Літнє розслідування

28 грудня

Бонд прокидається на столі. Судячи з шуму за дверима, робочий день вже почався… Спина уїдливо каже «дякую» за сон на стільці, голова їй підтакує за сон лише в три чи чотири години. Втім це краще, ніж відсутність сну взагалі.

― Прокинувся все ж? ― Вунш дивиться на нього із-за свого столу зі співчуттям. ― Джек просив наглянути за тобою, але не будити.

― Котра година? ― хрипло питає Бонд і тре очі. Голова гуде. Спати все ще хочеться, але вже не настільки. До того ж він не завершив звіт-опис знайденого контейнера… Треба десь роздобути кави і закінчити. А потім може додому заскочити, привести себе до ладу і знову за документи. Працювати. Працювати, працювати, працювати, поки Райхерт не опиниться в Азкабані. У них достатньо звинувачень до цього, залишилося їх зв’язати з цим засранцем.

― Початок десятої, ― Вунш згортає і відкладає газету, яку читав до цього. На першій шпальті Бонд встигає помітити фото надгробка і знайоме прізвище. Вони навіть на його смерті сенсацію зробили… Виродки. ― Як ти взагалі?

― Лайново, ― бурчить Бонд. Колега питає з ввічливості, брехати з ввічливості Бонд не збирається. Натомість він встає, обходить свій стіл і починає ритись по шафках Моранового. Де той ховав каву?

― По тобі видно, ― Вунш слідкує за ним поглядом. ― Без образ. Я скоріш хотів спитати, чи можу чимось допомогти… Хоча дурне питання.

― Дуже.

Ні банки, ні пакетика ніде немає. Зате є нескінченні папери, теки, записники, ручки, пера, порожні і напівпорожні пачки цигарок. Сам не знаючи нащо, Бонд бере одну з них. Всередині ще аж три цигарки і яскраво-жовта дешева запальничка.

― Я по каву. Здається біля входу є кав’ярня, ― бурмоче він. ― Тобі взяти щось?

― Обійдуся без вашого гіркого американського чаю, ― Вунш хитає головою. ― Тобі б краще поспати, а не кави. Звіти від тебе вже не втечуть.

― Я знаю.

На вулиці холодно і вогко. З сірого неба мете дрібним снігом, який лише торкаючись будь-якої поверхні перетворюється на воду. Опинившись на вулиці, Бонд невдоволено згадує, що його пальто залишилося висіти на вішачку біля дверей в кабінет, а весь удар негоди на себе приймає легенький піджак. Однак повертатися не хочеться, тож Бонд рушає прямо до кав’ярні, яка вже на всю працює та обслуговує клієнтів.

― Подвійний американо з собою, будь ласка, ― бурмоче він замовлення.

― Маєте кепський вигляд, ― чується голос зі сторони. Бариста саме відійшов від стійки аби приготувати каву, а до Бонда звернувся один з відвідувачів. За столиком, прямо біля холодильника з тортиками, читаючи газету сидить Раскін. Як завжди зализаний, як завжди байдужий. ― Сподіваюся, ви не перейняли в пана Морана його шкідливі звички.

― На що ти натякаєш, сучий сину? ― шипить Бонд, ледве стримуючись, аби не влаштувати бійку прямо тут.

― Натякаю, що вам краще гарно виспатися, пане Бонд, і не витрачати зайві сили, ― Раскін ліниво піднімає на нього погляд, а потім перегортає сторінку газети. На ній майнуло рухоме фото, на якому плакала велика панна. Іветт. ― І не турбуйте зайвий раз пана Чейза Оріна, у нього нещодавно народилась двійня, тож він дуже втомлений останнім часом.

― Ваша кава, ― бариста повертається та ставить на стійку паперову склянку. Бонд загальмовано повертається до нього аби розплатитися. Так само загальмовано він виходить з кав’ярні і вже під холодним вітром робить перший ковток кави. Лише потім до нього доходить.

― Щоб тебе дракони зжерли, ― лається Бонд і зривається бігом назад до міністерства, до відділу Джері.

Липень

Пів року тому

За травень Бонд більш-менш адаптувався в тому скаженому документообігу, що являло собою міністерство. Адаптуватися прийшлось, бо коли Моран повернувся з відпустки, він і не подумав знімати цей кошмар з Бонда, а лише відділив найбільш нагальні та об’ємні справи, розгріб їх, а на інше сказав:

― Не буду ж я завжди робити все за тебе. Якщо ми напарники, то будь такий ласкавий робити і документацію по своїм справам самостійно.

― А до цього я що робив? Весь січень, лютий і березень!

― Вчився вести внутрішній документообіг штабу, ― Моран закрив теку, в яку саме підшивав звіти по справі з ельфами і прибрав її в ящик столу. ― Якби я звалив на тебе все і одразу, ти б з’їхав з глузду.

― Я і так з’їду!

Та Бонд, звісно, перебільшував. Хоч якою складною і нелогічною здавалася система роботи міністерства та взаємозв’язку відділів, це все ж була система з певними правилами і порядками, її просто треба було вивчити і Бонд вивчив.

На початку червня він взяв, розслідував і самостійно закрив першу свою справжню справу. Нічого серйозного, лише нелегальний продаж драконячої крові охочим погратися забороненими чарами і зіллями, та Бонд був собою дуже задоволений. Аби вийти на продавця він замаскувався під потенційного клієнта і буквально схопив злочинця на гарячому. Маючи на руках і очевидні докази, і зізнання, Бонд за кілька днів оформив документи і нарешті поставив на свою поличку хоч і тонку, але першу теку.

Чомусь йому здавалося, що заповнення полички буде дуже довгим і складним процесом, та влітку маги наче показилися і в липні вже було очевидно, що Бонд має всі шанси сходити у відпустку цього року, можливо навіть на початку осені, а не в грудні. Пощастило, що обіцянки Джека про поповнення в штабі не були порожнім звуком і розклад чергувань поступово прийшов до нормального вигляду. Тепер Бонд мав змогу не лише просиджувати штани в кабінеті.

А справи, дрібні і не дуже, сипалися на аврорів, як літня злива. Через це Бонд швидко навчився відмовляти Ґрегсону та іншим в проханнях підмінити їх на чергуваннях. Знайшли дурного ― сидіти в кабінеті під землею, коли можна займатися справою на свіжому, теплому повітрі, попиваючи лимонад чи маслопиво. Після того, як Моран натякнув, що заповнювати документи прямо в кабінеті міністерства не обов’язково, Бонд користався нагодою і тікав на свіже повітря в будь-який робочий час, який не збігався з його чергуванням. Писати звіт і водночас їсти морозиво було в рази приємніше, аніж просто писати звіт.

В цих втечах в якийсь момент до Бонда почав приєднуватися і Моран. Одного разу просто знайшов його в альтанці в парку, сказав, що місце хороше і сів навпроти, розбирати власні папери. Бонд абсолютно не заперечував. А коли на вулиці стало занадто жарко, і Моран запропонував перебратися кудись, де можна застосувати охолоджувальні чари і при цьому не привертати уваги маґлів, Бонд одразу ж погодився.

На якийсь час вони повернулись в кабінет, та саме тоді на Джека звалилась справа з проклятими ревунами. Листи не тільки кричали на адресата, але і починали кидатись на нього, кусали і могли завдати серйозних тілесних ушкоджень. Таких листів було багато, аж надто багато, і тому кожного разу, як їх виявляли, передавали прямо на стіл Джеку, який скидав все у магічну клітку, але не завжди міг заткнути. Через це майже весь липень в кабінеті стояв такий ґвалт з зачарованих ревунів, що навіть чергові аврори перебралися в сусідні приміщення. Саме тоді Моран вперше запропонував засісти у нього на квартирі, в спокої та тиші подумати над тим, що вони мають у справі з кількома магами, що за дивних обставин втратили пам’ять про останні два-три дні, а разом з нею ― здатність творити магію.

Історія була плутана, вхідних даних ― обмаль, небезпека ж неймовірна. І можливо саме тому Паттерсон особисто приніс цю справу на стіл саме Морану.

― Це для тебе, ― сказав він третього липня, передаючи йому три тонкі теки. ― Пріоритет найвищий, можеш відкласти або передати все інше, як вважаєш за потрібне.

Моран тоді саме закінчував справу про бешкетливих неповнолітніх магів, які чомусь вирішили, що буде дуже весело продавати дорослим під виглядом проклятих речей, заморожених і трохи замаскованих піксі. Справа до смішного очевидна, проста, з нею міг би впоратися будь-хто, та через одного з піксі постраждала поважного віку відьма, яка була якоюсь там родичкою Морану, тож його родина наполягла на тому, аби цією справою зайнявся саме їх представник. Моран вилаявся і розібрався за добу, при цьому так налякавши неповнолітніх пустунів, що ніяких більше покарань не знадобилося.

― Можеш коротко сказати що там такого пріоритетного? ― Моран похмуро поглянув на теки, відкрив першу.

― Один з постраждалих ― неповнолітній маг, ― відказав Паттерсон. ― Про інше сам почитаєш. Можеш взяти собі когось у допомогу, але май на увазі: жодного розголосу і максимальна ефективність. За справою і тобою відповідно слідкує міністр. Звітувати доведеться йому теж.

Брова Морана злетіла на лоба.

В той день він скинув на Бонда всі поточні справи і не з’являвся в кабінеті майже дві доби. Потім прийшов, ще більш розпатланий ніж зазвичай і заявив:

― Працюєш зі мною, все інше кидай на Фреда і Вунша. Чергування теж.

― Мені прямо зараз все це зробити? ― обережно спитав Бонд, при цьому намагаючись перекричати трьох ревунів, що вже сиділи в клітці на столі Джека. Це був один з перших днів їх перебування тут і всі ще сподівалися, що гамір стоятиме не довго.

― Так. Я почекаю. Потім підемо в тихіше місце.

На початку справи у них не було нічого окрім імен трьох постраждалих ― дві відьми, один чаклун ― і адреси де їх знайшли. Всі троє блукали алеєю Діагон раннім ранком, не пам’ятаючи як тут опинилися і що взагалі роблять. Лише коли до них хтось заговорював, пам’ять поступово поверталась, та все ще залишалася прогалина приблизно у дві доби. Їхні рідні та друзі повідомляли про зникнення саме за цей час. Де саме перебували постраждалі, що з ними робили і як вони опинились на алеї Діагон було невідомо. Про це Моран розказав Бонду, коли вони явилися в його квартиру, начаклували там прохолоду та розклали наявні документи на столі.

― Останнього знайшли кілька днів тому. Я оглянув вулицю, кожне приміщення, біля якого їх було помічено вперше, поговорив з місцевими, родичами постраждалих, але там буквально нічого, ― сказав Моран, похмуро дивлячись у звіти і при цьому помахом палички роблячи холодний чай на кухні. ― Зважаючи на те, що опинилися вони всі в різних місцях алеї, я підозрюю, що насправді їх туди перенесли: явили, або ж скористувалися летиключем. Було б непогано знайти предмет, що був летиключем, може наші спеціалісти зможуть приблизно визначити звідки перенесло постраждалих, але пройшло багато часу… Малоймовірно, що я щось знайду.

Він тяжко зітхнув і поглянув на Бонда.

― Мені потрібен свіжий погляд на все це.

Бонд поспіхом задавив широку посмішку, що вже лізла на обличчя. Моран просив його про допомогу в справі. Вперше! Що ж, варто було дати йому вартісну пораду. Бонд задумливо закусив губу, пробігаючись очима по рядках звітів.

― Чи є щось спільне у постраждалих?

― Маґлонароджені, ― майже одразу відповів Моран і приманив склянки з чаєм до столу, взяв одну, відкинувся на спинку дивана. ― Якісь засранці знову помішалися на чистоті крові і… Треба їх знайти якнайшвидше.

― Якщо вони якимось чином крадуть здатність творити магію, ― задумливо пробурмотів Бонд, ― чи знаємо ми про якісь ритуали, чи заклинання, що роблять таке можливим?

Моран поглянув на нього, як на ідіота.

― Дурне питання, знаю, але я мав уточнити, ― відказав Бонд, невдоволено суплячись. Перш ніж продовжувати розмірковувати вголос, він зробив ковток чаю. ― Припустимо що такий ритуал чи заклинання існує. Можливо навіть зілля. Не може ж маг просто так втратити магію, це не кнат, аби його загубити.

― Це очевидно.

― Все в світі очевидно, а за очевидним ховається цікаве, ― відказав Бонд і весело всміхнувся. ― Зважаючи на результат, магія доволі серйозна, тому якщо це ритуал, то для нього мають бути певні умови. Є сенс звірити час зникнення постраждалих з місячним календарем. Якщо ж це було зілля, треба цікавитися в продавців чи не було замовлень на рідкісні інгредієнти в останній місяць. При чому скоріше цікавитися в тих, хто торгує в провулках, а не по алеї. І можливо варто зазирнути на магічні вулиці в інших містах. Є імовірність, що постраждалих закидують в Лондон, аби змусити нас шукати в Лондоні, а не в потрібному місті чи навіть регіоні.

― Таке опитування займе купу часу, якого в нас немає, ― похмуро пробурмотів Моран і поліз в кишеню за цигарками. За останні місяці Бонд якось звик до запаху диму поруч. Джека це дратувало, в кабінеті він суворо забороняв Морану курити, а Бонду регулярно нагадував про шкоду пасивного вживання нікотину. Та робити зауважень Бонд не збирався. Цигарковий дим Морана не рідко вкладав, упорядковував думки в його голові. ― Є підстави очікувати, що будуть ще постраждалі.

― Звісно є. Тому нам треба, аби хтось чергував ранками на алеї Діагон, і визначив як саме постраждалі з’являються там, ― Бонд уважно поглянув на Морана. ― Зараз ми не зможемо упередити ще один випадок.

― Але можемо винести з нього максимально користі… ― задумливо пробурмотів Моран. ― Добре. Тоді ти займешся опитуваннями. Треба знайти офіційний список торговців компонентами для зіль і попитати в наших на кого поза цим списком варто звернути увагу… Ні. Краще вийдемо одразу на постачальників. Їх менше, вийде проаналізувати швидше, та й на контакт вони підуть охочіше, особливо з новим клієнтом, ― Моран поглянув на Бонда, а потім затис цигарку в кутику губ, відставив склянку з чаєм і взявся щось завзято писати на найближчому аркуші паперу. ― Тебе вони ще не знають. Зміниш подобу, повештаєшся в їх колі трохи. На тобі будуть офіційні та сірі постачальники, на мені ― тіньові. Місячний календар звіримо прямо зараз. На алеї ранками продовжу чергувати я.

Поки він говорив, Бонд задумливо потягував чай і спостерігав як начаклований прохолодний вітерець ворушить темне волосся Морана. Попереду в них був насичений тиждень.

Бонд гасав країною і майже не з’являвся в кабінеті. Як і сказав Моран, новому клієнту всі постачальники були раді і без проблем ділилися як тим, що могли дістати, так і загальними тенденціями ринку. Розпитати їх про те, чи було щось незвичайне в останніх замовленнях, було легко, однак не принесло жодної користі. Звісно було кілька дивних речей, однак, поглянувши на їх список, можна було припустити хіба що маг, який їх замовляв, хотів зварити собі гарне проносне. Аналіз місячного календаря теж нічого не дав. Так, зникнення постраждалих припадали на певні фази, але всі на різні.

За два дні такого темпу, Бонд завалився у квартиру Морана (через двері, бо Моран не поспішав давати йому ключа навіть при тому, що Бонд майже прописався тут), аби відзвітувати про останні допити, і буквально зіштовхнувся з братами О’Коннор. Вони похмуро гіпнотизували залишки піци на столі та якийсь папірець.

― Будеш пиво? ― спитав Моран, пускаючи Бонда всередину. ― Тільки спочатку повечеряй, не хочу, щоб тебе розвезло.

― Я вмію пити, бовдуре. І з однієї пляшки пива мене не розвезе, навіть на голодний шлунок, ― Бонд невдоволено штурхнув Морана вбік. ― Привіт, професори. Як справи?

― Кепсько, ― пробурмотів Луїс. Він був дуже схожий на старшого брата: такі само карі очі і світле волосся, от тільки Луїс стриг та вкладав його охайніше, і виглядав серйознішим за Вільяма. Поправивши окуляри з овальними лінзами, він поглянув на Бонда. ― Зникла одна з учениць. З притулку. Маґлонароджена.

― Я дав їм ознайомитися з тим, що ми знайшли, ― похмуро сказав Моран, відходячи до холодильника. ― Не те щоб я не довіряю міністерському аналізу…

― Але не довіряєш, ― кивнув Бонд, приймаючи від нього пляшку і відкриваючи її паличкою. ― Я приніс доповнення до списку інгредієнтів, що здалися постачальникам дивними за останній місяць. Вони і для мене дивні.

З цими словами він дістав з кишені піджака записник і простягнув його старшому професору О’Коннору, в обмін на шматок піци з ковбасками.

― Там вони записані по регіонах, в яких працює кожен постачальник. Не знаю, чи є з цього користь, вам буде видніше.

― Переходь вже на «ти» до мене, ― професор м’яко всміхнувся і поклав записника поряд з тим папірцем, що розглядав. ― Я давно не твій професор, як і мій брат.

― Це все звичка, ― Бонд звів плечима і прийнявся за піцу. ― Чи є фось фсе про вникву діффину?

― Прожуй, ― похмуро буркнув Моран. ― Є. Шістнадцять років, сирота, ідеально здані напередодні СОВи. Вийшла на прогулянку з притулку, не повернулась. Гуляла з подругою, відійшла якісь продукти купити на вечерю, зникла дорогою і в притулку більше не з’являлась. Її всю ніч прочекали, а потім зв’язалися з Віллом.

― А чому з в… з тобою, а не з поліцією? ― Бонд поглянув на професора, однак відповів йому Луїс. Вільям не відволікався від вивчення записів.

― Бо директорка того притулку не дуже любить магів, ― пояснив він. ― Заяву в поліцію теж написано, звісно, однак з нами вона зв’язалася в першу чергу. Думала, що це ми її забрали. Власне, півдня ми намагалися розібратися куди ж могла подітися шістнадцятирічна відьма посеред білого дня, думали, може хлопця знайшла, та її наче корова язиком злизала. І тоді брат відіслав сову до Морана.

― А я не став приховувати деталі справи, ― закінчив Моран. Він стояв спершись на стійку і задумливо крутив пляшку пива в руці. ― Останній з наших постраждалих теж був неповнолітнім учнем Гоґвортсу. Вони переключились на дітей.

― Бо дорослі маги їм не підходять, ― подав голос Вільям. Він відклав папери, потер втомлено перенісся. ― Кілька років тому я наштовхувався на доволі стару працю про те, як в минулих століттях, коли упередження про нечистокровних магів були сильнішими, були спроби відібрати здатність чаклувати в одного мага та передати його іншому. Вони хотіли так лікувати сквібів. Одразу скажу, що всі спроби були невдалі, як за описом в науковій праці, так і по моїх висновках на основі описаного процесу. Давнім магам вдавалося відділити магію від людини, однак та майже одразу згасала. Без носія, який народжений творити магію, сам по собі цей… назвімо його «дар», жити не може.

― Тобто магія, яку забрали в інших жертв, скоріш за все зникла назавжди, ― похмуро мовив Моран. Він не запитував, стверджував. Озвучував те, про що Бонд, та, мабуть, й інші зараз подумали. Запала тиша. Вільям похитав головою, взяв чашку з чаєм, що стояла біля нього, зробив ковток.

― По логіці так, ― сказав він нарешті. ― Однак я сподіваюся, що людина, яка цим зайнялась, все ж переслідувала якусь конкретну мету, а не була навіженим психом. Якщо була мета, причина вдатися до чогось подібного і повторювати це знову і знову… Можливо ваш злочинець зміг піти трохи далі своїх колег з минулих сторіч.

― Жити надіями у нашому випадку небезпечно, ― похмуро сказав Моран. ― Мені шкода, що я не зловив цього гада раніше, Вілле. Я зроблю все, щоб це зникнення стало останнім.

Вільям мовчки кивнув і піднявся з дивану, простягнув Морану власні записи.

― Я виділив ті компоненти, які зустрічав в тій праці. Там описувалося зілля і ритуал. Скоріш за все твій злочинець щось змінив, тож список точно не повний, але сподіваюся тобі це допоможе. Зв’яжися зі мною, коли дівчинку знайдуть, добре?

― Звісно, ― кивнув Моран, забираючи записи. ― Мені сказати Скарбеку, що ви зацікавлені справою?

Бонд здивовано скинув брови. До чого тут Джері взагалі?

― Він вже знає, ― Вільям слабко всміхнувся. ― Думаю, саме тому справа у тебе. Гадаю, для нього не стане секретом, що ти трошки зливаєш мені інформацію.

― Дійсно.

Коли брати О’Коннор залишили квартиру, роз’явилися з неї, Моран знову приклався до пляшки і впав на диван, на те саме місце, яке до цього займав Вільям.

― До чого в цій справі Скарбек? ― спитав Бонд, лаштуючись у кріслі навпроти. ― Це ж ніяк не стосується маґлівських речей.

― Маґлівських речей? ― Моран здивовано скинув брови. ― До чого ти взя… А, зачекай. Ти подумав про молодшого Скарбека, чи не так?

― Ну так, а про якого ж іще? ― Бонд зробив ще ковток пива. ― Я наче пам’ятаю, що у нього є старший брат, але досі ми навіть в коридорах не бачилися. Підозрюю, що він якийсь офісний щур з відділу, з яким ми навіть не перетинаємось. Може навіть з управління міністерства, але… Чого ти смієшся?

Бачити як Моран сміється, було дивно. Так, він вже показав Бонду, що вміє всміхатися і в принципі з мімікою в нього все в порядку. Однак, здається, це був перший раз коли Моран при Бонді саме сміявся: його плечі трусилися, а усмішку він ховав за долонею ― це певно був сміх.

― Скарбек старший, який Томас, ― Моран не втримався фиркнув і ковтнув ще пива, перш ніж продовжити: ― Він вже два роки, як міністр магії.

Бонд вдавився новим шматком піци й закашлявся під вибух Моранового реготу, який вже і не думав його ховати.

― Справді, починай читати газети далі першої шпальти! ― казав він крізь сміх, поки Бонд спішно запивав шмат тіста, що став йому поперек горла. ― Бо працювати в міністерстві й не знати хто міністр ― це вже занадто.

― Я просто не цікавився! ― обурено відказав Бонд, нарешті змігши вдихнути повітря. ― Мені не до того було!

― Зате було до того, щоб пити каву з його молодшим братом, ― хмикнув Моран. ― Я бачив вас випадково, не дивись на мене так, я за тобою не слідкую, без того є чим зайнятися.

― Ми з ним відносилися до одного гуртожитку, залишились друзями, ― похмуро відказав Бонд, змушуючи себе думати, що він зовсім не виправдовується. ― З його братом я навіть ніколи не бачився.

― Ще побачишся, ― усмішка злетіла з обличчя Морана. ― Після того, як з’явиться ще одна дитина, яка втратила магію, міністр захоче з нами поговорити. Треба гарно підготуватися до її повернення. Що там відмітив Вілл?

― Якщо дитина зникла вчора ввечері, то теоретично з’явиться після завтра, чи не так? ― Бонд похмуро поглянув на Морана. ― Я піду з тобою. Стежити за алеєю.

Моран позирнув на нього, кивнув.

― Завтра зранку я теж там буду. Про всяк випадок. Приєднуйся, якщо хочеш.

― Приєднаюся, а ти виспись нормально, а то виглядаєш старшим років на двадцять, ― похмуро буркнув Бонд. Це було неправдою: дивлячись на Морана взагалі не можна було сказати, що в останні дні він мало спав: ні тіней під очима, ні блідості, ні інших ознак втоми. Він виглядав як завжди. Але він опитував не менше постачальників аніж Бонд, до цього ще і по декілька годин зранку чатував на алеї Діагон. Він певно недосипав, як і попереджав професор О’Коннор при минулій зустрічі.

Моран кинув на Бонда погляд, який так і говорив: «Серйозно? Граєшся в матусю?» Втім заперечувати він не став.

Наступного ранку, ще до сходу сонця, вони зустрілися на алеї Діагон. В Бонда злипалися очі: на годиннику не було і четвертої. Вони простирчали у вранішньому тумані години три. Бонд наклав на себе розілюзнювальне закляття, аби не привертати зайвої уваги, Моран же мав плаща-невидимку. Вони блукали вулицею від одного кінця до іншого аж поки не почали відкриватися перші заклади.

― Сьогодні, схоже, нічого не буде, ― пробурмотіла порожнеча голосом Морана десь справа від Бонда. ― Можна повертатися.

― Ти щодня в таку рань сюди приходив? ― похмуро поцікавився Бонд.

― Я рідко коли сплю довго, ― Моран скинув плаща і важко зітхнув. ― Завтра треба ще раніше прийти.

Бонд був абсолютно з ним згодний, тому замість того, аби піти досипати, завалився у міністерство. Послухав ревунів Джека, швиденько оформив папери про опит постачальників, зазначивши лише тих, запити яких відмітив вчора Вільям. Також завдяки його поміткам, Бонд склав приблизну карту закупівель їх злочинця. Один інгредієнт був з Лондона, ще два ― з передмістя, всі інші ― Шотландія.

Також Бонд завітав до Гердера. Намагався випросити у нього плащ-неведимку і для себе, але наштовхнувся на різку відмову.

― Вибач, але твій кредит довіри ще не настільки великий, тож без дозволу від когось посадою повище, нічого не дам, ― відказав Гердер.

― А в Морана він достатньо великий? ― скептично поцікавився Бонд. ― Судячи з того, як ти ремонтуєш його пальто ― ні.

― Все одно більший, ніж в тебе, ― Гердер всміхнувся, а потім підпер долонею підборіддя, спираючись ліктем на стола. ― Але ж ти не лише за цим до мене прийшов, чи не так?

Бонд всміхнувся: його підловили.

― Гердере, як працівник відділу таємниць, скажи мені одне «так» чи «ні» на наступне питання. Я не буду розпитувати про деталі, але мені потрібно розуміти на що сподіватися в одній з поточних справ.

Брови Гердера злетіли на лоба. Він задумливо закусив губу, пожував її кілька секунд, потім різко відкинувся на спинку свого стільця, схрестив руки на грудях і кивнув.

― Я слухаю твоє питання.

Бонд полегшено видихнув.

― Чи існує спосіб збереження «дару» магії окремо від людини з яким вона народилася. Контейнер, заклинання, пробірка зачарована ― що завгодно. Чи воно існує? Хоча б в теорії.

Гердер розплився в посмішці та задумливо похитав головою. Серце Бонда встигло вже впасти в п’яти від такої реакції, та потім Гердер заговорив.

― Я поки не вирішив, чи ти дуже розумний, якщо питаєш таке в мене, чи навпаки, дуже наївний. Моя відповідь ― так. Але не смій розпитувати: це не моя справа і не твоя то точно. Обидва матимемо проблеми.

― Мені не потрібні деталі, ― Бонд весело всміхнувся і полишив кабінет.

Близько четвертої він був на вулиці, де жив Моран. На диво тихий квартал зі старими будинками. Ще минулого разу Бонд запримітив тут супермаркет, інтернет-клуб та спортзал в одному з підвалів, який знайти було можна тільки за самотньою чорно-білою вивіскою, та й те, лише якщо підійти до неї достатньо близько.

Відчувши докори сумління за об’їдання напарника, цього разу Бонд заскочив до магазину та купив кекс до чаю: здається схожий був на столі в Морана протягом останнього тижня. Лише після цього він зайшов до будинку, піднявся на останній поверх і натиснув кнопку електричного дзвінка. Двері залишилися зачиненими. Бонд здивовано кліпнув, натиснув знову. Моран мав би бути вдома зараз. Так, робочий день, саме тому він мав би колупатися в своїх папірцях, чекати на додаткову інформацію від Бонда та щось таке подібне. Так було останній тиждень! А зараз, зрозумівши, що господаря вдома немає, Бонд почувався доволі по-дурному, стоячи під дверима. І як Морана тепер шукати? Патронуса йому відіслати?

― Бонде? ― почувся голос за спиною. ― Ти щось рано сьогодні.

Бонд озирнувся. Сходами піднімався Моран. Тільки зараз він був не у своїх звичних чоботах, сорочці і пальто, а в кросівках, шортах та майже абсолютно мокрій від поту футболці, що липла до тіла. Коли він порівнявся з Бондом, той намагався не дихати.

― Проходь, ― мовив Моран, відкриваючи двері. ― Треба тобі копію ключа зробити. І чай постав, я зараз в душ і послухаю що ти там приніс.

― Чому ти ходиш в спортзал в робочий час? ― нарешті спитав Бонд. ― Ти ж наче працювати над справою зараз маєш. Серйозною справою, за яку відповідаєш перед міністром і все таке.

― Дійшов висновку, що до завтрашнього ранку вже нічого корисного зробити не зможу, ― Моран звів плечима і абсолютно не соромлячись, стягнув мокру футболку через голову. Запах від нього став сильніший, тож Бонд поспішив до чайника. ― Тому для мене краще трохи відволіктися, аби мати свіжу голову на ранок.

― Цікаві у тебе способи відволікатися, ― пробурмотів Бонд невдоволено, та Моран вже його не чув, бо зник за дверима ванної. Коли ж він повернувся, Бонд вже заварив по чашках чай і виклав на тарілку кекс з упаковки. Разом з Мораном з ванної висунула сірий ніс Фредді. На Бонда вона дивився насторожено і зовсім не поспішала підходити ближче.

― Схоже вона до тебе починає звикати, ― зауважив рух кнізла Моран. Сам він вийшов з ванної завернутий в одного рушника на стегнах.

― Але я не почав до тебе звикати. Вдягнися, будь ласка, ― Бонд зиркнув на колегу виразно. ― Ми ще з тобою не настільки близько знайомі.

― Ти ходиш до мене як на роботу, тож настільки, ― відмахнувся Моран, абсолютно безсоромно прямуючи до комода з речами та шафи, що розміщалась в ніші біля ліжка. Бонд спішно відвернувся, абсолютно точно не збираючись дивитися на те, як Моран обирає труси. ― Що ти приніс? Не просто ж на чай зайшов.

― Приніс те, що наш злочинець скоріш за все з Шотландії, ― пробурмотів Бонд, вткнувшись поглядом у свою чашку. ― Більшість покупок він робив у клієнтів постачальника, який працює по Единбургу та околицям. Також кілька інгредієнтів було куплено в його конкурентів, що також постачають товар в магазини Единбурґу та Ґлазґо, ― Бонд задумливо постукав пальцями по столу. ― А ще я був у Гердера. Спитав, чи можливо зберігати «дар» магії окремо від носія.

― І він тобі відповів? ― голос Морана звучав настільки здивовано, що Бонд машинально на нього обернувся. Моран саме протягував ременя у свої незмінні чорні джинси. Сорочки на ньому досі не було, тож Бонд мав шикарну можливість роздивитися чотири повздовжні шрами, які мантикора залишила Морану на спині. Вже зблідлі, вони зливалися по кольору з іншими.

― Відповів. Сказав «так».

― І це все? ― Моран обернувся і спіймав погляд Бонда. Тепер витріщатися було якось незручно. ― Не надто інформативно.

― Він би не надав інформацію, і ти це знаєш, ― невдоволено пробурмотів Бонд. ― Це ж відділ таємниць, а не телефонний довідник. Мені просто було потрібне це «так».

― Якби він сказав «ні», щось змінилося б? ― Моран виразно на нього поглянув, а потім взяв з ліжка сіру футболку з довгим рукавом і пірнув у неї. ― Може ти б менш прискіпливо шукав інформацію, чи відмовився б зранку іти ловити злочинця?

― Звісно ні! ― Бонд поглянув на нього обурено. ― Просто так у нас хоча б є надія, що та дівчина ще поверне собі магію!

― Немає, ― поправивши край футболки, Моран пройшов за кухонну стійку, взяв свою чашку чаю, а потім, сперся ліктями на стіл прямо навпроти Бонда і вказав на нього пальцем лівої руки. ― Ти не знаєш які шанси, що наш злочинець навчився зберігати «дар» окремо від носія. Тож ти дав собі дурну надію і будеш рюмсати, як мала дитина, якщо реальність не зійдеться з твоїми очікуваннями.

Бонд перехопив руку Морана за зап’ясток і зі злістю його стиснув.

― Припини.

― Що припинити? ― Моран вигнув брову. Руку забирати він не спішив, хоча Бонд цілком усвідомлював, що як Моран би хотів позбутися його чіпких пальців, то йому б точно стало для цього навіть простої фізичної сили. ― Говорити правду? Краще ти розчаруєшся зараз і підготуєшся до гіршого зараз, аніж зустрінешся з ним потім.

― Я знаю, що це правда, ― Бонд стиснув зап’ясток Морана сильніше, а потім відштовхнув його руку від себе. ― Але ти не маєш жодного права навчати мене як мислити. Я сам оберу бути мені оптимістом, чи песимістом. Я… мені просто потрібно вірити, що з цим можна щось зробити і що дитина зможе повернути собі ті кляті чари.

Моран глянув йому в очі, дивився кілька секунд, не кліпаючи, потім зітхнув і перевів погляд на кекс.

― Порожня віра ― це те на чому дійсно можна довго протриматися.

― Он як? А на чому працюєш ти в таких випадках? ― Бонд нарешті відпустив його року, взяв чашку і зробив ковток теплого чаю. Це трошки заспокоювало серце, що шалено калатало від гніву в грудях. ― В що ти віриш, якщо віра в краще ― не для тебе.

Моран, що саме відкусив шмат кексу, поглянув на нього, вигнувши брову. Бонд відчув, що заводиться знову: недосипання очевидно погано впливало на його контроль емоцій. Втім, перш ніж він встиг щось сказати, Моран все ж відповів.

― Я вірю в справедливість. В те, що ким би не був злочинець, він отримає по заслугах за свій злочин. А знаєш чому я в це вірю? ― він зробив ковток чаю, не відводячи погляду від Бонда. Від такого довгого зорового контакту ставало не по собі. ― Бо це єдине на що я можу вплинути та вплину.

Сказати у відповідь було нічого. Як би це не бісило Бонда, та Моран був мав рацію. Справедливості здавалося недостатньо, замало, неймовірно мало, коли страждали діти. Та хоч Бонд і був чарівником, богом він від цього не ставав. Не варто було про це забувати.

Він втомлено провів долонею по обличчю, скуйовдив світле волосся, зітхнув. Знову накотила втома і ранкова сонливість. Точно, він же цієї ночі спав добре, як години чотири: звичка лягати пізно, ще ніколи не грала з ним такий злий жарт.

― Ти правий, а я дурник, ― зітхнув Бонд важко. ― Піду я, мабуть, додому досипати, а то ще не зможу встати завтра і просплю найсерйознішу справу в житті. У тебе до речі є якийсь секрет для того, щоб встати вчасно? ― він поглянув на Морана. ― Бо сьогодні я насправді проспав всі будильники й розбудила мене сусідка, яку на відміну від мене, вони все ж розбудили.

― Секрету немає, але якщо хочеш, можеш переночувати у мене, ― Моран кивнув на своє ліжко. ― Місця вистачить, а я тебе точно підніму, хоча приємні методи не обіцяю.

Бонд задумливо позирнув на ліжко. Воно дійсно було достатньо широке для двох, а пропозиція Морана мала сенс. Власне, навіть попри те, що Бонд на Морана ще трошки був сердитий, перспектива лягти спати от просто зараз все переважувала.

― Якщо тебе не лякає те, як я буду лаятись зранку, я не проти.

― Знайшов чим лякати, ― Моран хмикнув і опустив погляд на стіл, відкладаючи шмат кекса на тарілку. ― Знайти тобі змінний одяг?

Бонд заснув, здається, ще до того, як ліг. Заснув буквально розстібаючи ґудзики, на автоматі пірнув в здоровенних розмірів светра, а потім просто гепнувся на ковдру і вже не реагував ні на які подразники. Недосипання дуже кепсько на ньому відбивалося.

Крізь сон Бонд чув кроки Морана по квартирі, стукіт ложки об стінки чашки, тихий хрускіт, схожий не той з якими кішки їдять сухий корм ― це, мабуть, Фредді вечеряла. Йому здавалося, що Моран не лягав спати взагалі. У всякому випадку, він так і не відчув, аби матрац прогнувся, не почув і чужого сопіння десь поруч. Зате десь серед ночі до Бонда прийшла спати Фредді. Згорнулася десь у ногах клубочком, Бонд відчував його її і тепло.

Під ранок Бонду здалося, що він відчуває на собі знайомий чіпкий погляд, та зосередитися на цьому відчутті він не встиг: Моран потрусив його за плече.

― Прокидайся, сонько. Я каву приготував.

― Іди до біса…

― Піду, але ти ж сам мене потім сваритимеш.

Бонд відкрив одне око. За вікном ще було темно, однак Моран дійсно сидів навприсядки біля ліжка з чашкою гарячої кави, яка до того ж дуже непогано пахла.

― Сваритиму. Давай сюди.

Збиралися вони швидко. Як з’ясувалося, кава, принесена прямо в постіль, здатна розбудити Бонда значно швидше усіляких будильників, заклинань-будильників і навіть злої сусідки. За двадцять хвилин він не лише випив каву, але і привів себе до відносного ладу, почистив зуби та навіть знайшов у квартирі Морана гребінця, про існування якого господар, судячи з вічного гнізда на голові, не здогадувався.

Ще за п’ять хвилин вони були на алеї Діагон.

Вулицю окутував вже звичний ранковий туман. Бонд під розілюзнювальним заклинанням з сумом згадував теплий светр, в якому сьогодні спав, бо піджак від прохолоди не захищав ніяк. Добре, що цього разу довго їм чекати не довелося.

За чверть до п’ятої ранку двоє з’явилися на алеї усього за п’ять кроків від Бонда. Він одразу зрозумів, що це потрібні їм кадри: високий чоловік у мантії з капюшоном, що повністю ховав голову, та дівчина, худорлява та боса, з розгубленим, навіть загубленим виглядом. Бонд рвонув до чоловіка, з кінця вулиці почувся звук роз’явлення, і майже одразу ж повторився десь зовсім близько: Моран в плащі-невидимці теж встиг. Вони, мабуть, одночасно схопили злочинця, бо коли він спробував втекти, роз’явившись, перетягнув за собою їх обох. Опинившись в новому місці Бонд не втримав рівноваги і впав на коліно.

― Батьку!

Звичка ставити щит перш за все, сьогодні врятувала Бонда ще раз. Три заклинання відскочило від нього, як від стінки, а в наступну мить невидимий Моран вже оглушив молодого хлопця, що стояв перед ними.

Наступним пішов чоловік в капюшоні, його вже паралізував Бонд, не опускаючи щит і задкуючи за виступ в стіні. Він нарахував ще чотирьох магів в приміщенні: напівтемному підвалі з сирим повітрям. Троє стояли за великим столом, біля виходу, один біля казана, під яким ще жевріло полум’я, і ще один, той самий що крикнув «батьку», вже гепнувся біля другого стола, який підозріло нагадував операційний.

Серед заклинань Бонд помітив зелений спалах, що майнув до нього. Щитові чари вийшли автоматично, а в наступну мить перед очима майнуло синє пальто. Те, як розвалилися щитові чари Бонд скоріше відчув, по дрібному здриганні палички.

В наступну мить Моран вже був за спиною одного з нападників, викручуючи його руку з паличкою і водночас використовуючи його як щит від атак інших злочинців. Бонд, в якого знову був відкритий огляд, хвацько обеззброїв, а потім і паралізував третього з ворогів. З останніми закінчив Моран.

― З тебе заклинання злетіло при роз’явленні, ― похмуро прокоментував він, збираючи палички в знерухомлених чаклунів. ― Кепсько.

― Взагалі то ти його накладав, тож всі питання до тебе, ― відказав Бонд, нарешті підводячись на ноги. ― Де ми хоч опинились?

― Агов, Бартоне, готовий визнати, це успіх, але…

Бонд і Моран різко обернулись на голос. Чоловік, що увійшов до підвалу з другого проходу, який вони обидва не помітили за власними ж спинами, побачив їх з порогу і завмер. Майкл Ендерс. Бонд почув звук роз’явлення зі сторони Морана і майже одразу ж роз’явився і Ендерс. Між їх зникненнями не пройшло і секунди, та все ж невеличка різниця була. Можна сподіватися, що Моран достатньо прудкий аби впіймати і цього засранця теж. А Бонду залишалося розібратися з усім іншим.

― Тож Бартони, так? ― сказав він і стягнув з їх паралізованого злочинця капюшон.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
YayaTyts
21.02.2023 23:37
До частини "Літнє розслідування"
Кросівки, шорти, мокра від поту футболка Морана і кава в постіль! Як же це двояко звучить, аж самій сподобалось! Чудова частина!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше