Весняний бал

4 квітня

Підготовка до проникнення на Весняний бал почалась в той же день. Бонду здавалося, що Моран дарма переймається і починає настільки завчасно, однак дуже швидко змінив свою думку. Приблизно в той момент, коли Моран явився перед ним зі стосом дуже старих і дуже припорошених книг і гупнув ними по столу.

― Тобі це треба вивчити.

Бонд оглянув стосик. Книжок було всього п’ять, однак кожна мала не менше п’ятисот сторінок і, судячи з їх віку, можливо вони навіть були рукописні.

― Та ти знущаєшся! Що там такого цінного можна вчити?!

― Це ― коротка історія та генеалогічні дерева всіх більш-менш відомих британських чистокровних родин, ― сказав Моран, беручи першу книжку. Він змахнув паличкою і та відкрилась перед Бондом. З’ясувалося, що деякі сторінки розгорталися, як карти в старих атласах. Розмір дерев, зображених на них, лякав Бонда навіть більше, за розмір самих книг. ― Також я приніс тобі правила етикету, більш-менш правдиву історію останніх тисячоліть, збірку тем на порожні розмови та історію квідичу за останнє тисячоліття.

― А квідич то навіщо? ― зітхнув Бонд, беручи першу з книг. Він не здивувався, якби з’ясувалося, що палітурка проклята.

― У магів немає телевізора і такого великого вибору культурних розваг, як у маґлів, ― Моран струсив долоні від пилюки, ― тож вони можуть століттями обговорювати матчі з квідичу, а Берндейл ― великий шанувальник. Якщо не знатимеш цієї історії, тебе легко запідозрять його знайомі.

― Зачекай, я думав ти гратимеш Берндейла! ― вигукнув Бонд, хапаючись за цю думку, як за рятівну нитку. ― Ти ж в цьому краще розбираєшся, тобі було б легше прикинутися кимось з його кола!

― Повір, ти не захочеш вчити все те, про що говорять чистокровні відьми, ― похмуро пробурмотів Моран, ховаючи долоні в кишені пальта. ― Тому я буду за пані Брендейл, а ти ― за пана. До того ж Берндейл більш емоційний, я не зможу так зіграти. Зважаючи на твоє шпигунське минуле, я вирішив, що ти впораєшся краще.

Бонд нервово ковтнув слину. Що ж, доведеться йому дійсно все це вчити, а ще пригадувати як він прикидався однокурсниками, аби здавати за них додаткові завдання в Гоґвортсі. Пояснювати Морану, що шпигував він під власним ім’ям та зовнішністю зараз не мало ніякого сенсу та й було б зайвим. До того ж Моран вперше визнав, що Бонд може щось, чого не може він сам. Не можна впустити такий шанс і дійсно втерти йому носа.

Наступні чотири тижні вони провели за спостереженням та вивченням Берндейлів з такою прискіпливістю, наче хотіли замінити їх не на один вечір, а на все життя. Якби не серйозність справи, Бонд послав би Морана ще в перший тиждень, коли той влаштував йому експрес-перевірку засвоєних з етикету знань і завалив його на сервірування столу.

― Це ж бал, а не бенкет! ― обурився тоді Бонд. Моран відповів, що у випадку, як їм доведеться залишитися до ранку, знання знадобиться. А потім годину показував і розказував яка ложка для чого і де має лежати. Як не дивно, оповідь була не нудною, навпаки: значно доступнішою та зрозумілішою за виклад в підручнику. Якби він пояснив так все, Бонд би вивчив матеріал за три дні, та на жаль, у Морана були і свої справи.

Майже одразу після того, як вони відпустили сову Бернделів запланованим шляхом, Моран почав підіймати старі зв’язки, аби зрозуміти в яких відносинах Берндейл з іншими імовірними гостями балу. Дістати точний список вони не могли, однак по припущеннях виходило, що у Берндейлів було близько п’ятнадцяти близьких людей, які могли б помітити підміну, ще близько двадцяти знайомих, які б запідозрили підміну, якби Моран чи Бонд зробили кілька помилок, граючи Берндейлів, і ще з п’ятдесят людей, які знали Берндейлів через інших людей, знали їх репутацію і могли б донести до більш знайомих інформацію, що Берндейли поводилися на балі невідповідно.

― Нам треба влаштувати все так, щоб ні вони, ні будь-хто інший не дізнався, що ми там взагалі були, ― сказав Моран одного вечора, коли у квартирі зібралися він, Бонд, Паттерсон і Фред. Інші аврори з шостого кабінету були зайняті справою кількох новоутворених дементорів, що блукали околицями Лондона, тож приєднатися фізично не мали часу. ― Бо якщо ми хочемо туди потрапити, Бернделів треба десь затримати, знешкодити, а в нас нема на них достатньо звинувачень для офіційного арешту. До того ж арешт приверне увагу Віщуна і всі гості балу знатимуть, що Берндейли не прийдуть.

― В такому випадку треба, щоб і Берндейли не дізналися, що вони не були на балу, ― зауважив Паттерсон. ― Чи потягне Гердер зробити їм штучні спогади?

― Не штучні, але копії з наших ― цілком, він вже провертав подібне, треба лише завчасно його попередити, ― Моран задумливо почухав потилицю. ― Однак треба, щоб вони не підняли галас раніше того часу, як ми повернемося і створимо їм нові спогади. Як щодо приспати їх на кілька днів?

― Вони вже не молоді, навіть два дні без води і харчування будуть для них доволі важкими, ― подав голос Фред. ― Простіше підтерти їх пам’ять пізніше. Або ж підкорити волю, все одно ми діємо не зовсім по протоколу.

― Мені не подобається ця ідея, ― похитав головою Моран. ― Підтирання спогадів залишає слід, а підкорення волі ― серйозний злочин, це занадто. Ми придумаємо кращий варіант.

Бонд тоді підозріло покосився на Морана. Йому не вперше було обходити закон на роботі, іноді лише так можливо було схопити злочинця, однак Моран в цьому питання видавався дуже обачним. Використання Імперіуса взагалі б дуже сильно спростило їм задачу: Берндейли самі б розповіли все про бал, про людей що там будуть, про свої відносини з ними, про те, на що очікувати і таке інше. Однак Моран був проти і ані Фред, ані Паттерсон не намагались його переконати заради економії часу та зусиль. Та це було і не потрібно.

За дві години, разом вони дійсно придумали не гірший план: за день до балу, Фред мав замінити покоївку пані Берндейл та зробити так, аби подружжя занедужало і не змогло нікуди поїхати. Він же дасть кухарці і справжній покоївці кілька оплачуваних вихідних, а потім причарує Берндейлів так, щоб вони не прокинулися, коли в будинок по їх речі і волосся зайдуть Моран з Бондом. Бонду ж у цій схемі залишалося лише перехопити сову, якою Берндейл скоріш за все попередить господаря балу про те, що вони не прийдуть. А ще вивчення етикету. Кляте вивчення етикету.

Три з зайвим тижні Бонд вчився говорити достатньо по «чистокровному». Моран мало не змушував його викорінити з мовлення всі сленгові сучасні словечка та завчити добру сотню якихось історизмів. Вже самостійно Бонд вивчав рухи Берндейла: як він тримав паличку, як нею змахував (хоч Бонду і хотілося вірити, що чаклувати на балі йому не доведеться), як торкався дружини, як тримав спину, як ходив, як палив люльку, як вкладав волосся і таке інше, і таке інше. Хоч Бонду і раніше доводилося грати ролі, ця мала бути найсерйознішою в його кар’єрі.

Під кінець березня, Бонд вже почувався лондонським снобом «під шістдесят», чиї предки мало не вигадали магію, і дуже пишався цим. А на початку квітня, напередодні самого балу, Бонд зрозумів дещо, і це змусило його серйозно замислитися: він вже місяць жив разом з Мораном, ділив з ним кухню і ванну, більшу частину часу проводив з ним в одній кімнаті. І за цей час вони майже не сварилися: ні через немиті чашки з-під кави і чаю, ні через гармидер з документів, що Моран час від часу розводив мало не на всіх горизонтальних поверхнях, ні через бризки від душу на стінах і підлозі ванної, чи вічно переповнену попільничку. Єдині сварки, якщо перекидання уїдливими фразами взагалі можна було так назвати, стосувалися роботи, і це було дивно.

Для Бонда, як для людини, що змінила вже не одного співмешканця та співмешканку, це було незвично, до того ж з урахуванням досі напружених відносин з Мораном. Він думав, що йому буде складно притертися до напарника в повсякденному житі, а натомість він тепер бачив логіку в його словах і діях, і тому легко підлаштовувався та готувався до нових недовірливих питань чи зауважень. Коли місія зі спостереження дійшла кінця, Бонд, до свого здивування, мусив визнати: йому стало комфортно поруч з Мораном.

Зранку, четвертого квітня, Мадлен Берндейл прокинулась з головним болем і ломотою в кістках. Христофор Берндейл прокинувся з нежитем та температурою. Протизастудне зілля не допомогло, а щось серйозніше зварити у подружжя не вистачило знань. Порадившись, вони відіслали сову з відмовою від відвідин весняного балу. Бонд перехопив вже знайому птаху за два квартали від будинку. Сова майже не пручалась: чи то звикла до таких пригод за останні дні, чи просто змирилась.

В обід Берндейли пішли спати. Наступного разу, за планом, вони мали прокинутися через добу. О третій годині Бонд та Моран переступили поріг будинку, зустрілись з Фредом та пішли по речі хазяїв.

― До речі, я тут подумав, ― мовив Бонд, ступаючи вузьким коридором. Всередині будинок виглядав менш поважно, аніж зовні і був якимось… старим і звичайним. Меблі з минулого століття, строкаті потерті килими, нудні шпалери і ніякого натяку на щось магічне в коридорах. ― Чому при всій своїй зазнайкуватості та зацикленості на магічній спільноті, Берндейли найняли в покоївки дівчину немага?

― Бо її можна надурити, ― звів печами Фред, все ще в подобі невисокої кароокої покоївки. ― Вони їй не платять майже, а те, що платять насправді ― золото леприконів.

― Це жорстоко, ― пробурмотів Бонд.

― А ще незаконно, ― мовив Моран. ― Та за це ми їх притягнемо пізніше.

Останній етап приготування зілля був найогиднішим для Бонда і добре, що він був позбавлений необхідності пити чуже волосся. Два тижні тому, дізнавшись, що Бонд раніше ніколи не пив багатозільну настоянку, Моран наполіг на тому, аби напарник спробував просто зараз. Казав щось про індивідуальну непереносимість у метаморфомагів і те, що не хоче пригод напередодні справи. Після того, як Бонд випив чортове зілля, яке мало перетворити його на копію Морана, він ще довго думав про те, як добре в його напарника розвинуте шосте чуття.

Бонд не перетворився на іншу людину. Він взагалі мало походив на людину наступну годину, бо люди зазвичай мають один колір волосся, а не всі одразу, очі в них не міняють форму зіниці що п’ять хвилин, та й хвости зненацька не виростають. А ще люди зазвичай не обіймаються з унітазами, але то вже деталі. Почувався тоді Бонд жахливо і заявив, що більше ніколи не питиме цієї бридоти, навіть попри те, що саме зілля насправді було не таким вже і бридким: темно-зелене, з легким хвойним запахом, а на смак ― як щось середнє між кавою та чорним чаєм. Дивне, але цілком їстівне поєднання.

Моран за результат цього експерименту не перепрошував, однак приніс Бонду води майже одразу, а пізніше приготував чаю і весь залишок дня не діставав його з навчанням. Чи мучила його совість при цьому, сказати було складно, та за воду і чай Бонд був вдячний.

Їм пощастило, що Берндейл був майже одного з Бондом зросту та статури. Правильне взуття, одяг і різницю можна було приховати. Тож четвертого квітня, у чверть по третій, Бонду треба було лише змінити своє обличчя та волосся, а не пити зілля. На відмінну від Морана. Взагалі Бонд тільки в гардеробній Берндейлів осягнув, що його великий, серйозний і часом брутальний напарник буде перетворюватися в трохи підстаркувату леді. Це було весело з точки зору Бонда, однак, схоже, ніяк не зачіпало самого Морана.

Блідувато сіре зілля той випив махом, потім скривився, а далі стиснувся в своєму пальті так, наче його попрали при надто високій температурі. Його вічно незадоволений вираз обличчя пасував пані Берндейл так, наче вона з ним народилася: тонкі стиснуті губи, невдоволені зморшки навколо рота, холодний погляд. Вона позирнула вниз. Схоже, їй було не дуже зручно в високих шкіряних чоботях Морана.

― Допомогти з перевдяганням? ― весело запропонував Бонд.

― Краще сам перевдягнись, ― похмуро мовила пані Бендейл, тобто Моран в її подобі. Хоча, схоже він швидко вжився в роль, бо навіть інтонації були один в один. ― Я впораюсь і самостійно.

― Точно? ― Бонд недовірливо позирнув на пані, що вже якось вибралась з велетенського пальта, а тепер похмуро дивилась на довжелезні рукава своєї сорочки. Бонду майнула думка що сталось би з протезом Морана, якби він його не відстібнув і не залишив в квартирі. Відпав би під тиском утворення нової руки? Чи став би частиною перетвореного тіла?

― Точно, ― холодно відказала пані Берндейл. ― Не думаєш же ти, що мені це вперше перетворюватися на жінку?

Бонд так не думав, однак серйозно цей факт осягнув тільки зараз: сам по собі Моран був доволі примітним хлопцем, не тільки через зріст, але і через певну вроду. Якщо додати до цього те, що час від часу Віщун нагадував про нього широкій аудиторії, не дивно, що Моран був звичний до багатозільної настоянки. Може саме тому тримав мандрагору на робочому столі.

Бонду знадобилося не надто багато часу, щоб привести себе до ладу. Фред допоміг з парадною мантією та фраком, також погодився відіграти маленьку сценку, щоб Бонд краще увійшов в роль. Потім приготував чаю… Моран, тобто пані Берндейл, з’явилась перед ними аж за пів години та виглядала не те щоб фантастично, але на порядок більш чарівно, ніж зазвичай. Бонд не був певний як йому ставитися до розуміння того, що Моран самостійно, без чиєїсь допомоги, дуже гарно зробив пані макіяж та навіть зачіску. Скільки в цього хлопця прихованих талантів?

― Ти скористався одеколоном? ― спитала пані, підходячи ближче до Бонда. Крила її носа затріпотіли, втягуючи повітря, а вираз обличчя став ще більш похмурим, ніж зазвичай.

― Звісно, ― спокійно відповів Бонд, подаючи «дружині» лікоть. ― Як і годиться.

Мадлен Берндейл стисла губи і взяла його під руку. Залишалося лише дивуватися як поведінкові звички Морана ідеально вписалися в її образ. Наче йому на роду було написано народитися леді, а не хлопцем. Хоча хлопець з Морана, звісно, був значно привабливіший.

― Щасти вам, ― тихо мовив Фред. Поки він готував чай, минула дія його настоянки, та він так і не перевдягнувся з плаття служниці. Воно йому в якомусь сенсі навіть пасувало.

Бонд коротко кивнув. Моран в образі пані Берндейл теж, потім позирнув на Бонда.

― Вирушаємо. Прибути за десять хвилин до назначеного часу буде цілком доречно.

Світ навколо закрутився, потемнішав, а за мить подружжя Берндейл явилося на приємній алеї, кроків за тридцять від великих кованих воріт. Бонд кліпнув і прогулянковим кроком рушив вперед, нікуди не поспішаючи, як і вимагав етикет. Пані Моран-Берндейл подріботіла за ним. Підбори її взуття тихо цокали по плитці, якою було викладено дорогу.

― Ми точно не зарано, люба?

В голові вже закрутилися три сценарії як саме все може піти не так у їхньому плані. Цілковита тиша навкруги змушувала напружитися, тут навіть птахи не співали. Бонд сподівався, що обличчя Берндейла приховує нерви краще, ніж його власне.

― Звісно ні, ― спокійно відповіла пані і трохи сильніше стиснула лікоть Бонда. ― Ми саме вчасно. В нашому з тобою положенні не варто запізнюватися на подібні події.

Не те щоб Бонда це заспокоїло, однак він вирішив, що Морану видніше і взагалі: треба взяти себе в руки і приготуватися грати свою роль. Він мав вивідати якомога більше інформації у знайомих Берндейла. Тобто балакати, спілкуватися, спостерігати. І дізнатися якнайбільше про заклинання, що підкорює волю, але не є непрощеним. Якщо він хоче впоратися гарно, то не має дати волю тривозі.

Коли до воріт залишалося кроків п’ять, поруч з ними явився чоловік. Слуга, як зрозумів Бонд з його чорного костюму та краватки.

― Вітаю вас, панове, ― чоловік ввічливо вклонився. ― Чи можу я побачити ваші запрошення.

― Звісно, ― Бонд всміхнувся кутиком вуст і дістав з внутрішньої кишені потрібний папір. Слуга прийняв його, дістав паличку, змахнув. На мить аркуш засвітився жовтим, неприємно неоновим світлом. Здається на ньому проступив якийсь малюнок, та Бонд не встиг його розгледіти.

― Вітаю, пані та пан Берндейл, ― кивнув слуга, прибираючи аркуш в нагрудну кишеню піджака. ― Прошу вас до маєтку «На краю моря».

Ворота з тихим скрипом відкрилися перед ними. Бонд мав визнати, виглядало це поважно. Вони ступили в сад маєтку і опинилися на дорозі, що вела до величезного будинку, який лише чудом не було видно з алеї за воротами. В холодному повітрі завис запах солоної води.

Бонд згадав, що коли Моран дізнався де саме проходитиме бал, то майже хвилину довго і задумливо дивився у вікно. Потім пояснив, що маєток «На краю моря» ― це колишня резиденція родини магів, що мала певний вплив на початку минулого століття.

«Та після війни вони емігрували до Америки, а маєток хотіли продати. Втім, таких великих грошей довго ні в кого не було і будинок та територія стояли покинуті. Я думав так ідеться і досі, вартість тієї ділянки з будинком захмарна. Однак виходить, що хтось її все ж придбав. Цікаво, хто саме».

«А чому будинок такий дорогий?» ― не те щоб це дійсно цікавило тоді Бонда, але будь-яка розмова в той час була цікавіша за старі запилюжені книжки про те, як правильно говорити про погоду.

«По-перше, бо гарне місце», ― Моран дістав цигарки і звично закурив. ― «Маєток стоїть на скелі, прямо на краю, над морем. Навколо сад в кращих традиціях, сам будинок красивий, в стилі французького ренесансу. По-друге, територія навколо, та й сам маєток, приховані від уваги маґлів. Хай там як, а не кожен маг сьогодні може похизуватись тим, що його не діймають сусіди. Ну а по-третє», ― Моран стряхнув попіл в чашку з залишками кави, ― «ходять чутки, що під маєтком є доволі широка система підземель, прямо в скелі. І як би не присутній прохід аж до Кардіффа».

«Це вже звучить аж надо фантастично», ― хмикнув Бонд. ― «Нащо магам підземні катакомби, якщо кожен вміє роз’являтися?»

«Кажу ж, що це лише чутки», ― Моран звів плечима та знову затягнувся димом.

Стоячи тепер перед тим самим маєтком, Бонд був готовий повірити в катакомби аж до самого Лондона, якщо не Нью-Йорка. Такі старі й поважні будівлі дійсно могли мати чимало секретів.

На ґанку перед дверима стояло кілька молодих людей в смокінгах. Вони курили люльки і весело балакали. Завдяки ним і кільком слугам, що носилися навколо, Бонд зрозумів, що вони дійсно прийшли вчасно. Хлопці на них не звернули жодної уваги, наче були значно вищого статусу за Берндейлів. Загалом, Бонда це влаштовувало.

Маєток зустрів їх класичною веселою музикою, яскравим природним освітленням через великі вікна, і вже доволі великою кількістю гостей. Коло дверей їх зустрів чоловік близько п’ятдесяти років, з кучерявим та вже повністю сивим волоссям. Бонд впізнав його за маленькими окулярами та дивним, мало не жовтим кольором очей.

― Вітаю на весняному балі, ― сказав він з усмішкою і протягнув Бонду долоню для привітання. ― Пане Берндел, пані.

― Приємно знову побачити вас, пане Райхерте, ― Бонд скривив губи у посмішці, копіюючи те, як це робив справжній Берндейл і потис простягнуту долоню. ― Як ваші справи? З кожним роком все краще?

― Не хотів би хизуватися, але саме так, ― губи Райхерта також розтягнулися в посмішці. ― Кожного року справи приносять нові радості. Цього року, зокрема цей маєток. Я радий прийняти в ньому бал, власне мені зробили велику честь прийнявши мою пропозицію щодо приміщення.

― То відтепер ви ― власник маєтку? ― здивовано скинула брови пані Берндейл. ― Що ж, з вашими успіхами цього варто було очікувати.

― Ви мені лестите, ― Райхерт примружив очі. ― Та я вам за це вдячний. Проходьте, почувайтеся як вдома. Основна частина запланована на п’яту. Думаю, до того часу ми ще зустрінемося.

― Буду на це чекати, ― Бонд трохи схилив голову у поважному поклоні і повів дружину далі, в залу, де і зібралась більша частина гостей.

Тут грала музика. В дальньому кутку Бонд помітив інструменти, але не музикантів. Схоже, що музика була лише ще одним витвором магії господаря маєтку. Гості були вбрані святково, але стримано. Бонд одразу помітив сім’ю Арглетона: чоловік з суворим обличчям, його сіра, хворобливого вигляду дружина, такий самий брат дружини та батьки з глибокими зморшками ― всі вони стояли недалеко від входу балакали з невідомою леді та ще двома доволі молодими магами. В пам’яті одразу спливло, що саме ці люди займаються виготовленням більшої частини мітел, яку можна побачити на алеї Діагон в магазинах. Також тут були Атвуди: ще не старий чоловік, приваблива дружина та їх вже дорослий син в темно-синій мантії, що не цурався уваги леді з легким французьким акцентом. Атвуди не мали бізнесу, але отримували чималий прибуток, адже були власниками цілого кварталу на алеї Діагон, біля самого Ґрінґотса. Троє ж майже однакових дівчат, що справді відрізнялися лише зачісками та відтінком святкових мантій (м’ятна, ледь блакитна та сіро-бузкова), були за знанням Бонда трохи старшими, аніж видавалися. Вони ― дочки пана Персіваля, який був далеким родичем королеви. За словами Морана, останні п’ять років ці трійнята відвідували подібні заходи лише в пошуках гідної партії, яка все ніяк не з’являлась.

«Невже всі вони, маючи гарний прибуток або статки, замішані в чомусь на кшталт міжнародної контрабанди?» ― спитав Бонд, вивчаючи томик з генеалогії магічних сімей. ― «В сьому немає сенсу. Це ж надто ризиковано».

«Не так ризиковано, як ти думаєш», ― похитав головою Моран. ― «Ти погано уявляєш, як в старому світі влаштована влада. Половина з цих людей сидить в Чарверсуді, вони всі не просто знайомі один між одним, але і мають міцні сімейні зв’язки. Навіть якщо хтось з них матиме проблеми з законом, дуже мала імовірність того, що він чи вона отримає щось серйозніше за штраф чи домашній арешт, бо родичі їх витягнуть. А на такі «бали» вони ходять не для того, аби знайти спосіб трохи заробити, хоч Берндейли там будуть саме для цього. Однак впливовіші родини просто хочуть бути в курсі того, що відбувається в магічному світі. На всіх рівнях».

«Тоді це вже ризиковано для організатора зустрічі та контрабанди, хіба ні?»

«Тільки не якщо він ― один з них».

По залу ходили молоді хлопці в чорних костюмах та розносили шампанське. Коли один з них проходив повз Бонда, він взяв два келихи і боковим зором помітив, що цей служка має якийсь підозріло затуманений зір.

― Вони під заклинанням, ― тихо мовила пані Берндейл, приймаючи від нього келих. ― Це простіше, ніж стирати кожному пам’ять потім.

― Непрощене?

― Можливо. Залежить від того, хто організатор зустрічі…

― Мадлено! ― їх перервав жіночий голос і яскрава червона мантія його власниці. Панна мала трохи зайвої ваги на думку Бонда, однак це ніяк не заважало їй виглядати просто шикарно, та до того ж рухатися легко, наче вона важила не більше за пір’їну. ― Сто років тебе не бачила!

Вона вхопила пані Берндел за руки, а потім зненацька розцілувала її в щоки. Моран в подобі пані не подав жодної ознаки стурбованості, чи здивування, навпаки, всміхнувся і швидко втягнувся в роль.

― Іветто! Здається ми не бачилися з самої осені, ― привітно відгукнулась пані Берндейл. ― Як твоє життя? Як сім’я?

― Ох, не сип мені сіллю! Дорослі племінники ― це суцільне розчарування, ― відмахнулась Іветт, прізвище якої Бонд зараз панічно намагався згадати серед тих, хто був Берндейлам близьким другом. ― Дункан зі свого сімейного життя не вилазить, наче двійко дітей потребують від чоловіка стільки уваги! А Себастьян не те що до мене, до своєї матері тільки на великі свята зазирає, і то не на всі. Я більше про нього з газет дізнаюсь, аніж від нього самого! Зовсім з глузду з’їхав хлопчик у своєму міністерстві, а ми то думали, що робота йому на користь піде.

«Родич?» ― майнуло в голові Бонда. Прізвища Морана не було серед списку знайомих Берндейлів, однак хто сказав, що у Морана одне з родиною прізвище? Або ж навпаки, ця панна змінила прізвище після заміжжя. Або ж це просто такий неймовірний збіг і вони говорять про зовсім іншого Себастьяна з міністерства, якого люблять газети. Проте дупою Бонд відчував, що говорили пані саме про Морана і ні про кого іншого.

― І не кажи, ― пані Берндел дружньо і м’яко всміхнулась. ― Любий, принесеш Іветт шампанського?

Бонд зрозумів, що його спроваджують. Це було на краще, можливо їм дійсно варто було розділитися. Та відійшовши на кілька кроків від жінок, що вже активно перешіптувалися за його спиною, Бонд зрозумів, що взагалі-то йому цікаво дізнатися більше про цю жіночку і про її племінників. Можливо він би повернувся назад доволі швидко, якби потрібний йому останній келих з таці найближчого слуги не забрав інший пан.

― Як думаєте, вони маґли, чи просто настільки нікчемні маги? ― запитав цей чоловік, коли хлопець з тацею ввічливо вклонився йому і пішов чи то збирати порожні келихи по залу, чи то взяти на кухні ще повних.

― Перепрошую, ми знайомі?

Цю фразу Бонду підказав Моран, на випадок якщо він все ж забуде когось з місцевої аристократії. Когось не дуже значимого, бо всі основні постаті Бонд вивчив ідеально і на пам’ять не скаржився, тож цей блакитноокий високий блондин навряд був вагомою особою в їх справі. Поки що, в будь-якому випадку.

― Перепрошую, забув представитися, ― чоловік всміхнувся на всі зуби і простягнув Берндейлу долоню. ― Майкл Ендерс. Я проводжу сьогодні презентацію.

А це вже цікаво. Бонд потис простягнуту йому руку. Судячи з того, що цей хлопець заговорив з ним першим, йому самому представлятися не було потреби.

― Он як. Схоже, буде щось цікаве, ― Берндейл стримано всміхнувся, відпив ковток зі свого келиха. ― А стосовно слуг… Чи є якась різниця? Маг, що дозволив так собою крутити, певно не кращий за пересічного маґла.

― Ви праві, пане Берндейл, ― Ендерс теж зробив ковток за келиха. ― Та все ж, якщо це маги, я був би більш розчарований.

Вони проговорили з чверть години і Бонд так і не зрозумів, чого від нього хотів цей хлопець. Він ставив порожні питання, отримував відповіді по підручнику, на всі обережні запитання про презентацію, таємниче всміхався і говорив про терпіння. Про організатора, Нірмана, не обмовився і словом, наче такої людини і не існувало. Потім подякував за розмову і пішов в напрямку молодих дівчат, очевидно збираючись запросити когось із них на танок. Бонд провів його поглядом і тільки потім згадав, що мав принести шампанське для леді. Коли ж він таки отримав келихи і знайшов свою пані та Іветт, вони вже прощалися.

― Ох, дякую, Христофоре! ― Іветт вихопила келих з рук Бонда і майже махом його випила. ― Приходьте до мене якось! Я завжди рада вам обом, але тобі, Мадлен, особливо.

Вона підморгнула і легко покрокувала до Арглетонів. З таким легким характером Бонд не сумнівався, що з ними вона теж товаришує.

― Могла б попередити, ― тихо пробурмотів він «дружині», ― що твої родичі будуть тут.

― Це щось змінило б? ― Мадлен спокійно поправила мантію і взяла чоловіка під лікоть, ведучи його до вікна. ― Прикрий мене, час пити ліки.

Година дії багатозільної настійки проходила, тож Морану дійсно було саме час випити ще. Варто віддати йому належне, він зробив це майже непомітно.

Наступні хвилин сорок вони провели вже разом, вітаючись з іншими гостями, віддаючи належну шану друзям і знайомим, родичам і дуже далеким родичам. Приблизно половина гостей приходилася кузинами, чи троюрідними братами і сестрами хоч одному з Берндейлів. Розмови з ними, втім, були не більш насиченими, аніж з Ендерсом і в якийсь момент Бонд зрозумів, чому саме Моран надавав перевагу роботі в міністерстві, а не таким вечіркам в компанії родичів. Зараз в подобі пані Берндейл він тримався чудово, навіть зразково, однак ближче до п’ятої Бонд став помічати, що говорить його пані все менше і якось напружено постукує пальцем по ніжці келиха. Він би відвів її в сторону, аби дати їй та й самому трохи відпочити від спілкування, але саме в цей момент їх знайшов Райхерт, як і обіцяв. Вже з келихом, він пожалівся на гостей, що запізнювалися, запитав як Берндейлам вечірка, побідкався, що танцює сьогодні сама лише молодь і загалом, поводився як звичайний господар, якому дійсно важливий комфорт гостей. Хоч в якийсь момент Бонду і здалося, що його світло-карі очі якось надто уважно розглядають пані Берндейл та його власний костюм, однак попри це Бонд був певен, що вони з Мораном провели всіх присутніх своїх маленьким маскарадом.

Рівно о п’ятій закінчилась музика, інструменти повернулися у свої кофри. В центр зали вийшов Майкл Ендерс і змахнув паличкою: частини дерев’яного паркету почали підійматися над загальним рівнем підлоги, утворюючи спочатку хвилясту нерівність, а за нею ― невелику сцену. Ще один помах палички і перед сценою для гостей самі собою розставилися стільці.

― Шановні гості, вітаю вас сьогодні на черговій презентації новітніх заклинань та проклять для обмеженого кола, ― проголосив він, підіймаючись на сцену. ― Прошу сідати, сьогодні ми маємо для вас багато нового і цікавого, тож стояти буде доволі стомливо. Прошу, прошу.

Отже, це справді буде презентація. Бонд відчув, як приємне вдоволення розливається в грудях: його теорія підтвердилася.

Поки гості займали стільці, служки винесли на новоутворену сцену стола та кілька ящиків. Також на сцену забрався ельф-домовик у сірому рушнику і поволі підійшов до Ендерса. Бонд тим часом провів свою пані до стільців. Вони зайняли місця в центральному ряді, трохи збоку, ближче до вікон. Коли ж всі розсілися, Ендерс розплився в посмішці.

― Яксе, підстрибни, ― сказав він, доволі голосно, щоб на нього звернули увагу присутні. Домовик слухняно підстрибнув. Ендерс вдоволено кивнув і звернувся до гостей у першому ряді.

― Пані Персіваль, накажіть щось Яксу.

― Але ж це ваш домовик, він не має слухатися чужих наказів.

― Він не мій домовик, ― посмішка Ендерса стала ширшою. ― Ну ж бо, що завгодно.

Після короткої паузи знову почувся голос пані Персіваль.

― Яксе, вкуси себе.

Домовик підніс до рота руку і вкусив себе за передпліччя. На його худій руці виступила кров. Гості зашепотілися. Бонд заціпенів, а потім позирнув на пані Берндейл, на Морана. Обличчя пані було непроникним, сказати про що вона думає було б неможливим, втім, погляду від сцени вона не відводила.

― Пане Берндейл, хочете спробувати? ― Ендерс позирнув прямо на Бонда. У того в голові промайнув мільйон варіантів того, що можна наказати домовику і що б йому не нашкодило. Найпростішим було «втечи», однак це ж зруйнує всю операцію.

― Яксе, дістань мені ще келих шампанського, ― впевнено сказав Бонд. Залою пройшовся смішок, втім, ельф клацнув пальцями і за мить перед Бондом дійсно завис повний келих. Той хотів за звичкою сказати «дякую», та вчасно прикусив язика.

― Що ж, я думаю ви вже зрозуміли, що цей домовик виконає наказ будь-кого з вас, ― мовив Ендерс, ― незалежно від того хто є його хазяїном. До того ж можу вас запевнити, Якс більш ніж зразковий домовик. Він виконає будь-який наказ рівно так, як ви того захочете. Навіть, якщо наказ буде суперечити закону, чи почуттю справедливості Якса. Зокрема… Яксе, паралізуй он того хлопця, ― Ендерс вказав на одного зі слуг, що замерли біля сцени. Домовик повернув свою велику вухасту голову у вказаному напрямку. Клацнув довгими пальцями. Служку заціпило і той впав на підлогу, як колода. ― Добре. Зніми заклинання, Яксе.

Бонд похолов всередині. Якщо у кожного злочинця з’явиться по підручному ельфу, що без заперечень виконує накази, вони матимуть купу, неймовірну купу проблем.

― Думаю достатньо демонстрацій, ― подав голос з зали Атвуд старший. ― Час для пояснень.

― Саме збирався до них перейти, ― кивнув Ендерс, розпливаючись у ще ширшій, підлабузницькій посмішці. ― Думаю ви вже всі чули, про рухи за права домовиків? Вони все набирають обертів і деякі з вас вже навіть зіштовхнулись з непокорою від власних ельфів. Не дуже зручно, чи не так? Є вихід. Одне просте заклинання, що не лише підкорює волю ельфа, але і назавжди прив’язує його до хазяїна, якщо хазяїн матиме таке бажання. Два заклинання фактично. І запобігаючи вашим зауваженням, жодне з них не є непрощеним, ані в Британії, ані в інших куточках світу. Заклинання зламу волі, що мої гарні знайомі знайшли в Африці діє інакше від знайомого нам усім Імперіуса. Воно не підкорює людину, взагалі не діє на людей, однак чудово підходить для тварин і ельфів, ― Ендерс кинув насмішкуватий погляд на Якса, що знявши заклинання зі служки, так і залишився стояти на краю сцени. ― Під цим заклинанням нам вдалося перевозити гіпогрифів, морських зміїв і навіть химер.

― Це випадково не тих, що з місяць тому накрили аврори? ― поцікавився якийсь з молодих гостей. Бонд помітив, як Ендерс на мить сильніше стиснув паличку.

― Ні, пане Кросбі, наш вантаж дістався місця призначення.

«Бреше? Чи були ще звірі?» ― Бонд знервовано облизнув губи і одразу ж посварив себе за це. Берндейл ніколи так не робив.

― Добре, ― відказав пан Кросбі, ― бо я чув, що звірі з того вантажу вирвались з-під контролю і трохи не повбивали всіх.

― Тому перевізнику варто було б звернутися до мене, я б допоміг з контролем, ― спокійно відказав Ендерс і весело всміхнувся. Змахом палички він відкрив один з ящиків. ― Коли я відпрацьовував своє заклинання на початкових етапах, то дізнався, що навіть якщо я сплю, дія продовжується для десяти істот водночас. Якщо ж я намагаюсь контролювати більше, то в моменти моєї сильної втоми або сну, найсильніші створіння здатні скинути заклинання самостійно. Це вагомий недолік, тому я допрацював закляття і створив його оновлену версію. Тепер ефект довготривалий, майже вічний. Нікі, йди сюди.

З ящика визирнули два гості вуха. За ними ― голова. А за мить на стіл вискочив плямистий, сірий кнізл.

― Дозвольте вам представити Нікі, ― Ендерс підманив його і почухав за вушком. Бонд підмітив, що звір рухається повільно, мляво, нібито неохоче. ― Нікі ― наш експериментальний зразок. Він під заклинанням вже третій рік і, як бачите, досі до мене прихильний.

З цими словами Ендерс смикнув кнізла за вуса, майже валячи його з лап. Звірятко похитнулося, закліпало очима, на мить виглядало розгубленим, та коли Ендерс знову простягнув до нього долоню, покірно підійшло і ткнулося в неї носом.

― Нормальний кнізл йому б вже пальці всі відкусив, ― тихо прошепотіла пані Берндейл Бонду.

Бонда здогадувався, та від підтвердження ставало зовсім недобре. Те, що далі говорив Ендерс лише більше поглиблювало їх проблему в контрабанді: якщо викрадені ельфи не тільки не пручатимуться, але і самі себе перевозитимуть, то жодному магу не вдасться їх відстежити. Та була і гарна новина: заклинання цілком можна було зняти. Якщо заплатити певні гроші Ендерсу та його компанії. Так само як і накласти знову за гарну і трошки меншу оплату. Або ж купити та розучити заклинання самостійно за такі гроші, що Бонду ставало недобре від кількості нулів. Про деталі Ендерс говорив майже півгодини й це була дійсно хороша рекламна презентація, Бонд можливо б навіть на неї повівся, якби не усвідомлення наслідків.

Далі ж пішли значно приземленіші речі: кілька проклятих дрібничок, натяк на можливість доставки до дому будь-кого з присутніх рідкісних тварин із-за кордону під замовлення, або ж не менш рідкісних інгредієнтів для зілля. Під кінець Ендерс показав три речі, що знаходилися в міжнародному розшуку: японський захисний амулет, чайний сервіз з незвичними малюнками, що зображали індійські пейзажі, та довга шабля, лезо якої відливало зеленим кольором в останніх променях сонця. Всі вони коштували дурних грошей і несли в собі велику небезпеку в необачних руках. Руки Ендерса точно були необачними, якщо він додумався викрасти щось подібне. Та ким би не був організатор, він знайшов Ендерсу гарних покупців.

― Красива штука, чи не так? ― спитав у Бонда сусід ззаду, коли їм показували шаблю. ― І певно що доволі небезпечна. Я б поставив таку на захист деяких своїх таємниць, якби вони не загибали за неї таку ціну. Не думаю, що мої таємниці того варті, а от дехто з присутніх точно зацікавиться. Хто б не був справжнім господарем цього артефакту, він вже його ніколи не знайде… Гарна шабля, дуже. Але не ціна на неї.

― І не кажіть, ― похмуро пробурмотів Берндейл у відповідь. Для нього ціна також була непідйомною.

Коли ж презентація була закінчена, деякі з гостей з цікавістю підійшли до сцени, аби перехопити Ендерса та поговорити з ним, імовірно, з приводу придбання заклинання, або певних речей. Здається, той був більш ніж задоволений такою увагою.

Для інших служки принесли на тарелях канапки і ще келихи. Знову заграла музика.

― Мені треба відійти, ― повідомила пані Берндейл, піднімаючись зі стільця. ― Дізнайся у Райхерта, чи наш ельф під цим заклинанням. Тільки обережно.

― Чому саме у нього?

― Потім поясню.

Пані Берндейл-Моран зникла спочатку серед гостей, а потім і з зали. Бонду залишалося лише важко зітхнути.

З паном Райхертом вже балакало подружжя Атвуд і схоже вони саме обговорювали заклинання.

― Яких тільки сюрпризів не підносить сам схід та південь, ― казала леді Атвуд, чарівно всміхаючись, поки її чоловік наминав аж дві канапки. ― Минулого разу це було зовсім нове заклинання маскування, тепер це, з підкоренням волі. Ми певно дуже сильно недооцінюємо закордонних партнерів.

― Південні партнери, на жаль, не дуже цікавляться власною історією, ― відказав Райхерт і розвів руками. ― Якби цікавилися, ці заклинання не потрапили б до нас. До речі, ви питали, чи хтось вже бачив до презентації дію заклинання від пана Ендерса, ― він позирнув на Бонда. ― Думаю, пан Берндейл залюбки поділиться спостереженнями.

― Правда? ― брови пані Атвуд злетіли на лоба, а Бонд подумки вилаявся. Не хотілося б йому приймати участь в бесіді в такому напрямку, та відступати вже було пізно. З іншого боку, він майже отримав пряме підтвердження що їх партія ельфів була саме під цим африканським прокляттям. ― Пане Берндейл, ви мусите дати відгук, як один з перших користувачів.

― Тільки якщо леді справді настільки необхідний відгук на такі перевірені послуги, ― Бонд натягнув на Берндейла його звичну посмішку. ― Ви певно вже маєте знати, що тут немає в чому сумніватися.

― Якщо ви не в Азкабані, то певно що так, ― тихо пробурмотів Атвуд, за що отримав зневажливий погляд від дружини. Бонд теж глянув на нього зневажливо. У Берндейла з Атвудом було щось на кшталт холодної війни на словах, причини якої ховались десь в шкільному минулому цих двох, такому далекому, що розкопати його не вийшло. Тож Бонду лишалося підтримувати цю ситуацію і грати роль.

― Як бачте, не в Азкабані і непогано почуваюсь поза ним, чого і вам бажаю, ― холодно сказав він. Атвуд на це пирхнув, взяв дружину під лікоть в попри її невдоволення, повів її далі залом, до інших знайомих.

― Все так само воюєте? ― насмішкувато запитав Райхерт, а тоді підхопив з таці келих шампанського. Бонд про себе відмітив його охайні руки. ― Як діти, чесне слово.

― Власне, це могло б давно закінчитися, якби він не поводився, як дитина, ― похмуро мовив Бонд, сподіваючись, що саме так відповів би Берндейл. Десь тут йому прийдеться імпровізувати, адже які саме відносини у Берндейла з Райхертом, не знав ніхто і підказок доводилось шукати просто зараз в діалозі.

― В цьому є частка правди, ― погодився той, але в його словах Бонд вловив і підтекст. Лише частка. Ну звісно. ― Судячи з вашого погляду, ви щось від мене хотіли. Можливо знайшли в батьківських запасах щось цікаве? Хоча мені здавалося, що оплати за ельфа має стати надовго, він у вас був в доволі хорошому стані, значно кращий ніж в Атвуда наразі.

― Це таке вибачення за те, що дали йому привід з мене посміятися?

― Якщо вам приємно так думати.

Вони перезирнулися. Райхерт тихо розсміявся.

― Боюся, ви надто напружені, Христофоре. Випийте ще шампанського, я старався, коли обирав його, ― з цими словами він простягнув Бонду келих і тепло всміхнувся. От тільки від цієї посмішки на шкірі виступали сироти.

― Це я помітив, дійсно дуже гарний напій, ― пробурмотів Берндейл, приймаючи келих. ― Скажіть, чи правда це заклинання таке непохитне, як розповідав Ендерс? Я переймаюсь як би мій Дімбл не наробив проблем, якщо… якщо пан Ендерс переоцінить свої здібності.

Слова Бонд підбирав обережно, не певний в тому, що варто говорити, а що ні, і як саме це сказав би Берндейл. Здавалося, що він з Райхертом мало не друг, однак він не вів з ним листування і навіть не те щоб часто зустрічався.

― Ви дуже правильно оцінили пана Ендерса, ― всміхнувся власник маєтку і задумливо поглянув на того. Майкл Ендерс саме вів бесіду з однією з панн Персіваль: схоже та, що була в м’ятній мантії, зацікавилась однією з проклятих прикрас. Судячи з того, як Ендерс нахилився до неї, він намагався схилити її до покупки не тільки перевагами товару, але і деякими власними. Бонд подумки зробив собі помітку дізнатися більше про родовід цього хлопця. ― Надмірно самовпевнений. Втім, те заклинання, що він продає, перевіряли мої люди, ― повів далі Райхерт. Те, з якою саме посмішкою він дивився на Ендерса, змусило Бонда занервувати. Хижа посмішка, холодна, спокійна. Зміїна. ― Дімбл більше не бунтуватиме, а притягнути вас за його продаж аврори не зможуть. Як другу, скажу вам, що ми дійсно втратили ту партію, але це були планові витрати. Ними мені вдалося відволікти штаб аврорів на всю зиму та й тепер вони займатимуться внутрішніми розслідуваннями, а не нами. Хай знову втратять слід, як вже багато разів втрачали, і радіють фіктивні перемозі. Треба ж їх час від часу чимось радувати.

З цими словами Райхерт допив залишки шампанського з келиху і ввічливо відкланявся. Бонд так і залишився стояти сам, посеред зали, намагаючись заспокоїти шалено калатаюче серце. Моран не просто так відправив його говорити з Райхертом ― той певно був тим самим головним підозрюваним в справі про контрабанду. І щойно він фактично визнав свою причетність.

Дев'ять місяців потому

27 грудня

Всі вже розійшлися від свіжої могили, а Бонд все ніяк не може. Стоїть під деревом, на холоді, мерзне, а змусити себе піти не виходить. Наче його погляд на купку свіжої переритої землі та холодний камінь щось змінить.

― Тримай, ― тихо каже Фред, підходячи зі спини, а коли Бонд обертається, дає йому паперову склянку з обпікаюче гарячим чаєм. Чорним, звісно.

― Дякую, ― глухо каже Бонд. Сьогодні холодний вітер розійшовся не на жарт і пальці вже зовсім задубіли.

― Дуже гарна промова в тебе вийшла, ― додає Фред, очевидно не поспішаючи іти. З усіх хто був присутнім на похороні, тут ще вешталися лише працівники міністерства і той настирливий журналіст. ― Я міг би додати лише те, що така смерть йому пасує. В битві, захищаючи когось дорогого. В цьому весь він.

― Не думаю, що смерть в такому віці хоч комусь пасує, ― сухо відказує Бонд. Цифри на надгробку говорили, що Моран прожив трошки більше як тридцять шість років.

― Ну… так, ― киває Фред. Очевидно він хоче Бонда підтримати. Очевидно, що не знає як. Бонд не хоче підтримки, тож і допомагати Фреду в його справі не збирається. ― Вибач. Я піду, мабуть. Ми сьогодні ввечері збираємося обстежити доки в Кардіффі, ти приєднаєшся?

― Будете шукати наосліп? ― Бонд здивовано позирає на Фреда. Той ховає обличчя в шарф і тихо зітхає.

― А що залишається? Ми знаємо, що контрабанду возять кораблями, як маґлівський вантаж, з Кардіффа. Залишилося знайти потрібний контейнер.

― Їх в порту не одна сотня може бути.

― Його б це не зупинило, ― похмуро відказує Фред, киває на надгробок, а потім розгортається й іде з кладовища, перш ніж Бонд встигає заперечити. Перш ніж встигає сказати, що Моран ніколи не ходив, відкриваючи кожні двері, одні за одними, в надії, що за черговими буде відповідь. Він робив розумніше, працював довгі додаткові години і звужував коло пошуку, поки не знаходив одні-єдині, правильні двері.

― Агов, ти як?

Джері стає на те місце, де щойно був Фред.

― Жахливо, ― бурмоче Бонд і відводить погляд. Можна пожалітися Скарбеку, що нормально поспати досі не виходить. Що робити нічого не хочеться, навіть завершувати цю кляту справу з контрабандою. Не хочеться навіть в кабінет повертатися. І додому повертатися не хочеться. Хочеться лягти у землю і просто зникнути, так само як цей придурок Моран.

Та Бонд обмежується простим «жахливо», бо говорити з Джері про всі свої душевні проблеми теж не хочеться.

― По тобі видно, ― відказує той. ― Слухай, прозвучить дивно, та… Тобі не здається, що все це якесь нереальне? Надто нагарне… Хтось такий як Моран не міг отак померти. Без хитрощів і…

― Припини, ― видихає Бонд, не впізнаючи свій голос.

― Я знаю, що це дивно, дуже складно і все таке, ― Джері дивиться на нього зі співчуттям, мне в руках якусь теку, облизує і так обвітрені губи, ― та я думаю, що можливо штаб щось задумав і…

― Заткнися, ― різко обриває його Бонд. ― Я бачив тіло, Джеремі. Я тримав його холодну руку. Він мертвий. Це не теорія змови, які ти так любиш. Іноді люди просто по-справжньому вмирають і цього не змінити.

Джері нервово ковтає слину. Бонд усвідомлює, що зачепив його, а також усвідомлює, що йому плювати на це. І на те, що Фреда він зачепив теж плювати. На все плювати. Коли ж це все вже в біса закінчиться? Він думав, що коли його придурок-напарник зникне в землі, стане легше, але ні. Ні після промови, ні після прощання, ні після похорону. І від цього просто нестерпно.

― Я підготував те, що ти просив напередодні, ― каже нарешті Джері і простягає Бонду теку, вже трохи вологу від снігу та м’яту. Нічого такого, що не можна було б виправити магією. ― Ти певно забув, але ти просив пошукати у маґлівських державних системах вашого підозрюваного. І ти мав рацію, Райхерт має маґлівський бізнес, транспортний. Його корабельна компанія перевозить великі вантажі майже по всьому світу, але найбільше маршрутів у нього зі старого світу у новий. Тут все, що я зміг про нього і цю компанію знайти. Сподіваюся, цього буде достатньо, аби його притиснути.

Бонд бере теку, зазирає всередину. На першій сторінці ― дуже знайоме лого в верхньому лівому кутку аркуша. Таке знайоме, що Бонд починає сміятися. Заливисто, гучно, майже істерично.

Цей засранець був у них під носом весь час. Весь чортів час. А Морану довелося вмерти, щоб це розкрилося.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Декаслі
25.02.2023 19:20
До частини "Весняний бал"
Спойлер!
Моран в жіночій формі. Моран в жіночій формі. Моран жінка. У мене виходить уявити лише його, мужика, в сукні 🫣 Розумію, що там було перевтілення повне, але моя уява так не хоче… Що дивно, Бонд запросто представ в моїй уяві в образі чоловіка середніх літ. Цей розділ був просто… я видихнула вкінці, бо з кожного абзацу чекала, коли щось піде не так, коли їх помітять. Але обійшлось, ну і слава Бонду! Презентація то просто жах; хочу щоб всім таким магам стався Круціо.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше