Спільна справа

26 грудня

― Він сказав щось корисне?

Фред обертається до дверей, він здивований. Його можна зрозуміти: Бонд запізнився на півдня без попередження.

― Ми тільки почали, ― його погляд ковзає по Бонду, однак він ніяк не коментує його вигляд. Бонд йому безмежно за це вдячний, бо знає, що варто було б причесатися, вмитися і все таке, та його сил стало лише на те, щоб замінити заляпану кров’ю сорочку. ― Потрібен був час, щоб вивести з нього мітку. Цього разу професору О’Коннору та Гердеру це вдалося, однак є інша проблема.

Фред похмуро дивиться крізь зачароване скло в кімнату допиту. Бонд теж дивиться і все зрозуміє. Чоловік, якого він паралізував позавчора вночі на кладовищі, останній з чаклунів, з якими бився Моран, виглядає зовсім кепсько: блідий, мокрий від поту, з розфокусованим поглядом.

― Це наслідок виведення мітки?

― Ні, ― Фред хитає головою. ― Він залежний. У нас була парочка таких цього року і раніше. Йому ще навіть сироватку правди не давали. Він на наркотику. Порошок, який загострює сприйняття, пришвидшує реакцію, можливо пригнічує волю, однак потім, коли дія минає, їм хочеться ще, а як не отримують стають отакими.

― Я не знав про таку штуку, ― Бонд уважніше дивиться до чоловіка в допитній. З ним говорить Джек, поряд стоїть Паттерсон. Арештований міг би бути навіть симпатичним, якби не його хворобливий стан. З правильними рисами, каштановим волоссям і по віку близький до Морана, мабуть.

― Ми мали дві справи з ним до твого приходу і ще одну вів Вунш навесні, ― відказує Фред. ― Всі залежні називали наркотик «Порошок сили». Ми приблизно знаємо як він працює, однак знайти хто його робить поки не вдалося.

Джек за склом піднімається із-за столу, Патерсон теж припиняє підпирати стіну ― вони полишають допитну, а за мить заходять до Бонда і Фреда. З ними ― професор О’Коннор, неочікувано втомлений, з синцями під очима і м’ятій сорочці. Бонду стає соромно: він так захопився власним горем, що зовсім забув ― Моран був кращим другом професора. І той, на відміну від Бонда, працював весь цей час. Тож варто і себе брати в руки.

― Що ж, можна відкрити ту пляшку вогневіскі, ― каже Джек, закриваючи за собою двері. ― Ми спіймали загадкового Ейса Варда. Це, звісно не його справжнє ім’я, це Дерріл Гаррісон. Той самий, що загинув разом з колегами дванадцять років тому. Тепер він ― ключова фігура у нашій справі, можливо навіть цінніша, аніж був Майкл Ендерс. Він може свідчити проти вельмишановного Райхерта і навіть вказав де шукати докази проти нього. Я все записав, він підписав, та заради його безпеки нам довелося підчистити його спогади. І поки ми не будемо певні, що Райхерт на гачку, я пропоную просто закрити його десь і нікому не говорити, що він взагалі існує. Хай поки залишається мертвим.

Бонд знову дивиться крізь скло. Їх головний свідок розтягнувся на столі і, здається, збирається так поспати. Дерріл. Вбивця Морана. Цікаво, якщо Бонд зайде в допитну і просто вб’є його, що з ним зробить Паттерсон?

― Думаю, його треба закрити заради його ж безпеки, ― тихо каже професор. ― Навіть в цій кімнаті забагато людей, що бажають його смерті, я вже не кажу про тих, хто поза нею.

― Так і зробимо, ― киває Паттерсон. ― І продовжимо розслідування. Зараз у нас як ніколи високі шанси його нарешті закінчити.

Бонд дивиться на нього, киває. Так, треба працювати.

Рік тому

20 лютого

В палату зайшли Паттерсон з професором О’Коннором, як завжди всміхненим та охайно вдягненим. За кілька років Бондової відсутності в країні, він майже не змінився: все так само носив піджак в клітинку і ніяк не вкорочував світле волосся, що так і лізло в карі очі. Вперше перетнувшись з ним в палаті Морана, Бонд був вкрай здивований. Йому і на думку спасти не могло, що саме його професор зіль та настоянок та поточний директор Гоґвортсу може робити в палаті голови штабу аврорів. Однак виявилося, що ці двоє ― гарні друзі. Настільки гарні, що як Вільям О’Коннор каже Морану не курити, то Моран дійсно втримується і не тягнеться по цигарки, які чарівним чином продовжували знаходитися в його палаті попри заборону від цілителів.

Та навіть зважаючи на це, зараз Бонд губився в здогадках навіщо Паттерсон привів професора на їх робочу нараду. А нарада точно була робоча, адже Паттерсон викликав його, Фреда та Джека з міністерства сюди не просто так.

― Починайте вже говорити, ― похмуро буркнув Моран, як тільки за новоприбулими закрилися двері. Він був похмуріший за звичайне, імовірно через необхідність вже понад тиждень знаходитися в ліжку, поки всі навколо були зайняті розслідуванням і абсолютно нічого йому про те розслідування не розповідали. За розпорядженням Паттерсона, звісно. ― Я хочу знати, що там з Дабліном, цією справою і взагалі в міністерстві. Це була моя справа і я маю право дізнатися, чим вона закінчилась.

― Ти зовсім не вмієш відпочивати, чи не так? ― весело запитав професор, сідаючи на край Моранового ліжка. ― Міг би хоч трохи себе поберегти та дочитати ті книги, що я тобі приніс минулого року.

― Не починай, будь ласка, ― Моран скривився, відводячи погляд. ― Зі мною вже все в порядку, я міг би зайнятися якимись дрібницями, чергуваннями, чи чимось подібним.

― Зокрема залякуванням того ж Дабліна? ― професор хитро примружився. Джек весело фиркнув з кута палати, де зайняв єдиний табурет. ― Мені Зак розповів. Це було зайвим і ти про це знаєш.

Моран насупився ще більше.

― Знаю… І так, я погарячкував. Тепер можемо перейти до справ?

З цими словами Моран всміхнувся. Криво і очевидно в’їдливо, але це була перша посмішка, яку Бонд побачив на його обличчі в принципі. За місяць спільної роботи він майже повірив, що його похмурий начальник не вміє всміхатися взагалі.

― Даблін подав на тебе скаргу за переслідування, ― зітхнув Паттерсон важко, ― але служби міністерства були такі ласкаві передати її мені, тому сам розумієш де вона зараз. Щодо справи: штаб аврорів взяв операцію з цією контрабандою під свій повний контроль. Від початку так було треба, але краще пізно, ніж ніколи. І як ти й підозрював ― це все частина твоєї великої справи, ― він кинув виразний погляд на Морана, а потім перевів його на Бонда. ― Тут маю пояснити нашому новенькому, бо це тепер ваша спільна справа.

― Ти певен? ― спитав Моран з підозрою і теж глянув на Бонда.

― Певен, ― кивнув Паттерсон. ― Тепер так точно. Леслі прекрасно спрацював з Дабліном від початку і до кінця, цього навіть ти заперечити не можеш. Що в бою, що в бюрократії він вже достатньо гарно порається аби повноцінно зайняти своє місце в штабі. Я розумію твою політику адаптації для новеньких, але затягувати зараз немає сенсу.

Погляд Морана став похмурим, тепер здавалося, що він Бонда хоче спопелити, не піднімаючи палички. Навряд він це вмів, однак відчуття було.

― Годі зиркати, ― буркнув Бонд невдоволено. ― Якщо маєш зауваження до моєї роботи ― озвуч їх. Якщо ні, то годі цього. Я довірився твоєму досвіду, як ти і просив, але може час і тобі трохи проявити довіру до мене?

― І до мене, якщо вже на те пішло, ― додав Паттерсон, схрещуючи руки на грудях. ― Я досі не можу зрозуміти, чого ти так впираєшся.

Моран стис губи, поволі видихнув, а тоді відкинувся на подушки, прихилені до спинки ліжка. Скривився. Професор, що сидів поряд виразно на нього поглянув. Моран на нього лише фиркнув і відвів погляд до вікна.

― Гаразд, це буде наша спільна справа, ― буркнув Моран. ― Деталі я сам розкажу, якщо ніхто не заперечує.

З цими словами він потягнувся до тумбочки біля ліжка, туди де лежали його цигарки, однак ті раптом скочили до рук професора О’Коннора. Бонд з подивом відмітив, що той при цьому не тримав паличку в руках, вона як і завжди стирчала з кишені його піджака. Здається, професор вивчив кілька нових цікавих фокусів.

― У мене є не закрита справа, що тягнеться не один рік, ― почав пояснення Моран, з осудом поглянувши на друга. Втім, забрати в нього цигарки він не намагався. ― Це справа про мережу контрабанди. Через Британські порти з усього старого світу до Америки вивозять доволі небезпечні вантажі. Раніше це були прокляті речі, іноді завезені зі сходу, іноді з Африки. Зазвичай частина товару розходиться по Британії, а вже потім опиняється в штатах, та поки ми відстежуємо джерело розповсюдження, основна партія вислизає з-під носа. Нам лише кілька разів вдалося зупинити партію, перш ніж вона опинилась за океаном і щоразу це були все небезпечніші або ж лякаючі речі: прокляті амулети, старі артефакти, які мали б бути знищені, зачарована маґлівська зброя, а тепер звірі. Я абсолютно певний, що цим займається одна організація, маю підозрюваного, але ніяк не можу його притягнути до відповідальності через ряд причин.

― Одна з них: в цій справі замішані працівники міністерства, ― пояснив Паттерсон, прибираючи долоні в кишені штанів свого костюму. ― Доволі високі посади. Ми не можемо вести цю справу у відкриту… Дуже довго навіть говорити про неї в міністерстві було небезпечно.

― Тому ця справа у вас, а не у відділу міжнародної співпраці? ― уточнив Бонд, намагаючись вкласти у голові що саме до нього хотіли донести.

― Саме так, ― кивнув Паттерсон. ― Хоча вони теж ведуть розслідування. Яке за останні п’ятнадцять років не дало абсолютно ніяких результатів. До того ж ми не можемо вільно взаємодіяти з іншими відділами по цій справі, тому звертаємось по допомогу до друзів з деякими питаннями.

Він кивнув до професора О’Коннора і той, всміхнувшись, помахай Бонду рукою.

― Ага, зрозумів, ― Бонд кивнув і насупив брови. ― Що у вас є ключового по цій справі? Деталі я вивчу пізніше.

― Маємо кілька заарештованих пішаків: кур’єрів, які перевозили дрібні вантажі, охоронці складу і подібне, ― продовжив Моран. Дивився він при цьому на якусь одному йому видиму точку у стелі. ― Якщо скласти їх свідчення до купи, можна довести, що працює дійсно організація і доволі сувора. Це також підтверджує наявність у всіх заарештованих мітки: татуювання змії, яка душить носія, якщо той говорить зайве. Ми втратили кількох заарештованих прямо на допиті через цю бридоту.

― Та мітка існує не лише як підстраховка, ― подав голос професор. ― Це також і спосіб зв’язку: вона пече і змінює колір та малюнок лусочок: той вказує де і коли має явитися носій для контакту з керівництвом. Я досліджував її і підозрюю, що мітка діє як маячок для керівника, або навіть когось вищого, адже з нею ніколи не було проблем на території міністерства: там вона поводиться, як звичайне татуювання.

― Це лише теорія, ― заперечив Моран. ― Жоден з тих заарештованих, що дістався кімнати допиту, не сказав нічого корисного. Основні свідчення ми дістали на допитах поза міністерством… І там же мітка починала душити арештованих.

― Не заперечую, ― кивнув професор. ― Однак я скоріш припустив би, що мережа нашого контрабандиста в міністерстві достатньо велика, аби прибрати арештованих і без мітки. Це змушує аврорів, фактично, починати нове розслідування і відводить їх від основного. Плутає сліди.

― Це теж лише теорія, хоч і дуже схоже на правду, ― пробурмотів Моран похмуро, а тоді опустив погляд на Бонда. ― Про пішаків це все. Також у нас є частина роботи схеми й ім’я одного з більш вагомих учасників. Ми вважаємо, що контрабанда надходить в Британію невеликими партіями. По ящику, наприклад, а вже потім її збирають у велику партію для транспортування за океан. До того, як партія набирається, частини треба десь зберігати. Для збереження використовуються маґлівські склади. Місце в них орендує завжди одна і та сама людина, однак, як ми з’ясували, її насправді не існує, тож і тут наша нитка обривається. Та все ж, завдяки цьому факту ми можемо складати в одну теку всі справи, де фігурувало це вигадане ім’я.

― І це все? ― Бонд здивовано скинув брови, коли Моран замовк і похмуро зиркнув на свою пачку цигарок в руках професора О’Коннора. ― Небагато ж.

― Тому ця справа і тягнеться так, ― раптово подав голос Джек зі свого кутка. ― Я посивів, поки ми її розслідуємо.

Посмішка сама полізла Бонду на обличчя. Що ж, схоже на нього тут чекало дійсно щось серйозніше і цікавіше, аніж прокляті срібні ложечки.

― Отже, повертаючись до справи Дабліна і звірів, ― Паттерсон поправив окуляри. ― Нам знову заважають. Вгадайте хто?

― Дюрндейл, ― майже хором відказали Моран і Джек з такими однаково кислими виразами облич, що час було запідозрити в них родичів. Бонд здивовано відмітив, що міміка в цей момент у них була майже ідентична, попри те, що зазвичай Моран проявляв емоції далеко не так яскраво.

― Чому цей засранець досі займає свою посаду? ― втомлено протягнув Джек. ― Він мені пів професійного життя дихати спокійно не давав і от тобі знову. Чому не можна його викинути як Артертона?

― Бо він не настільки тупий, ― похмуро пробурмотів Паттерсон. ― До того ж Конфедерація магів ― це організація, яка не підпорядковується міністерству. Навіть міністр не може його звільнити.

― Не скигліть, ― буркнув Моран. ― Що від Артертона, що від Дюрндейла було значно більше проблем, поки вони очолювали наш відділ.

― Або ж у них було більше проблем від нас, ― весело всміхнувся Джек. ― Ох, старі-добрі часи…

― Так от, по нашій справі, ― Паттерсон суворо поглянув на них двох і продовжив: ― Дюрндейл хоче забрати цю справу, бо ми і Даблін, начебто, розсварилися в процесі. Підозрюю, Даблін наскаржився йому на Морана теж. Втім, ідея передачі справи не надто подобається міністру, тож маємо хороший шанс, що нам її все ж залишать. Я підкріплюю рішення міністра звітами Бонда, у нас все пішло значно швидше, ніж було під керівництвом Дабліна, це певно вплине на рішення. Можливо служби міністра навіть не будуть по десять разів перевіряти наші висновки, коли справа дійде до суду. Дабліна тимчасово відсторонили від обов’язків, паралельно з нами ним займаються служби міністра. Поки виходить співпрацювати, а як піде далі буде видно.

― А звірі? ― Моран уважно поглянув на Паттерсона.

― Фактично ― у відділі Дабліна, під наглядом його заступниці, а юридично ― у нас, ― Паттерсон всміхнувся. ― Я сам взявся розбиратися з цим. Тобі б дав, але ти на лікарняному. До речі, там є дещо цікаве.

З цими словами Паттерсон поліз у внутрішню кишеню піджака, дістав звідти кілька фотографій і кинув їх на ковдру Морану. Бонд підійшов ближче, щоб поглянути що на них, однак побачивши, одразу втративши інтерес: ті самі контейнери, в яких транспортували звірів.

Взагалі контейнери заслуговували на увагу, однак Бонд вже вивчив кожен їх закуток і вони, м’яко кажучи, остогидли. Хоча справа, можливо, була не стільки в контейнерах, скільки в тому, що вивчати їх довелося разом з Джері, Джоном Ховелом і їх смішною юною колегою, яка на все мала власну думку і цим неймовірно дратувала. Контейнери були зачарованими маґлівськими речами і попадали саме в юрисдикцію сектору Джері, Бонд мусив з ними співпрацювати.

За результатами експертизи, було визначено, що кожен контейнер мав накладені слабкі тимчасові чари просторового розширення та штучне утворення маленької екозони, яка б була комфортна конкретному виду звірів. Так для капп це був акваріум, для дивного підвиду акромантула ― тропічний ліс, для мантикори ― гірська місцевість з річкою. Виглядало не погано, але лише зі звітів, бо розширення робило контейнер добре як рази в три більшим від оригінального розміру, тож місця для тварин все ще було недостатньо.

Моран довго і з цікавістю вивчав фотографії: крутив, роздивлявся ближче, задумливо чухав підборіддя.

― Зоопарк? ― нарешті запитав він. Бонд, Джек і Фред подивились на нього спантеличено, а от Паттерсон, схоже, зрозумів про що мова, і професор, судячи з його посмішки, теж.

― Якщо так подумати, ― пробурмотів Паттерсон, ― то цілком імовірно, що так. Це також пояснює наявність інструкції з утворення такого контейнера, яку ми знайшли в одного з затриманих.

― І пояснює чому список звірів, що був у Дабліна не співпадає з тим, що було на складі, ― тихо вставив Фред. ― Вони далеко не всі з Африки. Якщо цих тварин везли для організації зоопарку, або ж цирку, то самі лише африканських звірів було б замало.

― Наскільки не сходитися список? ― похмуро запитав Моран. ― І що було в цьому контейнері?

Він простягнув фото Паттерсону, але той кивнув на Бонда.

― Оглядами контейнерів займався твій напарник. А список не сходиться десь наполовину. Тобто ми знайшли всіх перелічених у ньому звірів серед вилучених, але загальна їх кількість більша і різноманітніша.

Бонд протягнув руку за фотографією, та перш ніж передати її, Моран якось дивно завис. Наче забув хто з присутніх є його напарником.

Одного погляду на фото Бонду вистачило, аби зіпсувати настрій.

― Там були ельфи-домовики. Двадцять осіб. Вони єдині, з кого не спало заклинання, що сковує волю.

― Ельфи були під імперіусом? ― Моран скинув брови. ― Зачекай. Не тільки ельфи?

― Це не імперіус, ― похитав головою Джек. ― Щось інше, ми поки не знаємо що саме. Це заклинання так само як і непрощенне, підкорює волю того, на кого накладене, але є відмінності: по-перше, воно діє на звірів. Зі слів Керлі, це той самий хлопак, якому ти життя врятував, було дуже схоже що звірі були під цим заклинанням. Воно розвіялося, коли аврори забрали заарештованих зі складу, саме тому мантикора і напала.

― Це теорія, чи факт? ― Моран уважно поглянув на Джека.

― Факт. Є слід відповідних чарів на паличці одного з арештованих, до того ж опис ефекту чарів від Керлі збігається з тим, що бачимо на ельфах, а ельфів він не бачив до допиту.

― Зрозуміло.

― По-друге, заклинання сковує волю, але не тільки по відношенню до того, хто наклав заклинання. Тобто ельфів хоч і зачаклував невідомий чаклун, але вони слухаються і аврорів, і чиновників, і взагалі всіх. Вони як, ― Джек зам’явся, підбираючи слово, ― як слухняні ляльки.

― Заклинання можна зняти? ― похмуро спитав Моран.

Джек звів плечима та поглянув на професора О’Коннора. Посмішка того стала сумною.

― Я постараюся щось з цим зробити, однак не обіцяю результату. Не швидко, в будь-якому випадку. Дуже мало вхідних даних про це прокляття.

― Раніше тебе це не зупиняло, ― зауважив Моран.

― Не цього разу, ― професор похитав головою. ― Я вже сказав Паттерсону, я можу пів року тільки магічну формулу розбирати. Мені треба дізнатися хоча б походження заклинання, я вже не кажу про словесну формулу і рухи палички для його створення.

― Власне, це можливо, ― несподівано заявив Паттерсон. ― Фреде, розповідай.

Всі позирнули на Фреда і той, здається, знітився від такої уваги. Втім, не розгубився, прокашлявся і почав доповідати:

― Я трохи порився в документах. Звісно знайти попередніх власників всіх тварин неможливо, але з ельфами простіше. Я підняв архів перепису і знайшов колишніх власників більшості. У всіх серйозні фінансові проблеми, тож схоже своїх ельфів вони продали, та ще і за гарні гроші.

― А в Америці точно знайдуться бажаючи завести собі ельфа домовика, ― пробурмотів Бонд задумливо. ― Там не багато сімей магів з довгою історією, але є чимало магів, що створили собі гарний капітал. Деякі з них не пожаліли б грошей за ельфа, як у справжньому магічному маєтку.

― Я теж це припустив, ― кивнув Фред. ― Та моя основна знахідка ― це інший факт. Серед минулих власників ельфів є подружжя Берндейл, пам’ятаєте таких?

Бонд насупився. Це ім’я йому нічого не говорило.

― Прокляті прикраси, ― похмуро пробурмотів Джек.

― І перша проклята китайська лялька, ― кивнув Моран.

― Й один з гіпогрифів теж, ― додав Фред. ― Вони вже не перший раз продають свої статки, потім знову щось знаходять і продають. Тому я маю підозру, що вони мають контакт з основним продавцем та можуть щось знати про те заклинання.

― Навряд, ― похитав головою Джек. ― Вони ж не покупці. Заклинання певно накладав покупець. Але те, що в них є контакт ― це майже напевно.

― То ми їх заарештуємо і допитаємо? ― спитав Бонд, але швидко зрозумів, що ляпнув дурню: це було очевидно з погляду Морана.

― Ні, у нас немає приводу, ― відказав Фред. ― Продаж ельфа ― це не те щоб незаконно. Ми можемо спробувати притягнути їх за співпрацю з контрабандистами, але в Берндейлів є певний вплив, в найкращому випадку вони відбудуться штрафом, який виплатять продавши ще щось небезпечне.

― І те саме з іншими власниками? ― Бонд окинув поглядом присутніх. ― Це ж работоргівля! Ми нічого не будемо з цим робити?

― Ми будемо знімати заклинання з ельфів, ― сухо відказав Моран. ― Доти вони будуть під захистом штабу та сектору розподілення домашніх ельфів.

― До того ж я планую забрати їх до Гоґвортсу, ― мовив професор, обертаючись до Бонда. На його обличчі чітко читалося співчуття. ― В якому б стані вони після зняття заклинання вони не були. Ви маєте заарештувати того, хто їх планував перепродати. Закон не дасть колишнім господарям такого покарання, якого тобі хотілося б, Леслі. Закон взагалі не дуже любить домашніх ельфів.

Бонд закусив губу. Це було несправедливо. Але це було дійсно все, що вони могли зробити.

― Повертаючись до Берндейлів, ― мовив Моран. ― Я думаю ми можемо ними скористатися, щоб отримати інформацію про заклинання і, можливо, дізнатися більше про покупця.

― Я знав, що ти так скажеш, ― всміхнувся Паттерсон. ― За їх будинком вже встановлено спостереження. Вивчаємо їх поки і шукаємо можливості підібратися ближче. І коли знайдеться така можливість, ви вдвох нею скористаєтесь.

Він поглянув спочатку на Морана, а тоді на Бонда. Моран теж глянув на Бонда, тим самим своїм чіпким поглядом, яким в перший день оглядав його груди. Тільки тепер він дивився в обличчя, в очі. Чомусь виникало відчуття, що він досі зважує, чи варто Бонду довіряти.

― Певний, це буде цікава справа для нас обох.

― І цим ти точно вже можеш зайнятися, незважаючи, що досі не відновився, ― кивнув Паттерсон. ― Як тільки цілителі дозволять, можеш приєднуватися.

― Не думаю, що він буде чекати дозволу, ― всміхнувся професор О’Коннор, знову повертаючись до Морана. ― Я вгадав?

― Ти надто гарно мене знаєш, ― відказав той, знову всміхаючись, але тепер легше, відкритіше. Бонду навіть майнула думка, що Моран виглядає дуже симпатичним, коли всміхається. І якщо Бонду вдасться викликати таку ж усмішку, це можна буде вважати власною маленькою перемогою.

Втім, до розслідування Моран приєднався навіть не на тому ж тижні, бо попри жарти, Паттерсон заборонив підпускати його до справ, поки цілителі з Мунґо не дадуть дозволу, а цілителі, своєю чергою нікуди не поспішали, тож Моран залишався в лікарні, а потім вдома ще кілька днів. Втім, він намагався обійти заборону і являвся до шостого кабінету, але тоді колеги загортали його назад не цураючись капосних дрібних проклять. Так Джек перетворив волосся Морана на траву і заявив, що в такому вигляді працювати не годиться. В інший день Вунш, начебто випадково, пролив на штани Морана якесь пакосне зілля, що проїло тканину, однак не пошкодило шкіру. Тоді Моран роз’явився цілком самостійно, навіть вмовляти не довелося. Одного ж разу його завернув і сам Бонд, надихнувшись нахабством колег:

― Якщо ти надумаєш працювати, я відішлю патронуса професору О’Коннору, ― сказав він, варто було великій постаті Морана знову з’явитися в кабінеті. ― По-перше, він засмутиться. По-друге, це певно зірве йому урок. По-третє, ти даси поганий приклад дітям.

― Припини дуркувати, ― похмуро буркнув Моран. ― Я зайшов лише щоб забрати звіти від підрозділів, їх я можу читати і на лікарняному.

― Я цілком серйозний, ― відказав Бонд і скинув паличку. ― Відпочивай і лікуйся нормально, інакше мені наступного разу мені прийдеться прикривати всього тебе, а не лише спину.

Він був готовий, що Моран на це огризнеться або ще щось, однак, забравши папери, той зник з кабінету і більше обійти заборону не намагався. Можливо, слова Бонда подіяли, а можливо Морану вдалося взяти додому достатньо звітів, аби не нудьгувати залишок вільного часу. Хай там як, третього березня він нарешті отримав виписку з лікарні і вже цілком дозволено переступив поріг міністерства, вийшовши з каміну в Атріумі.

Було трохи незвично бачити його без синього пальта, яке було безнадійно зіпсоване мантикорою, однак і сірий піджак йому, на диво, пасував. В ньому Моран виглядав якось навіть солідніше. Виглядав би. Однак раз у раз намагався запхати руки в відсутні на рівні тазу кишені і очевидно почувався некомфортно.

― Вітаю знову на роботі, ― всміхнувся Бонд, зустрічаючи його біля фонтану. Вчора ввечері до них в кабінет влетіла дурнувата, неохайна сова з запискою, написаною дуже знайомим почерком. Моран призначив зустріч тут, сказав підготуватися до тривалого відрядження і засідки у квартирі. Втім, і без нього Бонд знав, що Фред приготував для них базу спостереження за Берндейлами в будинку навпроти їх садиби.

― Сподіваюся ви насолодилися моєю відсутністю і більше не будете мене проганяти, ― похмуро буркнув Моран, підходячи до Бонда і одразу повертаючи до ліфтів. ― Ідемо, зайдемо по обладнання і можемо висуватися.

― Обладнання? То нам дадуть ще і корисні штуки?

Бонд поспішив за ним. Заради цього завдання він змінив звичні сорочки і піджак на простий плетений светр та джинси, а якийсь схожий змінний одяг закинув у рюкзак. Моран, хоч і був у звичній сорочці, але прийшов також із сумкою.

― Звісно нам дадуть щось у допомогу, ― зітхнув він, заходячи в перший порожній ліфт і натискаючи кнопку поверху ще до того, як Бонд зайшов за ним. Двері ледь не прищемили йому ногу. ― Тебе вже познайомили Гердером?

― Гердером? Здається ні.

Ліфт здригнувся і рушив вниз, поволі відраховуючи поверхи.

― Він спец з магічних артефактів. Перевіряє наші палички час від часу, ― пояснив Моран, спираючись на стіну кабіни. Бонд відмітив для себе, що цей рух він робить обережніше, ніж раніше: чи то звичка, чи то поранення ще дає про себе знати. ― Юридично Гердер працівник відділу таємниць і консультує нас лише по дуже важливим питанням, однак під його ж юрисдикцією збереження конфіскованих магічних приладів. У вільний час Гердер їх вивчає і робить більш-менш безпечні копії для потреб аврорів на моє прохання.

― Спонсор корисних гаджетів? ― підсумував Бонд.

― Десь так.

Ліфт прибув на потрібний рівень, двері поволі роз’їхалися. За ними вже чекав чоловік. В чорному костюмі, майже з Морана зростом, зі світлим волосся, що лізло б вже в очі, якби ті не були закриті чорною пов’язкою. Бонд і раніше чув, що тут працюють доволі дивні кадри. Цікаво, чи був цей найдивнішим?

― Мо-оране, ― незнайомець розплився у посмішці, однак вона чомусь не виглядала привітною. ― У тебе є рівно п’ять бісових слів, аби пояснити мені, що на цей раз сталося з твоїм пальто і чому я маю знову його відновлювати по ниточках.

Бонд позирнув на обличчя напарника. Той відвів погляд від незнайомця, важко зітхнув, а потім голосно та чітко відзвітував.

― Мантикора. Пошкоджено при використанні за призначенням.

«Майже вклався», ― подумалось Бонду. Вони нарешті вийшли з кабіни ліфта. Двері за ними з тихим шурхотом закрилися.

― Воно не захищає від фізичних впливів, йолопе! ― гримнув незнайомець. ― Коли ти це вже вивчиш?!

Моран лише звів на це печами.

― Вибач звісно, але в той момент у мене не було часу роздягатися. Гердере, дозволь представити тобі мого нового напарника, Леслі Бонда. Бонде, ця чудова людина ― Руфус фон Гердер, наш на всі руки майстер.

― Знову підлещуєшся, ― похмуро буркнув Гердер, а потім повернув голову до Бонда і простягнув йому долоню. Очевидно, що попри пов’язку на очах він чудово бачив. ― Приємно познайомитися. Сподіваюся ви будете обачнішим за вашого колегу.

Бонд з посмішкою потис йому руку.

― Я постараюсь.

― Постарайтесь, ― Гердер всміхнувся, а потім різко розгорнувся на підборах і прудко закрокував довгим коридором. ― Хай там як, пальто я відновив. Довелося попітніти, тож постарайся в наступні півроку мені його на ремонт більше не приносити, інакше будеш гуляти в звичайному.

Бонд з Мораном рушили слідом, тримаючись на відстані двох кроків від нього.

― А те синє, виходить, було не звичайне? ― не втримався від запитання Бонд. До зустрічі з Гердером він навіть не задумувався над тим, що синє пальто Морана було не просто частиною його гардеробу, а справжнісіньким магічним артефактом. Та ще і яким!

― Воно дуже незвичайне! ― в голосі Гердера почулись самовдоволені нотки. ― Матеріал, з якого воно створене, відбиває будь-які чари, навіть непрощені. Це пробний зразок, Моран випробовує його для мене, однак поки замість збирати дані про його роботу, я вже вдруге збираю саме пальто по нитці!

― Які справи, такі й спостереження, ― пробурмотів Моран невдоволено.

― Я міг би провести дослідження краще для вас, пане Гердере, ― Бонд весело покосився на напарника. Він вже хотів собі таке ж пальто і не планував втрачати можливості його отримати. ― Якщо вже Моран не справляється.

Моран зиркнув на нього роздратовано, та нічого не сказав. А от Гердер обернувся до них, наче хотів поглянути через плече, та поцокав язиком.

― На жаль, не вийде. У мене обмежена кількість матеріалу, вистачило лише на одне пальто і дрібний ремонт. Боюся вам, пане Бонде, буде не дуже зручно в Морановому пальті. Задовге.

― Ну так, задовге, ― Бонд розчаровано зітхнув, покосившись на напарника. І от нащо той виріс таким височенним?

Гердер тим часом зупинився перед черговими дверима, які нічим не відрізнялися від усіх попередніх, і відкрив їх ключем. Нумерації кабінетів тут не було, як саме відвідувачі та працівники мали тут орієнтуватися, залишалося загадкою.

За дверима розташувався звичайний собі охайний кабінет на один стіл. За ним стояла велика шафа на всю стіну зі, здавалося, мільйоном шафок. Перед столом, як тільки вони переступили поріг, виникло два крісла.

― Сідайте, ― Гердер пройшов за свій стіл і вмостився на жорсткого стільця. ― Як завжди, я перевірю справність ваших паличок, твою руку, Моране, і потім видам вам обладнання, яке запитав Паттерсон.

― З останньої перевірки руки ще і року не минуло, ― похмуро буркнув Моран, дістаючи паличку з задньої кишені джинсів і кладучи її на стіл Гердера, перш ніж зайняти крісло. Бонд потягнув лише мить, перш ніж теж покласти свою паличку на стіл. Без неї він почувався незахищеним.

― Мені треба змінити налаштування. Тобі ж імовірно доведеться її зняти, ― Гердер всміхнувся і взяв до рук спочатку паличку Морана, провів по ній пальцями, обмацав кожний вигин, шкарубнув дерево нігтем, понюхав, кивнув сам собі. Бонд вже очікував, що Гердер паличку ще й лизне, ну щоб напевно вивчити всі її характеристики, але обійшлося. ― Клен, одинадцять дюймів, серцевина з жили дракона. Доволі тверда, без серйозних пошкоджень. Ну хоч щось ви ще не зламали, пане Моране. Завжди дивувався тому, що ти досі ходиш зі шкільною паличкою. Міг би вже щось краще собі підібрати

Гердер простягнув паличку назад Морану. Той одразу ж забрав її і поспіхом прибрав до кишені.

― Ця мене цілком влаштовує, краща не потрібна.

Гердер тим часом взяв паличку Бонда. Її він вивчав значно довше: одним лиш обмацуванням не обійшлося. Здавалося, Гердер хотів відчути кожен її вигин, зішкребти з неї цілий шмат і хіба що не відкусити шматок. Паличку Бонда він все ж лизнув. Від цього видовища Бонда аж смикнуло: одразу захотілось забрати її і ретельно відтерти будь-які сліди доторків чужих пальців. Під кінець Гердер спробував створити заклинання. Взяв паличку до правої руки, змахнув, сказав:

― Люмос.

В наступну мить поміж його пальців утворився електричний розряд і вдарив його ж, та ще й так сильно, що Гердер скрикнув, відпускаючи паличку. Вона впала на килим.

― Ну і нащо це було? ― похмуро поцікавився Бонд, поспіхом піднімаючи її. ― Облизати мало?

― Не зрозумійте мене неправильно, пане Бонд, я бачив багато паличок, ― Гердер все ще потирав руку, в яку вдарив розряд, але чомусь виглядав задоволеним, ― та я вперше тримав у руках щось подібне. Цікава річ. Чорна сосна, тринадцять дюймів, середньої гнучкості, а серцевина ― з хвостової пір’їни громового птаха. Потужна річ, з характером, але я навіть уявити не можу хто майстер. Вона від початку вам не належала, але вас слухається і гарно слухається. Хотів би я почути її історію, та підозрюю, що мені не можна в те лізти, ― Гердер зітхнув. Бонду здалося, що навіть крізь пов’язку він досі дивиться на його паличку, тож поспішно прибрав її у внутрішню кишеню піджака. ― Втім, стан чудовий, навіть ідеальний. Тож можемо переходити знову до тебе, Моране, давай долоню.

Бонд з цікавістю глянув на напарника. Він вже підозрював що буде далі і зовсім не хотів пропустити цей момент. Моран, здається, був не радий такій увазі, однак ніяк не прокоментував погляд Бонда. Він похмуро поглянув на свою правицю і обережно почав знімати з неї вже звичну шкіряну рукавичку: палець за пальцем підтягував її вгору, від вказівного до мізинця, поки остаточно не позбувся зайвого матеріалу.

Під рукавичкою був метал. Темний, металевий протез, охайна долоня зі складним переплетінням деталей і п’ять пальців, довгих, вишуканих у своїй формі та ідеальному копіюванню справжньої руки. Наскільки Бонд міг судити, ця долоня слухалась Морана не гірше за ліву. А ще, він справді не мав руки, десь від зап’ястка, та навіть не збрехав, коли казав, що не зможе готувати без рукавички: в механізмі було доволі багато заглиблень, дірок і просто рухомих частин, яким певно зашкодив би зайвий бруд.

Моран поклав долоню на стіл. Гердер звідкись дістав свою паличку й зайнявся дослідженням протеза.

― Я зроблю так, аби ти міг зняти його в будь-який момент, ― коментував Гердер свою роботу. ― Як я зрозумів, ти питимеш багатозільну настоянку, тож щоб не було проблем зі зворотнім під’єднанням я додам кілька перемикачів. Проблем не буде.

― Я не сумніваюся, що ти зробиш все на вищому рівні, ― пробурмотів Моран. Бонду в якийсь момент здалося, що на нього Моран принципово не дивиться, наче уникає його погляду. Дивно, з чого б це?

З протезом Гердер розбирався хвилин п’ять. Бонд за цей час встиг занудьгувати, порахувати ящики в шафі за його спиною, порахувати до ста, кілька разів змінити позу в кріслі й лиш тоді, Гердер нарешті почав пояснювати Морану як саме відстібати та пристібати протез. Бачити Морана без правиці було трохи незвично, та втім, той швидко повернув її на місце.

― А тепер, найголовніше! ― Гердер пірнув під стіл, а повернувся вже з купою пляшечок, скляною кулею і ще якимись дрібницями і долоні. ― Видаю вам п’ять порцій оборотного зілля: по два на кожного і одне про запас, а також спостережну кулю.

Він виставив це добро на стіл і показав дрібнички в долоні. На перший погляд, це були звичайні мухи, втім, Бонд підозрював, що все не так просто.

― Це ― жучки. Магією змушуєте їх рухатися і навіть не проникаючи в будинок, розставляєте в потрібних місцях. Тільки будьте обережні, аби їх не прихлопнули, штука дорога. Розмістите по кожній в кімнаті: вони будуть транслювати в кулю все що говориться при них ― ідеальний спосіб підслуховування!

― А зір нам щось замінить? ― спитав Моран, уважно роздивляючись мух. ― Куля ж може транслювати і зображення.

― З зображенням складніше, ― Гердер знову пірнув під стіл і обережно дістав з одно з ящиків павука. Доволі великого павука, саме лише тіло його було розміром майже з ніготь. ― Для трансляції зображення потрібно щось більше, на кшталт цього. Однак його і легше знайти, тож будьте обачні з ним.

― Постараємося, ― кивнув Моран і заходився складати все це до своєї сумки. Бонд зауважив, що з мухами він був дуже обережний, а от на павука поглядав скоріш гидливо. Пляшечки з зіллям Бонд склав до себе в рюкзак. Після цього, Гердер обом їм тицьнув під ніс папірці.

― Розпишіться про отримання і відповідальність за все це, ― мовив він серйозно. ― Якщо втратите, матимете проблеми.

― В списку є пальто, ― похмуро мовив Моран, швидко пробігшись поглядом по папірцю. ― Але я його ще не отримав.

Гердер важко зітхнув та втретє пірнув під стіл. Пальто, що він дістав, було охайно складене і виглядало як нове. Бонд не міг повірити, що це те саме, яке роздерла мантикора: жодних швів, чи латок. Моран розправив його, стряхнув, криво всміхнувся і звично натягнув його на плечі. Тільки після цього він розмашисто розписався на виданому папірці.

Назад до ліфта Гердер їх теж провів, тільки тепер йшов позаду і в Бонда виникло відчуття, що їх конвоюють.

― Щасти вам з цим завданням, ― побажав той, коли вони зайшли в кабіну ліфта і всміхнувся. Його усмішка знову не здалася Бонду привітною, втім, він почав підозрювати, що це лише ефект через пов’язку на очах. Загалом Гердер відчувався більш-менш нормальним хлопцем, просто в його присутності не варто було розслаблятися.

― Ми ж можемо роз’явитися прямо звідси, ― задумливо мовив Бонд, коли двері ліфта закрилися і вони поїхали нагору.

Моран кивнув і ткнув Бонду правий лікоть. Бонд весело всміхнувся. За мить вони опинилися в передпокої квартири, де їм доведеться провести найближчий тиждень, якщо не більше. Тут була зручна для огляду вітальня, з робочим столом біля вікна, диваном, телевізором і що там ще треба маґлам для щастя; обладнана кухня і одна спальня. Фред напередодні кілька разів перепросив за те, що комусь доведеться спати на дивані.

― Що ж, починаємо нашу першу спільну справу, ― мовив Бонд з веселою усмішкою і зробив крок в квартиру.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Sill_Veylin
07.02.2024 00:22
До частини "Спільна справа"
*астрально пробралася в хату і гризе робочий стіл* Та ну тебе, мені треба спати, а я сиджу читаю. Я ж вже читала це! Але все одно цікаво, зараза, вони такі смішні та живі (в контексті Морана маємо двозначність пхпх)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Вікторіада
    29.01.2023 02:44
    До частини "Спільна справа"
    Завітала до вас з Ланцюжка відгуків. Буду чесною, трохи важко читати роботи в незнайомому фандомі, бо важко уявити собі персонажів, тому я намагалася читати як оригінальний твір. Та й давно нічого не читала по фандому ГП, то ж це з іншого боку як повернення додому. І хоч я встигла прочитати невелику частину текста, можу сказати, що історія інтригуюча, динамічна та дуже серйозна! Це звучить дивно, але є фанфіки, які написані як дійсно фанфіки (звучить ще дивніше, мабуть 😅), а є фанфіки, які можна випадково переплутати з оригінальним твором. Таким чином я хотіла сказати, що мені сподобався ваш стиль оповідання. Не сумніваюся, що ті, хто розбирається у фандомі, в захваті від вашого твору! Мені треба більше часу та більше прочитати, і наступний мій відгук буде більше об'єктивним.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя Кош
    30.01.2023 20:41
    До частини "Спільна справа"
    Дякую за відгук! Хочу звернути увагу, що опис основних персонажів в творі все ж присутній, а для поврнення в фандом ГП на початку присутній словничок. Сподіваюся, він вам допоміг. Я приємно вражена тим, що вам зайшла моя історія, бо вона дійсно має мало спільного з обома оригіналами, скоріше просто моє переосмислення всесвіту ГП з симпатичними мені персонажами іншого сеттингу! Ще раз дякую за відгук, сподіваюсь ви зацікавились достатньо, аби ще як-небудь завітати та дочитати!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше