Сніг на Різдво

Три тижні до Різдва

Попри те, що заснув Бонд швидко, спокійним сон назвати було не можна. Йому снилися газети, що літали навколо. Перші шпальти оберталися ревунами і кричали, а потім знову ставали газетами, кружляли, заплутуючи Бонда у своїх словах, реченнях, шрифтах. А потім, з усієї цієї купи букв вилетів зелений спалах смертельного прокляття, та перш ніж він вразив Бонда, той різко сів в ліжку і відкрив очі. За вікном вже було світло.

«Сон. Це просто сон», ― подумки, як мантру прокрутив собі в голові Бонд, заспокоюючи серце, що шалено калатало в грудях. Не часто йому снилися кошмари. Хоча чи варто називати цей сон кошмаром? Страшно ж не було, просто дуже різке пробудження… А хай йому грець.

Лише за хвилину до нього дійшло, що у квартирі підозріло тихо. Ще за хвилину Бонд зрозумів важливу річ: якщо за вікном вже світло, то зараз мінімум восьма ранку, а значить він проспав понад дванадцять годин!

― Мда, ― мовив він сам до себе і роззирнувся. Біля його ніг, згорнувшись клубочком, спала Фредді. Обережно витягнувши ноги з-під ковдри, аби її не потривожити, Бонд поповз на кухню. Моран дозволив ритися в холодильнику, однак поки з цікавого на кухні могла бути тільки його неймовірно смачна кава.

В шостий кабінет Бонд явився вже на початку десятої, бо до цього вирішив спокійно попити каву, потім попід’їдати в Морановому холодильнику те, з чого можна було зробити бутерброд, а потім заскочити до дому, прийняти душ та змінити хоча б сорочку. Загалом до роботи Бонд повернувся свіжий та бадьорий. На його подив, в кабінеті сидів сам лише Моран та читав газету. Зважаючи на те, що ще вчора у них був вагон роботи, а газети Моран не надто любив, це було більш ніж дивно.

― Ти міг би мене розбудити сьогодні, ― сказав Бонд, замість привітання, проходячи до свого столу. Там на нього все ще чекало не вирішене питання з допитами.

― Не думаю, що ти дуже зрадів би підйому о другій ночі, ― спокійно відказав Моран, не опускаючи газети. Бонд придивився до заголовку першої шпальти, однак нічого схожого на те, про що говорив вчора Моран, там не було. ― Та й навряд би ти зарадив в тому, що сталося.

― А що сталося?

― Ендерса вбили.

Бонд завмер на мить, сподіваючись, що йому почулося. Втім Моран був в своєму репертуарі: повідомляв серйозні новини так, наче це був прогноз погоди.

― Він же був під охороною, як таке могло статися?

― Тобі офіційну версію чи внутрішню? ― Моран нарешті поглянув на нього понад газетою. Вигляд він мав похмуріший за звичайне.

― Обидві.

― Внутрішня: до Ендерса за годину до смерті навідувався службовець від конфедерації магів, перевіряв, чи Ендерса взагалі під нашою юрисдикцією. Джек його під наглядом пустив, але засранець щось залишив в кімнаті, або ж зміг накласти прокляття вповільненої дії. За годину Ендерсу стало погано, а ще через хвилину він задихнувся. Службовець, звісно, зник, ― говорячи, Моран повільно складав газету, так, щоб першою залишилась та сторінка, яку він до цього уважно вивчав. Саме так він і простягнув газету Бонду. ― А оце офіційна версія.

Той взяв, опустив погляд на статтю і вилаявся, як тільки дочитав заголовок.

«Смерть підозрюваного: до чого доводять методи допиту аврорів?»

― Коли вони встигли підготувати матеріал? Між друком Віщуна та смертю Ендерса пройшло максимум три-чотири години, це ж хтось мав дізнатися, написати і затвердити, ― Бонд пробігся поглядом по тексту статті. ― А щоб їм дракони на дах насрали, це ж очевидна брехня! Як таке взагалі в друк пропустили?!

― Я не здивуюся, як з’ясується, що матеріал був підготовлений ще до смерті Ендерса, приблизно через годину після його арешту, ― Моран важко зітхнув і поліз по цигарки. ― В наступному випуску, десь в кутку, дрібним шрифтом, вони перепросять за дезінформацію і тим самим знімуть з себе усю відповідальність, але чутки вже пішли. Служба міністра прибула розбиратися зі смертю Ендерса. Вони б і так провели розслідування, але чисто формальне. Зараз же, вони будуть копати довго і серйозно, бо це вбивство привернуло увагу магічної спільноти. Поки вони проглядатимуть бланки допиту, опитуватимуть свідків, розбиратимуться з тілом Ендерса, ми не можемо продовжувати роботу над його справою. До того ж оригінали бланків вони конфіскували.

― Тобто нас все ж загальмували? ― Бонд опустив газету на стола і важко зітхнув. Вся ця ситуація відчувалась так, наче він їдучи на велосипеді впав у річку. Різка зупинка, удар і неприємне відчуття нудоти після цього. ― Лайно.

― Саме воно, ― погодився Моран. Підпаливши кінчик цигарки, він зробив затяжку і теж зітхнув. Хмарка диму вилетіла з його рота та швидко розсіялася над столом. ― Я мав забезпечити Ендерсу кращий захист з урахуванням цінності його свідчень. Думав Джека вистачить, але не розраховував на таке нахабство… Внутрішнє розслідування зазвичай займає до тижня, але тут, мабуть, затягнеться довше. Тож поки ми будемо займатися іншими затриманими та готувати справу Ендерса по копіях документів. Без поспіху на цей раз.

― Так. Хоча б посадимо його найманців, ― всміхнувся Бонд. Посмішка вийшла трохи натягнутою, та краще вже так, аніж лікті гризти. ― Мені залишилося лише протокол нормально оформити та зрозуміти, чи це одна справа, чи різні.

― Показуй.

Вже того ж тижня, Бонду довелося визнати, що Моран мав рацію: він сильно недооцінив вплив газет. Щоправда, він думав про вплив на конкретних людей, але більшою проблемою став вплив преси саме на міністерство. То Віщун, то дрібніші видання майже щодня вкидали якусь нісенітницю то про штаб аврорів, то про Майкла Ендерса, то про Джека Ренфілда, то про Морана. Бонд і бажав би не знати про ці статті, бо дня за два-три вони остаточно перестали здаватися навіть трохи кумедними, та газети й журнали майже самостійно сповзалися до шостого кабінету. Одна за іншою плодилися статті про закатованих аврорами підозрюваних, залякування свідків, продажність штабу аврорів, їх політична зацікавленість, зв’язок з тією чи іншою скандальною особою. Особливо їм подобалося обсмоктувати «знущання» з Майкла Ендерса при затриманні з посиланням на Віщун, а також пригадували усі старі скандали, пов’язані зі штабом.

Майже тиждень після виходу першої статті репортери намагалися пробратися в Мунґо, аби взяти інтерв’ю у постраждалих аврорів, імовірно, сподіваючись зліпити матеріал про Моранову недбалість до службових обов’язків. Пораненим хлопцям та дівчатам пощастило, що цілителі в Мунґо виявились достатньо принциповими і не дозволяли турбувати своїх пацієнтів. Втім, відсутність перевірених фактів не заважало виданням фантазувати.

До середини грудня Моран остаточно припинив ходити до інших відділів про щось домовлятися, бо майже завжди цей процес затягувався до неймовірних термінів, в той час, як будь-хто інший міг вирішити те ж питання за лічені хвилини. Водночас з тим, Бонд став помічати, що коли Моран все ж вибирався в коридори міністерства, за його спинами стали частіше перешіптуватися, а ще майже не було охочих їхати з ним в одній кабіні ліфта. З неймовірною швидкість Моран став із символу правосуддя магічного світу, хлопцем, який «лише дивом досі займає своє місце, куди тільки міністр дивиться?»

Бонда це бісило. В основному тому, що люди вірили очевидній брехні, наче забувши про не одну розкриту справу, про всі Моранові успіхи за цей рік. Але частково і тому, що Моран не надто активно боровся з упередженнями про себе серед інших відділів. Коли при передачі якихось дрібних документів від штабу аврорів до відділу Джері, на Морана явно фиркнула його колега, той її банально проігнорував і навіть не обернувся на звук. Так само він реагував на косі погляди в коридорах, стишені розмови, коли він заходив в кабінети колег та все інше ― він ігнорував. А коли Бонд цьому обурювався, філософськи говорив:

― Цього варто було очікувати. Кілька тижнів і їх увагу приверне щось цікавіше за брехню в газетах, яка дуже скоро почне повторюватися.

Він лише раз виступив на пресконференції штабу і то, коли Паттерсон надавив. Втім, після того виступу, газети рясніли не спростуванням звинувачень, а невдоволеним обличчям Морана на фотографіях.

Однак були серед усього того бруду, що лився на штаб, і перлини. Десь за тиждень до Різдва якийсь маленький жіночий журнал випустив статтю, де дама, яка побажала залишитися анонімною, розповідала про свій роман з Мораном. Сама по собі стаття була звичайною для цього журналу і навіть майже ніяк Морана не скомпрометувала, та її вихід саме в цей час зробив її більш ніж популярною. Інші видання її підхопили і почали звинувачувати Морана вже не тільки в службових злочинах, але і в токсичності в стосунках, аб’юзивній поведінці та егоїзмі, наводячи цитати з того самого інтерв’ю.

Моран, здається, вперше на пам’яті Бонда червонів, коли той самий жіночий журнал попав у руки його колег і вони, звісно ж, захотіли з ним ознайомитися.

― «Навряд хтось зрівняється з ним в гарячій пристрасті в ліжку й холодності поза ним», ― декламував Джек на весь кабінет з такою виразністю, що Бонд не міг припинити давитися сміхом вже близько хвилини. ― «Те, як він торкався мене, те як знімав одяг… Повірте, не кожен чоловік знає, як зняти з жінки одяг, щоб вона збудилася. Та з ним можна було збудитися від одного його погляду: холодного та владного. Одна його присутність в кімнаті змушувала мене думати про непристойності».

― Припини, будь ласка, ― пробурмотів Моран. Він спирався на стіл ліктями і ховав обличчя в долонях. Його вуха були жахливо червоні. ― Я навіть не знаю хто це і чи справді в нас щось було…

― «Він певно мене вже і не пам’ятає», ― підхопив Джек. ― «Та я його запам’ятала назавжди. Такі чоловіки не проходять в житті непоміченими і залишать за собою глибокий слід у душі!» Господи, Моране я не можу, це справжній скарб! Піду куплю ще три примірники, перечитуватиму щоразу, як матиму поганий настрій.

З цими словами Джек вискочив в коридор, давлячи сміх. В кабінеті залишилися Бонд з Вуншем, які дуже, дуже намагалися втримати серйозні обличчя й удати, що досі працюють. Та через секунду цього театру Моран, продовжуючи ховати обличчя в долонях, буркнув:

― Та смійтесь вже, бовдури…

В той же момент кабінет вибухнув реготом.

Та якими б абсурдними і смішними не були всі ці матеріали, перевірку справи Майкла Ендерса службою міністра вони все ж гальмували, та й в інших справах заважали.

За грудень пройшло всього три слухання Чарверсуду. Штаб аврорів добився ув’язнення в Азкабані всіх поплічників Ендерса, що брали участь в оплачуваному полюванні, на термін від одного року до десяти. Однак було це на порядок складніше, аніж аналогічні справи в листопаді. Бонд був присутнім на всіх трьох слуханнях, як свідок, і не міг не помітити різниці. Більш як в половини суддів знаходилися уточнювальні питання до аврорів, особливо до процесу їх роботи. Зазвичай такі питання займали хвилин двадцять, однак цього місяця через них засідання затягувалися на зайві дві або три години. Це напружувало, нервувало і змушувало перейматися навіть, здавалося б, незламного Морана.

― Прошу тебе, дійсно прошу, не ляпни нічого до чого можна було б причепитися, ― казав він за годину до третього слухання Бонду, скурюючи вже, мабуть, десяту цигарку за день. ― Якщо вони ще до чогось причепляться, я застрелюсь.

― Припини нервувати, ― буркнув на це Бонд. ― Я цілком усвідомлюю наскільки це важливо. І я буду обачний у висловлюваннях, чого і тобі бажаю.

Попри довгі і важкі слухання, всі справи закінчилися саме так, як мали. Вироки були винесені, на поличку Морана і Бонда стало ще по теці.

Після останнього слухання Моран взяв Бонда з собою, щоб конвоювати засудженого в Азкабан. Острів Бонду, звісно ж, не сподобався. Коли вони явилися з засудженим на верхівці замку, їх вмить обступили дементори і жахливий холод. Зимне море і так не найтепліше місце, але разом з цими потворами стає зовсім неприємним. На якусь мить похмурий, тоскний настрій, що навіюють дементори, зрезонував з втомою Бонда після слухань настільки, що той з жахом усвідомив: в такому стані він навряд зможе викликати тілесного патронуса. Однак в ту ж мить за нього це зробив Моран. Білий вовк скочив з його палички на кам’яну підлогу. Дементори відступили.

― Тобі краще прикликати і свого, ― мовив Моран, направляючись до сходів. ― Вони не дуже люблять відвідувачів, попри те, що були попереджені про нас.

― Так. Звісно.

Прикликати тілесного патронуса в Бонда все ж вийшло, але лише з другого разу. Він дуже сподівався, що Моран це не помітив, як не помітив, що патронус Бонда виглядає не таким яскравим, як його власний. Втім, цілком впізнаваний восьминіг закривав їх маленьку процесію конвою засудженого з даху до камери.

Широкі коридори колишнього замку були ще холодніші, ніж погода назовні. Майже на кожному поверсі тут знаходився ув’язнений, що видавав звуки людини, яка з’їжджає з глузду. Ці звуки котилися луною поміж кам’яних стін.

Коли Моран з Бондом і засудженим спустилися на три поверхи, восьминіг Бонда почав розпливатись. Бонду здавалося, що чим нижче вони проходять, тим холоднішим і темнішим стає замок. За відчуттями тут вже було близько мінус п’яти градусів за Цельсієм, і знати, яка температура панує на першому поверсі, не хотілося зовсім. Добре, що нижче вони не спускалися. Як тільки двері камери закрилися за новим в’язнем цього місця, патронус Морана підійшов до Бонда, і йшов поруч з ним весь шлях назад.

― Тобі варто потренувати це заклинання, ― тихо мовив Моран, коли вони виходили знову на дах. Прямо понад сходами завис один з дементорів, та він відсахнувся, варто було патронусу наблизитися. ― Виконувати його тут найскладніше, однак зате потім проблем майже ніколи не виникає.

― Я не буду ходити сюди тільки заради тренування, ― пробурмотів Бонд невдоволено і кинув заздрісний погляд на вовка, що ступав по кам’яній плитці поруч. Красивий звір притягував погляд, а загадка його сили не полишала думок.

Бонду завжди заклинання, для яких були потрібні емоції, давалися складніше за інші. Він чудово ладнав з трансфігурацією, де потрібна була концентрація уваги, міг підтримувати до шести дрібних замовлянь водночас, навіть не напружуючись, творив складні чари на кшталт розширення простору чи летиключів, але патронус… Патронус і ще кілька схожих по техніці заклять були для Бонда слабким місцем. Нагадування про це місце дратувало, як і те, що Морану заклинання вдавалося без видимих проблем. Морану, що пережив жахливу втрату в минулому і мав не найкращі часи зараз. Морану, який трошки не дотягував до образу щасливої людини. Морану, який, якщо бути до кінця відвертим, не був сильним магом. Він був чудовим детективом, фізично сильним хлопцем, швидким у роз’явленнях, досвідченим аврором, але не сильним магом. Його межею було п’ять простих заклинань водночас, він мав проблеми з прокляттями, що потребували часу і концентрації, його навички трансфігурації відверто кульгали. Але при цьому він мав такого яскравого патронуса! Бонду було до глибини душі образливо, що він сам не здатен пригадати достатньо гарного спогаду для заклинання подібної сили.

В Азкабан вони явилися двадцять третього грудня. Пізніше ввечері того дня, Бонд, повернувшись додому, зрозумів, що взагалі забув про підготовку подарунків на Різдво. Треба було щось купити та спакувати для Руті, вибрати щось для колег і, звісно, надіслати подарунок матері, а для цього десь взяти сову… Однак візит в Азкабан виявився надто виснажливим, тож Бонд відклав питання подарунків на завтра. Все ж, в магазини можна заскочити зранку, зазирнути ввечері, або в обідню перерву знайти хоч щось. Завтра, але не зараз. Добре, що Руті сама потурбувалась про прикраси в загальній кімнаті, бо Бонд, як завжди, робив би такі штуки в останній момент.

― Наче не так давно в відпустку ходив, а виглядаєш ще більш виснаженим, аніж зазвичай, ― пробурмотіла сусідка невдоволено, коли вони перетнулися біля ванної. ― Ви хоч на Різдво відпочиваєте?

― Умовно, ― пробурмотів Бонд. ― Хтось все одно має чергувати. Хтось, але не я.

― Добре, тоді приєднаєшся до нашого жіночого клубу, ― серйозно кивнула Руті. ― Ми питимемо з колегами вино, обговорюватимемо чоловіків і їстимемо шоколад. Ти з нами.

― Це навіть не питання?

― Саме так, ― дівчина суворо подивилась на нього. ― У тебе взагалі немає життя поза роботою. Це не нормально. Хоч на свято розслабся.

― Добре, добре, я буду.

Двадцять четвертого грудня Бонд явився в кабінет без запізнень. До обіду тут мали чергувати вони з Джеком, потім Джека замінить Моран, а трохи пізніше на місце Бонда прийде Фред, тоді мав би прибути Вунш на ніч, але він якось відмазався, і чергувати залишився Моран під аргументом, що йому все одно де випивати святкове маслопиво.

― Ну і до того ж буде достатньо часу, аби закінчити з документами по Ендерсу, ― додав він вчора. ― Вже фактично все готове і лише чекає на рішення служб міністерства. Це будуть останні звіти. Якщо від нас відчепляться, то можливо ми почнемо справу проти Райхерта ще цього року.

Та ще до обіду в них виникли проблеми. Не те щоб Бонд за цей місяць не звик до того, що все іде не по плану: Чарверсуд та міністерські служби загортали їх за грудень більше разів, аніж Моран цигарок викурив. Та цього разу Паттерсон прийшов з повідомленням особисто, а це означало, що проблеми трохи серйозніші, ніж зазвичай.

― Де Моран? ― похмуро спитав він з порогу, окинувши поглядом всіх присутніх. ― Хоча не так: коли буде?

Бонд кинув погляд на маленького годинника, що стояв на столі. Його в листопаді подарувала Руті, щоб Бонд припинив затримуватися на роботі і слідкував за часом, та в цьому годинник ніяк не допомагав.

― За годину, якщо не прийде раніше, ― відказав Бонд. ― Тож імовірно десь за двадцять хвилин. Що сталося?

― На нього завели службове розслідування ― зітхнув Паттерсон. ― Схоже нарили щось в загальному розслідуванні, або ж хтось на них надавив. Знову все через бісового Майкла Ендерса. Я маю повідомити Морану про відсторонення від цієї справи. Підозрюють, що це він Ендерса і прокляв. Ніякого Чарверсуду, поки розслідування не завершать.

Бонд тяжко застогнав і впав лобом на стола. Його вже дістало це затягування справи, три тижні підряд одне і те саме!

― Вони лише відтерміновують неминуче, ― пробурмотів Джек похмуро. ― Не розумію що це їм дасть. Ну покопаються вони в цьому, визначать, що Моран діяв, як прописано в інструкціях, і що далі? Такі висновки внутрішнього розслідування позбавляють сторону захисту аргументів в Чарверсуді.

― Я теж не розумію, ― зітхнув Паттерсон і пройшовши до стола Морана, поклав на нього стосик порожніх бланків. ― Коли Моран прийде, передайте йому, щоб детально розписав як саме діяв при допиті. З тебе, Бонде, підпис, бо ти свідок. Я теж підпишу. Джеку, ти здається також застав частину. І хлопця, що на дверях чергував теж знайдіть. Потім хай мені на стіл все це покладе. Я поговорю зі знайомими, спробую переговорити з міністром, може це якось вплине, і вони нарешті припинять каламутити воду через вигадки преси.

― Я скажу Морану, ― кивнув Бонд і важко зітхнув. Коли Паттерсон полишив кабінет, Джек невдоволено пробурмотів:

― Не подобається мені все це.

― Що саме? ― Бонд підняв на нього погляд. Джек здавався незвично насупленим і серйозним, майже як Моран зазвичай.

― Все, ― лаконічно відказав він. ― Моя інтуїція не така гостра, як у Морана, та щось буде, можу закластися.

Бонд закотив очі і повернувся до читання журналу, що вкотре намагався звинуватити Морана в непрофесійності через якусь справу восьмирічної давнини. До статті додавалась фотографія, на якій Моран очевидно лаявся на фотографа. Зовнішньо він відтоді майже не змінився, а от поведінково, очевидно, став більш стриманий.

Коли на чергування прибув Моран, рівно за двадцять хвилин, як і казав Бонд, журнал вже було сховано подалі, бо останнім часом Морана все ж дістали матеріали про себе в виданнях, тож він почав спалювати сторінки з ними, прямо у руках колег.

― Зак заходив? ― спитав Моран тільки побачивши на своєму столі нові папери.

― Так. Сказав на тебе завели внутрішнє розслідування, ― Бонд прослідкував як Моран сів за свій стіл і почав перебирати стосик, рахуючи аркуші. ― Через смерть Ендерса. Наче ти його вколошкав. Маєш тепер писати виправдання, а ми розпишемося.

― Веселе у тебе буде Різдво, ― хмикнув Джек, підіймаючись зі свого місця. ― Ох не заздрю тобі, Моране. Але все одно спробуй відпочити в цю ніч, по можливості.

― Спробую, ― відгукнувся Моран, не піднімаючи погляду від паперів. ― Гарних свят, Джеку. Бонде, Зак особисто заніс ці бланки?

Бонд здивовано поглянув на напарника. Той дивився на порожні поки блакитні папірці. Точніше на один звичайний білий папірець серед них і на ньому було щось написано.

― Так, особисто. Що там? ― Бонд піднявся зі свого стільця аби роздивитися, та в наступну мить папірець спалахнув полум’ям. Моран ледь встиг забрати від вогню бланки, що лежали на горі, але нижні вже палали. Секунда і замість паперів на його столі була лише купка попелу. ― Схоже тобі знадобляться нові.

Моран відповів не одразу. Він ще кілька секунд дивився на попіл, не рухаючись і здається наче не дихаючи. Бонд вже хотів повторити питання про те, що було написано на тому дивному аркуші, однак Моран нарешті, наче загальмовано відізвався.

― Так. Нові бланки. Піду попрошу ще у Зака.

З цими словами він повільно поклав ті папери, що вціліли на стіл, коло купки попелу і повільно вийшов з кабінету. Бонд провів його здивованим поглядом, а коли двері закрилися, знову позирнув на попіл. Спроба відновити папірець магією нічого не дала: він був знищений вщент, як і напис на ньому.

Ця подія турбувала Бонда, але десь на тому ж рівні, що і погода на вулиці, де саме сьогодні температура мала опуститися нижче нуля і тим самим утворити з учорашніх калюж справжню ковзанку. Моран сказав, якби в тих паперах було щось серйозне: не в його стилі мовчати про важливі робочі деталі.

Коли ж Моран не повернувся за годину, за дві, Бонд почав дратуватися. У нього в планах було в обід вибратися на алею Діагон і придбати кілька подарунків, однак залишити кабінет порожнім, без чергового він не мав права. Моран зазвичай не дозволяв собі так нахабно прогулювати чергування, однак бували випадки, коли замість того, аби сидіти в кабінеті, він розгрібав справи з документами десь в сусідніх відділах, залишаючи кабінет на напарника. З урахуванням ранкових новин, пояснень відсутності Морана могло б бути мільйон.

Десь ближче до дванадцятої в кабінет знову зазирнув Паттерсон.

― Він що, на справі? ― спитав похмуро, побачивши чисту пачку бланків на столі. ― Чи вирішив вийти покурити і не повернутися?

― Дуже смішно, ― буркнув Бонд невдоволено. ― Ні, заходив, послухав, сказав, що йому потрібні ще бланки і кудись пішов. Мовляв, до тебе, але схоже, що передумав дорогою. Може він зі службою міністра сваритися через це розслідування?

― Ще бланки? Я наче достатньо приніс, ― Паттерсон насупився і ще раз глянув на стосик.

― Половина згоріла, ― звів Бонд плечима. ― Там записка якась була, що спалахнула, коли її прочитали. Не ти підклав?

― Нащо мені ховати самопальні записки? ― Паттерсон похитав головою і знову невдоволено позирнув на порожнє місце Морана. ― Сподіваюся він пішов не дурниці робити. Останнє, що нам зараз треба ― це сваритися зі службами міністра.

За пів години після візиту Паттерсона, Моран все ж з’явився у кабінеті.

― Мені потрібна твоя допомога, ― мовив він з порогу. Бонд скептично скинув брову.

― Точно? Тебе Паттерсон шукав. Де ти вештаєшся, від тебе ж папери чекають.

― Я їх вже заповнив, ― відмахнувся Моран, підходячи до стола Бонда. Лише зараз в його руках Бонд помітив велетенську шоколадку. Вона, мабуть, важила чверть кілограма і судячи з пакування, мала в складі всі типи солодощів, які тільки придумало людство. Мрія дитини. ― Можеш зробити з обгортки летиключ?

Бонд здивовано скинув брови.

― Навіщо? Ще більш дивну річ для летиключа придумати не міг?

― На подарунок. Це особисте прохання тож, будь ласка, ― сказав Моран. Бонд перевів погляд на нього. Десь секунди три вони просто дивились одне на одного, мовчки. Можливо, якби магія таке дозволяла, вони могли б в цей час обмінятися думками і Бонд зрозумів би все без слів, а так довелося просто кивнути і удати, що таке коротке пояснення було достатнім.

― Я, між іншим, теж хотів би сходити по подарунки в обід, а не припадати тут пилом. В який час має активуватися летиключ і куди має перенестися? ― спитав Бонд, забираючи шоколад. ― Мені потрібна точна адреса і час до хвилини.

― Активуватися має об одинадцятій вечора сьогодні. Хоча краще п’ять хвилин по одинадцятій. А переміститися на майданчик за будинком по Вортон Роуд двадцять один. ― Моран сховав долоні в кишені пальта і задумливо поглянув на свій стіл. ― Мені треба завершити ще кілька справ сьогодні. Вибач, що не підміню тебе.

― Моране, ― Бонд відклав шоколад і уважно поглянув на напарника. Зараз було б дуже доречно, аби той був трохи емоціональніший, щоб точно вловити зміну у виразі обличчя. ― Щось сталося? Точно все в порядку з тим розслідуванням? Мені не подобається те, що ти без попередження зник на півдня, це на тебе не схоже. Щось було в тих бланках, які згоріли вранці?

Моран знову поглянув на нього. На мить він здавався здивованим, тож Бонд вже готовий був визнати, що помилився, але потім щось в виразі обличчя Морана змінилося. У обличчі і тоні, яким він сказав:

― То був просто дурний жарт знайомого з канцелярії, забудь про нього. Та й з розслідуванням все буде добре, не переймайся так. В них нічого на мене немає.

Наче нормальна відповідь і пояснення. Цілком логічне: те саме казали і Джек з Паттерсоном, у міністерських служб просто не може бути доказів того, що Моран не робив. Та й знайомих у Морана дійсно було багато, чом би одному з них не пожартувати? Дурно пожартувати. Абсолютно незрозумілий жарт.

― Я зайду по летиключ пізніше, ― продовжував Моран тим часом. ― Думаю години за дві. Можу принести тобі щось на обід в якості компенсації за власну відсутність на робочому місці.

― Пиріжки, будь ласка, ― відказав Бонд. ― Ті що на алеї Діагон продають поряд з Дірявим казаном. З м’ясом і капустою.

― Домовилися.

Майже хвилину після того, як Моран полишив кабінет, Бонд не міг наважитися покинути чергування, аби за ним прослідкувати. Це було б доволі грубим порушенням службових обов’язків: в шостому кабінеті обов’язково мав знаходитися хоч один аврор в будь-який час доби. Однак поведінка Морана, його слова не давали Бонду спокою, тож він наважився ризикнути.

Бути метаморфомагом дуже зручно. Завдяки цій цікавій вродженій здібності, Бонд легко змінив свою подобу на більш-менш середньостатистичну серед службовців міністерства, полишив на стільці піджак і чкурнув в коридор за Мораном. Наздогнати його до ліфтів не вдалося, однак Бонд бачив в який саме сів Моран, тож знав і на який поверх той поїхав.

За мить Бонд явився в Атріумі. Не перед ліфтами, звісно, в кутку за камінами, але так, щоб бачити ліфти і більшу частину зали. Моран за хвилину вийшов на поверх і широким кроком рушив до фонтану. В розпал робочого дня, тут було достатньо людей, і з одного боку це робило Бонда непомітнішим, а з іншого, не давало нормально розгледіти, до кого саме підійшов Моран. Здається це була жінка, трохи бліда, схвильована. Бонд подумки вилаявся на себе за те, що не додумався повісити на Морана підслуховувальне заклинання, але в наступну мить зрозумів, що напарник навряд би не помітив таке.

Вони говорили не довше хвилини. Потім Моран віддав жінці конверт, що дістав з кишені і вона пішла до камінів. Власне, нічого дивного в цьому не було. До багатьох працівників отак заходили друзі та члени сім’ї. Їх не пускали в службові приміщення, тож зустріч в Атріумі була звичайною справою. У Морана цілком же могла бути дівчина весь цей час, чи не так? Або навіть сестра… Бонд зловив себе на думці, що намагається себе заспокоїти. Дожили, сам себе накрутив, слідкує за напарником, лише ревнощів не вистачає для повної картини!

Моран в Атріумі тим часом провів поглядом незнайомку, а тоді різко обернувся. Не до Бонда, звісно, а до чоловіка, який його, імовірно, гукнув, та його слова потонули в загальному шумі. Бонд прослідкував за поглядом Морана і напружився. Там стояв той зализаний тип. Раскін. Він коротко торкнувся свого капелюха, наче просто вітався, однак фраза, яку він сказав, точно була довшою за вітання. Та й Моран напружився. Якби тільки Бонд міг почути що там за розмова така…

Та Раскін вже пішов до камінів, а Моран роз’явився прямо з місця, де стояв.

Щоб там не відбувалося, Бонду кортіло ще раз запитати у Морана що було в тій записці. Втім, зловити того ще раз до кінця своєї зміни не пощастило.

Створивши летиключ з пакування шоколадки, Бонд поклав її на стіл колеги і зайнявся практикою заклинань. Від нудьги насправді, бо напередодні Різдва позакінчував усі свої справи, і окрім як просиджувати штани нічого не лишалося. Він кілька разів викликав патронуса, перетворив годинника на совенятко, потім назад і саме грався трансфігурацією аркуша паперу, коли на його заміну нарешті прийшов Фред. Його відсутність Морана не здивувала, або ж він просто цього не показав. Бонд вже думав відкласти своє питання до завтра, і піти все ж по подарунки колегам та Руті, поки всі магазини не закрилися, та в цей момент до кабінету увірвався патронус і повідомив про магічну бійку і маґлівському районі. Фред пішов шукати собі заміну, а Бонд висунувся на виклик і поки з ним розбирався, забув і про ранкову записку, і про дивні слова Морана, і про летиключ.

Бійку розвести вдалося більш-менш швидко та непомітно для маґлів, а от її причину, цукерки, що викликали агресію, виловлювати довелося мало не весь вечір. Відбувалося це приблизно в такій послідовності: із Сохо десь раз на годину надходила скарга про бійку, туди прибували аврори, зупиняли бійку, намагалися з’ясувати як вона почалася і хто продав цукерки, однак за цей час відбувалася ще одна бійка і доводилося нестися до неї. Саме через цю метушню, оперативний відділ і запросив допомогу.

Майже весь різдвяний вечір Бонд носився по ожеледиці в пошуках старенької продавчині клятих карамельок. Як виявилося пізніше, майже о десятій, це була Смердюча Саллі й вона чудово знала про ефект своїх карамельок. Бонд був готовий її придушити.

Фред зайнявся арештом і складанням протоколу. Хоч він і запевнив Бонда, що той може йти собі додому, бо і так затримався, Бонд все ж допоміг з оформленням першої документації. А потім він згадав про обіцянку бути на дівочому вечері Руті. Запізнився він вже не на одну годину, варто було поспішити, аби хоч на кінець потрапити, та замість дому, щось змусило Бонда повернутися в кабінет. Він запевняв себе, що забув там свого шарфа, хоча знав, що забув його ще зранку вдома і дуже про це шкодував…

Коли він явився в кабінет, то так і застиг від здивування. В кабінеті було темно і порожньо. Зважаючи на те, що в шостому кабінеті ніколи не згасало світло через чергування, це було дуже дивно. Жодна з ламп не горіла і було так темно, хоч в око стрель. Точніше, так Бонду здалося спочатку, а за мить він помітив вогник на кінчику цигарки.

― Моране? Якого біса ти сидиш без світла? ― Бонд змахнув паличкою. Загорілась одна з настільних ламп. Моран сидів на своєму робочому місці, відкинувшись на спинку стільця, закинувши ноги на стола і курив.

― Так краще думається. ― Через те, що горіла лише одна лампа, вираз його обличчя було не розгледіти в тіні. ― А ти чого прийшов? Твоя ж зміна давно закінчилась, ти маєш бути вдома, святкувати.

― Смердюча Саллі влаштувала мені та Фреду те ще святкування, ― пробурмотів Бонд. ― Та я вже йду, просто думав, що щось забув тут, але схоже загубив.

― І що ж ти загубив?

Краєчок цигарки запалав яскравіше, коли Моран знову затягнувся димом. Тління поступово з’їдало її, міліметр за міліметром, навіть коли Моран опустив руку від обличчя. Бонд бачив, як папір згорав і як тліли залишки тютюну за ним. Яскрава, помаранчева цятка в темряві.

― Шарф, ― відказав Бонд задумливо. Він був певен, що забув щось іще. ― Може і вдома залишив, не пам’ятаю вже.

Вдома. Вдома його чекала Руті, якій Бонд так і не встиг купити подарунок. Може подарувати шоколад? Маґлівські магазини ще мають бути відкритими, можна взяти таку велику шоколадку, як… Як Моран сьогодні приносив.

― Ти летиключ забрав?

Цигарка знову спалахнула у пітьмі від чергової затяжки. В тому світлі ледве можна було розгледіти губи Морана, кінчик носа…

― Так. Дякую за нього. Буду винен тобі послугу.

― Забий, вважай це за подарунок на Різдво, ― Бонд важко зітхнув. Здається він знову вимотався більше, аніж розраховував і тепер ніяк не може заспокоїтися, розслабитися. Час іти додому, відпочивати. Справи почекають до завтра. ― Гарного свята, Моране. Побачимось зранку.

― Побачимось.

Бонд явився біля дверей супермаркету за два кроки від дому. Руті, звісно, вб’є його за запізнення на вечірку без попередження, та в нього було більше шансів вижити, якщо він принесе з собою щось з випивки та солодощів.

― Ми вже закриваємося, ― гукнув Бонду касир, варто було тому переступити поріг магазину. ― Сьогодні до одинадцятої, вибачте.

― У мене є хоч пара хвилин? Мене вб’ють, якщо не принесу вино! ― Бонд поглянув на рудуватого касира. ― Дайте мені три хвилини і я куплю вам шоколадку.

Касир поглянув на нього скептично, але махнув рукою, мовляв, роби що хочеш. За три хвилини Бонд дійсно обрав якусь цілком пристойну випивку і пару шоколадок, сподіваючись ними відкупитися від праведного гніву Руті. Тільки розраховуючись за все це, він звернув увагу на годинник за спиною касира. Одинадцята нуль дві. За три хвилини має спрацювати шоколад-летиключ.

Вийшовши на вулицю, Бонд поглянув у небо. Тут було видно трошки зірок, а серед них ― перші білі сніжинки. Без вітру вони поволі опускалися поміж дерев і будинків до самої землі, осідаючи на залишках трави, вітах дерев і асфальті. Справжня різдвяна погода. Бонд важко видихнув і поволі рушив додому. Гарна ніч: мороз, сніг, десь далеко чути як грає запис «Колядки дзвонів». Якась малеча зранку буде в захваті від снігової ковдри яка утвориться тут за кілька годин. Будуть грати в сніжки, ліпити маленьких сніговиків і радіти подарункам, що Санта залишив від ялинкою. Але то завтра. Поки з неба летять лише перші сніжинки. І ці сніжинки падають просто чарівно.

Перед дверима в будинок Бонд зупинився. Щось все одно не давало йому спокою. Якщо Моран сьогодні чергує, нащо йому летиключ? Якщо йому треба в конкретний час бути в певному місці, то він же може цілком самостійно роз’явитися. Моран сказав, що це подарунок, але якщо подарунок, чому тоді летиключ мав спрацювати до Різдва? Якщо припустити, що це такий дивний спосіб доставки, чому ж доставити шоколад треба було не в будинок, а на майданчик за ним?

Летиключ вже мав би спрацювати, теоретично, кілька хвилин тому. Та все ж, щось було не так. Записка, що згоріла зранку, летиключ, дивна поведінка Морана, те як уривчасто він сьогодні говорив, як він сидів в темряві… Щось було не так.

Бонд поставив пляшку вина та шоколадки на парапет біля входу в будинок і зосередився, щоб явитися за два кроки від Морана. Хай він буде виглядати як бовдур, що розхвилювався на рівному місці, однак натомість спокійно піде сьогодні спати.

Роз’явитися не вийшло. Тривога в серці Бонда посилилась. Якщо він не може явитися поруч з Мораном, значить той не в кабінеті під час свого чергування. Виклик? Щось сталося? При чому щось сталося за менш як десять хвилин з того моменту, коли Бонд полишив кабінет, саме в час коли мав спрацювати летиключ і при цьому зараз Моран перебував в зоні без роз’явлення. Звучить не дуже добре. Хоча кого Бонд обманює, звучить дуже кепсько, хоча досі може бути звичайним робочим викликом. Або ж Моран вирішив покинути чергування і розпити вино в Гоґвортсі з професором О’Коннором… Кого Бонд обманює, Моран не покинув би робоче місце в чергування без поважної причини!

― Сподіваюся я не явлюся в стіну через тебе, бовдуре, ― пробурмотів Бонд тихо. Насправді, являтися поруч з кимось, а не в місце, яке добре знаєш ― небезпечна практика. Шанси опинитися посеред столу, розсіченим навпіл, або замурованим в стіну доволі високі, та все ж не настільки, аби не спробувати. Бонд робив так регулярно, однак завжди уявляв що являється десь поруч з потрібною людиною: за крок, максимум два. Якщо знати звички людини і приблизно те, де вона має бути, це більш-менш безпечно. Однак зараз Бонду треба було явитися не за крок від Морана, а за тридцять. Оминути зону без роз’явлення, але все ще бути достатньо близько, аби зрозуміти що взагалі відбувається. Якщо все в порядку і Бонд просто панікер, то він повернеться і піде святкувати Різдво. Якщо ж ні ― встигне прийти на допомогу. ― Хай мені щастить.

Бонд роз’явився. Опинився посеред старого кладовища, чорт знає де. Помітив спалах заклинання, почув вигук.

― Круціо!

Важкий стогін. Що б там не відбувалося, це було кепсько.

Хлопця, що творив непрощенне заклинання Бонд не паралізував, а буквально збив з ніг налетівши на нього з розгону. Потім вже схопив паличку, знезрброїв та оглушив. Поки боровся, помітив інших магів навколо: паралізованих, зв’язаних або ж просто не при свідомості. Схоже, тут була бійка. А потім Бонд нарешті озирнувся на того, до кого творили непрощене катувальне прокляття. І грудях все похололо.

― Агов, Моране, ти там живий?

Людина в знайомій сірій сорочці і чорних джинсах надто нерухомо лежала на холодній землі, в снігу, а навколо розпливалась темна калюжа.

― Моране, відповідай мені! ― голос не має так тремтіти від страху, не зараз. ― Якщо будеш мовчати, я на похороні розкажу всім, що ти носиш труси з маленькими совенятками.

― Не посмієш…

Його голос було ледь чути, він був більше схожий на хрип, але Бонд готовий плакати від щастя, бо Моран ще живий. Хай знесилений, хай поранений, але це все можна виправити. Бонд схопився за цю думку. Надія допомогла йому зосередитися на заклинанні, що зупинило кров, що приглушило біль, що заморозило дію невідомого прокляття. Надія додала Бонду сил говорити з Мораном, поки той не відключився, прикрикнути коли треба, дотягнути його до зони, де вони можуть роз’явитися. Головне ― дістатися Мунґо, а далі якось буде. Бо, як сказав Паттерсон, цілителі Мунґо тільки мертвих не воскрешають, а Моран ще не мертвий, Моран ще дуже навіть живий, бурмоче якусь нісенітницю Бонду над вухом у напівсвідомому стані.

Опинившись в коридорі Мунґо Бонд покликав на допомогу, і був неймовірно радий, що цілителі з’явились швидко, навіть у різдвяну ніч. Тоді він ще вірив, що Морана врятують і поставлять на ноги.

Коли за пів години перед ним з’явився Паттерсон, Бонд майже знав, що Моран впорається, якими б серйозними не були поранення, бо це ж Моран.

― Де ти його знайшов?

― Кладовище якесь…

― Там ще хтось був?

― Так.

― Маєш провести аврорів туди, Бонде. Зосередься!

― Так, звісно.

Три явлення: до штабу, до кладовища, назад до Мунґо. Знову в коридорі, знову в очікуванні гарних новин. Після опівночі по коридору пронісся професор О’Коннор. Його без питань пустили в палату, та коли Бонд хотів зайти також, цілитель попросив його почекати. Бонд не розумів, однак досі сподівався і чекав. Майже засинав під стіною від втоми, але сподівався і чекав.

Себастьян Моран помер близько четвертої ранку двадцять п’ятого грудня, трохи не доживши до сходу сонця.

В той же день з’ясувалося, що бланки, які в нього просив Паттерсон, Моран відніс одразу в адміністрацію міністра. В той же день його визнали винним в перевищенні повноважень при допиті, і це зробило всі свідчення Майкла Ендерса непридатними для використання в суді. Паттерсон сказав, що виправить це, однак велів поки шукати інших доказів.

Після допиту Дерріла Гаррісона та похорону Морана, аврори нарешті викрили шлях передачі контрабанди з Британії в Америку та навіть змогли зв’язати цей шлях з Райхертом. Однак за добу з’ясувалося, що представити цей зв’язок як доказ вони вже не можуть.

Весь цей час газети не припиняли публікувати статті про Морана: про його смерть, про помилку в роботі, про внутрішнє розслідування міністерства та його результати. Щодня з перших шпальт на Бонда дивилося чорно-біле знайоме обличчя людини, яка вже лежала в холодній зимові землі.

Після того, як Райхерт вдруге зірвався з гачка, Бонд зрозумів, що більше не витримує і написав заяву на звільнення. Паттерсон її не прийняв. Велів Бонду відпочити, зібратися і подумати про все ще раз.

― Ти нам тут потрібен. Як ніколи потрібен.

Та Бонду було вже все одно. В його грудях наче утворилась велика діра, і вона лише розросталася з кожним днем. Двадцять дев’яте та тридцяте грудня він провів вдома, вилазячи з ліжка лише щоб поїсти. Краще не ставало. Коли ж Руті заявила, що він так скоро пліснявою заросте, і спробувала трохи розворушити його, Бонд просто втік від неї. Як був, у домашніх спортивних штанах та брудній кофті, роз’явився зі своєї кімнати, стискаючи в долоні ключ і опинився у квартирі Морана. Тут ще пахло димом його цигарок. Тут була обурена кішка Фредді, що якимось чином дісталась пакету з кормом, розідрала його і без їжі не залишилась, однак наполегливо вимагала від Бонда прибрати за собою.

― Забули про тебе, маленька, ― тихо мовив він, опускаючись перед звіром і обережно гладячи його між вухами. ― Пробач. Ти, мабуть, чекала на господаря, та… Він не прийде. Пробач.

Фредді штовхнулася вологим носом в долоню Бонда, фиркнула і потерлася об його ногу.

Можливо, варто було заварити собі чаю чи кави. Може варто було щось з’їсти, чи хоча б просто зазирнути в холодильник Морана, викинути продукти, що зіпсувалися. Але Бонд не мав сил на жодні розумні чи раціональні дії. Єдине, на що він спромігся, ― дістати з кишені кофти пачку цигарок, що забрав кілька днів тому зі столу Морана та підпалити одну. Дим обпалив легені, від нього почало нудити. Не найкраща ідея. Однак від його запаху ставало спокійніше. Бонд залишив цигарку тліти в попільничці, а сам впав на охайно застелене порожнє ліжко, відчуваючи як залишки сил наче зникають з тіла. Як же він на біса втомився. Від всього цього смутку, туги, від необхідності іти вперед попри те, що нічого не виходить. Від необхідності переживати помилки і ганятися за уявною, примарною можливістю помститися за допомогою закону. Закону, який ніколи не був на їх боці.

― Ти дурень, Моране, ― сказав Бонд порожній квартирі. ― Жив як дурень, і помер як дурень. І через тебе, через твоє дурне життя… Я маю якось дурно доживати своє.

В грудях знову майже фізично заболіло. Бонд перекинувся на бік, згорнувся і міцно стис повіки. Може колись цей біль пройде, може колись стихне. Але поки що жити з ним просто неможливо.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.