличку.

"Буду його боржником до самої смерті", ― подумав Бонд і прямо накинувся на горішки, намагаючись хрумтіти не надто гучно.

― Якщо у вас була вся інформація про звірів, що перевозилися, якщо ви знали, що там є небезпечні екземпляри, якого біса, ви взяли на операцію стажистів? ― Паттерсон нарешті перервав словесний потік Дабліна і, здається, його спокій мав от-от закінчитися. ― Якого біса відпустили аврорів з затриманими, не проконсультувавшись з Мораном. Якого біса взагалі не затвердили план виведення звірів з аврорами?

― Я ж вам кажу, що…

― Ні, Дабліне! ― гримнув Паттерсон. Бонд, Фред і Керлі синхронно підскочили на своїх місцях. ― Ви мені розповідаєте про якісь дозволи і казочки, а я хочу зрозуміти чому моя найкраща людина в Мунґо!

― Можливо тому, що поліз у полум'я, як він дуже любить? ― вигукнув Даблін у відповідь, не менш обурено. ― Морана взагалі там не мало бути!

― Якби його не було, померли б ваші стажисти, Дабліне! Не були б поранені, не подряпані, а мертві! Всі п'ятнадцять! Вам, чорт забирай, пощастило, що там був Моран, Бонд та Ренфілд, бо якби не було ви б вже сиділи в Азкабані!

Даблін принишк. Паттерсон прочистив горло і вже спокійніше продовжив.

― Ви не мали права керувати моїми людьми в принципі. Ви мали б взяти на завдання досвідчених працівників, а також команду з відділу по приборканню драконів, просто про всяк випадок. Ви мали б, кінець кінцем, звернути увагу за заклик стажиста підійти, коли в нього виникло питання, а не ігнорувати його. Я міг би зрозуміти одну помилку, а не стільки, та ще і в одній справі.

― Я не ігнорував його! ― обурено вигукнув Даблін, вказуючи на Керлі, що зовсім стиснувся на стільці і, здається, мріяв вже роз'явитися звідси.

― Правда? ― Паттерсон вигнув брову. ― Пане Керлі, що сказав вам Даблін, коли ви попросили його сьогодні підійти?

Керлі зам'явся, явно боючись подати голос в принципі. Бонд чомусь подумав, що хлопак ще не зрозумів, кого йому слід боятися більше: аврорів, чи керівника.

― Не переймайтеся, Керлі. Даблін від завтра вже не займатиме свою посаду. Говоріть правду, якою б вона не була.

Керлі опустив погляд в підлогу.

― Він… сказав "невже сам не здатний розібратися". Я мав бути наполегливішим…

― Це можуть підтвердити Бонд і Ренфілд, ― спокійно продовжив Паттерсон, ігноруючи подальше белькотіння Керлі. ― Я вже надіслав запит на внутрішнє розслідування, тож, Дабліне, можливо вас не звільнять, але свою посаду ви вже точно не займатимете.

Даблін нервово ковтнув слину, зиркнув розгнівано на Керлі, знову на Паттерсона, на Бонда…

― Ваш Моран вчинив необачно, а розгрібати маю я? Як цікаво. Подивимося на результати розслідування, Паттерсоне. Можливо хтось інший втратить посаду, а не я.

З цими словами він розгорнувся і вилетів з кабінету так стрімко, що утворив протяг, який розкидав папірці на столі Фреда.

Паттерсон важко зітхнув і підняв погляд до стелі. Бонд з подивом зрозумів, що той рахує до десяти.

― Мабуть, на сьогодні для вас все, ― тихо мовив він, закінчивши. ― Хто черговий?

― Фред, ― відказав Джек. ― Лестрейд зараз підтягнеться…

― Добре. Пане Керлі, вас я затримаю не більш як на пів години, не переймайтеся, ― Патерсон опустив голову. ― А ви, Бонде, Джеку, ідіть, мабуть, додому. Ви сьогодні гарно попрацювали.

***

Ранок Шерлок зустрічав своїм похмурим виглядом. Учора він таки заснув на всіх тих паперах і продрих той залишок ночі, який не намагався розсортувати всі застарілі справи про зачаровані маґлівські канцелярські прилади хоч якось. Тепер він виглядав ще більш пом'ятим, аніж напередодні, робота особливо не просунулась і втеча назад, на середній схід, без жодних засобів до існування, вже не здавалася такою дурною ідеєю. Може його заріжуть у провулку, але це хоча б буде швидка смерть, а не як тут.

З іншого боку, Майкрофт не збрехав: зі старих справ, що залишилися від розформованого відділу співпраці з маґлами, вимальовувалось щось дуже-дуже цікаве.

Взагалі Шерлок намагався покурити. Біля камінів атріуму це було найзручніше: хоч магічне зелене полум'я і не пахло так, як цигарки, однак вентиляція від переміщень була достатньо, аби витягнути дим і не дати йому поширитися залом, та не досягти носів агресивних вояк за здоровий спосіб життя. Тож він стояв у куточку, нервово крутив в пальцях цигарку і спостерігав за тим, як в Атріум потрапляють перші працівники міністерства. Було близько восьмої, коли камін біля Шерлока спалахнув і з нього вийшов чоловік у недбало накинутому на плечі піджаку. Шерлок, імовірно, не звернув би на нього уваги, якби не трохи дивні рухи цього хлопця: сковані, повільні, наче йому було незручно або ж боляче. Чоловік мав скуйовджене темне волосся, його паличка стирчала у задній кишені обтягуючих джинсів.

"Я його десь бачив", ― майнуло у голові Шерлока.

Незнайомець пошкандибав через просторий зал Атріуму до фонтану і всівся на його край, розставивши ноги в сторони, потім ― дістав з кишені пачку цигарок і нахабно закурив. Прямо посеред Атріуму. Шерлок придивився: з такої відстані вже було погано видно риси обличчя цього хлопця, однак, сумнівів не було ― це точно Моран. Ідеально пасує під опис Ватсона: високий, нахабний, смалить як паротяг, не знає що таке гребінець. Це ж його, здається, поранило, коли вчора транспортували магічних звірів? Там якась наче внутрішня каша потім почалась, про неї Ватсон говорив, повернувшись з обіду, а Шерлок знову слухав впіввуха. Але якщо Моран поранений, хіба він не має валятися у Мунґо чи вдома? Невже в аврорів такий суровий графік, що навіть ще очевидно хвора людина має виходити на роботу? Тоді, можливо, дарма Шерлок скаржився Ір… Бонду. Джеймсу Бонду.

Ще один камін спалахнув зеленим вогнем. З нього вийшла група абсолютно звичайних міністерських чиновників. Шерлок і не став би її розглядати, якби в момент, як ця група ступила в Атріум, Моран не гаркнув так голосно, що приміщенням пішла луна:

― Дабліне!

На Морана озирнулись всі присутні, навіть статуї фонтану. Шерлок здивовано скинув брову. Мить загальної уваги минула і купка новоприбулих чиновників пішла далі. Лише один залишився стояти перед камінами: повненький, з валізкою в руках.

― Я думав, ти маєш бути в Мунґо, твоє поранення… ― почав він, значно тихіше від Морана, однак їх розмова все ж долинала до Шерлока. Втім, Моран не дав йому договорити: різко підвівся на ноги, розмашистим впевненим кроком підійшов впритул до Дабліна, при цьому вихопивши паличку з кишені так швидко, що Шерлок навіть кліпнути не встиг. За мить кінчик палички вже втискався в горло очевидно переляканого Дабліна.

― Якщо ти ще хоч раз будеш загрожувати своїм підлеглим, тим паче дітям, я прийду по тебе і повішу тебе на твоїх же кишках, зрозумів?

Друга брова Шерлока поповзла на лоба, а потім він тихо зашипів, попікшись недопалком, що вже дотлів до його пальців. Шерлок відкинув його у кут, за каміном, хтось потім прибере, у нього є цікавіші справи. Моран, що буквально дуже серйозно погрожує колезі з іншого відділу ― це дуже цікаво. Зважаючи на те, як світиться кінчик його палички, як він буквально нависає над переляканим Дабліном, це зовсім не порожня погроза, а цілком серйозне попередження…

― Я зрозумів, ― тихо пискнув Даблін. Моран поволі опустив паличку і сказав щось іще, однак, через черговий спалах каміну, Шерлок почув лише його голос, а не слова, а наступної секунди Даблін вже поспіхом ішов до ліфтів, нервово обертаючись на Морана і явно побоюючись, що той почне його наздоганяти. Втім, аврору очевидно було не до того: він спокійно прибрав паличку назад в кишеню джинс, стряхнув попіл з цигарки, затягнувся димом.

― Моране?! Ти якого біса тут робиш?! Тобі ще тиждень в ліжку валятися, чого ти приперся?! ― дзвінкий голос Бонда прокотився Атріумом не менш голосно, аніж гримання його колеги. ― Не змушуй мене тебе тягнути назад у Мунґо силоміць!

― Тобі сил не стане мене силоміць тягнути, ― фиркнув на це Моран, спостерігаючи, як Бонд крокує до нього він каміна. ― До того ж поранення ніяк не заважає мені заповнювати звіти по цій справі, тож відчепися, будь такий ласкавий.

― Розігнався! Я сам все заповню, бовдуре, я ж там був і маю твої нотатки, якось вже впораюся! А ти маєш відновлюватися і більше не лізти в пекло так необачно!

― Я не був необачним.

― А я був балериною. Не смій приходити на чергування сьогодні! Я тебе підміню, Лестрейд теж підтягнеться.

― Ну і нащо, якщо тепер там тільки в кабінеті пил збирати? Я теж можу посидіти в кріслі.

― Щоб ти коні в тім кріслі не двинув!

Шерлок спостерігав за цією перепалкою і задумливо крутив в пальцях ще одну цигарку. Йому не варто було б спалювати аж дві підряд, Майкрофт сваритиме, однак, по-перше, йому хотілося, а по-друге, театр що розгорнувся перед ним був того вартий. Та поки Шерлок возився в пошуках сірників для цигарки, Моран з Бондом закінчили свою сварку і Моран пошкандибав назад до камінів, а Бонд нарешті помітив Шерлока, привітно помахав йому рукою і вже крокував в його напрямку.

― Виглядаєш просто жахливо, ― констатував він без привітань. ― Ти взагалі спав? Чи твій Ватсон тебе прикував до стола і не відпускає навіть поголитися?

Шерлок скривився і провів долонею по підборіддю. Ріденьке волосся неприємно дратувало шкіру короткою ранковою щетиною.

― Не прикував, я сам запрацювався… Мабуть, сьогодні раніше додому піду, ― Шерлок за звичкою зарився пальцями в волосся, намагаючись хоч трошки привести його до ладу, а насправді лише більше куйовдячи. ― А ти, схоже дійсно напарник своєму страшненькому Морану, так його пісочити прямо тут треба вміти.

― Та він бовдур повний, ― зітхнув Бонд і втомлено потер перенісся. ― Його буквально добу тому мантикора кігтями по спині вдарила, а він оце приперся. Герой, щоб його.

― Он як? ― Шерлок затягнувся цигарковим димом. В голові було аж надто багато думок. ― Я до речі дізнався чого вони з Ватсоном посварилися, тобі ще цікаво?

Очі Бонда миттєво спалахнули, він зовсім не змінився зі шкільних часів.

― Ще питаєш? Звісно!

― Ну то слухай, ― Шерлок стряхнув попіл під ноги. ― Десь місяців зо п'ять тому Ватсон з Мораном вели розслідування, щось пов'язане з нелегальним транспортуванням якихось китайських ляльок в Лондон, проклятих, звісно. Довго вели, бо зачіпок майже немає, а ляльок все більше і більше. Власне, так і не розібралися б, якби Моран не сів на хвіст одному з кур'єрів цієї бридоти, кажуть, в портал за ним провалився, разом з Ватсоном. Опинились вони в якійсь дірі і Моран каже Ватсону, мовляв, явись у міністерство, збери скільки зможеш аврорів і повертайся сюди, будемо зачистку проводити. Ватсон, каже, не було його хвилин десять-п'ятнадцять, бо людей він дуже швидко зібрав, але повертається, а бійка вже в розпалі. Тобто Моран проти купи поганих хлопців. Ватсон каже, що Моран, не дочекавшись його, поліз сам розбиратися, однак за звітом Морана, який я підняв з архіву, вони потрапили у засідку і Ватсону взагалі пощастило звалити до атаки та ще і повернутися з підмогою. Власне, Ватсон сердиться, бо Моран його відіслав, а сам залишився і мало не вмер. Кажуть з того випадку в Мунґо Моран провалявся довгенько, та ще і в бинтах потім всюди ходив. Та, власне, з цього і почалося відновлення нашого сектору, бо найбільшої шкоди в тій сутичці завдала зачарована маґлівська зброя. Така от історія.

Шерлок знову затягнувся димом, уважно слідкуючи за реакцією Бонда на свої слова. Як не дивно, не схоже аби той був хоч трошки здивований. Скоріш гарно задумався над новою інформацією і якось дивно поглянув через плече, на те місце, де вони розійшлися з Мораном.

― Зважаючи на обидві точки зору, я не можу сказати, що Моран зробив неправильне рішення, відправивши колегу за підмогою. До того ж я так розумію, Ватсон не так давно працював в штабі на той момент, чи не так? ― задумливо спитав він, повільно переводячи погляд з Атріуму, назад на Шерлока.

― Місяці два, може, ― потис печами Шерлок. ― Я теж думаю, що план Морана з підмогою був найбільш ефективним в такій ситуації, якщо там справді була засідка. Але також я можу зрозуміти Джона: його напарник залишився сам на сам з великою небезпекою і навіть не дав Джону знати наскільки це велика небезпека. Джон певний, що Моран міг там померти і був готовий до того, що помре до прибуття підмоги. Можливо він сердиться не на Морана, а на свою слабкість, це моє припущення. Та злість виплескує саме на Морана, хай там як, та і ставлення Морана до Джона після того випадку дає йому причини сердитися.

― Ти як завжди робиш доволі неочікувані, але цілком логічні висновки, ― Бонд всміхнувся. ― Мені навіть здається, що ти став робити їх краще і точніше. Вправлявся?

― Ти колись припиниш знущатися з мене? ― Шерлок важко зітхнув і востаннє затягнувшись недопалком, відкинув його в кут. ― Що як і вправлявся?

― Та нічого, ― Бонд звів плечима. ― Ти правда став кращим в цьому, я не знущаюсь. Підніми самооцінку, Шерлоку. І недопалок теж, вдома так розкидатимешся.

― Ти нестерпний… ― Шерлок зітхнув, але все ж дістав паличку з кишені піджака і помахом спопелив недопалки. ― Може сходимо якось кудись? Після роботи, звісно. Я пригощу тебе вечерею і…

― Навіть не думай, ― різко обірвав його Бонд. ― Викинь цю дурню з голови. Ми не будемо знову зустрічатися. Тим паче тепер. Знайди собі справжнього хлопця, він тобі певно потрібен.

― Боже, ну чого ти знову про це… ― Шерлок цикнув і знову скуйовдив собі волосся. ― Гаразд, гаразд. Кава і ніякого підтексту.

― От і молодець, ― всміхнувся Бонд і, поплескавши його по плечу, майнув до ліфтів. ― Гарного тобі дня, Шерлоку.

― І тобі, ― тихо видихнув Шерлок. ― І тобі…

Рік потому

26 грудня

Бонд лежав на ліжку і дивився в білу стелю. Сусідка по квартирі, що жила в сусідній кімнаті, давно вже втекла на роботу, Бонд теж мав би, але сил піднятися не було зовсім. Він пролежав так всю ніч, але не зміг заснути. Закривав очі, можливо провалювався в дрімоту, однак не засипав повністю. Ранком легше не стало. В душі все ще боліло так, що хоч на стіну лізь.

На тумбочці біля ліжка лежав аркуш пергаменту та олівець. Треба було взяти себе в руки і хоча б накидати промову на похорон. Він буде вже завтра, А Бонд досі не знає що сказати. Що взагалі говорять в таких випадках? Він ніколи не був на похоронах, тим паче на похоронах аврорів, колег. Йому неймовірно щастило, що за чотири роки він нікого не втратив. Не втрачав. Це був лише щасливий збіг обставин, що всі навколо досі були живі.

Олівець злітає і косо виводить на папері перші слова промови.

"Мій напарник був гарною людиною, на нього завжди можна було покластися…"

Ні, це не про Морана. Брехня. Він не був гарною людиною. Моран був нестерпним, впертим, говорив одне, а робив інше, нерідко знущався і завжди ставав обличчям до небезпеки, залишаючи Бонду свою спину. Завжди. Але не цього разу.

"Моран був напарником, про якого я міг лише мріяти…"

Знову брехня та ще і надто очевидна. Ніхто не мріє про такого буркотуна під боком, з майже атрофованим почуттям гумору, та ще і просто паскудною звичкою ігнорувати досягнення інших. Здається він майже ніколи не хвалив Бонда, ніколи не казав, що той гарно попрацював. Лише визнавав і все. А ще один раз сказав, що Бонд крутий…

― Ти ж не збирався помирати, правда? ― питає Бонд у стелі. Стеля мовчить. ― Ти сказав те не на прощання…

Стеля все ще мовчить. Вона й не може знати, вона Морана бачила лише один раз. Дурна стеля.

Бонд перегортається на бік і підтискає коліна до грудей. Светр і джинси, які він так і не зняв від учора, мабуть, жахливо м'яті, але Бонду плювати, як плювати на скуйовджене волосся і синці під очима від безсонних ночей.

"Себастьян Моран був нестерпним напарником і у своєму ж улюбленому, нестерпному стилі він і загинув", ― це, мабуть, була б найчесніша правда про Морана, з якою і варто почати промову на його похороні.

Йому б таке, певно, сподобалося.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.