Таємні вантажі

9 лютого

Після вечері у Морана, прізвище Бонда дійсно з’явилося у списку чергувань, що висів на дверях кабінету і магічним чином оновлювався, як тільки його узгоджували. Зазвичай, чергування тривало вісім годин і фактично весь цей час в кабінеті мали бути присутніми два аврори, які у випадку надзвичайних ситуацій збирали підкріплення, являлися на місце подій та допомагали оперативній групі. Також на плечі чергових шостого кабінету покладався обов’язок оцінки ситуації у разі виникнення надзвичайної небезпеки магічному суспільству або ж міністерству. Обидві події були дуже рідкісними, тому на чергуванні аврори зазвичай нудьгували або ж розбирали власні поточні справи.

От тільки варто було Бонду зайти на перше чергування, він нарешті помітив те, що досі залишалось поза його увагою: весь штаб жахливо перепрацьовував. Людей не вистачало і через це восьмигодинні чергування ставали десяти, а то й дванадцятигодинними, при чому в кабінеті сиділо не по два аврори, а лише один. Досі Бонд не дивувався, що приходячи та йдучи з роботи міг застати Джека чи Фреда на місці, але тепер він зрозумів, що давно б мав відчути підставу.

― Якщо знадобиться, користуйся патронусом, щоб викликати напарника з дому. Бажано викликати того, хто має чергувати наступним, або мене, я сплю не надто міцно, ― говорив Моран, пояснюючи порядок роботи. ― Не маєш же проблем з патронусом?

― Не маю, ― підтвердив Бонд. ― Хоч і давненько не користувався цим заклинанням.

― Потренуйся, знадобиться.

За розкладом, два чергування Бонда припадали на вечірню зміну, два на ранкову, два дні залишалися вільними, але дуже швидко виявилося, що розклад окрім неактуальності по термінах, може ще й просто змінюватися, бо Лестрейду, наприклад, терміново треба в Мунґо до зубного цілителя, до Джека приїхали онуки, а Фред просто вже відпрацював три зміни підряд і заснув на столі, тож його треба підмінити.

― Чого ви просто не наберете більше людей? ― втомлено пробурмотів Бонд, наприкінці першого тижня чергувань. Він не міг сказати, що з чергуваннями роботи стало значно більше. Моран віддав йому пару дрібних справ, які Бонд розкрив за годину чи дві кожну, самостійно склав документацію і майже ніде не помилився. Одна з них була про пастку диявола в садочку маґла, яка сама собою там посіялась. Бонд викорчував її, передав відповідному відділу і забув. Друга стосувалась проклятого настінного годинника, що бив нового хазяїна по голові маятником. Його Бонд теж мав би занести в відділ боротьби з проклятими речами, але там поважного віку вусань нагримав на нього, мовляв, у них і так завал, а знищити таку дрібничку і стажист здатний. Довелося дійсно спопеляти годинник самостійно, а тоді писати звіт так, наче це зробили потрібні люди. Ще дві справи про зниклі магічні артефакти Бонд розкрив не виходячи з помешкань людей, які подали заяви в штаб. Залишок робочого часу він просто стирчав в кабінеті і це втомлювало навіть більше, аніж активна діяльність.

От і зараз Бонд сидів, підпираючи долонею щоку і заповнював звіт для Дабліна. Заповнював від руки, бо сидіти і слідкувати за самописним пером було неймовірно нудно, а так хоч якесь заняття. Моран не взяв його в цю справу зі зниклими магічними звірами, хоч як Бонд наполягав. Відмахнувся, сказав там всього нічого залишилося і краще витратити час на адаптацію до розкладу, а не це. При чому скинути на Бонда папірці не забув. Хоча і мав слушність щодо адаптації, бо попри відсутність роботи за останню добу Бонд був вдома лише щоб поспати, та й то, недостатньо. Вчорашня вечірня зміна якось надто швидко перейшла в нову, ранкову, бо Ґреґсон, чия це зміна взагалі-то була за розкладом, опинився в Мунґо під дією якогось проносного прокляття. Воно ніяк не знімалося і сильно заважало йому працювати. Бонд вже починав підозрювати, що його колеги просто скористалися присутністю новенького, аби взяти по відгулу та насолодитися відпочинком за його рахунок.

― Ми намагались набрати новеньких, але цього сезону іспит склали лише троє хлопців, і вони дуже швидко втекли по іншім секторам, де робота чистіша та спокійніша, а день нормований, ― пробурмотів Джек зі свого крісла. Він, здається, намагався просто трохи поспати сидячи. ― Ще двоє в кінці минулого року вийшли на пенсію через травми, троє досі в Мунґо і ще дві дівчини поклали Морану на стіл заяви про звільнення, бо їх за рік зі стажисток так і не перевели в аврори. Не витримали паперової роботи, схоже.

― Якщо так піде і далі, я теж напишу заяву, ― пробурмотів Бонд невдоволено. ― Або просто з’їду з глузду.

― Заспокойся, ― Джек криво всміхнувся, не відкриваючи очей. ― Я вже маю список з семи стажистів, які претендують на підвищення і вони його отримають. А ще, гадаю, що зможу переманити одну дуже круту відьму з іншого відділу до нас в березні, і тоді стане легше.

― Я сподіваюсь, що стане, бо це ж якесь знущання! ― Бонд зітхнув, розписався на звіті і відклав перо. ― Сюди навіть їжі не замовиш, а я, між іншим, востаннє їв десь близько півночі. А вже пора не те що поснідати, а пообідати.

― У мене є шоколадна жабка, будеш? ― запропонував Джек, та перш ніж Бонд встиг щось відповісти, в кімнаті спалахнуло світло. Бонд за звичкою схопився за паличку, вже збираючись захищатися, але за мить зрозумів, що паличка йому знадобиться для чогось іншого: посеред кімнати стояв патронус. Великий, білосніжний чи то пес, чи то вовк, з доволі довгою настовбурченою шерстю.

― Бристоль, Сент Джордж Роуд, третій склад, ― мовив патронус голосом Морана. ― Маю погане передчуття.

Закінчивши коротку фразу, патронус розвіявся, як і не було. Після нього в кабінеті наче стало темніше. Бонд поглянув на Джека. Той сидів насупившись і нервово смикав свою борідку. Сонним він вже зовсім не виглядав.

― Що це було?

― Патронус Морана. Бонде, тобі доведеться явитися за тією адресою, орієнтуйся на Морана, він скоріш за все вже там. Мабуть, з магічними звірами проблема… Я знайду когось посидіти у нас і теж підтягнуся. Поспіши.

― Тільки тому, що у нього погане передчуття? ― уточнив Бонд, однак із-за стола вже підскочив і, підманивши пальто чарами, вже готовий був роз’явитися. Все це пахло хоч і підозріло, але справжньою серйозною справою.

― Передчуття в нашій справі життєво важливі, хлопче, ― серйозно сказав Джек. ― Щось буде, вирушай.

Бристоль зустрів Бонда солоним морським повітрям і пронизливим холодним вітром, від якого пальто зовсім не рятувало. Бонд явився точно за два кроки від Морана, який стояв при цій погоді, як завжди, зустрічаючи холодний вітер грудьми в самій сорочці, і навіть не думаючи застібнути своє синє пальто. Він задумливо курив цигарку.

― Де Джек? ― запитав він не вітаючись.

― Зараз знайде когось на заміну і теж прийде, ― відказав Бонд, озираючись. Вони стояли під одним зі складських приміщень біля доків. Склад був височенний, у віддалені стояла фірмова вантажівка, однак маґлів в околицях видно не було, лише купка галасливих молодих магів з Дабліном. Всім його підлеглим, здавалося, не було і двадцяти. ― Мене тобі недостатньо?

― Достатньо, але сьогодні я б надав перевагу більшій кількості колег, ― буркнув Моран. ― Зараз оперативна група закінчить з зачисткою приміщення і будуть заходити ці, ― він кивнув в сторону Дабліна і його людей, ― розбиратися з тваринами.

― Тобто вже майже все закінчилося? Навіщо я тоді тут?

― Просто будь на сторожі і все, ― похмуро пробурмотів Моран і знову затягнувся димом цигарки. Бонд зі здивуванням помітив, що той тримає паличку в руці і нервово стукає нею по стегну. ― Щось тут не так. Якщо я помиляюсь, за пів години вже зможеш повернутися в кабінет.

― Але…

― Жодних питань, ― відрізав Моран. ― Просто повір моєму досвіду. І будь уважним.

Бонд припнув язика. Моран був як завжди похмурим, однак зараз вся ця похмурість була якоюсь інакшою. Якоюсь… напруженою. І ця напруженість підказувала Бонду, що зараз не час для суперечок і жартів.

Хвилину вони простояли в повній тиші. Моран курив, Бонд чекав, Даблін з молоддю про щось шепотівся. Потім перед Мораном явився аврор: Бонд бачив його в коридорах, однак не знав імені.

― Все. Було п’ятеро охоронців, ми їх швидко знешкодили, у всіх п’ятьох є мітка. Ми їх обережно паралізували й заберемо на допит.

― За можливості не починайте без мене, ― мовив Моран і відкинув недопалок в калюжу. ― Хочу бути присутнім.

― Як скажете.

― То можемо починати? ― до них поспіхом рухався Даблін. Його грузна постать у костюмі виглядала максимально незграбно. ― Як швидко! Пане Моране, я певен, що ваша присутність не є обов’язковою, все ж іде просто чудово! Мої люди зараз перевірять звірів та підготують їх до транспортування в міністерські загони, а далі лише папірці розбирати!

― Не думаю, що моя присутність вам сильно завадить, якщо все ітиме добре, ― холодно відказав Моран і рушив до входу в склад. Бонд поспішив слідом. Тепер і йому не подобалося те, що відбувається: у порівнянні з Мораном, Даблін був аж надто легковажний.

Приміщення зсередини здавалося ще більшим, аніж зовні. Попід стелею проходив транспортний кран, що мав би пересувати здоровенні контейнери, якими був заставлений простір. Трохи у віддаленні від входу, ще двоє аврорів стояли над купкою тіл місцевих працівників. Слідом за Мораном в склад зайшли і підлеглі Дабліна.

― Ми можемо починати, пане? ― обережно запитав перший з них у Морана. Голос його трохи дрижав, однак очі палали захопленням. Нічого дивного, його ж відправили на справу разом з найвпізнаванішим аврором зі штабу.

― Так, ― кивнув Моран. ― Будьте обережні.

― Звірі поводяться тихо, тож все має пройти добре, ― мовив хлопчина і всміхнувся. Однак наштовхнувшись на суворий погляд Морана, одразу ж прибрав посмішку з обличчя. ― Ми будемо обачні.

Вони рушили купками по троє людей до контейнерів, тримаючи палички на готові. В деяких хлопців при собі були доволі великі сумки й Бонд сподівався, що там вони притягли щось корисне, а не смаколики.

― Ви їх лякаєте, пане Моране, ― дружньо зауважив пан Даблін, що зайшов до складу останнім. ― Молодь вперше працює з кимось таким серйозним, будьте з ними м’якішим.

― Власне, а де ваші старші працівники? ― Моран похмуро позирнув на Дабліна. ― Досвідченіші.

― Супроводжують важливий вантаж наших закордонних гостей, ― зітхнув Даблін. ― Їх позичив Дюрндейл. Однак я певен, що ми гарно впораємося і зі стажистами.

Поруч з ними явився Джек. Бонд відмітив, що паличку той тримає в руці, а не за поясом, як зазвичай.

― Що у вас тут?

― Поки нічого, ― тихо відказав Моран, ― але підстрахуй, будь ласка, он ту групу, ― він кивнув на трійцю, що вже чаклувала над замком до першого контейнера. ― Якщо вилізе щось агресивне з четвертої-п’ятої категорії, бий на ураження, у нас є дозвіл.

― Зрозумів, ― кивнув Джек і рвучко закрокував до вказаної групи.

― Бонде, на тобі ті, що пішли далі, ― спокійно продовжив Моран. ― Те саме, просто підстрахувати.

― Як скажеш, ― Бонд кивнув і рушив у вказаному напрямку. Чи то напруженість Морана передалась йому, чи то це вже було власне передчуття, однак суперечити напарнику не хотілося зовсім. Напівшляху Бонд пройшов аврорів, що саме закінчили пакувати місцеву охорону і роз’явилися зі складу.

― Пане Даблін, не могли б ви підійти, будь ласка? ― гукнув вже знайомий голос звідкись зліва. Бонд зацікавлено кинув туди погляд. Кроків за двадцять від нього, в коридорі утвореному контейнерами, стояв той самий хлопець, що говорив до Морана, зі своєю групою. Контейнер перед ними був відчинений.

― Що там? Невже сам не здатний розібратися, Керлі? ― почувся роздратований голос Дабліна. Схоже милий він був лише з Мораном.

― Ем… Ну… ― хлопак, якого назвали Керлі, зам’явся, явно не наважуючись наполягти на допомозі. Кепсько, недовіра до начальства, тим паче в такій ситуації, справа небезпечна. Бонд вже розгорнувся на п’ятах, аби пройти до Керлі самостійно, вирішивши, що йому допомога точно не завадить, та за мить ситуація кардинально змінилася.

З контейнера, прямо на Керлі, тихо, як тінь, вискочила мантикора. Здоровенна, розміром хіба що трохи менша за автівку. Очі Бонда розширилися і в той момент він зрозумів, що Керлі не врятувати: кігті звіра мали б розірвати тіло нещасного хлопця і ніяке роз’явлення вже не допоможе. А от його колег треба витягати.

В момент коли Бонд явився поміж двома хлопцями, що ошелешено заклякли буквально за крок від мантикори, скрикнув хтось з іншої частини складу. Схопити хлопців за лікті, роз’явитися біля входу в склад, спиною до стіни. Поруч почувся ще один звук явлення. Моран. З його плеча звисали залишки пальта. Поруч з ним стояв Керлі, блідий як смерть, наляканий. Щоправда, Моран по кольору обличчя недалеко від нього пішов, та і взагалі якось підозріло завалився на Керлі.

― Рятуй інших, ― тихо, але твердо мовив він і Бонд неочікувано чітко усвідомив, що це наказ. Він роз’явився знову, опинився біля групи, що вже задкувала від акромантула з підозрілим червоним хрестом на тілі.

― Всі, чари світла! ― скомандував Бонд. ― І заганяйте його назад у контейнер. Зараз!

Двоє зреагували. Спалахнули палички, павук запищав і позадкував від них. Добре, тут якось розберуться, акромантул один, до того ж ще не надто великий, гарна буде практика для стажистів.

Бонд знову роз’явився, явився там де була мантикора.

― Та щоб тебе! ― ледь ухилився від здоровенного хвоста, що спробував його вжалити. За мить поруч з’явився Джек і вистрілив у потвору заклинанням. Воно відскочило від шерсті звіра, як від стінки. ― Вони не вразливі до магії, ― видихнув Бонд, уважно слідкуючи за хвостом потвори.

― Вже бачу. Скільки було всього груп малих з міністерства?

― П’ять. Одну ми з Мораном вивели, одна впорається самостійно, з однією був ти.

― Там окамі, не проблема.

Вони синхронно роз’явилися, коли мантикора спробувала стрибнути на них і явилися вже на контейнерах, по різні сторони проходу від звіра.

― Не чіпайте контейнери! ― гаркнув Джек так, що від його голосу покотилась луна складом. Змахнув паличкою. Йому в руки влетіла одна з сумок стажистів. ― Слідкуй, щоб кицька не втекла, ― кинув він Бонду, смикнувши блискавку на сумці.

― Легко тобі сказати, ― буркнув Бонд, роз’явився, виник під носом у мантикори, що вже примірялася як би дістатися виходу, і, не довго думаючи, смикнув тварюку за вуса. ― Поганий котик!

Мантикора заревіла і спробувала відкусити від Бонда шматок, але він вже явивився збоку від неї, а тоді дивом ухилився від скорпіонового хвоста. Повторити цей танок довелося разів що п’ять, перш ніж Джек нарешті подав голос.

― Давай нагору, зараз її пов’яжемо!

― Ну нарешті! ― Бонд одразу ж перемістився на контейнер. Варто йому було піти з зони досяжності мантикори, Джек кинув на неї велику сріблясту сітку і поки та летіла, змахнув паличкою. Сітка з важками по краях розправилася, витягнулася над мантикорою, а за мить, впала, придавлюючи звіра до підлоги. Той не встояв на лапах, по складу прокотився його наляканий рев.

― Я перевірю інших стажистів, ― попередив Бонд, перш ніж знову роз’явитися. На його і власне щастя, інша молодь була хоч і налякана, але ціла. Одна група спокійно пересиділа бійку поряд з кліткою окамі, інша, що знайшла капп, додумалася підтримати чари, які робили з контейнера акваріум. Каппи навіть не намагалися з нього вибратися, хоч і час від часу стріляли в наглядачів якимись закляттями. Від них працівників захищав простенький щит. Ще одній групі попався гіпогриф, з яким двоє дівчат та хлопець, дивом потоваришували і тепер заспокоювали його, обережно погладжуючи по пір’ю, а та група, що поралася з акромантулом, загнала його в контейнер і здогадалися паралізувати. Тепер його запаковували в таку ж сітку, якою скористався Джек. Запевнившись, що з усіма все гаразд, Бонд нарешті дозволив собі явитися біля входу і кинутися до Морана.

― Йому потрібен цілитель! ― вигукнув Керлі, щойно побачив Бонда. Моран сидів на підлозі біля нього, спершись на своє коліно і виглядав дуже блідим та змученим. Краї його обірваного пальта були темні і вологі від крові.

― Я в порядку, ― хрипло заявив Моран. ― А ти, бовдуре, мав би допомагати своїм, а не піклуватися про мене. Бонде, доповідай.

― Всі цілі, а ти ― йолоп! ― вигукнув роздратовано Бонд, обходячи його, присідаючи на коліно і оглядаючи рану. Чотири глибокі подряпини від кігтів мантикори прикрашали спину Морана і досі кровили. Бонд спробував зупинити кров, хоча б тимчасово, та кількість пошкоджених тканин була завелика. ― Тобі треба в Мунґо.

― Я його перенесу, ― буркнув Джек, з’являючись поруч. ― А ви, молодь, якого біса розсілися?! Мантикору свою забирайте! Бонде, приглянь за ними, я повернусь, як тільки впевнюсь, що наш похмурий бос не віддасть кінці.

― Я в порядку, ― пробурмотів Моран вперто, поки Джек піднімав його з підлоги, закидуючи його руку собі на шию.

― Ага, а я ― сортувальний капелюх, ― огризнувся Джек і зник разом з Мораном.

Керлі розгублено поглянув на Бонда. До мантикори він чомусь не поспішав. І до речі, на ньому не було ні подряпини, хоча він мав би бути вже мертвий… Невже в ту міть між увагою Бонда до Керлі та стрибком мантикори Моран встиг явитися та роз’явитися вже з Керлі? Як він зрозумів, що все погано? Як підгадав час і… Бонд струснув головою. Потім. Він подумає про це потім.

― Чого стовбичите? Роботу ще не закінчено! ― гримнув Даблін. ― Не чекаєте ж ви, що аврори за вас все зроблять?

Керлі здригнувся і поспіхом побіг назад до контейнерів. Його врятовані колеги потягнулися за ним. Бонд подарував Дабліну похмурий погляд і подався слідом. Тут було ще чимало контейнерів і, певно, небезпечних істот.

П’ять годин потому Бонд готовий був на все заради хоча б маленького пиріжка, бо часу на обід не було взагалі. Забираючи контейнери в міністерство, вже разом з додатковою групою аврорів, Бонд шкодував, що сам не почав палити, як Моран, бо мав би чудову нагоду все ж відійти на хвилинку і перевести подих. А так його ганяли туди-сюди, та і за власної ініціативи він носився як вжалений: зорієнтувати стажистів та Керлі, ввести новоприбулих аврорів в курс справ, запевнитися, що ніхто не порушує правила безпеки і при цьому майже на колінці почати складати короткий опис того, що відбулося, за наказом Джека.

― Повір мені, Паттерсон очікуватиме хоча б чернетку відразу як ти з’явишся в міністерстві.

За дві години, які звірів транспортували з Брістоля в Лондон, Бонд зовсім забув про нудьгу, але зовсім не відмовився б від перерви на обід.

Паттерсон дійсно з порогу заявив, що чекає на звіт від Бонда в письмовому й усному вигляді. За чверть години, Бонд вже надавав і те, і інше особисто Паттерсону, в присутності Джека, який нервово смикав свою борідку.

― Хто дозволив аврорам забрати охоронців зі складу до кінця операції, і хто дозволив стажистам відкрити контейнери на місці? ― спокійно спитав Паттерсон. ― Це було за наказом Морана?

― Я не певний, ― обережно мовив Бонд. ― Але скоріш за все ні. Відповідальним за операцію був Даблін, про це не раз говорилося на зборах і він же мав організовувати роботу аврорів на місці. Мені здалося, що присутність Морана там взагалі була сюрпризом для нього.

― Ну що ж, молоді пощастило, що Моран був там, ― Паттерсон поправив окуляри і повернувся до Джека. ― Як він, до речі? Я хотів би почути і його версію подій, зокрема, причину з якої він викликав вас туди.

― Боюсь сьогодні не вийде, ― похитав головою Джек. ― Він багато крові втратив, виглядав як привид, коли я здав його цілителям. Але знаючи вправність наших друзів з Мунґо, вже завтра його можна буде навідати і розпитати.

― Зрозуміло, тоді будемо працювати з тим, що є, ― кивнув Паттерсон. ― Опитайте тих стажистів. Витягніть з них все, що зможете про цю операцію і накази Дабліна. Також з аврорами перетріть… Краще тобі цим зайнятися Джеку, вони тобі довіряють. Бонде, на тобі тоді стажисти. Записуйте кожне слово і беріть з них підпис. Я подам запит на внутрішнє розслідування.

Наступні три години Бонд провів у комісії зі знешкодження небезпечних звірів за опитуванням переляканих стажистів. Хоча після розмов з Бондом, вони наче трошки заспокоювалися. Їм не позаздриш, для багатьох з них це була перша операція загалом і вона пішла сильно не по плану. Для них все закінчилося добре, а для Бонда історія лише починалась, бо як тільки він зібрав всі дані, Паттерсон велів йому притягнути до шостого кабінету Керлі та вести короткий запис всього, про що вони говоритимуть.

Коли Бонд та аж надто напружений Керлі переступили поріг, на них вже чекали Джек у своєму кріслі, Паттерсон, що сперся на його стіл, Фред, який мав бути сьогодні черговим, та Даблін. Останній якось нервово переминався з ноги на ногу прямо посеред кабінету і постійно витирав з обличчя піт, що лився з нього аж надто інтенсивно. Втім, у нього були всі причини, аби нервувати.

― Пане Керлі? ― Паттерсон глянув на хлопця і той виструнчився так, наче стояв перед самим міністром. ― Присядьте поки. Бонде, ти теж. Оскільки всі на місці, можемо почати.

Його холодний погляд зупинився на Дабліні. Бонд вказав Керлі на стілець, а сам швиденько чкурнув до свого столу, на ходу приманюючи з ящика додатковий аркуш пергаменту та самописне перо.

― Отож, пане Даблін, наскільки я пам’ятаю, ви зробили запит у мій відділ, а саме до аврорів, просили про допомогу у розкритті справи з контрабандою, яку вони ж вам і передали, так? ― холодний погляд Паттерсона повернувся до Дабліна і Бонд подумав, що дуже не хотів би, щоб Паттерсон так дивився на нього. ― Маю звіт від Джека Ренфілда, який це затверджує, підписаний листопадом минулого року.

― Так, все правильно, ― пробурмотів Даблін. ― У мене є копія того звіту, але я не бачу зв’язку з сьогоднішньою ситуацією.

Бонд відкинувся на спинку стільця. Перо вже літало над пергаментом, конспектуючи події. Цікаво, скільки ще годин відділяло Бонда від вечері. Живіт вже неоднозначно натякав, що треба перехопити хоч щось і лише вправна магія не давала шлунку видавати гучні звуки на весь кабінет.

― Зате я бачу, ― Паттерсон поправив окуляри і склав руки на грудях. ― Після того, як ви надіслали запит, аврори, під керівництвом Морана, приєдналися до розслідування, і з того, що я бачив у звітах, фактично провели його за вас. Все що надали ви ― це інформація про звірів, які були помічені серед перевезених. Власне, цю інформацію ми могли б прочитати в шкільному підручнику.

― Зачекай, Паттерсоне! ― Даблін нервово смикнув свою хустку. ― Ти абсолютно викидуєш з розрахунків нашу роботу з пошуку звідки саме ці тварини потрапили в країну! Ми займалися розшуком каналів постачання зовні, провели купу роботи з закордонними колегами, отримали списки звірів у цій партії і звісно ж розчистили дорогу для твоїх аврорів, щоб бюрократія не заважала їм робити свою роботу!

― Ти мені зуби заговорюєш. На все це від сили пішов би тиждень роботи однієї людини, при цьому більшу частину часу вона б чекала на сову. Розслідування йшло майже три місяці і чим ти весь цей час займався, я не маю жодного уявлення.

― Тому, що ти не маєш жодного уявлення про бюрократію нашого відділу і всі ті форми, які мають бути заповнені, аби твої аврори могли навіть просто підійти до магічного звіра!

Здається Даблін сів на свого коня, бо голос його звучав все впевненіше та впевненіше і навіть його аргументи звучали вагомо. Добре, що записами займалося перо, а не Бонд особисто, бо він, по-перше, дуже швидко втратив суть розмови, а, по-друге, на той момент його в принципі цікавили лише дві речі: коли вже можна поїсти, та як там Моран. Перша вирішилась доволі неочікувано.

Поки Даблін продовжував щось там балакати, до Бонда прилетів пакет. Звичайний паперовий пакетик, малих розмірів, який поволі пролевітував поміж столів, не відволікаючи нікого з присутніх, і приземлився на коліна Бонда. В пакетику виявилася горішки в шоколадній глазурі. Бонд скинув погляд на колег. Джек уважно слухав Дабліна, а от Фред слабко йому всміхнувся і опустив паличку.

«Буду його боржником до самої смерті», ― подумав Бонд і прямо накинувся на горішки, намагаючись хрумтіти не надто гучно.

― Якщо у вас була вся інформація про звірів, що перевозилися, якщо ви знали, що там є небезпечні екземпляри, якого біса, ви взяли на операцію стажистів? ― Паттерсон нарешті перервав словесний потік Дабліна і, здається, його спокій мав от-от закінчитися. ― Якого біса відпустили аврорів з затриманими, не проконсультувавшись з Мораном? Якого біса взагалі відкривали ті контейнери на місці? Це пряме порушення протоколу!

― Я ж вам кажу, що…

― Ні, Дабліне! ― гримнув Паттерсон. Бонд, Фред і Керлі синхронно підскочили на своїх місцях. ― Ви мені розповідаєте про якісь дозволи і казочки, а я хочу зрозуміти чому моя найкраща людина в Мунґо!

― Можливо тому, що знову геройствував, як він дуже любить? ― вигукнув Даблін у відповідь, не менш обурено. ― Морана взагалі там не мало бути!

― Якби його не було, померли б ваші стажисти! Не були б поранені, не подряпані, а мертві! Всі! Вам, чорт забирай, пощастило, що там були Моран, Бонд та Ренфілд, бо якби не було ви б вже сиділи в Азкабані!

Даблін принишк. Паттерсон прочистив горло і вже спокійніше продовжив.

― Ви порушили протокол. Ви мали б взяти на завдання досвідчених працівників, а також команду з відділу приборкання драконів, просто про всяк випадок. Ви мали б, кінець кінцем, звернути увагу за заклик стажиста підійти, коли в нього виникло питання, а не ігнорувати його. Я міг би зрозуміти одну помилку, а не стільки, та ще і в одній справі.

― Я не ігнорував його! ― обурено вигукнув Даблін, вказуючи на Керлі, що зовсім стиснувся на стільці і, здається, мріяв вже роз’явитися звідси.

― Правда? ― Паттерсон вигнув брову. ― Пане Керлі, що сказав вам Даблін, коли ви попросили його сьогодні підійти?

Керлі зам’явся, явно боячись подати голос в принципі. Бонд чомусь подумав, що хлопак ще не зрозумів, кого йому слід боятися більше: аврорів чи керівника.

― Не переймайтеся, Керлі. Даблін від завтра вже не займатиме свою посаду. Говоріть правду, якою б вона не була.

Керлі опустив погляд в підлогу.

― Він… сказав «невже сам не здатний розібратися». Я мав бути наполегливішим…

― Це можуть підтвердити Бонд і Ренфілд, ― спокійно продовжив Паттерсон, ігноруючи подальше белькотіння. ― Я вже надіслав запит на внутрішнє розслідування, тож, Дабліне, пакуйте речі. Умисно це було чи ні, вже не важливо. Ви зробили забагато помилок.

Даблін нервово ковтнув слину, зиркнув розгнівано на Керлі, знову на Паттерсона, на Бонда…

― Ваш Моран вчинив необачно, а розгрібати маю я? Як цікаво. Подивимося на результати розслідування, Паттерсоне. Можливо хтось інший втратить посаду, а не я.

З цими словами він розвернуся і вилетів з кабінету так стрімко, що утворив протяг, який розкидав папірці на столі Фреда.

Паттерсон важко зітхнув і підняв погляд до стелі. Бонд з подивом зрозумів, що той рахує до десяти.

― Мабуть, на сьогодні для вас все, ― тихо мовив він, закінчивши. ― Хто черговий?

― Порлок, ― відказав Джек, кивнувши на Фреда. ― Вунш зараз теж підійде.

― Добре. Пане Керлі, вас я затримаю не більш як на пів години, не переймайтеся, ― Патерсон опустив голову. ― А ви, Бонде, Джеку, ідіть, мабуть, додому. Ви сьогодні гарно попрацювали.

Це був перший раз, коли Бонда похвалив не Джек і це було до біса приємно. Ще приємніше стало, коли Джек пригостив Бонда вечерею в Дірявому казані і в деталях розписав наскільки він вражений чіткістю його роботи та взагалі рішучістю сьогодні. Щоправда, він ще й насварив Бонда за необачність в бійці з мантикорою, але то вже були дрібниці. Того вечора, засинаючи, Бонд думав, що хоч йому і довелося відпрацювати просто довжелезну зміну, та втім, він хоча б розумів заради чого це все було. І результат його більш ніж влаштовував.

Зранку він повернувся у міністерство, як і мав, о восьмій годині, аби заступити на наступне чергування. Однак в атріумі на нього чекав сюрприз.

Спочатку Бонд подумав, що йому здалося. Все ж в міністерстві мало бути чимало високих, розтріпаних, чорнявих хлопців. До того ж цей був у сірому піджаку, а не синьому пальті. Та вже за мить Бонд згадав, що від пальта Морана вчора мало що залишилось, та й не мало воно бути єдиним його одягом.

Клятий Себастьян Моран стояв посеред атріуму, перед Дабліном і притискав до його горла чарівну паличку. Даблін був очевидно наляканий, блідий від страху і Бонд міг його зрозуміти. Він би сам наклав в штани, якби Моран отак навис над ним. Та поки він намагався зрозуміти що взагалі його колега робить в міністерстві, а не в лікарні, Моран забрав паличку, а Даблін дуже поспішно побіг до ліфтів. Тоді й Бонд схаменувся.

― Моране! Тобі ще тиждень в ліжку валятися, чого ти приперся?! ― вигукнув він через весь атріум і попрямував до колеги, розштовхуючи клерків на своєму шляху. Кілька кроків і Бонд помітив, що той рухається очевидно з труднощами, а колір його обличчя досі ближчий до крейди, аніж до нормального свого стану. ― Не змушуй мене тягнути тебе назад у Мунґо силоміць!

― Тобі сил не стане мене силоміць тягнути, ― фиркнув на це Моран і дістав з кишені цигарки. ― До того ж поранення ніяк не заважає мені заповнювати звіти по цій справі, тож відчепися, будь такий ласкавий.

― Розігнався! ― Бонд підійшов майже впритул і роздратовано поглянув в очі своєму керівнику. ― Я сам все заповню, бовдуре, я ж там був і маю твої нотатки, якось вже впораюся! А ти зараз підеш в Мунґо і проведеш там стільки часу, скільки вважатиме необхідним цілитель. Годі бути таким необачним ідіотом.

― Я не був необачним, ― Моран спокійно вклав у рота цигарку і підпалив її від запальнички. Чиновник, що проходив повз, показово скривився від запаху, але помітивши хто саме є джерелом, нічого не сказав і побіг далі.

― А я був балериною! ― рикнув Бонд. ― Ти підеш в Мунґо сам чи тебе за ручку провести? Чергування якось самі владнаємо, Ґреґсон саме з лікарняного вийшов, замінить тебе.

― Ну і нащо, якщо тепер там тільки в кабінеті пил збирати? Я теж можу посидіти в кріслі.

― Щоб ти коні в тім кріслі не двинув!

Моран закотив очі і важко зітхнув. З його рота вирвалась хмарка диму.

― Гаразд, я повертаюсь в Мунґо, але я очікую, що ти занесеш мені фінальний звіт по цій справі ще сьогодні, зрозумів?

Бонду дуже хотілося запропонувати Морану гівна на лопаті, але впустити можливість все ж повернути його під нагляд цілителів було ніяк не можна.

― Добре, добре, тільки йди вже! ― буркнув Бонд, думаючи, що звіт він спочатку віддасть Паттерсону й тоді ж уточнить як йому ставитися до розпоряджень Морана, поки той на лікарняному.

Більше не сперечаючись, Моран роз’явився з того місця, де стояв. Бонду лишалося сподіватися, що він справді повернувся в Мунґо, а не збрехав, так само як Бонд збирався збрехати йому. Розвернувшись, він вже планував направитися до ліфтів і свого сектору, коли помітив в натовпі іншу знайому патлату голові, власник якої до того ж також курив і дивився прямо на Бонда.

― Виглядаєш просто жахливо, ― констатував він без привітань, коли підійшов ближче до Джері. ― Ти взагалі спав? Чи твій Ховел тебе прикував до стола і не відпускає навіть поголитися?

Джері скривився і провів долонею по підборіддю.

― Не прикував, я сам запрацювався… Мабуть, сьогодні раніше додому піду. А ти, схоже дійсно напарник своєму страшненькому Морану. Так його пісочити прямо тут треба вміти. Особливо після того, як він сам того пузаня пісочив.

― Дабліна? ― Бонд насупився. ― Що він йому наговорив, ти чув?

― Чув, ― кивнув Джері і затягнувся цигаркою. ― Він заради цього сюди прийшов, схоже. Наїхав на пузаня одразу з паличкою, погрожував, що як той лише надумає знову вчинити «щось подібне», то ніякі впливові друзі його не врятують. Сказав щось на кшталт «я не дозволю тобі гратися життями дітей» і здавалося, наче отак і прокляне його.

― Бовдур, ― зітхнув Бонд і втомлено потер перенісся. ― Його буквально добу тому мантикора кігтями по спині вдарила, а він оце приперся. Нудно йому стало, чи що? Може в голову щось вдарило?

― Може, ― Джері звів плечима, а тоді уважно поглянув на Бонда. ― Я до речі дізнався чого вони з Джоном посварилися, тобі ще цікаво?

― Питаєш? Звісно! ― Бонд одразу відкинув думки про Дабліна. ― Розповідай!

― Ну то слухай. Десь місяців зо п’ять тому Джон з Мораном вели розслідування, щось пов’язане з нелегальним транспортуванням якихось китайських ляльок в Лондон, проклятих, звісно. Довго вели, бо зачіпок майже не було, а ляльок все більше і більше. Власне, так і не розібралися б, якби Моран не сів на хвіст одному з кур’єрів цієї бридоти. Кажуть, за летиключ встиг вчепитися, разом з Джоном. Опинились вони в якійсь дірі і Моран каже Джону: явись у міністерство, збери скільки зможеш аврорів і повертайся сюди, будемо зачистку проводити. Джон каже, що не було його хвилин п’ять-десять, бо людей він дуже швидко зібрав, але коли повернувся, бійка вже була в розпалі. Тобто Моран проти купи поганих хлопців. Джон каже, що Моран, не дочекавшись його, поліз сам розбиратися, однак за звітом Морана, який я підняв з архіву, вони потрапили у засідку і Джону взагалі пощастило звалити до атаки та ще і повернутися з підмогою. Власне, Джон сердиться, бо Моран його відіслав, а сам залишився і мало не вмер. Кажуть з того випадку в Мунґо Моран провалявся довгенько, та ще і в пов’язках потім всюди ходив. Власне, з цього і почалося відновлення нашого сектору, бо найбільшої шкоди в тій сутичці завдала зачарована маґлівська зброя. Така от історія.

Джері знову затягнувся димом, а Бонд розгублено кліпнув. Щось йому ця історія нагадувала. Ризикнути собою заради колеги, так? Заради молодшого колеги.

― Як довго Ховел працював в штабі на той момент? ― задумливо спитав він, повільно переводячи погляд з Атріуму, назад на Джері. ― Якщо не дуже, то в цьому є сенс. Він би не сильно допоміг Морану в бійці, міг заважати. Привести підмогу було б певно краще, людина доставить детальніше повідомлення, аніж патронус, особливо якщо чаклувати його в таких умовах.

― Близько року і місяці три з них Джон стажистом ходив, ― Джері звів плечима. ― Я теж думаю, що план Морана з підмогою був найбільш ефективним в такій ситуації, якщо там справді була засідка. Але також я можу зрозуміти Джона: його напарник залишився сам на сам з великою небезпекою і навіть не дав Джону знати наскільки це велика небезпека. Джон певний, що Моран міг там померти і був готовий до того, що помре до прибуття підмоги. Я б теж на його місці сердився, але зробити тут нічого не можна. До того ж Моран сам все погіршив, коли засадив Джона самі папірці розбирати.

― І ти все це з’ясував так швидко? ― Бонд всміхнувся. ― Неочікувано. Відколи ти такий крутий детектив? Вправлявся після випуску?

― Ти колись припиниш знущатися з мене? ― Джері важко зітхнув і востаннє затягнувшись недопалком, відкинув його в кут. ― Що як і вправлявся? Ти ж знаєш, як я люблю загадки, а твій Моран ― одна суцільна таємниця.

― Та нічого, ― Бонд звів плечима. ― Ти правда гарно і швидко впорався. Підніми самооцінку, Джеремі. І недопалок теж, вдома так розкидатимешся.

― Ти нестерпний… ― Джері зітхнув, але все ж дістав паличку з кишені піджака і помахом спопелив недопалки, яких в кутку було вже два. ― Може сходимо якось кудись? Після роботи, звісно. Я пригощу тебе вечерею і…

― Навіть не думай, ― різко обірвав його Бонд і сердито поглянув на нього. ― Викинь цю дурню з голови. Ми не будемо знову зустрічатися. Тим паче тепер. Тобі потрібен справжній хлопець, а не я, чи ти вже забув чим у нас все закінчилось?

― Боже, ну чого ти знову про це… ― Джері цикнув і скуйовдив собі волосся бездумний звичним жестом. Він часто робив так в школі. ― Гаразд. З мене тільки кава і ніякого підтексту.

― От і молодець, ― всміхнувся Бонд і, поплескавши його по плечу, майнув до ліфтів. ― Гарного тобі дня, Джеремі.

Рік потому

26 грудня

Бонд лежав на ліжку і дивився в білу стелю. Сусідка по квартирі, що жила в сусідній кімнаті, давно вже втекла на роботу. Бонд теж мав би, але сил піднятися не було зовсім. Він пролежав так всю ніч, але не зміг заснути. Закривав очі, можливо провалювався в дрімоту, однак не засипав повністю. Ранком легше не стало. В душі все ще боліло так, що хоч на стіну лізь.

На тумбочці біля ліжка лежав аркуш пергаменту та олівець. Треба було взяти себе в руки і хоча б накидати промову на похорон. Він буде вже завтра, а Бонд досі не знає що сказати. Що взагалі говорять в таких випадках? Він ніколи не був на похоронах аврорів.

Олівець злітає і косо виводить на папері перші слова промови.

«Мій напарник був гарною людиною, на нього завжди можна було покластися...»

Брехня. Він не був гарною людиною. Моран був відлюдькуватим, нестерпним, впертим і завжди ставав обличчям до небезпеки, залишаючи Бонду свою спину. Завжди. Але не цього разу.

«Моран був напарником, про якого я міг лише мріяти...»

Знову брехня та ще і надто очевидна. Ніхто не мріє про такого буркотуна під боком, з майже атрофованим почуттям гумору, та ще і просто паскудною звичкою забувати хвалити Бондові досягнення в роботі. Здається він майже ніколи не казав Бонду, що той гарно попрацював, що він молодець. Лише визнавав і все. І лише один раз сказав, що Бонд крутий…

― Ти ж не збирався помирати, правда? ― питає Бонд у стелі. Стеля мовчить. ― Ти сказав те не на прощання…

Стеля все ще мовчить. Вона й не може знати, вона Морана бачила лише один раз. Дурна стеля.

Бонд перевертається на бік і притискає коліна до грудей. Сорочка і джинси, які він так і не зняв від учора, мабуть, жахливо м’яті, але Бонду плювати, як плювати на скуйовджене волосся і синці під очима від безсонних ночей.

«Себастьян Моран був нестерпним напарником і у своєму ж улюбленому, нестерпному стилі він і загинув», ― це, мабуть, була б найчесніша правда про Морана, з якою і варто почати промову на його похороні.

Йому б таке, певно, сподобалося.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.