4. Клен і сосна

26 грудня

― Він сказав щось корисне?

Фред обертається до дверей. Схоже, він здивований. Його можна зрозуміти: Бонд запізнився на півдня без попередження.

― Ми тільки почали, ― тихо відказує Фред. Його погляд ковзає по Бонду, однак він ніяк не коментує його вигляд. Бонд йому безмежно за це вдячний, бо знає, що варто було б причесатися, вмитися і все таке, та його сил стало лише на те, щоб замінити заляпаний кров'ю светр. ― Потрібен був час, щоб вивести з нього мітку. Цього разу Вільяму це вдалося, однак є інша проблема.

Фред похмуро дивиться крізь зачароване скло в кімнату допиту. Бонд теж дивиться і все зрозуміє. Чоловік, якого він паралізував позавчора вночі на кладовищі, останнього з чаклунів, з якими бився Моран, виглядає зовсім кепсько: блідий, мокрий від поту, з блукаючим розфокусованим поглядом.

― Це наслідок виведення мітки?

― Ні, ― Фред хитає головою. ― Він залежний. У нас була парочка таких цього року і раніше. Йому ще навіть сироватку правди не давали. Він на наркотику. Той загострює сприйняття, пришвидшує реакцію, однак потім, коли дія минає, їм хочеться ще, а як не отримують стають отакими.

― Я не знав про такі справи… ― Бонд уважніше дивиться до чоловіка в допитній. З ним говорить Джек, поряд стоїть Паттерсон. Арештований міг би бути навіть симпатичним, якби не його хворобливий стан. З правильними рисами, каштановим волоссям і по віку близький до Морана, мабуть.

― Ми мали дві до твого приходу і ще одну вів Лестрейд навесні, ― відказує Фред. ― Всі залежні називали наркотик "Порошок сили". Ми знаємо як він працює, однак знайти хто його робить поки не вдалося.

Джек за склом піднімається із-за столу, Патерсон теж припиняє підпирати стіну ― вони покидають допитну, а за мить заходять до Бонда і Фреда. З ними ― Вільям, неочікувано втомлений, з синцями під очима і м'ятій сорочці. Бонду стає соромно: він так захопився власним горем, що зовсім забув ― Моран був кращим другом Вільяма. І Вільям, на відміну від Бонда, працював весь цей час. Час було і себе брати в руки.

― Що ж, можна відкрити ту пляшку вогневіскі, ― каже Джек, закриваючи за собою двері. ― Ми спіймали загадкового Ейса Варда, за якими так довго ганялися. Це, звісно не його справжнє ім'я, насправді його звуть Дерріл Гаррісон. Той самий, що загинув разом з колегами одинадцять років тому. Тепер він ― ключова фігура у нашій справі, можливо навіть цінніша, аніж був Бліц. Він може свідчити проти Мілвертона і навіть вказав де шукати докази проти нього. Я все записав, він підписав, та заради його безпеки нам довелося підчистити його спогади. І поки ми не будемо певні, що Мілвертон на гачку, я пропоную просто закрити його десь і нікому не говорити, що він взагалі існує. Хай поки залишається мертвим.

Бонд знову дивиться крізь скло на Дерріла. Той розтягнувся на столі і, здається, збирається так поспати. Дерріл. Вбивця Морана. Цікаво, якщо Бонд зайде в допитну і просто вб'є його, що з ним зробить Паттерсон?

― Думаю, його треба закрити заради його власної ж безпеки, ― тихо каже Вільям. ― Навіть в цій кімнаті забагато людей, що бажають Деррілової смерті, я вже не кажу про тих, хто поза нею.

― Так і зробимо, ― киває Паттерсон. ― І продовжимо розслідування Морана. Зараз у нас як ніколи високі шанси його нарешті закінчити.

Бонд дивиться на нього, киває. Так, треба працювати. Разом.

Рік тому

20 лютого

В палату зайшли Паттерсон з Вільямом. Джек, Фред і Бонд їх вже чекали. Моран на всіх них позирав з ліжка, з дуже похмурим виглядом. Він був в Мунґо вже майже два тижні і, схоже, його це неймовірно бісило, бо він був ще більш різким, аніж завжди і раз у раз тікав з палати по цигарки, під лайку цілителів, які йому, взагалі-то, заборонили палити. Та хто ж зможе зупинити Морана, якщо він вирішив, що йому треба…

― Починайте вже говорити, ― похмуро буркнув він. ― Я хочу знати, що там з Дабліном, цією справою і взагалі в міністерстві.

― Ти зовсім не вмієш відпочивати, чи не так? ― весело запитав Вільям, сідаючи на край Моранового ліжка. ― Міг би хоч трохи себе поберегти.

― Не починай, будь ласка, ― Моран скривився, відводячи погляд. ― Зі мною вже все в порядку, я міг би зайнятися якимись дрібницями, чергуваннями, чи щось подібне.

― Зокрема залякуванням того ж Дабліна? ― Вільям хитро примружився. Джек весело фиркнув зі свого кута. ― Це було зайвим і ти про це знаєш.

Моран насупився ще більше.

― Знаю… Але через нього… Втім так, це було зайвим, так. Я погарячкував.

Бонд зі здивуванням помітив, що Моран набирає повні легені повітря, повільно видихає, а потім, хоч і слабко, але м'яко посміхається Вільяму. Він взагалі вмів всміхатися? Здається це вперше Бонд бачив його усмішку. На біса красива, між іншим!

― Сподіваюся моя витівка не надто зашкодила розслідуванню.

― Помірно, ― зітхнув Паттерсон. ― Давай введу тебе в курс справ. Штаб аврорів взяв операцію з цією контрабандою під свій контроль. Від початку так було треба, але краще пізно, ніж ніколи. Це все частина твоєї справи, ― він кинув погляд на Морана, а потім задумливо перевів на Бонда. ― Тут маю пояснити нашому новенькому, бо це тепер ваша спільна справа.

― А не зарано? ― спитав Моран з підозрою і теж глянув на Бонда. В мить Бонд опинився в центрі уваги всіх присутніх, від цього було ніяково, однак дозволити відсторонити себе зараз від найцікавішого? Бонд цього не дозволить.

― Тобто для "просто довірся мені" не зарано, а для справи зарано? ― мовив він, вигинаючи брову. ― Моране, давай будемо серйозні, я хоч раз давав тобі привід не довіряти мені, або ж вважати не достатньо підготовленим для цієї роботи?

Моран відповів не одразу, з пів хвилини свердлив Бонда поглядом. За цей час ніхто з присутніх не порушив тишу, що запала між ними. Бонд не кліпав, дивився в темні, каро-зелені очі вперто. Не дарма.

― Добре, не зарано, ― буркнув Моран. ― Та про справу я сам розкажу.

Він потягнувся до тумбочки біля ліжка, туди де лежали його цигарки, однак ті раптом скочили до рук Вільяма. Бонд з подивом відмітив, що Вільям при цьому не тримав паличку, вона як і завжди стирчала з кишені його піджака. Здається, його вчитель не тільки став директором за час Бондової відсутності в країні, але і вивчив кілька цікавих фокусів.

До речі, хоч Бонд і знав, що професор Вільям Моріарті має друзів в міністерстві, однак чомусь ніколи не думав, що це настільки серйозні друзі: Джек, Моран, Паттерсон, якщо подумати, були доволі впливовими особами. А тут вже мова точно піде не про "замовити слівце за блискучого учня" як було з Бондом, а про щось значно серйозніше.

― У мене є не закрита справа, що тягнеться не один рік, ― нарешті почав пояснення Моран. Забрати цигарки у Вільяма він навіть не намагався. ― Це справа про контрабанду через Британію. Таємними, невидимими для міністерства шляхами саме через Британські порти з усього старого світу до Америки вивозять доволі небезпечні вантажі. Раніше це були прокляті речі, іноді завезені зі сходу, іноді з Африки. Зазвичай частина товару розходиться по Британії, а вже потім опиняється в штатах, та поки ми відстежуємо джерело розповсюдження, основна партія вислизає у нас з-під носа. Мені лише кілька разів вдалося зупинити партію, перш ніж вона опинилась за океаном і щоразу це були все небезпечніші або ж лякаючі речі: прокляті амулети, старі артефакти, які мали б бути знищені, зачарована маґлівська зброя, а тепер звірі. Я абсолютно певний, що цим займається одна організація, навіть маю цілком конкретного відповідального за організацію всього цього підозрюваного. Однак ми маємо з ним проблему…

Моран зітхнув і позирнув на Паттерсона. Той теж зітхнув.

― В цій справі замішані працівники міністерства. Доволі високі посади. Ми не можемо вести цю справу у відкриту… Дуже довго навіть говорити про неї в міністерстві було небезпечно.

― Тому ця справа у вас, а не у відділу міжнародної співпраці? ― уточнив Бонд.

― Саме так, ― кивнув Паттерсон. ― Хоча вони теж ведуть розслідування. Яке за останні п'ятнадцять років не дало абсолютно ніяких результатів.

― Зрозумів, ― Бонд кивнув. ― Що у вас є ключового по цій справі? Деталі я вивчу пізніше.

― Маємо кілька заарештованих пішаків: кур'єрів, які перевозили дрібні вантажі, охоронці складу і подібне, ― продовжив Моран. ― Якщо скласти їх свідчення до купи, можна довести, що працює дійсно організація і доволі сувора. Це також підтверджує наявність у всіх заарештованих мітки. Таке собі татуювання змії, яка душить носія, якщо той говорить зайве. Ми втратили кількох заарештованих прямо на допиті через цю бридоту.

― Та мітка існує не лише як підстраховка, ― подав голос Вільям. ― Це також і спосіб зв'язку: вона пече і змінює колір та малюнок лусочок: той вказує де і коли має явитися носій для контакту з керівництвом. До того ж я підозрюю, що мітка діє як маячок для керівника, або навіть когось вищого, адже з нею ніколи не було проблем на території міністерства: там вона поводиться, як звичайне татуювання.

― Це лише гіпотеза, ― заперечив Моран. ― Жоден з тих заарештованих, що дістався кімнати допиту, не сказав нічого корисного. Основні свідчення ми дістали на допитах поза міністерством… І там же мітка починала душити арештованих.

― Не заперечую, ― кивнув Вільям. ― Однак я скоріш припустив би, що мережа нашого контрабандиста в міністерстві достатньо велика, аби прибрати арештованих і без мітки. Це змушує аврорів, фактично, починати нове розслідування і відводить їх від основного. Плутає сліди.

― Гаразд, гаразд, ― пробурмотів Моран. ― Про пішаків це все. Також у нас є частина роботи схеми й ім'я одного з більш вагомих учасників. Ми вважаємо, що контрабанда надходить в Британію невеликими партіями. По ящику, наприклад, а вже потім її збирають у велику партію для транспортування за океан. До того, як партія набирається, частини треба десь зберігати. Для збереження використовуються маґлівські склади, бо це дійсно зручно. Місце в них орендує завжди одна і та сама людина, однак, як ми з'ясували, її насправді не існує, тож і тут наша нитка обривається. Та все ж, завдяки цьому факту ми можемо складати в одну теку всі справи, де фігурувало це вигадане ім'я.

― Не багато ж ми знаємо, ― зітхнув Бонд важко.

― Тому ця справа і тягнеться так, ― раптово подав голос Джек. ― Я посивів, поки ми її розслідуємо.

Посмішка сама полізла Бонду на обличчя. Що ж, схоже на нього тут чекало дійсно щось серйозніше і цікавіше, аніж прокляті срібні ложечки.

― Отже, повертаючись до звірів, ― Паттерсон поправив окуляри. ― Нам знову заважають. Вгадайте хто?

― Дюрндейл, ― майже хором відказали Моран і Джек з такими однаково кислими виразами облич, що час було запідозрити в них родичів.

― Чому цей засранець досі займає свою посаду? ― втомлено протягнув Джек. ― Він мені пів професійного життя дихати спокійно не давав і от тобі знову. Чому не можна його викинути як Артертона?

― Бо він не настільки тупий, ― похмуро пробурмотів Паттерсон. ― До того ж Конфедерація магів ― це організація, яка не підпорядковується міністерству. Навіть міністр не може його звільнити.

― Не скигліть, ― буркнув Моран. ― Від нього було значно більше проблем, поки він очолював наш відділ.

― Або ж у нього було більше проблем від нас, ― весело всміхнувся Джек. ― Ох, старі-добрі часи…

― Так от, по нашій справі, ― Паттерсон суворо поглянув на них двох і продовжив: ― Дюрндейл хоче забрати цю справу, бо ми і Даблін, начебто, розсварилися в процесі. Втім, ця ідея не надто подобається міністру, тож маємо хороший шанс, що справу нам все ж залишать. Дабліна тимчасово відсторонили від обов'язків, внутрішнім розслідуванням займаються безпосередньо люди міністра.

― А звірі? ― Моран уважно поглянув на Паттерсона. ― Справу ж передали нам?

― Звісно, ― Паттерсон всміхнувся. ― Досі не довіряєш мені, чи що? Я сам за неї взявся. Тобі б дав, але ти на лікарняному. До речі, там є дещо цікаве, тобі сподобається.

З цими словами Паттерсон поліз у внутрішню кишеню піджака, дістав звідти кілька фотографій і кинув їх на ковдру Морану. Бонд підійшов ближче, щоб поглянути що на них, однак побачивши, одразу втративши інтерес: ті самі контейнери, в яких транспортували звірів.

Взагалі контейнери заслуговували на увагу, однак Бонд вже вивчив кожен їх закуток і вони, м'яко кажучи, остогидли. Хоча справа, можливо, була не стільки в контейнерах, скільки в тому, що вивчати їх довелося разом з Шерлоком, Ватсоном і їх смішною юною колегою ― міс Гадсон. Все ж, контейнери були зачарованими маґлівськими речами і попадали саме в юрисдикцію їх сектору. Власне, за результатами експертизи, було визначено, що кожен контейнер мав накладені слабкі тимчасові чари просторового розширення та штучне утворення маленької екозони, яка б була комфортна конкретному виду звірів. Так для капп це був акваріум, для дивного підвиду акромантула ― тропічний ліс, для мантикори ― гірська місцевість з річкою. Виглядало не погано, але лише зі звітів, бо розширення робило контейнер добре як рази в три більшим від оригінального розміру, тож місця для тварин все ще було недостатньо.

Моран довго і з цікавістю вивчав фотографії: крутив, роздивлявся ближче, задумливо чухав підборіддя.

― Зоопарк? ― нарешті запитав він. Бонд, Джек і Фред подивились на нього спантеличено, а от Паттерсон, схоже, зрозумів про що мова, і Вільям, судячи з його посмішки, теж.

― Якщо так подумати, ― пробурмотів Паттерсон, ― то цілком імовірно, що так. Це також пояснює наявність інструкції з утворення такого контейнера, яку ми знайшли в одного з затриманих.

― І пояснює чому список звірів, що був у Дабліна не співпадає з тим, що було на складі, ― тихо вставив Фред. ― Вони далеко не всі з Африки. Якщо цих тварин везли для організації зоопарку, або ж цирку, то самі лише африканських звірів було б замало.

― Наскільки не сходитися список? ― похмуро запитав Моран. ― І що було в цьому контейнері?

Він простягнув фото Паттерсону, але той кивнув на Бонда.

― Оглядами контейнерів займався твій напарник. А список не сходиться десь наполовину. Тобто ми знайшли всіх перелічених у ньому звірів серед вилучених, але загальна їх кількість більша і різноманітніша.

Бонд протягнув руку за фотографією, та перш ніж передати її, Моран якось дивно завис. Наче забув хто з присутніх є його напарником.

Одного погляду на фото Бонду вистачило, аби зіпсувати настрій.

― Там були ельфи. Двадцять осіб. Вони єдині, з кого не спало заклинання, що сковує волю.

― Ельфи були під імперіусом? ― Моран скинув брови. ― Зачекай. Не тільки ельфи, чи не так?

― Це не імперіус, ― похитав головою Джек. ― Щось інше, ми поки не знаємо що саме. Це заклинання так само як і непрощенне, підкорює волю того, на кого накладене, але є відмінності: по-перше, воно діє на звірів. Зі слів Керлі, це той самий хлопак, якому ти життя врятував, було дуже схоже що звірі були під цим заклинанням, але воно розвіялося, коли аврори забрали заарештованих зі складу. Саме тому мантикора і напала.

― Це теорія, чи факт? ― Моран уважно поглянув на Джека.

― Факт. Є слід відповідних чарів на паличці одного з арештованих, до того ж опис ефекту чарів від Керлі збігається з тим, що бачимо на ельфах, а ельфів він не бачив до допиту.

― Зрозуміло.

― По-друге, заклинання сковує волю, але не тільки по відношенню до того, хто наклав заклинання. Тобто ельфів хоч і зачаклував невідомий чаклун, але вони слухаються і аврорів, і чиновників, і взагалі всіх. Вони як, ― Джек зам'явся, підбираючи слово, ― як слухняні ляльки.

― Заклинання можна зняти? ― похмуро спитав Моран.

Джек звів плечима та поглянув на Вільяма. Той сумно всміхнувся.

― Я постараюся щось з цим зробити, однак не обіцяю результату. Не швидко, в будь-якому випадку. Дуже мало вхідних даних про нього.

― Раніше тебе це не зупиняло, ― зауважив Моран.

― Не цього разу, ― похитав головою Вільям. ― Я вже сказав Паттерсону, я можу пів року тільки магічну формулу розбирати. Мені треба дізнатися хоча б походження заклинання, я вже не кажу про словесну формулу і рухи палички для його створення.

― Власне, це можливо, ― несподівано заявив Паттерсон. ― Фреде, розповідай.

Всі позирнули на Фреда і той, здається, знітився від такої уваги. Втім, не розгубився, прокашлявся і почав доповідати:

― Я трохи порився в документах. Звісно знайти попередніх власників тварин і ельфів майже неможливо, однак я підняв архів перепису ельфів і знайшов колишніх власників деяких з них. У всіх них серйозні фінансові проблеми, тож схоже своїх ельфів вони продали, та ще і за гарні гроші.

― А в Америці точно знайдуться бажаючи завести собі ельфа домовика, ― пробурмотів Бонд задумливо. ― Там не багато сімей магів з довгою історією, але є чимало магів, що створили собі гарний капітал. Деякі з них не пожаліли б грошей за ельфа, як у справжньому магічному маєтку.

― Я теж це припустив, ― кивнув Фред. ― Та моя основна знахідка ― це інший факт. Серед минулих власників ельфів є подружжя Берндейл, пам'ятаєте таких?

Бонд насупився. Це ім'я йому нічого не говорило.

― Прокляті прикраси, ― похмуро пробурмотів Джек.

― І перша проклята китайська лялька, ― кивнув Моран.

― Й один з гіпогрифів теж, ― додав Фред. ― Вони вже не перший раз продають свої статки, потім знову щось знаходять і продають. Тому я маю підозру, що вони мають контакт з основним продавцем та можуть щось знати про те заклинання.

― Навряд, ― похитав головою Джек. ― Вони ж не покупці. Заклинання певно накладав покупець. Але те, що в них є контакт ― це точно.

― То ми їх заарештуємо і допитаємо? ― спитав Бонд, але швидко зрозумів, що ляпнув дурню: це було очевидно з погляду Морана.

― Ні. У нас немає приводу, ― відказав Фред. ― Продаж ельфа ― це незаконно, звісно, але в Берндейлів є певний вплив, в найкращому випадку вони відбудуться штрафом, який виплатять продавши ще щось небезпечне.

― І те саме з іншими власниками? ― Бонд окинув поглядом присутніх. ― Це ж работоргівля! Ми нічого не будемо з цим робити?

― Ми будемо знімати заклинання з ельфів, ― сухо відказав Моран. ― Доти вони будуть під захистом штабу та сектору розподілення домашніх ельфів.

― До того ж я планую забрати їх до Гоґвортсу, ― сказав Вільям. ― В якому б стані вони після зняття заклинання вони не були. Ми маємо заарештувати того, хто їх планував перепродати, Бонде. Закон не дасть колишнім господарям такого покарання, якого тобі хотілося б. Закон взагалі не дуже любить домашніх ельфів.

Бонд закусив губу. Це було несправедливо. Але це було дійсно все, що вони могли зробити.

― Повертаючись до Берндейлів, ― мовив Моран. ― Я думаю ми можемо ними скористатися, щоб отримати інформацію про заклинання і, можливо, дізнатися більше про покупця.

― Я знав, що ти так скажеш, ― всміхнувся Паттерсон. ― За їх будинком вже встановлено спостереження. Вивчаємо їх поки і шукаємо можливості підібратися ближче. І це буде ваша з Бондом справа.

Моран позирнув на Бонда тим самим своїм чіпким поглядом, яким в перший день оглядав його груди. Тільки тепер він дивився в обличчя, в очі.

― Певний, це буде цікава справа для нас обох.

― І цим ти точно вже можеш зайнятися, незважаючи, що досі не відновився, ― кивнув Паттерсон. ― Як тільки цілителі дозволять, можеш приєднуватися.

― Не думаю, що він дочекається дозволу, ― всміхнувся Вільям. ― Чи не так, Моране?

― Ти надто гарно мене знаєш, ― відказав той з веселою усмішкою. Бонду майнула думка, що як він зможе викликати таку ж усмішку в Морана, це можна буде вважати власною маленькою перемогою.

Втім, до розслідування Моран приєднався навіть не на тому ж тижні, бо попри жарти, Паттерсон заборонив підпускати його до розслідування, поки цілителі з Мунґо не дадуть дозволу, а цілителі, своєю чергою нікуди не поспішали, тож Моран залишався в лікарні, а потім вдома ще понад тиждень. Хоч кілька разів він і намагався обійти заборону і все ж являвся до кабінету, його враз загортали назад, іноді не цураючись дрібних капосних заклинань. Так Джек перетворив волосся Морана на траву і заявив, що в такому вигляді працювати не годиться. В інший день Лестрейд пролив на штани Морана якесь пакосне зілля, що проїло тканину, однак не пошкодило шкіру. Тоді Моран роз'явився цілком самостійно, навіть вмовляти не довелося. Одного ж разу його завернув і сам Бонд, при цьому навіть не використовуючи заклинань:

― Якщо ти надумаєш працювати, я відішлю патронуса Вільяму, ― сказав він, варто було великій постаті Морана знову явитися прямо в кабінет. ― По-перше, він засмутиться. По-друге, це певно зірве йому урок. По-третє, ти даси поганий приклад дітям.

― Припини дуркувати, ― похмуро буркнув Моран.

― Я цілком серйозний, ― відказав Бонд і скинув паличку. ― Відновися нормально, інакше мені прийдеться прикривати всього тебе, а не лише спину.

Після того випадку, Моран вже не намагався обійти заборону. Чим саме він займався весь цей час, ніхто не знав, однак третього березня він нарешті отримав виписку з лікарні і вже цілком дозволено переступив поріг міністерства, вийшовши з каміну в Атріумі.

Було трохи незвично бачити його без синього пальта, яке було безнадійно зіпсоване мантикорою, однак і сірий піджак йому, на диво, пасував. В ньому Моран виглядав якось навіть солідніше. Виглядав би. Однак раз у раз намагався запхати руки в відсутні на рівні тазу кишені і очевидно почувався некомфортно.

― Вітаю знову на роботі, ― всміхнувся Бонд, зустрічаючи його біля фонтану. Вчора ввечері до них в кабінет влетіла дурнувата, неохайна сова з запискою, написаною дуже знайомим почерком. Моран призначив зустріч тут, сказав підготуватися до тривалого відрядження і засідки у квартирі. Втім, і без нього Бонд знав, що Фред приготував для них базу спостереження за Берндейлами в будинку навпроти їх садиби.

― Сподіваюся ви більше не будете мене проганяти, ― похмуро буркнув Моран, підходячи до Бонда і одразу повертаючи до ліфтів. ― Ідем, зайдемо по обладнання і можемо висуватися.

― Обладнання? То нам дадуть ще і корисні штуки?

Бонд поспішив за ним. Заради цього завдання він змінив звичні сорочки і піджак на простий плетений светр та джинси, а якусь змінну одежину закинув у рюкзак. Моран, хоч і був у звичній сорочці, але прийшов також із сумкою.

― Звісно нам дадуть щось у допомогу, ― зітхнув Моран, заходячи в перший порожній ліфт і натискаючи кнопку поверху ще до того, як Бонд зайшов за ним. Двері ледь не прищемили йому ногу. ― Ти вже знайомий з Гердером?

― Гердером? Здається ні.

Ліфт здригнувся і рушив вниз, поволі відраховуючи поверхи.

― Він спец з магічних артефактів. Паличок, в першу чергу, але любить і іншими речами побалуватися, ― пояснив Моран, спираючись на стіну кабіни. Бонд відмітив для себе, що Моран все ще робить цей рух обережніше, ніж раніше: чи то звичка, чи то поранення ще дає про себе знати. ― Юридично він працівник відділу таємниць і консультує нас лише по дуже важливим питанням, однак під його ж юрисдикцією збереження конфіскованих магічних приладів… Тож у вільний час Гердер їх вивчає і робить більш-менш безпечні копії для потреб аврорів і деяких інших відділів. Хоч як не крути, ми його найчастіші гості.

― Спонсор корисних гаджетів? ― підсумував Бонд.

― Десь так.

Ліфт прибув на потрібний рівень, двері поволі роз'їхалися. За ними на них вже чекав чоловік. Середнього зросту, зі світлим волосся, що лізло б вже в очі, якби ті не були закриті чорною пов'язкою. Бонд і раніше чув, що тут працюють доволі дивні кадри. Цікаво, чи був цей найдивнішим?

― Моране, ― незнайомець розплився у посмішці, однак вона чомусь не виглядала привітною. ― У тебе є рівно п'ять слів, аби пояснити мені, що на цей раз сталося з твоїм пальто і чому я маю знову його відновлювати.

Бонд позирнув на обличчя напарника. Той відвів погляд від незнайомця, важко зітхнув, а потім голосно та чітко відзвітував.

― Мантикора. Пошкоджено при використанні за призначенням.

"Майже вклався", ― подумалось Бонду. Вони нарешті вийшли з кабіни ліфта. Двері за ними з тихим шурхотом закрилися.

― Воно не захищає від фізичних впливів, йолопе! ― гримнув незнайомець. ― Лише від заклять! Коли ти це вже вивчиш?!

Моран лише потис на це печами.

― Вибач звісно, але в той момент мені якось не стало часу роздягатися. Гердере, дозволь представити тобі мого напарника, Джеймса Бонда. Бонде, ця чудова людина ― фон Гердер, наш на всі руки майстер.

― Знову підлещуєшся, ― похмуро буркнув Гердер, а потім повернув голову до Бонда і простягнув йому долоню. ― Приємно познайомитися. Сподіваюся ви будете обачнішим за вашого колегу.

Бонд з посмішкою потис йому руку.

― Я вже постараюсь.

― Було б непогано, ― Гердер всміхнувся, а потім різко розгорнувся на підборах і закрокував довгим коридором. ― Хай там як, пальто я відновив. Довелося попітніти, тож постарайся в наступні півроку мені його на ремонт більше не приносити, інакше будеш гуляти в звичайному, Моране.

Бонд з Мораном рушили слідом за Гердером, тримаючись на відстані двох кроків від нього.

― А те синє було не звичайне? ― не втримався від запитання Бонд. Йому чомусь здавалося, що улюблене пальто Морана було надто простим для якихось чар.

― Воно дуже незвичайне! ― в голосі Гердера почулись самовдоволені нотки. ― Матеріал, з якого воно створене, відбиває будь-які чари, навіть непрощені. Це пробний зразок, Моран випробовує його для мене, однак поки замість збирати дані про його роботу, я вже вдруге збираю саме пальто по нитці.

― Які справи, такі й спостереження, ― пробурмотів Моран невдоволено.

― Я міг би провести їх краще для вас, пане Гердере, ― Бонд весело покосився на напарника. ― Якщо вже Моран не справляється.

Той зиркнув на нього роздратовано, та нічого не сказав. А от Гердер обернувся до них, наче хотів поглянути через плече, та поцокав язиком.

― На жаль, не вийде. У мене обмежена кількість матеріалу, вистачило лише на одне пальто і дрібний ремонт. Боюся вам, пане Бонде, буде не дуже зручно в Морановому пальті, задовге.

― Дійсно, ― Бонд розчаровано зітхнув. Така класна штука йому б точно не завадила, хоча б як підстраховка.

Гердер тим часом зупинився перед черговими дверима і відкрив їх ключем. Нумерації кабінетів тут не було, як саме він орієнтувався тут, залишалося для Бонда загадкою.

За дверима розташувався звичайний собі охайний кабінет на один стіл. За ним стояла велика шафа на всю стіну зі, здавалося, мільйоном шафок. Перед столом, як тільки вони переступили поріг, виникло два крісла.

― Сідайте, ― Гердер пройшов за свій стіл і вмостився на жорсткого стільця. ― Як завжди, я перевірю справність ваших паличок, твою руку, Моране і потім видам вам обладнання, яке запитав Паттерсон.

― З останньої перевірки руки ще і року не минуло, ― похмуро буркнув Моран, дістаючи паличку з задньої кишені джинсів і кладучи її на стіл Гердера, перш ніж зайняти крісло. Бонд потягнув лише мить, перш ніж теж покласти свою паличку на стіл. Без неї він почувався незахищеним.

― Мені треба змінити налаштування. Тобі ж імовірно доведеться її зняти, ― Гердер всміхнувся і взяв до рук спочатку паличку Морана, провів по ній пальцями, обмацав кожний вигин, шкарубнув дерево нігтем, понюхав, кивнув сам собі. Бонд вже очікував, що Гердер паличку ще й лизне, ну щоб напевно вивчити всі її характеристики, але обійшлося. ― Клен, одинадцять дюймів, серцевина з жили дракона. Доволі тверда. В чудовому стані. Ну хоч щось ви ще не зламали, пане Моране. Завжди дивувався тому, що в такого незвичайного аврора доволі звичайна паличка.

Гердер простягнув паличку назад Морану. Той одразу ж забрав її і прибрав назад, до кишені.

― Я не такий незвичайний, як пишуть газети. Паличка цілком мені пасує, ― відказав на це Моран. Гердер тим часом взяв паличку Бонда. Її він вивчав значно довше: одним лиш обмацуванням не обійшлося. Здавалося, Гердер хотів відчути кожен її вигин, зішкребти з неї цілий шмат і хіба що не відкусити шматок. Паличку Бонда він все ж лизнув. Від цього видовища Бонда аж смикнуло: одразу захотілось забрати її і ретельно відтерти будь-які сліди доторків чужих пальців. Під кінець Гердер спробував створити заклинання: взяв до правої руки, змахнув, сказав:

― Люмос.

В наступну мить в нього в руці утворився електричний розряд і вдарив його ж, та ще й так сильно, що Гердер скрикнув, відпускаючи паличку. Вона впала на килим.

― Ну і нащо це було? ― похмуро поцікавився Бонд, поспіхом піднімаючи її. ― Облизати мало?

― Не зрозумійте мене неправильно, пане Бонд, я бачив багато паличок, ― Гердер все ще потирав руку, в яку вдарив розряд, але чомусь виглядав задоволеним, ― та я вперше тримав у руках роботу самого Шікобо Вольфа. Чорна сосна, тринадцять дюймів, середньої гнучкості, а серцевина ― з хвостової пір'їни громового птаха. Потужна річ, з характером. Вона від початку вам не належала, але вас слухається і гарно слухається. Хотів би я почути її історію, та підозрюю, що мені не можна в те лізти, ― Гердер зітхнув. Бонду здалося, що навіть крізь пов'язку він досі дивиться на його паличку, тож поспішно прибрав її у внутрішню кишеню піджака. ― Втім, стан чудовий, навіть ідеальний. Тож можемо переходити знову до тебе Моране, давай долоню.

Бонд з цікавістю глянув на напарника. Він вже підозрював що буде далі і зовсім не хотів пропустити цей момент. Моран, здається, був не радий такій увазі, однак ніяк не прокоментував погляд Бонда. Він похмуро поглянув на свою правицю і обережно почав знімати з неї вже звичну шкіряну рукавичку: палець за пальцем підтягував її вгору, від вказівного до мізинця, поки остаточно не позбувся зайвого матеріалу.

Під ним був метал. Темний, металевий протез, охайна долоня зі складним переплетінням деталей і п'ять пальців, довгих, вишуканих у своїй формі та ідеальному копіюванню справжньої руки. Наскільки Бонд міг судити, ця долоня слухалась Морана не гірше за ліву. А ще, він справді не мав руки та навіть не збрехав, коли казав, що не зможе готувати без рукавички: в пальцях і долоні було доволі багато заглиблень, дірок і просто рухомих механізмів, які певно пошкодив би зайвий бруд.

Моран поклав долоню на стіл. Гердер звідкись дістав свою паличку й зайнявся дослідженням протеза.

― Я зроблю так, аби ти міг зняти його в будь-який момент, ― коментував Гердер свою роботу. ― Як я зрозумів, ти питимеш багатозільну настоянку, тож щоб не було проблем зі зворотнім під'єднанням я додам кілька перемикачів. Проблем не буде.

― Я не сумніваюся в тому, що ти зробиш все на вищому рівні, ― пробурмотів Моран. Бонду в якийсь момент здалося, що на нього Моран принципово не дивиться, наче уникає його погляду. Дивно, з чого б це?

З протезом Гердер розбирався хвилин п'ять. Бонд за цей час встиг занудьгувати, порахувати ящики в шафі за його спиною, порахувати до ста, кілька разів змінити позу в кріслі й лиш тоді, Гердер нарешті почав пояснювати Морану як саме відстібати та пристібати протез. Бачити Морана без правиці було трохи незвично, та втім, той швидко повернув її на місце.

― А тепер, найголовніше! ― Гердер пірнув під стіл, а повенувся вже з купою пляшечок, скляною кулею і ще якимись дрібницями і долоні. ― Видаю вам п'ять порцій оборотного зілля: по два на кожного і одне про запас, а також спостережну кулю.

Він виставив це добро на стіл і показав дрібнички в долоні. На перший погляд, це були звичайні мухи, втім, Бонд підозрював, що все не так просто.

― Це ― жучки. Магією змушуєте їх рухатися і навіть не проникаючи в будинок, розставляєте в потрібних місцях. Тільки будьте обережні, аби їх не прихлопнули, штука дорога. Розмістите по кожній в кімнаті: вони будуть транслювати в кулю все що говориться при них ― ідеальний спосіб підслуховування!

― А зір нам щось замінить? ― спитав Моран, уважно роздивляючись мух. ― Куля ж може транслювати і зображення.

― З зображенням складніше, ― Гердер знову пірнув під стіл і обережно дістав з одно з ящиків павука. Доволі великого павука, саме лише тіло його було розміром майже з ніготь. ― Для трансляції зображення потрібно щось більше, на кшталт цього. Однак його і легше знайти, тож будьте обачні з ним.

― Постараємося, ― кивнув Моран і заходився складати все це до своєї сумки. Бонд зауважив, що з мухами та павуком він був дуже обережний. Пляшечки з зіллям, Бонд склав до себе в рюкзак. Після цього, Гердер обом їм тицьнув під ніс папірці.

― Розпишіться про отримання і відповідальність за все це, ― мовив він серйозно. ― Якщо втратите, матимете проблеми.

― В списку є пальто, ― похмуро мовив Моран, швидко пробігшись поглядом по папірцю. ― Але я його ще не отримав.

Гердер важко зітхнув та втретє пірнув під стіл. Пальто, що він дістав, було охайно складене і виглядало як нове. Бонд не міг повірити, що це те саме, яке роздерла мантикора: жодних швів, чи латок. Моран розправив його, стряхнув, криво всміхнувся і звично натягнув його на плечі. Тільки після цього він розмашисто розписався на виданому папірці.

Назад до ліфта Гердер їх теж провів, тільки тепер йшов позаду і в Бонда виникло відчуття, що їх конвоюють, а не проводжають.

― Щасти вам з цим завданням, ― побажав той, коли вони зайшли в кабіну ліфта і знову всміхнувся. Його усмішка знову не здалася Бонду привітною, втім, він почав підозрювати, що це лише ефект через пов'язку на очах. Загалом Гердер був більш-менш нормальним хлопцем, просто в його присутності не варто було розслаблятися.

― Ми ж можемо роз'явитися прямо звідси, ― задумливо мовив Бонд, коли двері ліфта закрилися і вони поїхали нагору.

Моран кивнув, звично ткнув Бонду правий лікоть. Бонд весело всміхнувся. За мить вони опинилися в передпокої квартири, де їм доведеться провести найближчий тиждень, якщо не більше. Тут була зручна для огляду вітальня, з робочим столом біля вікна, диваном, телевізором і що там ще треба маґлам для щастя; обладнана кухня і одна спальня. Фред напередодні кілька разів перепросив за те, що комусь доведеться спати на дивані.

― Що ж, починаємо, ― мовив Бонд з веселою усмішкою і зробив крок в квартиру.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вікторіада
29.01.2023 02:44
До частини "4. Клен і сосна"
Завітала до вас з Ланцюжка відгуків. Буду чесною, трохи важко читати роботи в незнайомому фандомі, бо важко уявити собі персонажів, тому я намагалася читати як оригінальний твір. Та й давно нічого не читала по фандому ГП, то ж це з іншого боку як повернення додому. І хоч я встигла прочитати невелику частину текста, можу сказати, що історія інтригуюча, динамічна та дуже серйозна! Це звучить дивно, але є фанфіки, які написані як дійсно фанфіки (звучить ще дивніше, мабуть 😅), а є фанфіки, які можна випадково переплутати з оригінальним твором. Таким чином я хотіла сказати, що мені сподобався ваш стиль оповідання. Не сумніваюся, що ті, хто розбирається у фандомі, в захваті від вашого твору! Мені треба більше часу та більше прочитати, і наступний мій відгук буде більше об'єктивним.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя (BurningBright)
    30.01.2023 20:41
    До частини "4. Клен і сосна"
    Дякую за відгук! Хочу звернути увагу, що опис основних персонажів в творі все ж присутній, а для поврнення в фандом ГП на початку присутній словничок. Сподіваюся, він вам допоміг. Я приємно вражена тим, що вам зайшла моя історія, бо вона дійсно має мало спільного з обома оригіналами, скоріше просто моє переосмислення всесвіту ГП з симпатичними мені персонажами іншого сеттингу! Ще раз дякую за відгук, сподіваюсь ви зацікавились достатньо, аби ще як-небудь завітати та дочитати!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше