Сніжинки

Сніжинки падають просто чарівно. Шкода, що така краса закінчує шлях в огидній калюжі моєї крові. Паличка вибухнула в руці після останнього заклинання Дерріла, мало не відірвала ліву долоню і відкинула магічною вибуховою хвилею до одного з надгробків. Під моєю вагою надгробок покосився. В голові гуде від удару, однак у ній потроху формується думка, що це кінець. Все скінчиться тут.

Що ж, померти в різдвяну ніч доволі символічно.

― Ти мене дістав, Себастьяне! ― шипить Дерріл, направляючи на мене паличку. ― Круціо!

Тіло сковує болем, таким, що корчачись, я падаю на холодну землю. Хтось кричить. Мабуть, це мій власний голос, бо навколо не мало залишитися жодної притомної людини. Сподівався на це, принаймні.

В мене ніяких шансів проти Дерріла без палички, зі скаліченою лівою рукою і безнадійно зламаним протезом правої. До того ж у зоні без роз’явлення: ні втекти, ні захищатися. Та ще і зложар потрохи проїдає захисну тканину пальта, яке варто б скинути, але поки тіло наче пронизують розпеченим металом, мені трохи не до того. Я зайнятий своєю смертю: під першим снігом, у Різдво, на кладовищі. Тіло далеко носити не прийдеться.

Дерріл скидає прокляття, судоми відпускають, але не біль. Ногу облизує пекельний вогонь, що спалахнув із новою силою: усе ж пропалив пальто. Те саме, що подарував Гердер, і за зіпсування якого буде такий злий, що певно скрутить мені шию.

― Так, скавчи, ― шипить Дерріл, підходячи ближче. ― Пригадай, де твоє місце, Базе. Пригадай, де маєш бути і з ким. Круціо!

В очах волого, а горло нещадно дере від крику. Боляче настільки, що смерть здається не таким вже і поганим виходом. Принаймні тоді це все закінчиться. Скоро це все точно закінчиться.

Кажуть, перед смертю все життя пролітає перед очима. Тепер знаю, що це не художнє перебільшення. Попри біль, згадується дитинство в магічному маєтку, настанови батька, навчання в Гоґвортсі, знайомство з Деррілом, хлопцями, квідич… Ох, я ж круто грав у квідич, але на мітлу чорт знає коли востаннє сідав. Шкода. Чому про мітлу, яка припадає пилом в комірчині, я шкодую більше, ніж про те, що не втримав Дерріла від зради в далекому минулому? Від цікавості до темних мистецтв ще в школі? Від усього того шляху, який привів нас обох на це кладовище сьогодні? Хто зна, але мітлу дійсно шкода більше.

Дерріл скидає прокляття, тож можна нарешті вдихнути. Вдихнути лише, щоб знову закричати і спробувати все ж скинути пальто. Рука відзивається болем, полум’я спалахує яскравіше, але так і залишається на пальті. Пощастило.

― Не так швидко, Базе, ― шепоче хрипло Дерріл десь згори, а потім викрикує незнайоме прокляття. Поштовх у живіт, біль, але не такий уже й сильний. На мить здається, що це взагалі не боляче, але потім прокляття починає діяти: наче мільйон маленьких хробачків вгризаються в плоть і починають її їсти, їсти, їсти, їсти…

― Круціо!

Я точно труп. Тож до біса жаль і спогади, варто подумати про нагальні речі. Хто нагодує кішку Фредді, коли я не повернеться сьогодні додому? Хто скаже про мою смерть старому Джеку, який уже й без того втратив достатньо колег? Хто відправить сову Віллу? Хто займеться похороном? Було б непогано, якби хтось із колег ― вони точно зможуть сказати нормальну промову над моєю могилою, а не щось сльозливо-плаксиве.

Було б непогано, якби у новенького, Бонда, знайшлося кілька слів для мене… Бонд, якого рік тому привів Зак. Бонд, що попри вигляд і вік був мало не найсміливішим аврором у моєму відділі. Бонд, з яким ми такі різні та водночас мали багато спільного. Бонд, якому я збрехав сьогодні… А дарма. Варто ж було б обдумати ситуацію трошки довше, трошки ширше, хоча б заради того, аби не вмирати отак. Не вмирати зараз.

Та пізно вже лікті гризти, тож під кінець треба віддати собі належне. Я впорався майже з усім. Врятував хлопця, не згубив справу, переміг майже десяток темних чаклунів, маючи лише захисне пальто, паличку і протезовану руку. Я майже впорався.

Болю так багато, що в якусь мить усі відчуття просто зникають. Здається, що свідомість відривається від тіла. Очі вже не вологі. Волога лише земля під щокою, бо моє ще тепле тіло розтопило перший сніг і тепер валяється в багнюці, звиваючись від прокляття.

Я мав гарне життя. Шкода тільки, що коротке, ледь встиг тридцять сьомий рік почати жити. Як там кажуть? На пів шляху свого земного світу…

Перед очима щось проноситься. Передсмертні галюцинації? З такими пораненнями, я б не здивувався.

А потім зникає прокляття. Дерріл скрикує. Там певно відбувається щось цікаве, але яка різниця, якщо я вже майже мертвий? А я певно вже майже мертвий в цій темряві, де є лише сніг. Багато снігу, що повільно осідає на землю, на сорочку, на пролиту кров.

А взагалі, є ще одна річ, про яку я шкодую і про яку варто згадати на останок. Бо про неї я насправді шкодую, а не як із квідичем. Я хотів би сказати Бонду, що він крутий і вправний аврор. Незважаючи ні на що, найкращий із тих, кого я знав. Досі мені здавалося, що подібні зізнання не на часі ― то робота, то небезпека, то бюрократія зі своїми жартами. Однак я ідіот, треба було просто сказати. А ще, мабуть, усе ж варто було Бонда хоч раз поцілувати.

― Агов, Моране, ти там живий? ― чується поруч настирний голос. О ні. Невже це він? Навіть спокійно померти не дасть? ― Моране, відповідай мені! Якщо будеш мовчати, я на похороні розкажу всім, що ти носиш труси з маленькими совенятками.

― Не посмієш… ― хрип сам собою зривається з язика, хоча мить тому здавалося, що я вже віддав душу богу. Що та таємнича душа вже відірвалась від скаліченого тіла, що болить кожною клітиною.

― Живий! Чудово! Зараз я зупиню кров і… Мерлінова борода… ― Бонд, хто ж іще, перевертає мене на спину і, мабуть, бачить наслідки одного з Деррілових проклять, яке досі діє і їсть мої кишки. Боляче. До нестями боляче. Слова, поява Бонда повертають цей біль, і хай йому грець, нащо він прийшов? Я ж не можу при ньому заплакати.

Бонд піднімає паличку, творить чари, водить нею наді мною, щось шепоче. Супить свої дурнуваті світлі брови, часто кліпає блакитними очима. Я бачу, як йому страшно, але нічого не можу зробити. Вибач, що стану твоїм першим мертвим колегою, хлопче.

― Якщо ти вмреш сьогодні, я знайду тебе на тому світі та вб’ю знову, ― попереджає Бонд, наче читає мої думки. Чортяка.

― Не дочекаєшся.

Слова даються важко, з болем. Здається, я зірвав горло. А може, прокляття добралось і до голосових зв’язок. Може воно вже з’їло мене зсередини, і я порожній, зовсім порожній, без серця, печінки, шлунка, легень, сама лише оболонка з кісток і шкіри. І всі старання Бонда зараз марні.

― От і добре! Бо треба ж буде комусь писати пояснювальну про те, що ти тут забув один, в оточенні аж десятка напівмертвих магів! Здається он того я бачив у нашому списку розшуку. Я за тебе писаниною займатись не збираюся.

Хочеться розсміятися, але це боляче. Навіть всміхатися боляче, однак втриматися неможливо. Певно страшненька в мене зараз посмішка.

А потім біль у животі зникає. Бонд із полегшенням видихає і спускається оглянути мою ногу. Дихати раптом стає легше. Повертається відчуття холоду від землі, бо лежати в самій сорочці взимку на кладовищі ― все ж дурна справа. Легшає настільки, що в першу мить мені здається, наче я здатен рухатися самостійно.

― Наскільки все погано? ― питаю і намагаюсь сісти. За звичкою спираюсь на ліву руку, а тоді скрикую від болю і падаю назад. Чорт, вона ж теж поранена…

― Не рухайся! ― наказує, майже кричить Бонд так, що не послухатися неможливо. ― Поки я не скажу, що можна, не рухайся! Бо так, усе дуже погано, але я допру тебе до Мунґо, і ти, щоб тебе Ґодрік Ґрифіндор копнув, не помреш!

― Домовились, ― хрін я ще хоч раз самостійно поворухнусь, вже зрозумів, що це марна справа. Легкість в тілі минула так само як і прийшла ― раптово. ― Ґрифіндор ― то Ґрифіндор… А чого саме він?

Бонд зітхає, переміщується до лівої руки й обережно підіймає її з багнюки. Певно багнюка там ― це земля, перемішана з моєю кров’ю. Бридота.

― Бо тільки ґрифіндорець міг полізти в таке пекло сам, тож зад тобі має надрати сам Ґрифіндор.

― Я був на Гафелпафі…

― Справді?

― Жарт.

Бонд слабко всміхається, продовжуючи водити паличкою. Біль з руки відступає, залишаючи по собі лише втому, слабкість і бажання заснути прямо тут, попри холод, тверду вологу землю і сморід крові. Може, я і заснув би, але не поки Бонд так завзято намагається мене врятувати.

― А ти при якому вчився? ― говорити все ще важко й боляче, але біль хоча б не дає заснути.

― Слизерин.

― Ого… Круто.

Бонд дивиться на мене здивовано, навіть від заклинання відволікається.

― Ти перший, хто так реагує.

― Справді?

― Так. А тепер обережно підіймайся. Треба пройти метрів двадцять, і потім я зможу явити тебе до Мунґо.

― Щоб вони мене добили?

― Жартівник із тебе ніякий. Тримай мене за руку.

― Як?

― Ох, точно. Ну тоді я сам.

Треба сказати, що не треба, я якось впораюсь сам. Бо Бонд нижчий від мене аж на голову, бо Бонд майже вдвічі вужчий від мене в плечах, бо Бонд ― біологічно жінка й не має тягати хай навіть пораненого товариша, що важить під центнер. Але я не встигаю, бо Бонд підіймає мене одним ривком. Спочатку змушує сісти й майже одразу встати. Неочікувано сильно й легко. Скільки ще сюрпризів ти приховуєш, га?

Щоправда, я мало не падаю знову, бо в очах темнішає, а ноги не тримають. Але тримає Бонд, закидує мою руку собі на плече, міцно притискає тіло до себе, аби не гойдало.

― А тепер хоч трошки порухай ніжками, Моране. Давай, отак. Усього двадцять твоїх гігантських кроків, і все.

― Звичайні в мене кроки, ― бурмочу і йду. Майже нічого не бачу перед собою, але ногами якось рухаю. Чутно, як сніг хрустить під чоботями. Права нога чомусь постійно підгинається… Мабуть, через зложар, що її торкнувся.

Дивно, я стільки всього пережив, але ще ніколи ще не був таким немічним. Навіть коли вибуховим прокляттям мені відірвало праву руку, навіть коли зачарована маґлівська зброя зробила в мені цілу купу дірок, навіть коли я опинився під кігтями мантикори, ― тоді я ще міг рухатися сам або хоча б чаклувати. Цього разу все значно гірше. Однак цього разу мене є кому рятувати. І тому я просто не маю права померти сьогодні.

― Ще десять, ― бурмоче Бонд через силу. Йому важко. Я хотів би іти сам, але де там. Мене, мабуть, гойдає, бо в голові паморочиться. Сам я б навіть повзти не зміг.

― Як ти мене ще терпиш?..

― Знайшов час, щоб таке питати! ― Бонд уже теж ледь переставляє ноги. Нічого дивного, йому доводиться мене майже нести. Чорт, ти ж міг би мене відлевітувати насправді… ― Просто ти крутий, попри все. Найкращий аврор, і я маю це визнати. Працювати з тобою круто.

― Он як… ― Чому ти вирішив сказати про це тільки зараз, йолопе? Мене ж тепер теж потягне на подібне. ― Ти теж крутий.

― Сподіваюся, ти говориш це не на прощання, ― бурчить Бонд. ― Три кроки, і роз’явимося. Не смій засинати раніше.

― Та як я засну з тобою під боком? ― мій хриплий сміх звучить погано. І очах темнішає. Останнє, що я встигаю побачити, перш ніж Бонд роз'являє мене, ― це сніг, що осідає на могильні плити. Сніжинка за сніжинкою, утворюючи білу ковдру.

«Мені не можна помирати. Моя кішка чекає на вечерю», ― пробігає в голові думка, коли світ навколо остаточно темнішає в роз’явленні. ― «І Бонд. Бонд теж чекає…»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Кровоточивий корабель
15.12.2023 02:58
До частини "Сніжинки"
м, та я опинилася у потрібному місці у потрібний час! вітаю з ланцюжка смертей 🫀 інтерфейс цього сайту не дозволяє виділяти слова, тому я майже не можу читати через відсутність концентрації уваги на ньому, але все одно мене так зацікавило все що тут відбувається й відбуватиметься далі. обов'язково дочитаю як переживу ці два тижні. отож. я лише з фільмів знайома з поттеріаною, але гадаю це не проблема (глава зі словничком дуже корисна 1000 плюсів за). і наскільки ж СМАЧНО на початку пропрацьовані емоції, біль, страждання та неминуча смерть. нагнітання атмосфери неперевершене, а влитися у текст виявилося набагато легше ніж думалося. емоції легко читаються, персонажі живо поводяться. і як красиво все це переходить у ці приємні ніжні стосунки Морана з Бондом, спочатку смачненько, потім — солоденько, вав, і все це на фоні того що перший якби помирає, а інший — вирішує цю проблему текст, загалом, дуже приємно читати. не змогла виділити поки що якихось недоліків, це ж перша глава, але буду читати далі й хоча сумніваюся у їх знаходженні, але буду тримати в курсі 🫡 дякую UwU
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя Кош
    15.12.2023 15:30
    До частини "Сніжинки"
    Я рада, що вам сподобався вступ і сподіваюсь дійсно побачити вас іще під цією роботою, адже фактично ви її ще не почали навіть)) Дивно рахувати авторську примітку за розділ, а "Сніжинки" — це скоріше вступ, аніж повноцінна частина, хоч і доволі яскравий вступ. Мені насправді дуже сумно, що ви не дістались першого розділу. Розумію, що за умовами ланцюжка до читання обов'язковий лише перші розділи, але зовсім не розраховувала, що за початок зарахують примітку. З іншого боку, цих вихідних я сподіваюсь викроїти час і таки залити другу редакцію цієї роботи також на АО3, можливо там вам буде зручніше читати.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • A.K.U.L.A
    30.10.2023 09:14
    До частини "Сніжинки"
    Я взагалі далека від манг, Гаррі Поттера, просто зайшла на перший фанфік, щоб перевірити сайт. Але я можу Вас привітати - виклад матеріалу дуже цікавий, динамічний, легко читається. А ще у вас великий словниковий запас українських слів. Тож успіхів, продовжуйте. Дійсно, у Вас є талант
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя Кош
    30.10.2023 09:43
    До частини "Сніжинки"
    Привітати, бо зацікавились?) То читайте далі! Це пригодницький роман, обіцяю далі буде тільки цікавіше!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • A.K.U.L.A
    30.10.2023 15:05
    Можливо, і почитаю. Просто я і фентезі - це дві різні планети) Мало чого розумію, от чесно. У Вас є твори не фентезі? Я б почитала.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя Кош
    30.10.2023 16:01
    Є містика ^^" Але ця робота поки в даному об'ємі найкраща серед викладений по сюжетній складовій. Я б її скоріше назвала пригодами в фентезі-сеттінгу, а не прямо фентезі. Спробуйте, раптом зайде? Фентезі ж в різних піджанрах є.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Декаслі
    25.02.2023 17:20
    До частини "Сніжинки"
    Досі крикаю з того, що Моран з Гафелпафа 🙈 Добре уявила, як лапа цієї бібізяни завтовшки з тендітне тільце Бонда звисає з плеча другого, і це просто щось. Він звісно сильний, впорається, але — о господи! — які ж вони безглузді один з одним! Обожнюю це 🌚
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя Кош
    25.02.2023 18:33
    До частини "Сніжинки"
    Але він з Ґрифіндору, про Гафелпаф він пожартував) Бонд же в нього перепитує "Справді на Гафелпафі" і Моран такий "ні" Мені здавалося, що це зрозуміло...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Декаслі
    25.02.2023 19:37
    Ай, може мій мозок це пропустив (другий раз читаю, куди пропустив?), бо надто багато писала в тві, що в тебе гед на Морана з Гафелпафу... чи Путішистік... ви мене вбиваєте :'D
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше